Він народився і 10 років прожив у Черкасах. Коли переїжджав до Києва, болісно переживав розрив зі своїм першим коханням, однак пам'ять і справжню дружбу в рідному місті цінує і береже й досі.

– Коли і як з'явилося бажання пов'язати з танцями все життя?
– У дитинстві, років у 5, я був у батьків (артистів балету) на концерті, переймав від них танець, музику, дивився на костюми та потихеньку почав ходити на танці в «Дружбі народів» до Ольги Олексіївни Золотарьової – це перший педагог моєї мами, тоді вона тільки починала викладати. І в результаті мама, коли стала професіональною артисткою, відвела мене до цього педагога в ансамбль «Дружба», де ми виконували народні танці.
– Уперше Амур поцілив у вас саме в Черкасах. Розкажіть, будь ласка, про це своє перше кохання.
– Пам'ятаю, це дівчинка з 31-ої школи, звуть її Валя. Я до неї залицявся, носив їй портфеля з першого по третій клас, запізнювався через це додому, за що мене бабуся карала. А коли в третьому класі ми розлучались, були сльози, листи… Усе було романтично, а потім розійшлися. Зараз, до речі, моє серце теж не вільне.
– На офіційному сайті СТБ ви жартуєте, що однією з найбільш стійких звичок є «не вчити уроки». Чи не завадить вам це гідно виступати в прямих ефірах? Якою буде основна зброя в боротьбі за першість у найяскравішому танцювальному шоу країни?
– Це було давно, ще в школі. Я любив ходити на танці і не виконував домашні завдання, танці замінювали мені уроки. Моя основна зброя – це емоційність, точна характеристика кожного образу, взаємодія з партнеркою, виразність.
– Ваша основна мета на проекті – заробити грошей, прославитися, стати найкращим танцюристом Україні чи, може, задовольнити свої потреби та амбіції?
– Звичайно, насамперед кожен танцівник хоче показати, наскільки він хороший для глядача. І я хочу показати, наскільки мій танець гарний, наскільки моя пластика універсальна і наскільки я можу вживатися в різні образи, вбираючи не тільки пластику, але і якісь почуття та емоції.
– Кого ви вважаєте лідерами групи підтримки на Черкащині?
– За мене вболіватиме мій педагог, яка виховувала мене в дитинстві. Це будуть мої однокласники: хоча я й поїхав у третьому класі, але продовжую з ними дружити (навчався в 31-ій школі). Думаю, вони спостерігатимуть за мною і будуть підтримувати.
– Яка найяскравіша ваша асоціація з рідним містом?
– Найбільш пам'ятне – це школа, там минало все життя, відбувалися всі ігри. Ми там і бились, і грали в футбол, і бігали за дівчатами. І коли я приїжджаю в Черкаси, люблю просто туди сходити і згадати якісь свої дитячі відчуття. Я люблю свою першу школу.

Юлія ФОМІЧОВА