Ксенія Шапошник

У 74-річної Лідії Цуприк проблеми з серцем були не вперше – ще в липні вона перенесла інсульт. Їй слід би було за певний час по одужанні лягти на профілактику, та жінка цього не зробила.

– Я поралась по господарству, носила дрова, воду і почувалася, наче ніколи й не хворіла, вже думала й палицю кидати, – розповідає Лідія Герасимівна. – Гадала, що я зовсім одужала. Тому й не йшла підліковуватись. Аж тут стало погано – піднявся тиск, цукор, бо в мене ще й діабет. Викликала «швидку», вони мене обслужили, але в лікарню я їхати не схотіла, а наступного дня мене вже туди повезли. Я вже лягала спати і тільки руки здійняла, щоб одягти нічну сорочку, як запік лівий бік. Отямилася в реанімації. Лікарі розповіли, що спершу мене розбив інфаркт, а потім ще й інсульт, відняло ліві ногу й руку. Зараз мені краще, рука вже працює, а нога ще тільки ворушиться...
– Нам зателефонували з Третьої міськлікарні, куди спершу привезли хвору, – згадує головлікар обласного кардіоцентру Світлана Журба, – і ми відразу почали готувати операційну, адже саме в нас рятують тих, кого спіткав такий украй небезпечний інфаркт міокарда з поперековою блокадою серця. Під час розмови зі мною лікар постійно робила хворій непрямий масаж серця, бо при нормі 60-90 серцевих скорочень на хвилину в неї їх було 26.
До кардіоцентру Лідію Цуприк привезли у стані клінічної смерті, тож лікарям спершу довелося її «воскрешати», а потім оперувати.
– Пацієнтку раз реанімували в дорозі, 8 разів у Третій міськлікарні й тричі – на операційному столі, тож вона перенесла 12 клінічних смертей поспіль, – каже завідувач лабораторії електрофізіологічних досліджень обласного кардіоцентру Костянтин Саражин. – Ми поставили їй тимчасовий кардіостимулятор, а коли в неї відновився свій серцевий ритм, зняли його.
Якщо все буде добре, Лідію Цуприк невдовзі випишуть додому. Вона вдячна лікарям, а її родичі та друзі висувають ще одну версію щасливого порятунку: оскільки бабця народилася у День сорока святих, то вони теж її рятують.

Довідка
Лідія Цуприк поставила своєрідний «рекорд» по області – ще нікого з пацієнтів кардіоцентру не спіткало стільки клінічних смертей за такий короткий час. Щоправда, в області живе 62-річний Олександр Пугач, на «рахунку» якого аж 14 клінічних смертей, проте вони відбулися в нього протягом аж 8 годин, і частина з них – уже в післяопераційному періоді.
За минулий рік черкащанам установили 150 постійних кардіостимуляторів і 50 – тимчасових. Окрім того, в кардіоцентрі тепер є спеціальна бригада лікарів, які виїздять у райони встановлювати хворим тимчасові кардіостимулятори для того, аби «швидка» могла живими довезти їх на операцію в обласний кардіоцентр.

Ксенія Шапошник
eddyvc@ukr.net

Із перетворенням двох пологових будинків Черкас на один комунальний заклад – Черкаський пологовий будинок «Центр матері й дитини», розташований на двох базах, у черкащанок виникло чима-ло запитань: як нині потрапити у бажані пологові будики, що тепер називаються «база №1» та «база №2», кого на яку базу везтимуть, коли яку базу закриватимуть на профілактику, на які новітні методики у пологах та сучасну апаратуру можуть розраховувати клієнтки тієї чи іншої бази? На ці та інші запитання відповів колишній головлікар пологового будинку №1, а тепер – головлікар «Центру матері й дитини» Володимир Зеленько.

Територіального принципу  більше не буде
База №1, що по вул. Чехова, віднині спеціалізується переважно на звичайних, неускладнених пологах, а база №2, що по вул. 30 років Перемоги, – на «проблемних». На базі №2 народжуватимуть жінки із загрозою викидня чи передчасних пологів, що лежали на збереженні; туди можуть направляти тих, у кого завідомо є ризик якихось проблем у пологах: вузький таз, великий плід (4 кг і важче), передлежання, резус-конфлікт, інші негаразди, непов'язані з вагітністю: проблеми із зором, серцем, хронічні хвороби, травми таза та ін.
Проте це ніяк не означає, що жінок суворо «сортуватимуть», навпаки, будь-яка черкащанка може народжувати там, де схоче, і неважливо, в якій частині міста вона живе чи стоїть на обліку. Ці її права зазначено в Основах законодавства України про охорону здоров'я, ст. 38 («Вибір лікаря і лікувального закладу»), це закріплено й Наказом Мін-охорони № 620 від 29 грудня 2003 року. Навіть якщо жінка має якусь патологію, проте хоче народжувати винятково на Чехова, то їй підуть назустріч.

«А я – з району!»
У Черкасах зараз 20% породіль – приїжджі з інших міст, районів, областей. Нерідко буває, що жінка прописана в районі, а живе в Черкасах або мешкає в ближньому селі чи районі. Вона має право заздалегідь до пологів приїхати в Черкаси, обрати собі базу та лікаря, в якого хоче народжувати. Але є один нюанс: вагітна має взяти направлення в Черкаси від свого лікаря в тому населеному пункті, де стоїть на обліку.
Мінохорони здоров'я вважає, що акушер-гінеколог, який приймає менше 300 пологів на рік, втрачає кваліфікацію. Звісно, він не зацікавлений відпускати своїх породіль де-інде. Але головним є бажання жінки: лікар не має права її «тримати», якщо вона не хоче в нього народжувати. Якщо приїжджа без попередження звернеться в обраний пологовий будинок уже з переймами – її приймуть, проте бажано, щоб при ній були обмінна картка й паспорт.

Умістяться всі
Раз на рік кожну базу, як і раніше, закриватимуть на профілактику, а інша база прийматиме і звичайних породіль, і «проблемних». Базу № 2 цього року закриватимуть із 28 травня по 25 червня, а базу №1 – із 26 червня по 24 липня.

Що з апаратурою?
База №1 так само, як база №2, може виходжувати недоношених немовлят із 22 тижня, бо лікарів-неонатологів, що мають право бути реаніматологами для немовлят, в екстрених випадках просто викликатимуть, куди треба. Необхідне обладнання є й там, і там, тільки на базу № 2 залишилось докупити дихальний апарат. У перспективі планують довчити ще кількох таких лікарів та створити окрему структуру, що включатиме неонатологів-реаніматологів, обладнання й окреме приміщення. Скрізь є проблема з апаратами УЗД: у бази №1 їх два, власний та орендований. У бази № 2, орієнтованої на проблемні пологи, – лише один. Чи придбає місто ще хоча б один – хтозна.

Йдемо в Європу
Усі передові методики застосовуватимуть на обох базах: цілодобове перебування дітей із мамами, грудне вигодовування з першого дня на вимогу дитини, партнерські пологи, за відсутності протипоказань – місцеве знеболення під час пологів та операції з кесаревого розтину, вертикальні пологи тощо. Жінці та дитині нічого не роблять без згоди матері: вона може відмовитись від щеплень дитині, від штучних молочних сумішей тощо. Вона може народжувати з чоловіком чи іншою близькою людиною, про що має надати письмову згоду, але та людина повинна принести флюорограму. Список медикаментів та витратних матеріалів на пологи може купити сама жінка чи її родичі, але якщо це неможливо, то волонтер центру може сходити в аптеку за вас.

ЦИФРА

46% пологів, які приймають у Черкасах, – проблемні.

Підозрюють, що домашня корова отримала сказ через хвору лисицю.
– Хотів би сподіватися, що навала лисиць на села найближчим часом піде на спад, –відзначає заступник начальника управління ветмедицини в Черкаській області Віктор Маламуж. – Адже зараз мисливці відстрілюють лисиць, і їхня кількість має зменшитись.
Пам'ятайте!
ь Якщо дика тварина удень відкрито бігає населеним пунк-том – найшвидше, вона хвора.
ь Про сказ у тварини свідчить відмова від корму, вживання неїстівного, піна з рота, агресивність, водобоязнь. Її слід зачинити й викликати ветлікаря, повідомити санстанцію. Якщо помре – руками не чіпати.

Куди звертатися
ь У районах – до місцевого ветлікаря, у Черкасах – до міської державної лікарні ветмедицини по вул. Леніна, 133, тел. 63-49-92 з 8.00 до 17.00 у будні та з 8.00 до 13.00 у суботу.
ь Міська санепідемстанція: тел. 37-25-20, б. Шевченка, 287.
ь Якщо тварина вкусила або обслинила: антирабічний кабінет Черкаського міського травмпункту, вул. Р. Люксембург, 210, 1-й поверх, тел. 64-74-80, цілодобово.

Усе почалося з того, що на підлітка впало дерево, розтрощивши йому частину черепа.
– Коли пиляли дерева, мене зачепила величезна гілка, – розповідає хлопець. – Я одужав, але мені було ніяково ходити між людьми з такою деформованою головою. Я завжди ходив у шапці, навіть у школі на уроках у ній сидів, а на канікулах майже не виходив із двору. Якщо виходив – то теж у шапці.
– Отвір у черепі хлопця сягав аж 10×15 см, – каже завідувач нейрохірургічного відділення обласної лікарні Денис Годлевський, що оперував Сашка. – З одного боку, була естетична проблема, адже такий жахливий дефект має досить моторошний вигляд і завдає молодій людині психологічного дискомфорту. З іншого боку, була медична проблема: якщо немає кістки, то порожнина черепа не закрита герметично і внутрішньочерепний тиск дорівнює атмосферному, а це може викликати напади судом, головного болю та ін.
Зазвичай, отвір у черепі закривають стандартною титановою пластиною-сіткою, але є випадки, коли стандартні не підходять: ушкоджена ділянка черепа має складну форму чи значні розміри. Так трапилось і з Сашком, тож потрібна була індивідуальна сітка. Роблять їх аж у Москві, вони досить дорогі, проте ТОВ «Верхнячка», де працює Сашків батько, допомогло грошима, і сім'я змогла замовити у росіян виріб. У Москву передали знімки комп'ютерної томографії Сашка, за якими там виконали високоточну копітку роботу: за віртуальною моделлю зробили пластиковий макет хлопцевого черепа, по якому виготовили сітку. Операція, що тривала менше години, повернула пацієнтові форму черепа, яка була в нього до трагедії. Коли відросте волосся, уже ніщо не нагадуватиме про травму.
Віднині подібні втручання стануть звичними для обласних нейрохірургів. Так, зараз чекає операції вже другий пацієнт, у якого дуже складний отвір у лобній ділянці черепа, через що він теж потребує індивідуальної сітки.

Марія Землянська,
бюро журналістських розслідувань «Свідомо» спеціально для газети «Вечірні Черкаси»

Олені 24. У неї вища юридична освіта, невеличка квартира на околиці міста, люблячий чоловік, чарівний малюк... і гепатит.
Три роки тому, одразу після пологів, Олена пережила операцію. Рятуючи породіллю від крововтрати, лікарі використали чужу кров. Два місяці тому Олена дізналась – хвора на гепатит С.

– Серед тих, кому переливають кров, якщо не всі, то майже всі інфіковані цим вірусом, – не дивується доцент кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету Богомольця Ольга Голубовська.
У 2008 році «Свідомо» пору-шувало цю проблему. Ми тоді з’ясували, що одна з причин тотального зараження крові – корумпована система перевірок. Виявилося, що найбільший постачальник тестів для виявлення вірусів у крові донорів – «своя» компанія. Називалася вона «Діапроф-Мед», а серед її засновників виявився син колишнього голови СБУ і керівники профільного інституту імені Громашевського, де й оцінюють тести. Йшлося про директора інституту Віктора Марієвського та завідувача лабораторії вірусних гепатитів Анатолія Гураля. Відгуки станцій переливання крові про якість тестів були швидше воланням про допомогу. На одній зі станцій частка помилкових результатів складала 82%. Тобто тести показували брехливий результат у восьми випадках із десяти!

Що змінилося за три роки
Як Ви знаєте, за цей час змінилися Президент, уряд та чотири міністри охорони здоров'я. Як тепер перевіряють кров?
За даними порталу тендерних закупівель, останній тендер МОЗу на тест-системи для крові на суму більше двох мільйонів гривень виграла компанія "НВП «ХіМеК». Вона стверджує, що займається продажем обладнання та матеріалів для лабораторій і служб крові з 1992 року. Зараз продає тест-системи від російських виробників: «Діагностичні системи», «Вектор-Бест», «АлкорБіо» та… вже відомого нам українського «Діапроф-Мед».
Для чого в схемі з'явився посередник, а точніше, чий це посередник? Відповідь на це запитання – у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій. Серед засновників «ХіМеК» у реєстрі зареєстрований Валерій Шеховцов. Він же ж – заступник директора «Діапроф-Мед».
Проблема не лише в корупції при закупівлі тестів. Сам метод тестування крові донорів є застарілим. «В усьому світі, крім цього методу тестування, обов'язково використовують генотестування, на рівні ДНК. У нас – ні», – нарікає Лариса Вахненко, яка завідує відділенням трансфузіології у Національному інституті хірургії та трансплантології імені Шалімова.
Вона роками намагається донести до міністрів, що змінюють один одного, одну й ту саму думку: треба і новий метод перевірки крові, і нові вимоги до донорів.

Чому донорська кров настільки інфікована
– Дєвушка, ви туди? – виглядаючи з-за холодильника з написом «Плазма на видачу. Обследована. Карантинизирована», чолов'яга, схожий на Чахлика Невмирущого, тицяє пальцем у бік кімнатки, де забирають кров.
Із десятої ранку в тісному коридорі Центру переливання вже черга. Шестеро хочуть стати донорами.
– Ні.
– Толик, йди… заходь, першим будеш, – пропускає вперед товариша. – Сьогодні людно, а ми поспішаємо, – виправдовується вже до мене.
І, поки Толик готується здавати кров, його друг зізнається: для обох – це заробіток.
«От хто наші потенційні донори – так звані групи ризику. Ми на другому поверсі кров приймаємо, а на першому – вони сидять. Чекають, поки прийдуть родичі тих, кому кров потрібна. І прямо на місці торгуються», – пояснює Вахненко.
Офіційно півлітра крові коштує 80 гривень. Але коли кров потрібна терміново, родичі готові заплатити будь-яку ціну. Середня ціна – 300 гривень.
«У нас на кров дивляться як на товар, хоча розвинуті країни вже давно прийшли до того, що донорство має бути безкорисним», – зітхає трансфузіолог.
На цій позиції стоять Всесвітня організація з охорони здоров'я та Рада Європи. Вони проти платного донорства. Із прагматичних міркувань – через ризики. Усвідомлюючи, що лише за «здорову» кров можна отримати гроші, люди, які на цьому заробляють, схильні приховувати хвороби.
Наприклад, лише за офіційними даними Державної служби з протидії ВІЛ/СНІД та іншим соціально небезпечним хворобам, в Україні 33 з половиною тисячі хворих на туберкульоз. Велика частина з них – безпритульні. А кров на туберкульоз при цьому не тестується.
Вахненко стверджує: у 2009 році їм довелося відмовитися від 1 003 літрів крові, бо у ній знайшли ВІЛ. По дві тисячі літрів крові довелось забракувати через гепатит В та сифіліс. Уп'ятеро більше, ніж від ВІЛ, довелося вилити через гепатит С.
«Кров, яку використовують для лікування хворих, – небезпечна», – повторює маститий спеціаліст.
Як реагує МОЗ? Так, як і на наш запит, – розведенням рук. Коли ми попросили офіційні дані, скільки зареєстровано випадків інфікування під час переливання крові, у відомстві пояснили: такої статистики немає.
Тоді ми, як і три роки тому, звернулися до людей, які не збирають дані, але постійно потребують чужої крові. За останніми підрахунками Всеукраїнської організації гемофіліків, більше 90% людей із цією хворобою інфіковані гепатитом С та В. Саме гемофіліки постійно приймають препарати на основі чужої крові.

Остання ремарка. Заплю-щуючи очі на страждання людей і тих, хто збільшує їхні лави своїм мародерством, Служба безпеки цієї держави натомість засекретила всю інформацію про кров. Скільки донорів, скільки крові здається, скільки перевіряється – усі ці дані засекречені.
А Олені залишається радіти, що принаймні малюк у неї росте здоровий.

Тетяна Мартинова
vch14@yandex.ru

– Яка різниця між гепатитами А, В і С?
– Гепатит А належить до кишкових інфекцій. Цей вірус передається фекально-оральним шляхом, тобто через воду, брудні руки, термічно необроблені продукти харчування. Цей гепатит у народі ще називають хворобою Боткіна. Завдяки тому, що у нас стала значно вища побутова культура, використовується разовий посуд, тож і рівень цього захворювання із 2002 року по області суттєво знизився. Усього вірусних гепатитів дев'ять, сім із них передаються через інфіковану кров, однак у нашому регіоні найчастіше реєструються В і С. Ці віруси мають гостру та хронічні форми. Різниця між В і С у тому, що гепатит В частіше проявляється гострими формами та має яскраво виражені симптоми. У 80% випадків його виявляють на перших стадіях, це дозволяє вчасно розпочати лікування. Із гепатитом С усе складніше, адже 80% випадків цього захворювання має стерту клінічну картину. Найчастіше він виявляється при випадкових клінічних дослідженнях, наприклад, обстеженні донорів, під час вагітності або при підготовці людини до планової операції тощо. У 80% хворих на гепатит С цей вірус виявляється уже на хронічній стадії, у 15% із них може розвинутись цироз, а у 7-10% – рак печінки. Усе залежить від того, на якій стадії хронічного гепатиту виявлений вірус та наскільки виражені зміни в структурі печінки. Власне через пізнє діагностування вірус гепатиту С і називають ласкавим убивцею.
– Скільки черкащан хворіє на гепатит?
– Сьогодні важко сказати, скільки хворих на гепатит проживає у Черкасах, бо офіційно реєструвати їх почали лише два роки тому. А скільки людей, хворих на гепатит, не знають про це? Нині іде накопичування даних.
– Чи правда, що сьогодні мова йде про епідемію гепатиту?
– Люди не стали більше хворіти на гепатит, просто ми почали його краще виявляти та діагностувати.
– Чи правда, що серед донорів на Черкащині виявлено більше носіїв гепатиту В і С, ніж у інших областях?
– Так, у середньому цей показник по Україні становить 2%, тоді як на Черкащині 2,5%. Минулого року було виявлено 503 такі донори. Альтернативою є аутодонорство – заготовлення запасу крові для самого себе під час підготовки до планової операції.
– Чи можна вилікувати людину від гепатиту С?
– Так, завдяки противірусній терапії, яку призначають пацієнтам із хронічними формами вірусного гепатиту. Після проведення курсу лікування у 60-80% хворих вірус у подальшому не виділяється, отже, і не виявляє своєї шкідливої дії на організм. Лікування проводиться обов'язково під контролем лікаря- інфекціоніста. Однак хворі не знімаються з обліку і періодично продовжують проходити обстеження. По своїх пацієнтах можу сказати: ті з них, які 2004 року пройшли лікування, продовжують проходити обстеження досі, хоча вони вже не є носіями вірусу. Коли ж гепатит виявлений на стадії некомпенсованого цирозу або раку печінки, то врятувати такого пацієнта дуже складно, єдиним методом лікування є пересадка печінки.
– Якщо людину реально врятувати, то чому цей вірус ставлять на один рівень зі СНІДом?
– Думаю, що це пов'язано з фінансовим боком. Лікування коштує 20-40 тис. грн. на рік, і його можуть собі дозволити далеко не всі хворі. Вони продовжують стояти на обліку у лікаря, проходять симптоматичне лікування, але гепатит залишається у їхньому організмі, і ці люди становлять загрозу для оточення. До того ж ми сьогодні виявляємо багато хворих на цю інфекцію, і їхня кількість у рази перевищує кількість ВІЛ-інфікованих. Але статистику по цих захворюваннях не можна порівнювати, бо на СНІД вона більш достовірна, ніж на гепатит С.
– На основі яких симптомів підозрюють гепатит?
– Якщо у вас протягом життя були оперативні втручання, донорство, наявність тату та якісь стоматологічні маніпуляції і до цього приєднуються відчуття перевтоми, важкості у животі, кровоточивість ясен та кровотечі з носа – усе це має підштовхнути вас пройти перевірку на наявність антитіл до гепатиту С. Таке тестування можна пройти в обласних центрах, гастроентерологічних та інфекційних відділеннях або приватних лабораторіях. Якщо у вас виявили антитіла до вірусу гепатиту – це ще не значить, що ви хворі. Необхідно пройти трикратне обстеження на наявність антитіл. Якщо всі вони виявлять антитіла, слід пройти обстеження на наявність у крові самого вірусу.
– Говорять, що сьогодні дуже багато медпрацівників є носіями цієї інфекції. Хто ще в зоні ризику?
– Дійсно, так, адже лише протягом останніх десяти років ми інтенсивно користуємося разовими системами, крапельницями, шприцами. У нас з'являється все більше разового інструментарію. Раніше через багаторазове використання медпрацівники мали більший контакт із самим матеріалом: кров'ю, шприцами. Сьогодні ми виявляємо тих працівників, які були інфіковані раніше. Однак я переконана, зараз хвороба уражає менше медпрацівників. У зону ризику потрапляють практично всі люди, які контактують із кров'ю. До неї належать ін'єкційні наркомани, представники секс-бізнесу, люди, які роблять тату, відвідувачі манікюрних, педикюрних, стоматологічних кабінетів, а також ті, кому переливаються компоненти донорської крові. Незважаючи на те, що компоненти крові двічі тестуються, проводиться її карантинізація (зберігання плазми протягом певного часу із забороною її використання) протягом дев'яти місяців.
– Як ця кров тоді може містити вірус гепатиту?
– Є поняття серологічного вікна, коли в організмі людини або крові, яка відібрана, продовжують відбуватися процеси утворення антитіл. Тобто вірус у організмі є, а антитіла до нього ще не виявляються. Період серологічного вікна для гепатиту В і С – від одного до 6-9 місяців.
– Скільки у середньому коштує лікування проти гепатиту?
– Противірусна терапія будь-якого захворювання досить дорога. У випадку лікування гепатиту С важливе значення має ще й часовий фактор, адже терапія призначається терміном від шести до двадцяти місяців. Причому лікування безперервне. Нашими вітчизняними препаратами пролікувати гепатит С коштує 17-18 тис. грн. курсом шість місяців. Якщо лікування триває 12 місяців, то цю цифру слід помножити на два.
– Кого лікують безкоштовно?
– Узагалі, безкоштовного лікування не буває, за нього хтось платить. Сьогодні безкоштовно в Україні від гепатиту С мають можливість лікування лише хворі на СНІД. На державному рівні розроблена програма лікування хворих із хронічними гепатитами, в минулому році був складений реєстр дітей, які мають хронічний гепатит, маємо надію, що в наступному році програма буде профінансована в частині лікування дітей. На жаль, лікування дорослих пацієнтів можливе лише коштом самих хворих.

Цікавий факт
У середині сімейної пари ймовірність передачі гепатиту С статевим шляхом від одного партнера іншому становить 0,01%. Вірус передається лише через кров, а для цього необхідно, щоб при статевому контакті відбулося травмування слизової і одного, й іншого партнера.

Тетяна Мартинова
Vch14@yandex.ru

Вони ходять серед нас, сидять поруч у маршрутці, стоять у черзі чи на службі в церкві. Схвильовані, знервовані, налякані, вони – не господарі свого розуму й емоцій. За статистикою, практично кожен восьмий українець має психічні розлади, однак не кожен звертається до лікаря по допомогу. Багато хто навіть від себе приховує реальний свій стан.
Будь-якої миті будь-хто з нас може поповнити лави психічно хворих людей. Як стверджує головний лікар Черкаського обласного психоневрологічного диспансеру Костянтин Гаркавий, для цього достатньо стресу, трагічного збігу обставин чи прозаїчного грипу.

– Офіційна статистика стверджує, що кожен восьмий українець страждає від психічних розладів, скільки насправді хворих?
– Сьогодні в Україні під наглядом лікарів-психіатрів перебуває близько 1 млн. 200 тис. людей, у нашій області – 40 тис., а у Черкасах – 9 тис. Під наглядом перебувають люди, які звернулися по допомогу до лікарів-психіатрів, а скільки тих, хто до лікаря йти боїться?! Тож реальна кількість хворих, що потребують нашої допомоги, значно більша. В Європі за статисткою у психоневрологічних закладах лікується 25% населення, а в Україні – 2,5%.
– Це недбалість чи люди бояться до вас звертатися?
– Люди бояться, що хтось дізнається про їхні проблеми, чи того, що їх візьмуть на якийсь облік і перед ними закриються усі можливості. Наша людина готова визнати у себе будь-яку хворобу, деякими захворюваннями можуть навіть хизуватися, як-то: гіпертонія, виразка, гастрит, холецистит, але визнати у себе психічні розлади для багатьох неможливо.
– Що таке душевна хвороба, емоційні розлади, а що – проблеми з головою?
– Є розлади, які виникають через зовнішні чи внутрішні чинники: стрес, черепно-мозкові травми, інші захворювання. Наприклад, у пацієнта розвинулася депресія як реакція на якусь стресову ситуацію. Життя нормалізувалося, і депресія минулася. А є власне психічні вроджені чи спадкові хвороби. Вони виникають незалежно від самої людини й обставин. Нацисти винищили у Німеччині всіх психічно хворих. Через двадцять років після війни кількість хворих відновилася. У суспільстві має бути якийсь відсоток хворих на шизофренію. І їх буде стільки, що б ми не робили.
– Від яких психічних захворювань найбільше страждають черкащани?
– На першому місці депресії. Потім – розлади, які виникають через органічне ураження центральної нервової системи, що трапляється унаслідок судинних захворювань, черепно-мозкових травм, грипів. До цієї категорії належать і чорнобильці. Третє місце серед усіх розладів займає шизофренія. Наступне за кількістю хворих – недоумство, те, що раніше називалося олігофренія.
– Депресія – це хвороба чи вигадки ледачих узяти відповідальність за своє життя?
– Є депресія як реакція на стрес, а є вроджена або набута хвороба. Поганий настрій – це лише частина депресії. Інколи доходить до того, що у людини загальмовуються усі процеси в організмі і навіть температура тіла знижується. Є приховані депресії, коли у людини нормальний настрій, однак усі інші функції пригнічені.
– Як позначається на психічному стані людини соціальна, політична, економічна ситуація в країні?
– Виникнення багатьох психічних розладів пов'язане з умовами життя. І завжди, коли у суспільстві відбуваються хороші чи погані зміни (і те, й інше є для людини стресом), це призводить до психічних розладів. Статистика десяти останніх років показує, що кількість хворих змінюється хвилеподібно: два-три роки йде підйом і два-три роки спад. У 2004—2005 роках наше суспільство пережило стрес, для когось життя покращилося, а для когось погіршилося. Одні на підйомі, а інші в депресії. Якби це тривало півроку й усе заспокоїлося. Але ж ні, минає два-три роки, і наше суспільство переживає черговий стрес. Той, хто погано жив 2005 року, став жити краще, а той, хто добре, – погано.
– Невже політика на нас так дуже впливає?
– Сама політика ні. На нас впливає те, як через неї змінюється життя.
– Чи правда, що у періоди політичної напруги серед ваших пацієнтів з'являються ющенки, януковичі, тимошенки?
– Наші пацієнти вразливі і найбільше реагують на найактуальніші події, що викликають хвилювання. Зараз практично немає наполеонів, але нещодавно у мене була пацієнтка, переконана у тому, що вона спричинила аварію на Фокусімі. Коли там трапилася трагедія, ця жінка хворобливо проаналізувала свої вчинки і вирішила, що вона спричинила аварію у Японії.
– Чи є якийсь критичний вік, коли людина схильна до психічних розладів?
– Найчастіше вони трапляються у людей віком від 14 до 30 років. Молодий вік найактивніший. Люди шукають своє місце у житті, багато не знаходить, розчаровується. Окрім того, це вік, коли люди експериментують із психотропними речовинами, що також може спровокувати розлад психіки.
– Які життєві ситуації найчастіше спричиняють захворювання?
– У всіх підручниках та монографіях на перше місце ставиться самотність. Самотні люди живуть менше, вони більше схильні до стресу та розладів. До групи ризику потрапляють літні люди, яких після смерті чоловіка чи дружини діти забирають із села жити до себе. Часто, особливо у чоловіків, розлади провокує втрата роботи.
– Чому у церквах можна частіше, ніж у будь-якому іншому місці, побачити психічно хворих чи неадекватних людей?
– Це закономірно. Коли у людини складна життєва ситуація, вона йде до церкви, де хоче отримати допомогу, відповідь або якусь підказку. Проаналізуйте. Людина в тривозі, напрузі, їй страшно, і вона заходить до церкви. Сама обстановка, запах, тиша заспокоюють. Цю людину там вислухають, їй допоможуть, дадуть надію. Саме через це там часто можна побачити таких людей.
– Із кожним роком збільшується кількість дітей, які мають психічні розлади. Це через батьківське виховання?
– На жаль, часто так. Останнім часом до нас потрапляє багато дітей, яких довело розлучення батьків. Руйнується увесь світ дитини. Батько і мати, які донедавна були для неї найріднішими та найкращими у світі людьми, починають казати одне на одного погані речі. Діти не справляються з цим, вони не розуміють, що відбувається. Таких дітей із кожним роком усе більше серед наших пацієнтів. Але, з іншого боку, у нас є діти, які б'ють батьків і «травлять» учителів. Відповідальність за дії та стан дитини лежить на батьках. Я пригадую, як нас виховували – ми поважали і навіть побоювалися батьків.
– Кажуть, психологами стають люди, які насамперед хочуть навчитися вирішувати свої проблеми. Чому ви стали психіатром?
– (сміється.) Мій батько був психіатром. Певний час він працював у Смілі, а потім 26 років був головним лікарем Черкаського психоневрологічного диспансеру. Моя мама працювала лаборантом у психлікарні. З раннього дитинства я бачив, як працюють батьки, мені було це цікаво. Тому, коли виріс, також вирішив стати психіатром.
Цікаво
«Водолєчєбніца». Напевно, багато черкащан не раз цікавилося, чому Черкаський психоневрологічний диспансер у народі називають «водолєчєбніцею». Приміщенню, у якому розміщено психоневрологічний диспансер, понад сто років. Із самого початку у ньому знаходилася водолікарня. Зараз заклад має психіатричну спеціалізацію, а початково там лікували неврологічних хворих, які потребували таких процедур.

Як поводитися  із психічно хворими
Зберігайте спокій.
Ніколи не суперечте їм. Коли людина каже, що чує голоси, погоджуйтеся з нею.
Не погоджуючись із такою людиною, ви можете викликати у неї сплеск агресії, адже вона сприйматиме вас як ворога.
Не робіть різких рухів.

Тетяна РОГОВСЬКА

– Чи залежить сплеск і спад венеричних хвороб від сезонності?
– Років 10-15 тому – так. Нині – все вирівнялось. Існує 25 хвороб, які передаються статевим шляхом. До 1996 року було зростання кількості хворих на сифіліс, а потім пішов спад, який триває до сьогодні. За рейтингом ми на першому місці в Україні за найменшою кількістю захворюваності на сифіліс. Сьогодні ми маємо приблизно 140 випадків захворювання на сифіліс. У 1986 році було 49 випадків, у 1996 – 1860 випадків.
– Чи з'явилася нові методи виявлення і лікування венеричних хвороб?
– На імуно-ферментному аналізаторі залежно від того, який реактив ми купуємо, можна робити все. Нині ми користуємося італійською АФ-генітальною системою – це свого роду бактеріальний висів. Аналіз дає відповідь одразу на 11 хвороб. Це вигідно у випадках, коли виявлено запалення, а невідоме його джерело.
– Робота лікаря-венеролога регламентується кримінальним кодексом?
– Раніше 108 стаття передбачала покарання хворого за ухилення від лікування та обстеження. Зараз немає такої статті. Нині є 133 стаття. Там кримінальна відповідальність наступає за умисне зараження. Але довести це практично неможливо. Людина повинна знати, що вона хвора. А щоби вона це знала, вона повинна прийти до нас, обстежитися, почути діагноз і лише після цього вона нестиме відповідальність.
– Колись пройшла така інформація, що в Черкасах хтось зумисне колов зараженим шприцом пасажирів у транспорті і на зупинках.
– Заразитися таким чином неможливо. Єдиний шлях передачі інфекції через шприц – це якщо на голці залишається свіжа кров. Якщо кров висохла, спірохета гине і шприц незаразний.
– Чи правда, що аналіз може не показати хворобу?
– Лише у випадках, якщо не-правильно зроблений забір або така сумнівна лабораторія. Інша справа, що при хламідіозі людину нічого не турбує – немає виділень, свербежу, болю. Виявляють хламідії тільки під час обстеження. Допоки в нас не було апаратури, на якій роблять поліморфну ланцюгову реакцію, або імуно-ферментний аналіз, ця група хвороб практично не діагностувалася. І, коли говорять, що ця кількість хвороб збільшилася, це не завжди відповідає дійсності. Ми просто краще їх стали виявляти. У більшості країн світу хламідії, якщо їх просто знайшли, як такі не лікуються. Лікують тоді, коли є причина лікувати. У жінок це вторинне безпліддя, у чоловіків – простатит.
– Чи завжди обидва партнери є носіями інфекції?
– Не завжди. Бувають такі випадки, коли сифіліс є у одного партнера і його немає в іншого. Є прихована форма сифілісу, яка складає 67% загальної кількості.
– Часто люди самостійно намагаються пролікуватися. Наскільки це небезпечно?
– Різні хвороби потребують різних медикаментів. Якщо ти не знаєш, що лікувати, ти не можеш сам дібрати ліки. Єдине – можна зняти гостру симптоматику, хвороба перейде в хронічну форму, а це те саме, що ти взагалі не лікувався.
– Чи правда, що у чоловіка не може бути хронічного сифілісу і гонореї?
– Ні. Єдина хвороба, на яку чоловіки фактично не хворіють, це гарднерельоз.
– Наскільки дороговартісне лікування венеричних хвороб?
– Якщо говорити про трихомоніаз, хламідії, то тільки на ліки доведеться витратити до 1200 гривень на кожну. Сифіліс і гонорея потягнуть максимум на півтисячі. Трихомонаду можна лікувати і за 150 грн., але такою буде й ефективність цього лікування.
– Говорять, що після лікування “Трихополом” доведеться шукати другу печінку.
– Препарати групи метронідазолу, той же “Трихопол”, завжди застосовувалися для лікування виразки шлунка. Як він може уразити печінку? Всі препарати, які ми крапаємо внутрішньовенно, були розроблені для хірургів із міні-мальним негативним впливом на організм.
– Діагноз «простатит» помолодшав. У чому причина?
– Це пов'язано із раннім статевим життям. Часта зміна статевого партнера, різна мікрофлора провокують запалення. Чим більше статевих зв'язків, тим імовірнішою є інфекція. Організм чоловіка ще не повністю сформований, і те навантаження, яке дається на передміхурову залозу при початку статевого життя у 14-15 років, у 18-20 може призвести до простатиту. Крім того, акти неперіодичні, порушується ритміка. У передміхурової залози теж виробляється ритм, і вона працює згідно з ним. А якщо вона ще не зовсім готова до такого життя, то такі ривки для залози – стрес.
– Наймолодший і найстарший ваш пацієнт – це…
– Із сифілісом – 14-річний хлопчик, який поїхав у Київ до родичів, пішов у парк погуляти, і там його спокусила дівчина. А найстаршою була 78-річна бабця із первинним сифілісом. Уперше вона до нас потрапила у 75 років. Жінка мала п'ятеро партнерів.
– Венерологи говорять, що за час роботи навчилися двом речам – якісно лікувати і гарно брехати.
– Якщо вже по правді, то брехали ми завжди. Точніше, не брехали, а не казали всієї правди родичам і знайомим…
– Чи приходили на розбірки до вас дружини, які хотіли дізнатися діагноз чоловіків?
– Приходили, стукали кулаком по столу, кричали: «Він у вас був, і скажіть мені чого». «Шановна, всі питання до вашого чоловіка». Одразу грозяться піти в управління охорони здоров'я і прокуратуру. Є права пацієнта, є закон України про особисту таємницю, і ніякі дані ні аналізів, ні хвороби ми нікому зі сторонніх не маємо права надавати. Навіть дружина з паспортом для нас – стороння людина. Таку інформацію ми маємо право надавати тільки на мотивовані запити прокуратури, адвокатури, судовим і слідчим органам. Так, одного разу було порушено питання про позбавлення батьківських прав жінки з венеричною хворобою.
– Що може заважати встановити діагноз?
– Якщо є купа інфекцій, але жінка прийшла на прийом проспринцьована, я нічого не знайду. Я тебе на крісло поклав, дзеркало вставив: «Сонце моє, спринцювалась?» – «Да». – «Дорогенька, вставай і приходь завтра».
– Чи є універсальні засоби, застосувавши які, можна позбутися проблем після контакту із сумнівним партнером?
– Так, розчин хлоргексидину, застосований через 5, максимум 15 хвилин після статевого акту, є досить ефективним. Непогано діє і “Міромістин”. А взагалі є така балада про гонорею, яка колись ходила по руках підпільно, і хороші слова до цієї теми: «Вместо всяческих любвей лучше телом здоровей. Изучай родимый край или марки собирай. Коль силён любовный зуд, выйди с удочкой на пруд, и, чтоб выглядеть культурно, заведи себе одну – то ли бабу, то ль жену…»

Досьє
Народився: 18 травня 1956 року.
Сімейний стан: одружений, сину – 31 рік, доньці – 25 років.
Улюблена страва: вареники з картоплею.
Остання книга, яку прочитав: Сергій Лук'яненко «Нічний дозор».
Хобі: робота, футбол (уболіває за «Динамо» (Київ).

У сім'ї Задорожніх трапилося горе – 1,7-річний син Артурчик потрапив до опікового відділення Першої міськлікарні.
Того дня малий забіг на кухню, де якраз варився на плиті суп. Мама на хвилинку вискочила надвір зняти з сушарки білизну, і цього вистачило, аби хлопчик відкрив духовку і виліз на її дверцята. Плита нахилилася, каструля посунулася на дитину й перевернулася. Маляті обварило живіт, ноги, стегна, сідниці – фактично всю нижню частину тіла. Дитину негайно доставили до лікарні.
– У реанімації син був спочатку три дні, потім – ще два дні після операції, – розповідає батько Павло. – Його трусило, неможливо було дивитися. Тепер уже трохи легше, але до одужання ще далеко.
– У ході операції дитині зрізали мертву шкіру й пересадили свинячу, щоб прикрити тканини, – каже опіковий хірург Володимир Цапенко. – Коли в хлопчика відновиться власний шкірний покрив, вона відпаде.
Утім, для відновлення шкіри і поліпшення стану потрібні ліки, на які сім'я витрачає до тисячі гривень на добу. Родина з невеликими статками вже набралася боргів, де тільки могла, але повністю забезпечити лікування дитини їй не під силу. Сім'я звертається до небайдужих із проханням допомогти хто чим може. Ті, хто бажає це зробити, можуть звертатися в опікове відділення Першої міськлікарні (вул. Дахнівська, 32, тел.: 37-03-04, 45-12-51), або до лікарів, або до мами Марини, яка цілодобово перебуває біля сина у палаті №1. Телефон батька Павла – 093-268-22-22.

Михайло МАЛІНІН

Співробітники районних прокуратур у Черкаській області перевірили, як лікарі дотримуються законодавства про права дітей. У результаті з'ясувалось, що для збору благодійних внесків у деяких лікарнях є спеціальний прайс. За послуги, які повинні надаватися безкоштовно, беруть гроші, а дітей вакцинують без згоди батьків.

У рентгенкабінеті Уманської районної дитячої лікарні будь-хто міг пройти обстеження, заплативши при цьому 30 грн. Ці гроші ніяким чином не обліковувалися і не зрозуміло куди витрачалися.
У цій же лікарні за проведення ультразвукового дослідження лікарі збирали гроші під виглядом благодійних внесків. При цьому навіть існував прейскурант благодійних внесків на окремі види УЗД. Аби пройти, наприклад, дослідження печінки, жовчного міхура, жовчної протоки, підшлункової залози, селезінки, необхідно було заплатити «благодійний» внесок у сумі 27 грн. 06 коп.; нирок, надниркової залози, сечового міхура – 30 грн. 38 коп.; щитоподібної залози –11 грн. 22 коп. Саме такі розміри благодійності були затверджені наказом начальника відділу охорони здоров'я Уманської міської ради. Даний наказ прокурором Умані опротестовано.
– Розпеченим залізом треба випікати факти, коли за лікування дітей беруть гроші, – заявляє прокурор Черкаської області Микола Лісовий.
Ряд порушень було виявлено і під час проведення щеплень. Зокрема, у Дирдинському фельдшерсько-акушерському пункті №2 Городищенського району було виявлено, що згода на проведення щеплення заповнена в один день, а саме щеплення виконано майже через місяць. За словами першого заступника прокурора Черкаської області Ігоря Рогатюка, це є грубим порушенням, оскільки батьки оцінили стан здоров'я дітей та дали згоду на проведення ще-плення саме в день заповнення документа. Виявлено, що деякі щеплення взагалі проводилися без згоди батьків.
У Черкаській області лише частково займаються профілактикою та лікуванням соціально небезпечних захворювань дітей. Станом на листопад обсяги щеплення проти туберкульозу становлять лише 77%, проти поліомієліту – 36%, проти кашлюка, дифтерії і правця – 23,9%, проти паротиту, краснухи, кору – 48%, гепатиту B – 15%.
За результатами перевірок органами прокуратури області у сфері охорони життя і здоров'я дітей порушено 23 кримінальні справи.

Вікторія Черемис

У нашій області на І півріччя 2011 року зареєстровано 3996 ВІЛ-інфікованих, а це 309,4 особи на 100 тисяч населення. У Черкасах ВІЛ-інфікованих на цей же період зареєстровано 1116. А в Україні й досі не проведено тендер на закупівлю ліків на 2011 рік, хоч уже 2012-й наступає! За кордоном на одного хворого йде 15 тис. доларів на рік, у нас же – 2-12 тис. гривень! Які ж проблеми українські хворі мають із ліками і що важливого потрібно знати про лікування?

До початку 2000 року ВІЛ лунало як смерть
Черкащанин Роман (ім’я змінено з етичних міркувань), ВІЛ-позитивний, ділиться, що до початку 2000 року ВІЛ звучало як смерть, адже ліків для таких хворих в Україні не було.
– Якщо ВІЛ-позитивний нормально лікується, то не повинно бути погіршення здоро-в'я й спосіб життя не зміниться. Я маю здорову дитину, забезпечую родину і плачу податки. Тобто я не паразит і не споживач. І інвалідність оформлювати не збираюся, – розповідає Роман. – Коли дізнався, що ВІЛ-позитивний, був шок, думав, мені жити півроку. Я поставив на собі хрест. А пізніше зрозумів: хай мені лишилось чотири місяці, я можу прожити їх по-людськи.
Роман ділиться, що починати приймати ліки треба індивідуально: кому через рік, кому через 5, кому і через усі 15. Усе залежить від віку, рівня імунітету і ряду інших моментів. Звісно, останнє слово буде за лікарем. Перелякано кидатися вживати таблетки, якщо медики заперечно хитають головами, не варто.
– Ситуація така: лікар призначає хворому препарат. Кілька місяців хворий випробовує ліки. Якщо вони підходять і можливі побічні ефекти, що були на початку, зникають, можна пити ці таблетки. Не підійшли – інші треба випробовувати. Але їх треба приймати за графіком! Якщо я пропускатиму прийоми, то через якийсь час вірус стане резистентним, тобто пристосується до таблеток. І тоді доведеться їх міняти, – розповідає Роман.

Тест на ВІЛ:  такі нерви, а все може бути марно
Ознака, що у вас ВІЛ, – збільшення лімфовузлів та лихоманка, тобто підвищення температури більше 5 днів. Але тест може виявитися псевдопозитивним, тобто показати наявність антитіл до ВІЛ, коли його немає.
– Треба перевіритися повторно, можливо, навіть кілька разів. А то вже були прецеденти, коли людина робить тест повторно і він показує зовсім інше, – розповідає Наталія Одинець, лікар-інфекціоніст кабінету «Довіра».
Тест на ВІЛ може бути псевдопозитивним, якщо в людини ревматизм, вагітність, вживання наркотиків, алкоголізм, хронічні гепатити, пневмонії, хронічні нефрозонефрити або якщо протестований – людина похилого віку.

Ліки, сім'я, перспективи
– Багато ліків проти ВІЛ справді токсичні і дійсно дають побічні ефекти. Страждати можуть нирки, печінка, серце, головний мозок. Зниження уваги, несконцентрованість, швидка втома – найпоширеніші проблеми. Але тут усе залежить від віку пацієнта та терміну вживання саме цих ліків. Головне – ліки блокуватимуть вірус. Але самі по собі вони імунітету не підвищують, у них опосередкована дія, – розповідає Наталія Одинець. – Нормальний імунітет для людини має позначку 800-2000 клітин CD4на 1 мл крові. При позначці 350 ВІЛ-позитивній людині необхідно розпочинати приймати ліки. До позначки 200 краще взагалі не доводити. При явищі заниженого, тобто «сліпого імунітету», людина може померти від хвороб, які звичайний організм і не помітить.
Якщо кількість вірусу в організмі близька до 0, це буде чудово для рівня імунітету і людина буде надзвичайно безпечна для оточення. У такий період навіть можна допускати незахищений секс. Але вірус точно має бути близький до 0! І аналіз повинен бути зроблений не за місяць до цього!
Відтоді, як з'явилася терапія, хворі живуть 20 років. Скільки вони можуть прожити, ще не відомо. Може бути так, що, поки прийматимеш таблетки, поки житимеш, якщо кількість вірусу в крові буде 0.
Чим небезпечний ВІЛ, так це тим, що близько семи років людина може навіть не підозрювати про ВІЛ і заражати навколишніх! Тому краще зайвий раз перевіритися, ніж розплатитися за безпечність. Врешті-решт, життя варте, щоб за нього боротися.

Корисна інформація
Де можна перевіритись у Черкасах на ВІЛ та отримати допомогу:
інфекційний кабінет «Довіра» (Перша міська лікарня в Черкасах, вхід із двору), тел. (0472) 45-53-09;
Черкаський обласний центр СНІДу: 18009, вул. Нечуя-Левицького, 22 ; тел./факс (0472) 64-92-39;
Український центр профілактики і боротьби зі СНІДом МОЗ України: м. Київ, вул. Амосова, 5, тел./факс (044) 275-46-17, 275-24-00;
Благодійна організація «Люди, що живуть із ВІЛ», тел. (0472) 32-14-42;
Національний телефон довіри (безкоштовно, цілодобово): 0-800-500-4510.
Сайт: aids.ru

Ксенія Шапошник

За минулий тиждень у Черкасах захворіло на ГРВІ та грип 1916 осіб, і 1354 із них – діти. До лікарні потрапило 98 осіб, 80 із них – діти. Показник захворюваності цього тижня став іще ближчим до епідпорогу – на 17,1% нижче нього, тоді як ще нещодавно становив 24,6%.
– Зараз ми бачимо сезонний підйом захворюваності, – констатує завідувач епідвідділу міської СЕС Ольга Савенко. – Очікується похолодання, й кількість випадків ГРВІ може ще зрости. Проте, чи буде епідемія й коли вона буде, казати рано. Вона не виникає водночас у всій державі – в одній області може бути, а в сусідній – ні. Поки що вона є лише на Луганщині. Торік у Черкасах сплеск був уже наприкінці листопада, а от у минулі роки – у кінці січня – на початку лютого. Але профілактикою та щепленнями варто зайнятися вже зараз.
– Люди вже з вересня купували вітаміни, рослинні імуномодулятори, – відзначає завідувач аптеки, провідний провізор мережі аптек «2000» Олена Черниш. – У жовтні вже брали жарознижувальне, противірусне, ліки проти кашлю й нежитю, і ми вже збільшили закупівлю цих препаратів.
У протизастудній аптечці провізор радить мати термометр, оксолінову мазь, аскорбінову кислоту, жарознижувальне (найпростіше – парацетамол), противірусне (амізон, арбідол та ін.), протиалергійне, антисептики для горла. Санітарні лікарі наголошують, що в аптеках можна придбати вакцини проти грипу – ваксигрип, інфлувак, флюарикс, грипол, гриповак, інфлексал, відзначаючи, що разом із вакциною у кабінет щеплень слід нести ще й чек із аптеки, аби медпрацівник був упевнений у тому, що він вам коле. Імунітет приходить через місяць після щеплення, якщо людина вакцинується вперше, і за тиждень, якщо «колеться» вже кілька років поспіль. Не можна щепитися тим, хто має алергію на курячий білок, хто уже хворіє на застуду, хто якраз має загострення якоїсь хвороби, також варто утриматися від вакцинування вагітним у першому триместрі.
– Зараз відновлено виробництво препарату «АКК» – амінокапронової кислоти, його випускає українська фірма «Юрія-Фарм», – каже обласний дитячий імунолог Інна Кимлик. – Це краплі для носа, які перешкоджають вірусу потрапляти в клітину та стимулюють вироблення у носоглотці антитіл до вірусів.
Препарат АКК, щоправда, протипоказаний вагітним, годувальницям, людям із важкими хворобами нирок та схильністю до тромбозів, проте всі можуть дотримуватися інших простих правил: мити руки, не торкатися брудними руками рота, носа, очей, вживати фрукти, овочі, зелень, часник, цибулю, а в період сплеску застуд носити марлеву пов'язку в транспорті й велелюдних місцях. Начальник міського департаменту охорони здоров'я Олег Стадник застерігає від непотрібного ажіотажу на кшталт скуповування ліків в аптеках та цілодобового ходіння в пов'язках:
– Ліків у лікарнях та аптеках достатньо, медустанови готові і до звичайних сплесків, і до карантинних заходів, а невиправдана паніка лише шкодить.

Юлія ФОМІЧОВА

Аліна Семенова народила свою першу донечку 20 березня 2009 року. Перше, що почула в пологовому будинку від лікарів: «Вам її показувати?» Породілля сказала тоді: «Що за питання?» У відповідь почула: «Дівчинка дуже гарна, але в неї немає трьох пальців на правій руці». Молода мама відразу попросила швидко дати їй доньку…

«Два місяці приходила
до тями»
– Далі був дзвінок чоловікові, чи буде він забирати маля. На це він відповів: «Вона ж моя! Що за питання?» Ми свою дитинку дуже чекали і любимо її дуже-дуже. Два місяці я приходила до тями, а потім активно почала шукати лікарів, які б могли нам допомогти, – розповідає мама дівчинки Аліна Семенова.
Пошуки молодої відчайдушної жінки принесли результат. У Москві було знайдено клініку, де проводять рятівні операції. Їх вартість – 462 231 грн. Подружжя звернулось до Російського фонду допомоги, де їм зібрали всю суму та переказали у клініку. Однак кошти потрібні були ще й на переїзди. Тому сім'я зі своїм горем звернулася до черкащан. Благодійні внески взявся збирати Черкаський молодіжний ресурсний центр. Провівши благодійні концерти на Європейській площі, зібрали 1879 грн. на дитину.
Операцію доводилося переносити через те, що у дівчинки різко підскочив гемоглобін.
– Операцію бажано було провести до двох років. І з кожним роком життя Лерочки й шанси на те, що пальчики повноцінно приживуться, стають усе меншими, – говорить бабуся Тетяна.

«Світ дуже жорстокий
до особливих діток»
13 квітня цього року було проведено першу операцію, під час якої сформували міжпальцеві проміжки між великим і вказівним та мізинцем і безіменним пальцями, здійснили шкірну пластику. Аліна Семенова каже: цими операціями підривається імунна система дитина, після восьмигодинної операції потрібна серйозна реабілітація, до того ж тривала, що не дає можливості віддати дитину в садочок і піти працювати.
– На першу операцію я їздила сама з дочкою, – згадує Аліна. – Купити квиток назад просили сусідку по палаті, яка там теж проходила лікування, оскільки донечку ні з ким було лишити. Попереду ще чотири дуже складні операції. Одна поїздка коштує близько 10 тисяч гривень, адже в Москві у нас нікого немає. У нас немає і таких грошей. Швидко ми ці гроші не зберемо, а пересадку пальчиків краще робити до трьох років. Просити допомоги дуже нелегко, але в нас немає іншого виходу.
Така патологія (симбрахідактилія кисті), з якою народилася Лера, дуже рідкісна. Перший прецендент операції був у Росії. Звідки береться така біда – невідомо. Аліна Семенова без проблем перенесла вагітність, вчасно народила, ускладнень ніяких не мала. Обоє батьків не працювали в умовах шкідливих техногенних факторів. У найближчих родичів як матері, так і батька, навіть схожих патологій не було. Ніяких інших природжених чи хронічних захворювань, травм не спостерігалось. Так само жінка не контактувала з інфекційними хворими.

Для всіх, готових прийти на допомогу Лері Семеновій, публікуємо контактні дані: р/р у ПриватБанку 29244825509100, МФО 305299, ОКПО 14360570, № рахунку отримувача: 6762 4620 5054 8236, мама Семенова Аліна (093-614-65-76), бабуся Тетяна Олександрівна (098-776-30-59).

Ксенія Шапошник
eddyvc@ukr.net

У Черкасах днями знову склалася неоднозначна ситуація з реорганізацією міських пологових будинків. Із нового року в Черкасах буде створено єдиний міський центр матері й дитини, проте однозначної думки щодо місця його розташування, схоже, досі немає.

– Депутати міськради на сесії вирішили за кілька найближчих років об'єднати той центр в одному приміщенні пологового будинку №1, хоч досі йшлося про дві його бази, розташовані у двох пологових будинках, – зазначає головний лікар пологового будинку №2 Василь Габро. – Я говорив із депутатами, вони вирішили забрати нашу будівлю під хоспіс. Але ж одне приміщення не зможе прийняти всіх жінок міста. У кожному обласному центрі – не менше двох міських пологових будинків. Невідомо, чому базою обрали пологовий будинок №1, розташований у набагато старішій будівлі й віддалений від дитячих лікарень.
– До 1985 року, коли існував лише пологовий будинок №1, там кілька разів виникали спалахи інфекцій – стафілокок, пухирчатка, від яких помирали немовлята, – розповідає лікарка п/б №2 Лариса В'язовська. – У медінституті нас учили: якщо в будівлі був спалах пухирчатки, там не можна облаштовувати пологовий будинок принаймні 25 років. Щоб уникнути спалахів, збудували другий пологовий будинок – для мешканців молодого Південно-Західного району та прилеглих до нього.
Але головний лікар пологового будинку №1 Володимир Зеленько переконаний: єдина база суттєво зекономить кошти на утримання приміщень, комунальних послуг, зарплат, дозволить уникнути розпорошення медичного обладнання, а ввірена йому будівля цілком зможе вмістити всіх черкаських породіль. Адже коли будували п/б №2, пологів у місті приймали набагато більше, нині ж народжуваність упала. Лікар наголошує: у приміщенні зробили ремонти, відкрили комфортабельні палати сімейного перебування, а інфекціям ретельно запобігають.
Між тим, розташування п/б №1 незручне для самих жінок.
– Туди їздить лише одна 27-ма маршрутка, яка йде через усе місто, – каже черкащанка Ірина Федотова. – Для вагітної це дуже важко. Під'їзди незручні, прогулятися ніде. Уже якщо десь робити центр матері й дитини, то у п/б№2.
– Уявіть, наскільки довше везти на Чехова породіллю, наприклад, із Руставі або з Геронимівки, – каже лікарка п/б №2 Лариса Свириденко. – А розхід пального, а час! А якщо породілля з кровотечею, можна й не довезти!
– Я живу в Мошнах, і в мене були проблемні пологи, – розповідає молода мама Наталя Дзюба. – «Швидка» «закинула» мене у пологовий будинок №2, що був по дорозі найближчим, бо у районний би просто не довезли. Цим зекономили час і врятували життя мені й моїй дитині.
Щодо зменшення народжуваності, медики впевнені, що це ненадовго. Зараз народжують «діти Чорнобиля», а їх мало, бо після катастрофи вагітніти й народжувати боялися. За кілька років ситуація зміниться, пологів побільшає.
Крім того, влітку Президент підписав закон про внесення змін до основ законодавства України про охорону здоров'я, яким заборонив скорочувати наявну мережу державних і комунальних закладів охорони здоров'я.
Начальник міського департаменту охорони здоров'я Олег Стадник зазначив, що департамент ніколи не піде на такі кроки:
– Заклади зіллються в один лише юридично, а працюватимуть на двох різних базах. Бо один заклад не зможе вмістити усіх жінок міста.
Утім, чомусь головлікарю п/б №2 Василю Габру прийшло згори розпорядження подати список працівників на біржу праці. Наразі створено ініціативну групу лікарів, які подали звернення в Міністерство охорони здоров'я та готують скаргу в прокуратуру, зібрано понад 10 тис. підписів від черкащан за збереження п/б №2. Кілька породіль, що збираються народжувати у найближчі місяці, обурені порушенням своїх прав і готують судові позови на рішення міськради.
Як воно буде надалі й чи переможе здоровий глузд, побачимо з нового року. Зараз же кожен, хто зацікавлений у збереженні в місті двох пологових будинків, може долучитися до ініціативної групи за тел. 66-64-64.

Ксенія Шапошник

У с. Тубільці Черкаського району скажений кіт днями накинувся на господарів. Це вже п'ятий кіт із 10 скажених тварин, виявлених у жовтні.

На Звенигородщині люди забили двох скажених лисиць – одна забігла у двір до жителя с. Козацьке, кидаючись на його живність, а іншу біля с. Озірна вбив косою чоловік, якого тварина хотіла вкусити. На Драбівщині потерпіла корова, бо господар випускав її нещепленою на вільне пасовисько. На Тальнівщині люди убили в дворі єнотовидну собаку й вирішили натопити з неї жиру. Ветеринарам сказали, тільки коли захворіло на сказ теля.
– Ветеринарам, що ходять по людських дворах, ще дають щепити собак, а от кота часто й удома не застанеш. Дехто навіть не пускає ветеринарів у двір, – каже заступник начальника управління ветмедицини в Черкаській області Віктор Маламуж.
Лідирує в області за сказом Черкаський район: 12 хворих тварин за рік. На другому місці Звенигородщина – 6 випадків, на третьому – Уманщина й Корсунщина – по 5 випадків.
– В області за 9 місяців цього року зареєстровано 37 випадків сказу серед тварин і 47 зон, постійно неблагополучних зі сказу. Раджу городянам щепити домашніх тварин та худобу, – закликає начальник управління ветмедицини у м.Черкаси Василь Крук. – Навколо міста розплодилися лисиці – переносники сказу. Вони кусають котів, собак, ідуть у місто – таким чином на вул. Петровського скажена лисиця заразила собаку. Якщо дика тварина безстрашно заходить у населений пункт, вона, напевне, скажена.
Василь Крук наголошує: хвору тварину можна зустріти де завгодно. Одна черкаська кішка не виходила надвір, але на балконі вполювала кажана, який хворів на сказ. Кішка померла, а господарям робили профілактичні уколи. Іншого кота господарі возили на дачу, де він у лісі “підчепив” сказ. І лисиці, й коти полюють у полі на мишей, де заражують одне одного. Єдиний вихід – щеплення, бо результат хвороби – смерть.
Поради ветеринара
Бродячих тварин не чіпайте. Купуючи тварину, вимагайте ветпаспорт, у якому вказані щеплення. Заражуються не обов'язково через укус: вірус є у слині, крові. Тварину з підозрою на сказ зачиніть, негайно викличте ветлікаря, повідомте санстанцію. Померлу тварину руками не чіпайте.
Симптоми сказу в тварин: відмова від їжі, піна з рота, агре-сивність, водобоязнь. Тварина їсть неїстівне – целофан, папір.
Куди звертатися
У районах – до місцевого ветлікаря, у Черкасах – до дер-жавної ветлікарні по вул. Леніна, 133, тел. 63-49-92, з 8.00 до 17.00 у будні та з 8.00 до 13.00 у суботу. Вакцина від сказу – безкоштовна.
Міська санепідемстанція: тел. 37-25-20, б. Шевченка, 287.
Антирабічний кабінет міського травмпункту, вул. Р.Люксембург, 210, 1-й поверх, тел. 64-74-80, цілодобово.

Тетяна Мартинова
У них тремтять руки та калатає серце, а червоні очі неосмислено роздивляються довкола. Такий вигляд мають алкозалежні пацієнти Черкаського обласного наркологічного диспансеру. Значна частина з них пережила білу гарячку. Вони бачили інопланетян і навіть Бога. Однак щойно їх повертають до реального життя, як непереборне бажання випити знову перемагає. Про особливості українського алкоголізму розповідає лікар-нарколог вищої категорії Черкаського обласного наркологічного диспансеру Людмила Кондратюк.
– За визначенням поняття алкогольної залежності, можна сказати, що значна частина українців – алкоголіки.
– Офіційно ми говоримо, що на Черкащині 20 тисяч залежних від алкоголю людей. Але це ті пацієнти, які пере-бувають у нас під диспансерним наглядом. Думаю, в області проблеми з алкоголем мають понад 200 тисяч черкащан.
– Кого можна вважати алкоголіком?
– Людину, яка має непереборне бажання випити, яка не контролює кількість спожитого алкоголю, а щоб почуватися краще після випивки, їй необхідно похмелитися. Такі люди можуть випити дуже багато, у нас є пацієнти, які вживають на день по два літри горілки чи 10-15 літрів пива. Часто вони не пам'ятають, що з ними було у стані сп'яніння.
– Чи є різниця, чим спиватися?
– А є різниця, на чому їхати до Києва: на “Лексусі” чи “Запорожці”? Так, на “Лексусі” швидше і зручніше. Хронічні любителі різних спиртних напоїв мають однаковий алкоголізм. Єдине – у пивних алкоголіків велике навантаження йде на нирки, печінку та серце. У них розвивається недостатність серцевого клапана, зношується м'яз міокарда та при навантаженні розривається серце. Французи п'ють вино, і ця країна на першому місці по смертності від цирозу печінки. Так само Чехія та Німеччина, населення яких любить пиво.
– Що таке “біла гарячка”?
– Це набряк головного мозку, і якщо хворого не лікувати, то симптоми погіршуватимуться, врешті людина помре, якщо ж залишиться живою, то матиме серйозні ускладнення. Хвороба виникає після тривалого запою, токсини, які залишаються у організмі, продовжують отруювати його. Далі іде нудота і блювання, запаморочення, тривога, страх, безсоння, у декого можуть бути епілептичні припадки. Потім з'являються ілюзії. Наприклад, на вішалці висить пальто, а хворому здається, що то людина стоїть. Далі – зорові галюцинації. Нещодавно я консультувала пацієнта. Кажу:
– Бачиш червону нитку?
– Бачу!
– Бери кінець, мотай клубок.
Він бере і мотає. Потім узяла чистий аркуш. Показую йому, кажу: «Читай». Він перевертає аркуш, ніби я йому текст догори ногами показувала, і читає: «Броварська, 14, 125». Із часом до зорових приєднуються слухові галюцинації. Колись до нас привезли хворого із Чигирина. Санітари розповідали, що по дорозі мусили п'ять разів зупинятися, бо йому все Бог посеред дороги ввижався. Коли ми його поклали, то він кричав, щоб ми з вікон дроти познімали (хоча їх там не було), бо вони заважали літаючій тарілці приземлитися.
– Що роблять з алкоголіками, коли їх кодують?
– Кодування – це вид психотерапії. Хворому без гіпнозу розповідають про шкідливість алкоголю, а потім на підсвідомість уводять рекомендацію чи вказівку, як він має поводитися далі. За кордоном ця методика заборонена.
– Що таке “підшити ампулу”?
– У м'яз, зазвичай під лопатку, у сідницю чи пахову ділянку, підшивається препарат (діюча речовина – дісульфірам або тетурам), який випускається у таблетках та міститься у стерильній упаковці. У організмі він поступово розчиняється. Цей препарат не сумісний із алкоголем, і, коли людина випиває, у неї пришвидшується серцебиття, наступає запамо-рочення, нудота, блювання, втрата свідомості. Траплялися й смертельні випадки.
– Алкоголіків так само, як і наркоманів, вилікувати неможливо?
– Це хронічне захворювання. Єдине, що ми можемо, – добитися ремісії, яка триває від кількох місяців до кількох десятків років. Ремісії ми добиваємося приблизно у 25 відсотків наших пацієнтів.
– Чому велику роль грає спадковість?
– Не більшу, ніж при будь-яких інших захворюваннях. Просто ви можете навіть не знати, що у вашого сусіда гіпертонія і його син також стра-ждає від неї. А коли вони обидва будуть запійними алкоголіками, ви не зможете цього не помітити.
– Чи правда, що жінки швидше спиваються?
– Жінки, які люблять випити, приховують це. А від моменту, коли приховувати уже неможливо, до яскраво вираженого алкоголізму процес іде дуже швидко, через те в оточення складається враження, що жінки спиваються швидше.
– Чи можна сказати, коли черкащани пили більше?
– Ніколи раніше так не пили, як п'ють сьогодні. Коли я 25 років тому прийшла працювати у наркодиспансер, нашим пацієнтам було під 40 років, сьогодні ми працюємо із 20-30-річними. Алкоголь став доступним, тому підлітки п'ють із 12 років. Україна на п'ятому місці щодо вживання спиртних напоїв та на першому щодо дитячого алкоголізму.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Безпечний алкоголь
У світі прийняті стандартні дози алкоголю, які може перетравити організм.
40 мл міцних напоїв – коньяку, горілки, віски;
125 мл вина;
330 мл пива.
Якщо людина приймає більше п'яти стандартних доз за день або по одній дозі, але п'ять разів на тиждень, то їй рекомендують звернутися до нарколога.

Стадії алкоголізму
І стадія – у людини формується психічна залежність. Їй хочеться випити. Вона шукає для цього привід і не контролює кількість випитого, тому п'є стільки, скільки є, а коли цього не вистачає, іде ще по пляшку. Для людей на першій стадії характерний симптом випередження кола. Поки усі чекають, коли їм наллють другу чарку чи закушують, алкозалежні вже випили другу чарку.
ІІ стадія – для неї характерний абсцинентний синдром. Наступного дня після п'янки, при тому, що у хворого болить голова, його нудить, відчувається слабкість, підвищене серцебиття і пітливість, йому все одно хочеться випити. І варто випити кухоль пива чи сто грамів горілки, як усі вищеперераховані симптоми зникають на деякий час. У хворих росте толерантність до алкоголю, вони можуть випити дуже багато. Часто наступного дня вони не пам'ятають, що з ними було. Нерідко на цій стадії у хворих трапляються епілептичні припадки, біла гарячка.
ІІІ стадія – толерантність до алкоголю знижується, хворому вистачає на добу 100-200 грамів спиртного. Уражені всі органи: печінка, нирки, серце, нервова система.

Фази дії алкоголю
І фаза – стимулювальна. Коли людина випила незначну кількість алкоголю, у неї піднімається настрій, покращується апетит, вона стає привабливішою – очі блищать, з'являється рум'янець.
ІІ фаза – пригнічувальна. Одні починають заспокоюватися і засинати, а інші продовжують пити далі.
ІІІ фаза – перезбудження. Хто не заснув під час другої фази, доходить до третьої. Коли людей тягне на «подвиги», в одних з'являється часто безпідставна впевненість у своїх можливостях, а в інших – агресія.

РЕТРО
Коктейль розпалу антиалкогольної кампанії Радянського Союзу.
“СЛЕЗА КОМСОМОЛКИ”:
лаванда – 15 г;
вербена – 15 г;
«Лесная вода» – 30 г;
лак для ногтей – 2 г;
зубной эликсир – 150 г;
лимонад – 150 г.

Ксенія Шапошник

Із сімох черкаських довгожителів, яким виповнилося понад сто років, лише двоє – дідусі, решта – бабусі. І єдиний у місті фізично активний дідусь при ясному розумі та добрій пам'яті – це Дмитро Горбунов, якому днями виповнюється 103 роки. Таємницями свого довголіття він поділився з читачами «Вечірки».

Помірність у всьому
Крім того, що важке життя загартувало організм Дмитра Горбунова й зробило його витривалішим (змалку став до роботи, часто переживав голод, хворів), він ще й ніколи не зловживав спиртним, тютюном, не набирав зайвої ваги.
– Коли у 1918 році продзагони повигрібали в нас усе зерно й батько зрозумів, що їжі на зиму не вистачить, то заготував липове листя та інше бадилля, – згадує Дмитро Горбунов. – Була в нас корова, на склянці молока з трав'яними оладками й жили. Прийшла весна – то ми з хлопцями ходили на поле виливати ховрахів, яких смажили на вогнищі.
Відтоді у чоловіка лишилася звичка їсти небагато. У нього немає особливої дієти, а принцип харчування один: не переїдати, їсти тричі на день чітко за режимом звичайну здорову їжу: суп, кашу, овочі, трохи нежирного м'яса.
Не був Дмитро Горбунов ласий і до жінок. Вважав, що жінка – то не втіха для душі й тіла, а надійна партнерка для життя і праці. Такою була єдина жінка його життя – дружина Анна, з якою прожив 68 років.

Ні дня без роботи
Змалку Дмитро Горбунов працював із сім'єю на полі, у юності вивчився на столяра, захопився агротехнікою, далі 38 років працював інженером на машинобудівних заводах, де й з дружиною познайомився. У війну отримав медаль «За оборону Москви» – знімав із дахів фугасні бомби. Уже на пенсії до 85-річного віку дідусь працював столяром у школі.
– Багато меблів у нашій оселі зроблено його руками, – каже донька Світлана Дмитрівна. – У підвалі досі є його майстерня, сусіди її називали "Ательє «Спасибі», бо лагодив там усе, що приносили. До 90 років там столярував. Тепер сили не ті, та він усе одно намагається щось робити, ось днями двері в хаті лагодив.
Робота давала Дмитру Івановичу стимул жити, доводячи, що він для чогось потрібен на цьому світі, що він робить щось корисне для оточення.

Ні дня без руху
Фізично активним Дмитро Іванович був усе життя: катався на лижах, плавав, до 90 років їздив у ліс, звідки привозив домашнім відра шипшини. До 102 років щодня виходив прогулятися біля будинку. Зараз він уже не виходить надвір – важко ходити східцями. Проте обов'язково дотримується режиму дня та робить зранку гімнастику: і звичайну, і дихальну. Обов'язково 30 разів на день обходить квартиру, бо впевнений: рух – це життя.

Ясний розум  і здоровий дух
Дмитро Іванович закінчив лише 3 класи, й зі страху лишитись неграмотним пішла його жага до знань, що давала стимул жити.
– Ще з юності батько пише вірші, – каже друга донька, Маргарита Дмитрівна. – Читає літературу, філософію, намагається розібратися в Біблії. Гадаю, що його довголіття – то Божий дар за його доброзичливість і порядність: тато ніколи не скаржився на життя, на людей, на владу, не лаявся, був спокійним і врівноваженим. Справедливий, принциповий – колись навіть мав проблеми через те, що не підписався за закриття церкви.
На думку Дмитра Горбунова, ще один стимул до життя – це спілкування: на прогулянках він обов'язково знаходив дідків-співрозмовників, з якими спілкується й досі – то телефоном, то в гості заходять.

Медицина
Відтоді, як у Дмитра Івановича виявили атеросклероз, він бореться з ним усіма методами, які тільки знаходить у газетах чи у медиків, до останніх завжди звертається вчасно: лікарі «швидкої» та поліклініки запевняють, що завдяки цьому дідусь успішно переборов не один гіпертонічний криз.

Досьє
Дмитро Горбунов народився 27 жовтня 1908 року на Самарщині, мав 7 братів і 2 сестри. Один із братів – теж був довгожителем – прожив до 93 років. Скільки влад не пережив, а каже, що найкраще йому зараз, коли немає голодовок і є турбота рідних. Має 4 дітей, 2 онуків, 2 правнуків і 1 праправнука. Його гордість – син Геннадій, петербурзький академік, тренер-психолог збірних команд Радянського Союзу. У Черкасах довгожитель мешкає з 1972 року.

ЦІКАВО ЗНАТИ

15 секретів довголіття
1. Відмова від шкідливих звичок.
2. Учені давно дійшли висновку, що розумне споживання червоного вина корисне для нормальної роботи серцево-судинної системи.
3. Боротьба із зайвою вагою. Жирові відкладення погано впливають на судини, створюють ризик виникнення діабету.
4. Не забувайте про заняття фізкультурою, які дозволяють підтримувати гарну форму і бадьорість духу.
5. Розумова активність важлива для довголіття не менше, ніж фізична. Набагато швидше впадають у старече недоумство ті, хто й раніше нічого серйознішого програми телепередач не тримав у руках.
6. Творча діяльність особливо корисна для здоров'я, стверджують фахівці Інституту мозку людини РАН.
7. Не потрібно забувати про почуття гумору. Сміх допомагає в боротьбі із зайвою вагою, лікує серцеві захворювання і покращує кровообіг.
8. Регулярні заняття сексом діють на організм більш ніж благотворно. Учені з Тайваню, що проводили відповідні дослідження, вважають, що секс діє омолоджувально на організм у цілому й уповільнює процес старіння.
9. Ранні шлюби сприяють довголіттю. Ця думка похилого араба, на ім'я Ад-Дасарі, який вважає, що шлюб робить людину відповідальною і дорослою та допомагає гідно пройти життєвий шлях, не відволікаючись на дурниці.
10. Психологи стверджують, що вільне вираження емоцій іде на користь здоров'ю.
11. Антиоксиданти можуть істотно сповільнювати процес старіння всього організму, бо запобігають окисленню органічних сполук і зміцнюють клітини.
12. Вживання волоських горіхів подовжує життя в середньому на 7 років. Річ у тім, що до складу горіхів входять особливі речовини, які оберігають серце і судини від шкідливого впливу холестерину.
13. Поїдання яблук також здатне збільшити тривалість життя. Англійські вчені виявили, що нарівні з правильним харчуванням і фізичними навантаженнями одне яблуко в день дозволяє людині прожити в середньому на 3 роки довше.
14. Здатність плакати, виявляється, необхідна для здоров'я. Люди, яких із дитинства змушують стримувати сльози і терпіти, в майбутньому більше хворіють, а помирають раніше.
15. Чухання. Один учений із Кембриджа встановив, що звичка чухатися у мавп сприяє виділенню ендорфіну – гормону радості.

Вікторія Черемис
093-509-87-56
Cheremis@i.ua

Мати діабет і почуватися як без хвороби – що для цього потрібно робити? Попрацювати, звісно, доведеться. Самі хворі розповідають: усе залежить тільки від тебе, будеш робити необхідне – житимеш, як без діабету. Не робитимеш – можливі проблеми аж до сліпоти та гангрени. Не варто впадати в паніку, якщо у вас виявили діабет. Це не вирок! «Коли хворий хоче жити, тут навіть медицина безсила», як кажуть в анекдоті.

Історію свого «вставання на ноги» розповідає одна з учасниць школи для хворих на діабет Ірина Кулішенко.
– У мене виявили цю хворобу зовсім недавно, цією весною, десь у кінці квітня – на початку травня. Я чомусь почала швидко набирати вагу. Майже нічого не їла, а росла як на дріжджах! Пішла до лікарки, а вона каже: “Ви, мабуть, дуже сало любите!” Ні, кажу, я його на дух не переношу! Почала я їй перераховувати, чого я не їм. У ході розповіді її очі ставали все круглішими й круглішими в результаті, відправила вона мене здавати аналіз на вміст цукру, – розповідає Ірина Кушніренко.
Жінка має ІІ групу інвалідності через високий тиск – до 200. Зараз тиск уже в середньому нижчий 160-170. Серце працює під величезним навантаженням. Почалося в неї все так, як і для багатьох, хто дізнається, що хворий на діабет, – шок. Але, хоч у неї здоров'я далеко не залізне і без діабету, жінка змогла перемогти і себе, і більшість симптомів.
– Коли дізналась, що в мене діабет II типу, думала, буде істерика, – згадує Ірина Кушніренко. – А потім вирішила: це ж не так страшно, люди з цим живуть повноцінно. І почала перечитувати величезну купу літератури. Що бачила про діабет – те й купувала! По телевізору про хворобу нічого не пропускала. Потрапила до школи для таких хворих. Дотримуюся геть усього, що рекомендують лікарі. Засвоїла, як «Отче Наш»: не можна їсти продукти з високим вмістом вуглеводів, тобто кондитерські вироби, мед, виноград, кавуни, груші, дині, а от яблука краще половинку на день. Обмежити вживання буряків та моркви. Лікарі рекомендують узагалі цих продуктів не вживати, але ж той самий суп вариш – трошки вкидаєш. Звісно, бувають і винятки. Іноді з'їдаю ціле яблуко, такі вже смачні бувають – не втримаєшся! А влітку їла кавуни, але дуже трошки! Ну хіба можна дивитися на таку красу – і не спробувати? Однак цукор одразу ж піднімався! Зараз продукти, де багато вуглеводів, їм дуже потроху, не більше можливого для діабетиків. Виноград і солодке взагалі не їм. Молочні продукти – це теж окрема тема. Треба брати молочні продукти мінімальної жирності – 0%. Сир треба їсти на день небагато, 100 грамів максимум. Можна розділити 100 грамів на кілька порцій. Я беру 9-ти чи 5-відсотковий, адже нижча жирність – для мене вже занадто, тоді вже він ніякий на мій смак. Раніше я взагалі прокидалася з жахливим відчуттям голоду. Здавалося, як чогось не з'їм – помру. Наче всі сили з мене щось висмоктувало. Зараз цього вже немає. З весни до кінця літа я втратила 10 кілограмів. Я значно краще почуваюся, мабуть, якби не було високого тиску, здоров'я було б приблизно, як у людини без діабету. До того, як у мене виявили діабет, я помічала симптоми, та навіть не підозрювала про те, що хвора, – говорить Ірина Кушніренко. – У мене була жахлива втома: я вставала і розуміла, що просто не можу йти на роботу. Ішла, а здавалося, що топчуся на місці. Була страшна апатія: нічого не хотілося робити, була сонливість. Неймовірний голод: через 15 хвилин після їжі здавалось, що досі не їла, мучила спрага. Була дуже велика пітливість: по кишенях розкладала 10-15 хустинок, без них із дому не виходила. Списувала все на серце. Різко стали боліти ноги, а це була велика проблема для мене: по роботі треба було багато ходити. Хоч це й добре – адже було фізичне навантаження. Ноги ще й набрякали так, що взував мене чоловік, у взуття я буквально влазила. П'яти дуже тріскались, так кровоточили, що я тільки-но вилікую одну тріщину, а поряд уже інша. Хотіла б, щоб люди зрозуміли: діабет – це не вирок! Із ним можна повноцінно жити, треба лише дотримуватися всіх вимог, які життя ставить перед такими хворими.
У школі для хворих на діабет допоможуть не хворіти на супутні хвороби. Тут покращують здоро-в'я ще й травами.
– Як людина тільки захворіла на діабет II типу, десь рік ще можна прожити без ліків – на травах. – розповідає Ігор Каштелянов. – Основний трав'яний збір, яким користуються, – це «Арфазетин». Туди входять листя чорниці, стручки квасолі та козлятник. Бажано при діабеті обох типів вживати жовчогінні, щоб добре працювала печінка – звіробій, безсмертник, кукурудзяні рильця. Іноді потрібні сечогінні – хвощ, спориш. При болю у ногах хворим часто індивідуально добирають пахучі речовини: коріандр, лавровий листок, настій часнику. Звісно, всі трави треба добирати індивідуально, з лікарем. Щодо традиційних методів – є проблема, що діабетики II типу психологічно не готові приймати інсулін. Але ж це натуральний препарат, а таблетки, на яких вони сидять, – це все ж хімія. Щодо новітніх препаратів «Баєти» та «Віктози», то вони використовуватимуться для покращення здоров'я, якщо 3-4 препарати, які використовує хворий, не надто допомагають.

Корисні телефони
З активістами школи можна зв'язатися за номерами: 76-85-58 (Пасенко Дмитро Тихонович) та 64-13-10 (Іванець Алла Василівна).

Тетяна Мартинова
vch14@yandex.ru

Щомісяця наркомани, які лікуються в Черкаському обласному наркологічному диспансері, скидаються грошима комусь зі своїх на вінок. Навіть між собою вони не говорять, що хтось помер. Кажуть, пішов, щоб було не так страшно. Але більшість із них розуміє, що може стати наступним, кому збиратимуть гроші на квіти. Лікар-нарколог І-го наркологічного відділення диспансеру Віра Міцканюк зізнається, що їхній заклад – чи не єдине місце, де до наркоманів ставляться терпимо, зі співчуттям. Замість звинувачень та підозр вони отримують тут увагу, через що називають наркодиспансер любовно – «больничкою».

– Ми знаємо, що вони нас дурять, а інколи навіть обкрадають. Були ситуації, коли в працівників диспансеру забирали гроші, мобільні, кілька років тому з кабінету винесли телевізор. Але це хвороба, тому ми ставимося до них терпляче, як до хворих людей.
– Зі 100 наркоманів виліковується лише 4-5. Можливо, решта просто не хоче?
– Наркоманію і алкоголізм люди чомусь сприймають як звичку, а не як хворобу. Скажіть, будь ласка, чи багато випадків, коли хворого вилікували від цукрового діабету, холециститу, гепатиту чи гіпертонії? Так само і з наркоманією – це хронічне захворювання.
– Наркоману під кайфом добре, він почувається здоровим, сильним. Хто ж відмовиться від такого?
– У суспільстві існують міфи, що наркотики дають силу й енергію, роблять щасливим. Це все не так. Задоволення отримується за рахунок використання внутрішніх резервів організму. І чим більша ейфорія, тим сильніший потім «відхідняк». Більшу частину життя наркомани почуваються дуже зле: їх лихоманить, морозить, у них біль у всьому тілі, безсоння. Вони перетворюються на овочі, починають жити від дози до дози, кожна з яких дає можливість на нетривалий час повернутися до нормального стану.
– Невже людина не може схаменутися, бачачи, що з нею відбувається?
– Із десяти людей, які пробують наркотики, дев'ять стають залежними. Із десяти наркозалежних лише один може вилікуватися!
– Чи були у вас пацієнти, які вилікувалися?
– За весь період моєї роботи у мене було сім-вісім випадків зцілення, а працюю в наркодиспансері я вже 25 років. У мене є 57-річний пацієнт, який перебуває на обліку з 1986 року. За всіма законами жанру він мав давно деградувати і померти, однак вилікувався. На облік його взяли як наркомана, через сім років він відмовився від опіатів і перейшов на корвалол. Вживав три флакони за раз і був тупий, як зомбі. Потім він зник на кілька років, напевно, у цей час нічого не вживав. А згодом знову поступив, уже як алкоголік, і лікувався від алкоголізму разів п'ять-шість. Останні років сім він до нас жодного разу не поступав. Коли я його зустріла, зізнався, що в нього стара і хвора мати, яку він доглядає і дуже любить. Через це і відмовив-ся від наркотиків.
– Як виявити наркомана?
– Наркомани є всюди: вони живуть у вашому під'їзді, ходять разом із вами на роботу чи навчання. Виявити їх не складно. В опіумних наркоманів вузькі зіниці, вологі красиві і блискучі очі, часто вони, так би мовити, “підвисають”.
– Яка категорія людей схильна стати наркоманами?
– Часто наркоманами стають діти алкоголіків. На формування майбутнього наркомана впливає залежний спосіб поведінки. Я маю листівку, яку сім років тому написала 26-річна ВІЛ-інфікована наркоманка Оксана. Вона писала про своє ставлення до наркотиків. Цю листівку досі поширюють по всій Україні, а Оксани вже п'ять років як немає. Вона померла від СНІДу, померла і її молодша сестра Валя. Ці дівчата виросли у сім'ї, де батько був алкоголіком. У подібних сім'ях народилося багато наших пацієнтів. Вони ненавидять алкоголь, але шукають щось, від чого б їхнє життя стало яскравішим, і знаходять своє пекло...
– Більшість наркоманів із неблагополучних сімей?
– Та що ви! Це багаті люди. Щоправда, їхні близькі і рідні стають дуже бідними. Щоб нормально прожити добу, наркоману, який у системі, необхідно чотири-п'ять доз – це мінімум 600 грн. А для того, щоб день пройшов ще й із кайфом, треба щонайменше 1000 грн. Ті, хто продає наркотики, хочуть заробітку, і вони не будуть підсаджувати людину, з якої нічого взяти. В основному наркомани – це у минулому діти із заможних сімей, які потім збідніли, бо їхнє чадо винесло все з дому.
– Як довго вони живуть?
– Між ними є і старожили. Їх називають «динозаврами». Серед моїх пацієнтів є наркозалежні, які перебувають у системі понад 30 років. Ви зрозумійте, вони ж помирають не від наркотику, а від супровідних хвороб: СНІДу, туберкульозу.
– Законодавці зменшили кількість наркотичної речовини, за яку можна притягнути до відповідальності. Тепер замість того, щоб шукати справжніх наркодилерів, міліція буде ловити звичайних наркоманів і цим покращувати свою статистику.
– Як ви думаєте, якщо в громадських організаціях знають, куди послати волонтерів для обміну шприців і де місця збуту наркотиків, то невже про них не знають правоохоронці? Існує тіньова наркомафія, якою заправляють великі люди і де крутяться великі гроші.
– Яку загрозу може становити наркоман оточенню?
– У нас в області 3 996 віл-інфікованих, і 80% із них – наркомани. У мене лікувався 21-річний віл-інфікований хлопець, який спокусив сімнадцятирічну школярку. Він нічого їй не сказав, і вона вийшла за нього заміж… У багатьох наших пацієнтів є дружини або вони зустрічаються з дівчатами, заражають їх і калічать їм життя. Ось найбільша загроза, яку наркомани становлять для суспільства: Снід, туберкульоз, гепатити та кримінальні злочини.
– Наркозалежних ви лікуєте синтетичними опіатами, зокрема метадолом. Це ж також небезпечний препарат?
– Цей препарат для наркоманів, як інсулін для хворих на цукровий діабет. На замісній терапії вони можуть бути до самої смерті. Метадол також викликає залежність і є шкідливим для організму. Ми даємо його пацієнтам у дозуванні від 5 до 125 мг – залежно від того, скі-льки їм його потрібно, щоб не було ломки.

КОРИСНІ ФАКТИ

Скільки наркоманів  на Черкащині?
Статистика не відображає реальної картини. За офіційними даними, в Україні проживає 80 тис. наркозалежних, однак, за даними Українського інституту соціальних досліджень, їх близько 560 тисяч. В області на обліку перебуває 10 800 наркозалежних та шість тисяч хворих з алкогольною залежністю. Але це ті люди, які дали згоду взяти їх на облік, реальна ж кількість наркоманів може у десять разів перевищувати офіційну.

Мода на наркотики
Після виходу на екрани серіалу «Доктор Хаус» деякі городяни почали активно цікавитися в аптеках вікадином. Відкриваючи для себе новий медичний препарат, який може мати наркотичний ефект, наркомани починають вживати його. Так триває, поки цей медикамент не почнуть продавати за звичайним або так званим червоним рецептом. Так було і з трамадолом та амітриптиліном. Через це навіть звичайного марганцю тепер немає у вільному продажу.
Останнім часом шукачі наркотичного задоволення почали вживати краплі для очей. У рецепті до них радять закапувати очі на ніч по одній краплі, після чого ретельно вимити руки. Наркомани ж внутрівенно вводять один флакон цього медикаменту. Від тривалого вживання цього препарату відбирає ноги.

Наркотики виявить тест
Сьогодні при бажанні можна самостійно виявити, чи вживає хтось із ваших домашніх наркотики. Для цього існують спеціальні смужки-тести, які виготовляють різні фірми. Зануривши такий тест у сечу, вже за кілька хвилин ви матимете результат.
Отримати смужки можна безкоштовно, звернувшись до Черкаського обласного центру профілактики СНІДу, що за адресою: м. Черкаси, вул. Нечуя-Левицького, 24 (р-н Хімселища). А також до Черкаського обласного наркологічного диспансеру за адресою: м. Черкаси, проспект Хіміків, 22, кабінет експертизи (перший поверх).

Анонімна допомога
Лікування в наркодиспансері є добровільним і за потреби проводиться анонімно. Будь-якої миті пацієнт може відмовитися від допомоги лікарів і залишити заклад. Тут працюють не лише наркологи, а й психологи. Окрім того, є телефон довіри. Звернувшись за номером 38-37-00, людина отримає допомогу, підтримку та консультацію. Допомога по телефону є безкоштовною і анонімною.

Де в Черкасах водяться наркомани
Багато наркоманів у Південно-Західному районі, районі «Д», Луначарці. Але найбільше їх біля тубдиспансеру в Геронимівці. Вони там тусуються, варять ширку і коляться. В основному там збираються хворі з потрійним діагнозом: наркоманія, туберкульоз та СНІД – це смертельна суміш, і вижити при ній, не змінивши свого життя, неможливо.

Ксенія Шапошник
eddyvc@ukr.net

Для 39-річного чигиринця вечеря з грибів ледь не закінчилася фатально.

Чоловік назбирав у ближніх лісах маслят, які, прийшовши додому, зварив і з'їв. Після чого відчув себе настільки зле, що його довелося класти в лікарню. Потерпілий запевняє, що збирав лише маслята, проте лікарі зауважують: у деяких випадках навіть їстівний гриб може викликати отруєння.
– Від початку року це 13-й випадок отруєння грибами на Черкащині, – зазначає завідувач відділу гігієни харчування Черкаської СЕС Петро Турик. – Із них три стосуються дітей. Померло двоє потерпілих, із них – одна дитина. Причому помилково вважати, що отруїтися можна лише неїстівним грибом. Адже їстівний гриб може вирости на місці, де всохла бліда поганка, чи там, де померла й розклалася тварина, або біля шляху, де часто їздить транспорт. У такому разі гриб насотується тією отрутою. Не можна й довго зберігати гриби – їх слід одразу приготувати, а приготоване не залишати про запас.
– У нас у відділенні лежали жінки, які збирали їстівні гриби у Чапаєвці біля траси, де постійний рух машин, викиди, – відзначає завідувач детоксикаційного відділення Третьої міськлікарні Сергій Щукін. – Солі важких металів, які вбирає в себе гриб, роблять його непридатним до вживання.
Утім, гастроентеролог обласної лікарні Георгій Щербатий наголошує, що гриби – це важка їжа, тож, якщо у людини є хвороби органів травлення, травна система може просто не впоратися з дарами лісу, хоч вони будуть свіжі й якісні.
На жаль, визначити отруту в грибі не здатні ні цибулина, ні срібна ложка, ні інші народні засоби, а одна поганка здатна зробити непридатним увесь кошик грибів, у якому лежала. Тому треба ще в лісі дивитись, що берете. Збирати гриби варто у вентильовану тару – кошики, сітки тощо, але не в поліетиленові пакети. Не слід брати старі, червиві, трухлі, пошкождені гриби. Беріть лише ті, які добре знаєте. Не чіпайте гриби, у яких є бульбопо-дібне потовщення унизу ніжки, оточене оболонкою. Якщо грибник із вас ніякий, оминайте гриби з пластинчастим капелюшком, бо під них часто маскуються отруйні. Віддайте перевагу загальновідомим грибам із поролоноподібним капелюшком, як білий, польський, маслюк, підосичник, підберезник тощо. Якщо сумніваєтесь, краще не беріть. Неїстівними є гриби, неприємні на запах і смак. Удома гриби слід відразу ж перемити, проварити 15 хвилин злити воду, залити новою, проварити ще 15 хвилин і аж потім готувати з них страву.