Ксенія Шапошник

Кількість хворих на рак шийки матки за останні роки зросла на 10%. Більше, ніж ця недуга, черкащанок косить тільки рак молочної залози.

– Проблемою є те, що жінки не ходять на профілактичні огляди, – каже онкогінеколог обласного онкодиспансеру Ольга Палійчук. – Пропускають той момент, коли лікар може побачити недугу, здатну призвести до раку, і вилікувати її. Чимало моїх пацієнток успішно стали мамами після вилікування вчасно діагностованого раку шийки матки, проте кожна 4-5 пацієнтка, на жаль, звертається тоді, коли органи вже зберегти неможливо, коли питання стоїть уже про збереження життя. А буває, що життя жінки вдається лише трохи подовжити...
Одним із чинників ризику хвороби лікарі називають вплив вірусу папіломи людини, зокрема його канцерогенних типів 16 і 18. Цей вірус тисячоліттями живе поруч із нами, й людський організм успішно його боре – наші медики стверджують, що він самотужки долає його в 80% випадків, а Центр контролю та профілактики захворювань США – що у 90% випадків. Але іноді вірус перемагає: при зниженому імунітеті, при постійних ушкодженнях шийки матки в результаті інфекцій, подразнень, ерозій, абортів тощо. І тоді є ризик злоякісних перетворень.
– Імунітет людей падає, – каже обласний імунолог Наталя Гармаш. – Винні в цьому й стреси, й погана екологія, розумові перенавантаження під час навчання, роботи, ранній початок статевого життя серед підлітків. Останнє загрожує інфекціями, що передаються статевим шляхом, і тим же папіломавірусом.
Наявність у крові ВПЛ зовсім не означає, що ця людина захворіє, особливо якщо вона має хороший імунітет і веде здоровий спосіб життя. І, навпаки, можна захворіти на рак шийки матки, ніколи не мавши папіломавірусу, проте маючи інші чинники ризику. Але мінімальний захист, що не потребує великих коштів і доступний для кожної, – захищене та впорядковане статеве життя (врятувати здатен звичайний презерватив), вчасні профогляди (раз на півроку-рік), лікуваня щонайменших проявів «жіночого» нездоров'я та зміцнення імунітету. Лікарі, які вас захистять, – гінеколог, терапевт, імунолог.

Чинники ризику  РШМ
ранній початок статевого життя (11-12 років);
рання вагітність (15-16 років);
герпес статевих органів;
ЗПСШ;
венеричні хвороби;
часта зміна статевих партнерів;
онкохвороби у кровних родичів (усе одно які);
куріння, алкоголь;
генномодифіковані, гормональні, захімізовані продукти харчування;
гормональні зміни;
хронічні запалення статевої сфери;
інтимна гігієна за допомогою мила;
погана екологія.

ДО ТЕМИ

Знову панацея?
Одним із засобів профілактики папіломавірусу зараз називають щеплення проти нього, у світі найпоширеніші дві вакцини – «Гардасил» (із 2006 року) та більш нова – «Церварикс». Коштує доза вакцини від 400 грн. й дорожче, щепитися потрібно кількаразово, а через 6-10 років, можливо, потрібна буде ревакцинація. Черкаські медики впевнені в дієвості та безпечності вакцини, бо її використовує увесь світ. Медичний радник фармкомпанії ГСК Україна (ГСК – британська компанія, виробник «Цервариксу») Наталя Васецька наголошує:
– Щоразу черговові медичні дослідження підтверджують ефективність вакцини, а щодо безпечності, то ще в 2009 році під час програми «Патрисія» виявилося, що частина жінок під час курсу вакцинації завагітніла, та ніяких патологій ні у дітей, ні в жінок препарат не спровокував.
Журнал Американської медичної асоціації за серпень 2007 висловлює сумніви в ефективності вакцин для жінок, які вже мали контакт із папіломавірусом (а таких більшість), бо навіть здатен їм зашкодити. Про це ж ідеться й у документах Управління контролю харчових продуктів та ліків США. Коли розгортаємо документацію до «Гардасилу», там справді пишуть, що він найбільш ефективний тільки для тих жінок, чий організм іще не знайомий із папіломавірусом, і рекомендують щепити лиш тих, хто ще не почав статеве життя. У світі зараз «Гардасилом» і «Цервариксом» щеплюють дівчаток із 10-12 років. Це вік, коли якраз відбувається становлення репродуктивної системи. 6 років існування вакцини на ринку – ще надто мало, аби дослідити, чи впливає вона якось на репродуктивну систему щеплених дівчаток.

Ціна питання
Першою вакциною проти ПВЛ був американський «Гардасил», і в 2006 році за перші місяці продажу він приніс фірмі-виробнику «Мерк і Ко» 1,1 мрлд. доларів. А потім журнал Американської медичної асоціації (серпень, 2009 р.) опублікував дані про його побічні дії у кількох тисяч із 12,5 тис. жінок, що вакцинувалися з 2006 року. Серед них понад 700 із важкими ускладненнями: кровотечі, тимчасова сліпота, параліч тощо. За даними інформаційної служби США з використання щеплень, багато побічих дій розвивалося через 3 місяці після уколу. Інститут Роберта Коха в Німеччині поставив під сумнів ефективність вакцинації, за німцями замислилась Шотландія («Scotland on Sunday», 9 травня 2009 р.). У Великобританії створили сайт http://truthaboutgardasil.org/ про сумні наслідки вакцини. Результат усвідомленої відмови споживачів від товару – у 2010 році «Гардасилу» продали лише на 219 млн. доларів, акції «Мерк і Ко» впали на 3%. «Церварикс» – вакцина більш вдосконалена, проте й про неї вже є недвозначні відгуки в британській пресі. Пересічним українцям радимо більше дізнатися про те, що їм пропонують.

ЦИФРА

У середньому за рік на Черкащині виявляють близько 150 випадків раку шийки матки.

Юлія ФОМІЧОВА

Публічне акціонерне товариство «Азот» підписало угоду про співпрацю із Черкаською обласною адміністрацією та Черкаською міською радою.
4,5 тисячі гривень – саме такою має стати середня заробітна плата для працівників «Азоту». І це тільки перша приємна новина з обіцянок керівництва підприємства черкащанам.
– «Азот» не може рости без міста, в якому він розташований, – говорить генеральний директор Ostchem Uk-raine Олександр Халін. – Усе, що відбувається на підприємстві, спрямоване на розвиток соціальної інфраструктури міста. Ми докладемо всіх зусиль, щоб у Палаці культури «Дружба народів» запрацювали всі гуртки і секції, а саме приміщення стало кращим концертним майданчиком регіону вже до Дня міста.
За словами черкаського міського голови Сергія Одарича, вже розпочато ремонт танцювальних класів у палаці.
– Підприємство також буде звертати увагу на фінансування екологічних заходів, щоб наступного року рівень викидів «Азоту» був на рівні допустимих норм без перевищень. Завод допоможе і бюджету розвитку міста шляхом викупу земельних ділянок, на яких розташовано виробничі потужності заводу. Ці гроші місто спрямує на розвиток тролейбусного парку. Стовідсотково «Азот» забезпечить область добривами, поставивши її в пріоритет за реалізацією продукції, – розповідає про результати угоди Сергій Одарич. – Деякі проекти буде виконано цього року, деякі – наступного. Ті, що стосуються сільського господарства, виконуватимуться безстроково.
До кінця наступного року «Азот» пообіцяв провести сертифікацію кисню для його подальшого використання лікувально-профілактичними закладами міста в медичних цілях, а також щорічно, протягом 2012—2014 років, установити в Черкасах чотири ігрові та спортивні майданчики, підтримувати пріоритетні для області та міста соціальні проекти, мистецькі, культурні, спортивні та інші заходи. Гроші, виручені від продажу земельних ділянок, на яких розташований «Азот», Сергій Одарич обіцяє витратити на капітальний ремонт доріг та відновлення дорожньої інфраструктури на проспекті Хіміків та вулиці Першотравневій.

Як у сусідів?
«Допомога містам» – ініціатива Дмитра Фірташа, який виступає за максимальне поширення практики, коли великі підприємства допомагають містам, у яких працюють.
Сєверодонецьк (Луганська область). Підприємство «Азот» оновлює тролейбусний парк (уже закуплено 10 нових тролейбусів), робить ремонт льодового палацу і Будинку культури, облаштовує пішохідні переходи.
Горлівка (Донецька область). Підприємство «Стирол» відремонтує 10 кілометрів міських доріг, надає фінансову допомогу міській лікарні, завершило будівництво храму.
Рівне. Підприємство «Рівнеазот» надає фінансову допомогу жіночому монастирю, дитячим будинкам, інтернатам, лікарням, школам.
Армянськ. «Кримський ТИТАН» провів реконструкцію лікарні, Центру культури й дозвілля, здійснює капітальний ремонт доріг та покрівель житлових будинків, відновлює вуличне освітлення.

ЦИФРИ

2 867 234 кв. м – площа земельних ділянок, які викупить підприємство з урахуванням експертної грошової оцінки з розстроченням платежу на три роки: у 2011 – 50%, у 2012 році – 25%, у 2013 – 25%.
4,5 тисячі – кількість працівників на ВАТ «Азот».

Валентина ВАСИЛЬЧЕНКО

– Варвар, – з осудом говорять селяни про Олега.
Вони з жахом згадують убивство Світлани. Жінка летіла, як метелик, назустріч коханню. Обпалила крила і згоріла. Її коханий палав від любові та ревнощів, погрожував убити і вбив. Про трагедію, яка трапилася в селі Вільхівець Звенигородського району, нагадують розкішні вінки під вербою. То старша сестра Оксана тужить по молодшій, квітчаючи вербу.

Кохання мавки
Світланку в селі любили. Щоб дівчинка змогла піти на випускний вечір, усе село збирало гроші їй на нову сукню. Дівчинка виросла в бідній родині. Старша сестра Оксана подалася до столиці, влаштувалася на роботу, вийшла заміж.
У юних сімнадцять літ Світланка покохала і вийшла заміж. Костю зустріла біля ставу. Дівчина стояла з розпущеним волоссям. Парубок доторкнувся руками до шовкових кіс і назвав Мавкою. Він тільки демобілізувався з армії. Незабаром молоді батьки уже колихали первістка Назара.
Як завжди несподівано з’явився інший чоловік – Олег. На цій вулиці мешкала його бабця Ганна. Хлопець любив мандрувати у пошуках пригод і заробітку. Час від часу повертався в рідне село. Селяни смертельно боялися хлопця.
Важко сказати, чим парубок причарував серце молодої жінки. Зустрілися вони над ставом під вербами. Світлана на кладці полоскала білизну. Шовкове волосся закривало плечі вродливої молодички.
У серці Мавки спалахнуло кохання, яке спопелило його. Жінка залишила чоловіка, обжитий дім і з Назаром, перебралася до коханого.
Олег ревнував та бив дружину. А Світлана колихала вже другого синочка Артема.
Якось серед ночі щось загуркотіло під вікном бабці Сані. Жінка розсунула фіранки і сахнулася – на неї дивилася перелякана Світлана.
– Бабусю, сховайте мене, бо Олег женеться, – благала.
Бабця схопила фуфайку і побігла до ставу. Там, під віттям яблуні, ховався старий льох. Бабуся привела сюди Світлану і звеліла причаїтися в кутку. Так і тремтіла до світанку нещасна, поки не вгамувався Олег. Повернулася до дітей, коли п'яний чоловік міцно спав.
Не раз бабуся Олександра рятувала Світлану в схованці від розлюченого чоловіка.
Схаменулася Світлана і прийшла до Кості, просила вибачити її зраду, дозволити повернутися, обіцяла бути вірною дружиною. Чоловік не простив. Проте про цей випадок дізнався Олег. Він перетворив життя Кості на пекло, погрожував убити його.
Бабця Саня згадує день, коли онук повернувся зі Звенигородки. Тоді на роботі Кості видали аванс – 300 гривень. Він поїхав на базар, вибрав собі нову курточку. Ввечері до нього в хату стукали гості – Олег із другом. За компанію з чоловіками прийшла і Світлана.
– Давай бабки, – кинувся Олег із кулаками на Костю.
Якраз нагодилася бабця Олександра. Старенька впала на ліжко, закриваючи своїм тілом онука.
– Забирайтеся, бо покличу людей і міліцію! – крикнула до нападників. І гості зникли.
Одначе невдовзі Костю знайшли повішеним.
– Мого онука Олег повісив, – переконана бабуся Олександра. – Він погрожував Світлані, мовляв, твого чоловіка повісив і тебе вб'ю.
Сусіди недобрим словом згадують Олега, кажуть, що той із ревнощів поквитався із Костею.

Кров на снігу
Бабуся Олександра показує шлях від хати до ставу. Уже за порогом тоді стояла калюжа крові. І біля повітки з дровами сніг був скроплений кро-в'ю. Це шлях, по якому тягнув нещасну Світлану озвірілий від люті Олег.
Тоді всі готувалися до зустрічі Нового року. Опівдні 31 грудня Світлана з Олегом прийшли до хати, в якій жив із вітчимом 19-річний Максим, і сестра запросила брата відсвяткувати разом прихід 2011 року.
Світланка піднялася вдосвіта, хутко приготувала сніданок, покупала хлопчиків і віддала їм подарунки від Діда Мороза – цукерки і мандаринки. А сама взялася готувати святкову вечерю.
Сіли за стіл о 20 годині. Як заведено, випили пляшку горілки, провели старий рік, побажали одне одному щастя. Максим сів дивитися телевізор, Олег ліг спати.
Світлана покликала чоловіків за п'ять хвилин до півночі, щоб не проспали прихід Нового року. Встали із-за столу о пів на першу годину. Максим ліг спати на ліжко поруч із племінниками. А Світлана з Олегом вийшли на веранду покурити. Спалахнула сварка.
Світлана вскочила в хату, накинула светра, одягнула сонного Назара і вибігла в капцях на вулицю прямо в сніг. Вона побігла до баби Сані, як завжди, шукати порятунку. Олег кинувся за нею. Він був п'яний, не розбирав дороги. Сліди на снігу привели до порога бабиної хати.
Напівроздягнена Світлана заскочила в хату.
– Бабцю, хутко зачиняйте двері на клямку! – кричала не своїм голосом.
А двері вже тряслися від важких кулаків Олега. Чоловік влетів у сіни, схопив за коси жінку і кинув об землю. Світлана застогнала. Бабця кинулася розбороняти.
– Мовчи, стара карга, бо вб'ю! – налиті кров'ю очі дивилися звіром.
Бабця Олександра почала вкладати спати п'ятирічного правнука Назара. Вона чула, як за вікном щось гупало, долітали жахливі крики Олега. Жінка боялася вийти надвір.
– Костю повісив і тебе вб'ю! – верещав Олег.
Він тягнув жінку по снігу за волосся, бив ногами і тягнув далі, залишаючи за собою кривавий слід. Потім зіштовхнув, жінка покотилася з горбка в берег. Олег підбіг і почав бити ногами, кричав, аби не прикидалася і вставала. Закривавлена жінка мовчала. Він знову тягнув за волосся уже до ставка. Потім підняв, притулив до стовбура яблуні і продовжував бити кулаками в обличчя. Втомився, потягнув до води і зупинився під вербою. Жінка лежала на снігу, стогнала, казала, що їй холодно.
Олег узяв у баби Ганни фуфайку і звелів Максимові з бабою йти до берега, забрати Світлану. Баба Ганна прийшла першою. Рука в жінки була холодною, як лід. Приніс фуфайку Олег, накрив Світлану та почав робити штучне дихання. Жінка не дихала. Чоловік дві години сидів над замордованою жінкою, а потім повернувся в хату до баби Ганни і викликав міліцію. Збігалися люди. Малий Назар рвався до мами.
Судмедексперт констатуватиме, що смерть настала через черепно-мозкову травму, закриту травму органів черевної порожнини і велику крово-втрату.
Звенигородський райсуд під головуванням судді Алли Кащук визнав винним Олега в нанесенні тяжких тілесних ушкоджень Світлані, які призвели до смерті, і присудив до 9 років ув'язнення. П'ятирічного Назара і півторарічного Артема забрала в Київ сестра Оксана.

Тетяна ЄЩЕНКО

Справджуються передбачення покійного Руслана Зайченка, що народ традиційно активізовується лише після викопування картоплі та завершення польових робіт. Міській владі Черкас ліві сили готують імпічмент, обласній владі права опозиція вкотре намагається піднести «чорну мітку», тоді як Європа просто і спокійно оголошує «ігнор» центральній владі України у відповідь на суворий вирок Юлії Тимошенко. І, здавалося б, жовтогарячий колір зів'ялого листя ось-ось перекинеться юрбами невдоволених на вулиці та площі, як це було рівно 7 років тому. Проте лише хрипкий голос вічного опозиціонера Миколи Булатецького колотить тишу малої сесійної зали обласного Будинку рад, де нині проводяться сесії міської ради. Експерти вважають, що у нас мало демократії, якщо юрбу невдоволених не пропускають до сесійної зали. Але якщо слідувати логіці, що демократії багато не буває, то так узагалі можна прийти до ситуації, коли автошлях на Чигирин перекривають у знак протесту проти вбивства Муамара Каддафі, а в’їзд із боку Золотоноші пікетують із вимогою надати черговий транш МВФ для Греції. Страшні аварії забирають життя черкащан. Закопуючи бюджетні гроші в потужні автобани, термінали та майданчики, у нас чомусь традиційно забувають про елементарне освітлення провінційних автошляхів, які, завдяки гуманному рішенню про зимовий час, тепер ще на годину раніше огортатимуться мороком темряви. Крупні нічні аварії не спонукують до перегляду підходів до забезпечення дорожньої інфраструктури. А лише плодять чергові бюрократичні постанови про заборону руху в нічний час. Задля профілактики злочинності та економії коштів на заправку патрульних машин людям треба заборонити виходити на вулиці вночі.
Місцеві естети здивовані появою нової книги-альбому «Черкащина – рік поступу», де розміщено 504 світлини губернатора Сергія Тулуба і лише 14 світлин Віктора Януковича. Підлеглі пере-старалися, забувши, що в адміністрації Президента у будь-якій губернаторській книжці теж рахують, скільки разів згадують Президента. Усі пафосні фоліанти рано чи пізно опиняються на одній полиці, а от людям після губернато-рів залишаються справи.

Юрій Михайлов

Наша команда у Тернополі у надпринциповому поєдинку з ФК «Нива» вкотре довела закономірність перебування у верхній частині турнірної таблиці. Інтриги до цього протистояння додавало висловлення тернопільської сторони про випадковість їх поразки у Черкасах у липні цього року – 0:3. Вони обіцяли вдома показати, на що здатні.

Після перших тридцяти хвилин матчу вже стало зрозуміло, що господарі поля за ці три місяці у грі додали, але до серйозного протистояння зі «Славутичем» ще не готові.
У «Ниви» у першому таймі була лише одна нагода засмутити голкіпера черкащан Олексія Крупниченка. Гості, володіючи мінімільною ігровою перевагою, частіше порушували спокій у штрафному майданчику тернополян. А на 45-ій хвилині здавалося, що ніщо не завадить славутчанам утілити свою перевагу в голи, однак Михайла Сергійчука при виході один на один із воротарем Тернополя підвела неточність.
Протягом перших одинадцяти хвилин другого тайму команди обмінялися прицільними ударами з одинадцятиметрової позначки. У нас пенальті реалізував Євген Гуд. Господарі поля після того, як зрівняли рахунок у зустрічі, спробували скористатися певною розгубленістю гравців «Славутича», але їх вистачило лише на кількахвилинне домінування на полі.
У подальшому черкащани частіше демонстрували своє бажання схилити шальки терезів на свій бік. У них були два моменти, коли м'ячу, здавалося, діватися нікуди, але ні в одного, ні в другого Дмитра – Кобікова і Кошелюка влучні удари з ви-гідних позицій не вдалися.
Хвилин за сім до закінчення поєдинку тренери «Ниви» дали своїм гравцям вказівку – не поспішати. Пробити масований захист господарів поля черкащанам так і не вдалося. Суддя зафікусував нічию – 1:1, яка для «Славутича» стала п'ятою на виїзді.
Після закінчення гри головний тренер черкащан Олександр Кирилюк сказав:
– Тішить те, що ми в останніх трьох матчах із сильними суперниками набираємо очки. Але є розчарування, що ми не можемо виграти ці матчі – вони закінчуються з нічийним результатом. Особливо болісною була втрата двох очок у Тернополі, де нашою командою була створена достатня кількість гольових моментів, влучне завершення яких могло б забезпечити максимальний результат. На сьогодні хотів би відзначити позитив у тому, що наші футболісти не задоволені таким результатом у грі з міцним і непоступливим суперником.

Валентина ВАСИЛЬЧЕНКО

Галині – 38 років. Жінка має двох дітей. Сергієві – 14 років, а Наталочці – шість. Діти сидять голодні, хату жінка занехаяла. Доньку в два роки забрала на виховання свекруха. Сина врятували добрі люди, коли той топився в Дніпрі. Цьогоріч кримінальна міліція у справах неповнолітніх разом зі службою у справах дітей Придніпровського райвиконкому через суд відібрали в матері сина, бо проживання з нею загрожує його безпеці і життю. На жаль, в останні роки в Україні утворився новий різновид матерів, які державну допомогу на дітей витрачають на власні розваги.

Погана спадковість
Весела вдача дісталася Галині від матері. Та пропила велику трикімнатну квартиру в центрі Черкас. Жінка обміняла її на ящик горілки і дванадцятиметрову однокімнатну розвалюху з гнилими вікнами та підлогою.
Галя ніколи особливо не переймалася життєвими негараздами. Закінчила школу і вискочила заміж. Народився Сергійко. Чоловік рано помер.
Годі й розібратися у любовних перипетіях жінки. У неї було багато чоловіків та співмешканців, один із яких помер від СНІДу, а інший хворів на відкриту форму туберкульозу і заразив малого Сергійка.
У пошуках кращої долі Галина поїхала на заробітки в Польщу. Що там жінка робила, одному Богу відомо. Правду вона не любить говорити. У суді клялася, що за кордоном влаштувалася на роботу продавцем у секонд-хенд. Проте за деякий час забувала про свої брехливі пояснення і запевняла, що працювала там у хлібному магазині. Однак в Україну вона повернулася без документів і без паспорта.

Кохана донечка Наталочка
Катерина Степанівна дізналася про існування невістки Галини, коли її син заявив, що незабаром у нього має народитися донечка. Галина була на останньому місяці вагітності, коли її свекруха прийшла до неї знайомитися. Жінка переступила поріг оселі невістки і вжахнулася – чорні стіни, провалена стеля, бруд і сморід...
Катерина Степанівна заплатила борги за комунальні послуги і взялася вигрібати бруд в оселі, що накопичувався там роками. Щоб можна було нагрівати гарячу воду, вона купила газову колонку і встановила її на кухні. Зробила ремонт, завезла меблі, телевізор і холодильник, допомогла невістці оформити новий паспорт, щоб породілля могла отримати декретні гроші на дитину. Адже Галина після смерті матері так і не спромоглася оформити спадщину на себе.
Народилася Наталочка. Бабуся внучку полюбила до нестями. На схилі літ жінка впряглася і тягала важкі сумки з продуктами, годуючи невістку з сином, внучку та Сергійка. З жалості Катерина Степанівна одягала хлопчика та збирала його до школи, купувала, олівці, зошити.
Так минуло два роки, Наталочка підросла. Катерина Степанівна влаштувала невістку у фірмовий магазин із продажу ковбас. Через місяць Галину звільнили. На суді завідуюча магазином пояснила, що замість того, аби працювати, Галина весь час то курила, то пила каву, а інколи жінка примудрялася приходити на роботу напідпитку.
Через п'янку Галину ніде не брали на роботу. Невтомна свекруха домовилася, що невістку візьмуть працювати прибиральницею в крите приміщення Центрального ринку. Заробітна плата більше тисячі гривень. Щомісяця платили преміальні, були гарантовані відпускні і лікарняні. Однак Галина заявила, що мити підлогу нижче її гідності, і працювати прибиральницею відмовилася.
Свекруха влаштувала внучку в дитячий садок. І видавала Галині гроші на проїзд, аби та ввечері забрала дитину додому. Проте забирати Наталочку з дитсадка довелося самій Катерині Степанівні. Жінка вирішила забрати дитя до себе. Бабуся оплачує внучці навчання в танцювальній студії, репетитора з англійської мови, перебування в дитсадку.
Наталочці вже виповнилося шість рочків, вона називає бабусю мамою і не хоче повертатися до рідної неньки. Вихователька дитсадка розповіла в суді, що мати відвідала доньку в дитсадку всього два рази, з них один раз прийшла п'яною. А тому Наталочку їй не дали. Про цей випадок завідуюча дитячою установою повідомила суд письмово.
Галина телефонувала Катерині Степанівні і просила на вихідні привести їй доньку. Свекруха з жахом приводила маля в занедбане помешкання. З квартири зникли телевізор і холодильник. За борги відключили газ і світло. Галина ходила по окріп до сусідів, розводила в ньому «мівіну». Тим і годувала сина. На жаль, Сергія забрати від Галини нікому, от він і залишився на самоті зі своїми проблемами та п'яною матір'ю.
У грудні бабуся занесла пола-годити дитячі чобітки. Коли повернулася додому, від сина дізналася, що Галина повела на вулицю дівчинку в туфликах. Перелякана свекруха приїхала до невістки і забрала напівбосу дівчинку додому. Галині було байдуже. Їй було нехолодно, бо підігрівав жінку самогон. Наталочка захворіла, і бабусі довелося сидіти з малою на лікарняному.

Бабусю, мама не має грошей,  щоб хліба купити
Прокуратуру міста Черкас зацікавило, чому малий Сергій опинився в Дніпрі в холодну пору року, а потім довго лікувався в дитячій лікарні від застуди. 11 січня 2011 року працівники служби у справах дітей Придніпровського райвиконкому разом із помічником прокурора міста Черкас Наталією Берковською завітали в черговий раз до Галини.
– У квартирі було так холодно, що ми всі, одягнуті у верхній теплий одяг, померзли. Руки зовсім закоцюбли, важко було складати акт. Як же жила тут жінка з дитиною? – дивується Наталя Берковська.
Вікна мали одну раму. На них висіло павутиння. Від чорних стін несло запахом плісняви. Підлога була брудною. На ній лежали два матраци з простирадлами кольору асфальту. Меблі зникли. На матрацах спала Галина із Сергійком. Світло було відключене за борги. Галина присвічувала гостям світильником із якимось жиром. Адже свічки також не знайшлося.
Сергійко написав у поясненні: «Мама приходить п'яною і лягає спати. Весь час їм „мівіну“, бо на інші продукти в мами немає грошей».
Якось замурзаний Сергійко прибіг на роботу до Катерини Степанівни.
– Бабусю, мама не має грошей, щоб хліба купити, – сказав хлопчик. Катерина Степанівна витягнула 50 гривень.
Співробітники Катерини Степанівни пожаліли дитину, зібрали одяг, взуття на хлопця.
Іншого разу Катерині Степанівні зателефонувала Галина. Тремтячим голосом жінка просила свекруху дати гроші на лікування сина.
– Сергійка забрали в лікарню з температурою 40 градусів, потрібно 140 гривень на крапельницю, – плакала Галина.
Жаліслива Катерина Степанівна дала гроші, тільки б хлопчик виздоровів. А потім телефонувала і на «швидку», і в дитячу лікарню. Сергійко, на щастя, виявився здоровісіньким. Його матері потрібні були гроші на випивку. Тим часом діти в школі не хотіли сидіти з брудним хлопчиком – від нього смерділо.
Сергійка помістили в обласний притулок. Мати лише двічі відвідала сина. Одного разу її не пустили, бо жінка прийшла п'яною. Хлопчика відправили лікуватися в дитячий санаторій «Руська Поляна». Завідуюча відділенням санаторію написала прокурору міста Черкас, що 5 березня Галина прийшла в санаторій із двома сумнівними чоловіками, від неї несло перегаром, а тому їй відмовили в зустрічі з сином.
Коли Галина почула, що в неї відбирають сина, захвилювалася. На Сергія вона отримувала 800 гривень державної допомоги і тепер боялася позбутися цих коштів.
Знайшлися бізнесмени-однокласники, які найняли жінці адвоката. У школі зібрали гроші, купили два ліжка. Класний керівник звер-нулась у Червоний Хрест, у якому пожертвували продукти, ковдри, простирадла. Усім миром зробили ремонт у халупі, організували меблі. Бізнесмени сфотографували відремонтоване помешкання і фото віднесли в суд. Проте ніхто не подбав, щоб влаштувати жінку бодай на якусь роботу.
Наталя Берковська принесла довідку на останнє судове засідання, в якій засвідчувалося, що в квартирі знову відключене світло.
– Ви ставили собі запитання, що з вами трапилося? – намагався добитися відповіді суддя Олександр Клочко. – Чому ви п'єте? Ви дивилися на себе в дзеркало? Молода жінка, мати, яка занехаяла квартиру, занедбала дитину. У вас звичайний віник є, щоб підлогу підмести; мило маєте, щоб сину сорочку випрати? Чому в суд надійшло скільки матеріалів про вас?
– Я слабка жінка, – відповідала Галина. – Через стреси п'ю. А ще чарочку вип'ю, коли відпочивати на шашлики поїду.
– У вас син голодний сидить, – парирував суддя. – Можливо, не треба їхати на шашлики, а краще в церкву звернутися, Богу помолитися?
– Коли влаштуєтеся на роботу? – наполягала прокурор Наталя Берковська. – Вам стільки часу дали обміркувати становище, а ви в притулок напідпитку з’явилися, в санаторій нетверезою приїхали. Що говорити: в службу у справах дітей прийшли нетверезою!
Жінка обіцяла бути доброю дбайливою матір'ю. Ось тільки чи розуміє Галина, що таке мати?

Тетяна ЄЩЕНКО

13 березня виповнився рік, як Президент Віктор Янукович звільнив із посади губернатора Черкащини Олександра Черевка. На прощальній прес-конференції «помаранчевий» екс-губернатор назвав основними своїми досягненнями залучення державних грошей на «Золоту підкову» та приватних інвестицій – на відкриття в області нових виробництв.

– Я маю п'ятирічку і маю результат. Якщо хтось зробить краще, я аплодуватиму. Що влада має робити основне, так це залучати державні інвестиції у регіон. Ми збільшили обсяги держінвестицій у 10 разів, а це дороги, газ, ФАПи, школи, ремонти – ось на що йдуть державні гроші і що потрібно людям. Було відкрито багато нових підприємств. Це робили конкретні люди, а ми створювали певні умови, які б забезпечували комплексний розвиток області, – так підсумував 5 років своєї роботи Олександр Черевко.
Нині екс-губернатор переїжджає жити і працювати до Києва. Колись його голос вносив свої корективи в роботу сесії обласної ради, а тепер його взагалі не чути на сесіях. Черевка звільнили з формулюванням «за байдуже ставлення до історичної спадщини», зокрема до ремонту музею Тараса Шевченка в Каневі. Що ж, тепер є нагода порівняти зроблене тоді і зроблене за цей рік. Державна програма «Золота підкова Черкащини» була припинена, і фігуранти її виконання скоро стали героями кримінальних справ, які поки що не завершилися логічними вироками.

Замість «Золотої підкови» – «золотий» вертолітний майданчик
Дійсно, нова влада змогла виконати неможливе – за п'ять місяців 2010 року таки вдалося завершити ремонт музею до річниці Незалежності. Проте сам оновлений інтер'єр музею зазнав нищівної критики в мистецьких колах. А цьогорічна побудова вертолітного майданчика в селі Пекарях, що поблизу Тарасової гори, набула скандального розголосу через високу вартість робіт. Адже в будівництво майданчика вгепають майже вп'ятеро більше грошей, ніж у всі разом узяті дороги Черкаської області.
«Помаранчевим» закидали в надмірній любові до історії та одночасній неповазі до сучасності. Яскравою ілюстрацією до озвученої тези була повна відсутність вуличного освітлення в Чигирині, де Ющенко з помпою відкривав новозбудовану резиденцію Богдана Хмельницького. Щодо Чигирина, то стараннями мера і нового голови РДА Калашникова вуличне освітлення вдалося зробити. Але з масштабнішими проектами вийшло набагато складніше. Зокрема, попри стаханівські обіцянки, досі стоїть без діла аеропорт і сяють латками дороги. Недарма кажуть, що деякі мрії нехай би краще і залишалися мріями. Якби черкаський аеропорт і досі перебував у комунальній власності міста Черкас, губернатор завжди мав би в руці потенційну жменю багна, яку можна при нагоді жбурнути в бік мера Одарича. Але ж із прийняттям аеропорту до комунальної власності області рішучий губернатор узяв усю гру на себе. І газетний папір з обіцянками «запустити польоти вже з 1 травня» пожовтів, але ще не зотлів. Так само зберігаються в архівах звіти з прес-конференцій щодо бадьорих планів обласної влади тицьнути носом мерію в кожну невідремонтовану яму на дорозі та потім відремонтувати ці ями силами корейської компанії «Хюндай інжиніринг». Корейці приїздили до Черкас, посміялися з наших доріг, але далі посмішок справа не пішла.
Принагідно Міністерство фінансів пригальмувало порухи губорозкачувальних машинок черкаського чиновництва щодо «Євро-2012», адже наш регіон не потрапив до переліку тих, що до нього належать.

Усе монополізувати та контролювати
На відміну від попереднього голови обласної ради Володимира Греся, в теперішнього голови облради Валерія Черняка руки не терпнуть від перерізання багаточисельних стрічечок під час введення в експлуатацію нових заводів. Адже в області протягом року нічого нового не збудовано і не відкрито. Широко анонсований проект побудови в Каневі перенавантажувального терміналу і елеватора компанії «НІБУЛОН» був згорнутий через різні нюанси, про які краще знають стіни і стелі високих кабінетів. Не дочекавшись отримання бажаної домовленості, інвестор розгорнув проект на сусідній Полтавщині. Вочевидь, там більше потрібні гроші та нові робочі місця…
Народний депутат, заступник голови Комітету Верховної ради з питань економічної політики Ігор Єресько (БЮТ-"Батьківщина") називає основними рисами економічної політики нової влади прагнення усе монополізувати та контролювати. Він вважає, що теперішні можновладці мають досить слабке уявлення про суть економічних відносин. А тотальний контроль призводить до згортання малого та середнього бізнесу і принагідно – до зростання цін.
– Крім тих законів, які приймає Верховна Рада, є економічні закони. Головна мета ринкової економіки – дати людям свободу, щоб їм було вигідно працювати. Цим людям здається, що вони розуміються на ринковій економіці. А як змусити всіх сільгоспвиробників садити гречку? Посадять усі – ціна впаде. Не потрібен такий жорсткий контроль із боку держави! Дайте розкритися ініціативі людей! Не пам'ятаю, щоб за цей рік з'явилися нові підприємства, щоб приходили інвестори. Чуємо лише розмови, що ось-ось будуть китайці, корейці. Люди вважають, що контроль призведе до порядку. Але такий порядок не призводитиме до зростання зарплат, підвищення добробуту, – коментує Ігор Єресько.

Юлія ФОМІЧОВА
Yulcha3193@rambler.ru, 097-647-93-27

Як правило, захворівши, люди одразу йдуть до лікаря чи аптеки, де розуміють, що здоров'я має ціну – цілком фіксовану і визначену «відкатом», який запропонує лікарю медичний представник тієї чи іншої фірми, що має причет-ність до лікувальної справи. У цьому на власному досвіді переконалася журналістка «Вечірки».

Коли я прийшла здавати дороговартісні аналізи у приватну лабораторію, мене запитали прізвище мого лікаря. Направлення я забула, прізвища згадати не змогла. Ввічлива працівниця попросила: щойно побачу лікарку, повідомити їй назву лабораторії. Потрапити на прийом до лікарки, яка направляла мене на аналізи, мені не вдалося – пішла до іншої. Переказавши їй те, що просили у лабораторії, я отримала відповідь: «Я з цією фірмою не працюю». «Робота на фірму» для лікаря означає отримання відсотка від заробітку приватної установи на пацієнтові. Направивши до лабораторії хворого на аналізи, лікар отримує відсоток від їх вартості. Тільки мій аналіз для уточнення діагнозу коштував близько 400 гривень та стільки ж, щоб переконатися, що я вилікувалася.
Зі збільшенням кількості кабінетів УЗД збільшилася й кількість пацієнтів, які його проходять. Самі лікарі пояснюють це тим, що УЗД дозволяє їм точніше діагностувати. Однак, привівши свою подругу на її перший прийом до гінеколога, я зрозуміла, що головне для лікаря – направити, а вже тоді шукати корінь проблеми. Моя приятелька навіть верхній одяг не встигла зняти, як їй скоренько виписали направлення на УЗД. Тільки після того запитали: «На що скаржитесь?». Лікарка-гінеколог, яка не побажала представитись, пояснила свою поведінку так.
– Я працюю на чверть ставки. Пацієнти нам не доплачують – хіба що подарунки носять інколи: в засобах масової інформації «розтрубили» ж, нібито нам зарплату підняли до космічних вершин, то всі й думають, що лікарі забезпечені, – говорить лікарка. – У нас у пологовому будинку кілька кабінетів УЗД, з одним із них у мене угода – вони віддають мені кілька відсотків із кожного пацієнта. Є договір також із фармацевтичною фірмою – за те, що я прописую ліки її виробництва, вони також віддають мені відсоток. Дорожчі не означає ефективніші, а мені в принципі все одно, чим лікувати. Переконати будь-яку жінку, щоб вона пила конкретні вітаміни, які запобігають усіляким запаленням та інфекціям, дуже просто: більшість пацієнток купує їх і прий-має, хоча, відверто зізнаюся, від них їм ні холодно ні тепло. Так само певний відсоток маю і з аналізів, однак не всі пацієнтки платоспроможні, щоб оплатити дороге обстеження, інколи відмовляються від лікування взагалі.
Хворому, окрім основних ліків, можуть призначити і домішкові препарати, у тому числі й так звані біологічно активні домішки, які можна придбати навіть у тих-таки лікарів, що часто самі є розповсюджувачами. У результаті пацієнти купують ліків не на 100 гривень, а скажімо, на чотириста. Ефект від лікування той же, але за значно більшу суму.
Досить легкою наживою є пацієнти стаціонару. Купуючи ліки за рецептом у лікарняній аптеці, я щораз звертала увагу на незрозумілі цифри. Аптекарка мені підказала відповідь:
– То код лікаря, тепер ми знаємо, яку суму витратив його пацієнт у нашій аптеці.
В аптеках своя система. Найближча до мого будинку фармація при будь-яких симптомах застуди знаходить лише одне вирішення – препарат, який згідно із рекламою «знає 80% фармацевтів». Питаю в аптекарки напряму, чому саме цими ліками я повинна лікуватися.
– Вони що, вам доплачують?
– Ні. Заохочують.
Може, й правда: коли захворів, краще сидіти вдома і лікуватися лише народними засобами? Хоча можна потрапити на гачок псевдоцілителів. Але то вже інша історія.

Ви ма­є­те пра­во:

пі­ти в той ка­бі­нет УЗД, із рів­нем ква­лі­фі­ка­ції яко­го ви зна­йо­мі або  який ра­дять ін­ші па­ці­єн­ти;

не по­го­ди­тись зда­ва­ти до­ро­го­вар­тіс­ні ана­лі­зи, за­до­воль­нив­шись де­шев­ши­ми в ін­шій ла­бо­ра­то­рії;

від­мо­ви­тись від лі­ка­ря, яко­го пі­доз­рю­є­те в не­чес­них ді­ях;

ку­пу­ва­ти лі­ки в тій ап­те­ці, якій до­ві­ря­є­те, а не тій, в якій наполегливо ре­ко­мен­дує ску­по­ву­ва­тись за йо­го ре­цеп­том ваш лі­кар;

поп­ро­си­ти фар­ма­цев­та, щоб під­шу­кав вам де­шев­ший ана­лог лі­ків, які приз­на­чив вам лі­кар.

Ко­мен­тар фа­хів­ця

Ми­ко­ла Клі­мов, пер­ший зас­туп­ник на­чаль­ни­ка Го­лов­но­го уп­рав­лін­ня охо­ро­ни здо­ро-в­'я та ме­ди­ци­ни ка­тас­троф у Чер­кась­кій об­лас­ті:

– Ос­нов­ний за­хід, який ми вжи­ва­є­мо на про­ти­ва­гу цьо­му, – мак­си­маль­не об­сте­жен­ня за ра­ху­нок бюд­жет­них кош­тів, яке ціл­ком мож­ли­ве у мед­зак­ла­дах Чер­кась­кої об­лас­ті. Це яви­ще, як і яви­ще по­бор­ниц­тва, ха­бар­ниц­тва, мож­на по­бо­ро­ти єди­ним спо­со­бом – вве­ден­ням стра­хо­вої ме­ди­ци­ни. Ко­ли бу­де зап­ро­вад­же­но стан­дар­ти у ме­дич­не об­слу­го­ву­ван­ня, ко­ли всі кош­ти про­хо­ди­ти­муть ви­нят­ко­во че­рез лі­кар­ня­ну ка­су, ці яви­ща зник­нуть са­мі по со­бі. Ми ма­є­мо мож­ли­вос­ті всю ді­аг­нос­ти­ку та ана­лі­зи про­во­ди­ти дер­жав­ним кош­том, од­нак з'я­ви­ли­ся кон­ку­рен­ти-при­ват­ни­ки, які про­во­дять об­сте­жен­ня на кра­що­му об­лад­нан­ні – від цьо­го ні­ку­ди не по­ді­ти­ся. Я на­ве­ду прик­лад: ко­ли я по­чи­нав пра­цю­вати у 80-х ро­ках, та­кий апа­рат, як фіб­ра­скоп, був один на все міс­то. За­раз та­кий апа­рат є у кож­но­му мед­зак­ла­ді: з'яв­ля­єть­ся ви­бір, а ра­зом із ним – спо­ку­са ви­ко­рис­та­ти йо­го з най­біль­шою ко­рис­тю для се­бе.

Те­тя­на Мар­ти­но­ва

050-447-52-11, Tratatanya@yandex.ru

Місь­кий го­ло­ва Сер­гій Ода­рич спо­ді­ва­єть­ся, що місь­ка ра­да 6-го скли­кан­ня ос­та­точ­но лік­ві­дує рай­ра­ди. До по­ряд­ку ден­но­го вже вклю­че­но пи­тан­ня про не­ут­во­рен­ня ра­йон­них рад у міс­ті Чер­ка­сах. На­га­да­є­мо, що місь­кра­да ми­ну­ло­го скли­кан­ня вже прий­ма­ла рі­шен­ня про не­ут­во­рен­ня рай­рад, од­нак що­ра­зу рай­ра­ди ос­кар­жу­ва­ли йо­го у су­ді. Цьо­го ра­зу мер пла­нує звер­та­ти­ся до Вер­хов­ної Ра­ди Ук­ра­ї­ни.

– Той про­ект рі­шен­ня, який ми пла­ну­є­мо ви­но­си­ти на роз­гляд місь­кої ра­ди, не є ко­пі­єю по­пе­ред­ніх рі­шень, ос­кар­же­них у су­ді, – по­яс­нив місь­кий го­ло­ва Сер­гій Ода­рич. – Він пе­ред­ба­чає до­дат­ко­ве прий­нят­тя рі­шен­ня Вер­хов­ною Ра­дою Ук­ра­ї­ни. Та­кий під­хід був ви­ко­рис­та­ний у Ки­є­ві. Спо­ді­ва­є­мо­ся, що він спра­цює і в Чер­ка­сах. Ми про­си­мо пар­ла­мент під­твер­ди­ти на­ше рі­шен­ня і лік­ві­ду­ва­ти рай­ра­ди у Чер­ка­сах.

Не­що­дав­но Ки­ївсь­кий апе­ля­цій­ний суд ска­су­вав ми­ну­ло­річ­не рі­шен­ня Чер­кась­кої місь­кої ра­ди про не­ут­во­рен­ня Прид­ніп­ровсь­кої та Сос­нівсь­кої ра­йон­них рад і виз­нав їх чин­ни­ми. Ос­кіль­ки ви­бор­чий про­цес до рай­рад у Чер­ка­сах не стар­ту­вав, де­пу­та­ти в них пра­цю­ва­ти­муть до­ти, по­ки Вер­хов­на Ра­да не приз­на­чить там  по­за­чер­го­ві чи пов­тор­ні ви­бо­ри.

Ке­ру­ю­ча спра­ва­ми Прид­ніп­ровсь­ко­го рай­ви­кон­ко­му На­та­ля Ко­ва­лен­ко по­яс­нює, що ра­йон­ні ра­ди Чер­кас бу­ли ут­во­ре­ні 1973-го ро­ку Вер­хов­ною Ра­дою УРСР і лік­ві­ду­ва­ти їх мож­на ли­ше унас­лі­док ад­мі­ніс­тра­тив­ної ре­фор­ми або че­рез ре­фе­рен­дум. Ад­же, від­по­від­но до Кон­сти­ту­ції Ук­ра­ї­ни, кож­на ад­мі­ніс­тра­тив­на оди­ни­ця кра­ї­ни має ма­ти свій пред­став­ниць­кий ор­ган. У Прид­ніп­ровсь­ко­му та Сос­нівсь­ко­му ра­йо­нах на­шо­го міс­та – це рай­ра­ди та ви­ко­нав­чі ко­мі­те­ти при них.

Го­ло­ва Сос­нівсь­кої ра­йон­ної у міс­ті Чер­ка­сах ра­ди Юрій Ду­шок по­яс­нює: у ви­ко­нав­чих ко­мі­те­тах рад сьо­год­ні пра­цює по 153 служ­бов­ці, які на­да­ють на­се­лен­ню 102 ад­мі­ніс­тра­тив­ні пос­лу­ги, з них 45 со­ці­аль­но­го за­хис­ту: від ви­да­чі до­по­мо­ги з на­род­жен­ня до вип­лат у зв'яз­ку зі смер­тю. Місь­кий го­ло­ва Сер­гій Ода­рич був іні­ці­а­то­ром лік­ві­да­ції рай­рад та ви­кон­ко­мів, мо­ти­ву­ю­чи це під­ви­щен­ням якос­ті на­дан­ня пос­луг та еко­но­мі­єю. Про­те у рай­ви­кон­ко­мах за­пев­ня­ють: зар­пла­ту і ут­ри­ман­ня їх­ніх пра­ців­ни­ків фі­нан­сує дер­жа­ва, а ско­ро­тив­ши ви­кон­ко­ми при рай­ра­дах та від­дав­ши їх­ні пов­но­ва­жен­ня місь­кви­кон­ко­му, мер не пок­ра­щить якість на­дан­ня пос­луг, а нав­па­ки, по­гір­шить її.

ФАКТ

Сьо­год­ні у Прид­ніп­ровсь­кій ра­йон­ній ра­ді Чер­кас пра­цює 40 де­пу­та­тів, а у Сос­нівсь­кій – 50.

Данило Протас

— Чоловіки дістали пляшку оковитої та почали вечеряти, — коментує начальник прес-служби міліції Наталя Таран. — Поступово застілля перетворилось у справжню пиятику. Коли чоловіки були вже добряче п’яні, до господині завітав ще один гість. Молодик мешкав неподалік і частенько навідував жіночку. Неочікуваному гостю чоловіки анітрохи не зраділи та попросили того піти. Молодика обурила така нестерпна поведінка п’яних чоловіків, після чого зав’язалася бійка.
Однак що можна чекати, коли двоє б’ються проти одного й останній — не чемпіон із боксу? Так сталося і цього разу.
— У руках п’яного чоловіка опинився макогін, яким він почав гамселити непроханого гостя, — коментує працівник вищеназваного підрозділу Дмитро Мілєєв. — Били доти, поки молодик не впав на підлогу. Коли вже чоловік не міг піднятися, компанія залишила його лежати долі та пішла далі пити. Але молодик усе лежав і не підіймався. Чоловіків це насторожило, підійшовши до нього ближче, вони зрозуміли, що той не дихає. У затьмареній алкоголем голові виник план, як позбутися тіла. Зв`язавши руки й ноги молодикові, чоловіки закутали тіло вбитого гостя в ковдру та понесли до річки. Вже там із мосту скинули бездиханне тіло у воду. Та виявилось, що з таким тягарем жити не так-то й просто. Загризло сумління одного з убивць, і він вирішив у всьому зізнатись спершу своїм товаришам, а згодом погодився піти до міліції.
Скоро на зап’ястках убивць клацнули кайдани.

Тетяна БОЙКО
boyko_tatyana_21@mail.ru, 097-155-10-56

Чоловік, який назвався російським спостерігачем Ігорем Позняковим, улаштував у Черкасах епатажну витівку, привернувши до себе увагу ЗМІ та правоохоронних органів. Уранці 28 жовтня він у рятувальному жилеті зайшов до обласної державної телерадіокомпанії «Рось» і попросив, щоб із нього зробили зірку.

Люди у відповідь викликали наряд міліції. Ігор на це тільки й розраховував, тому що кинув фразу: «Цікаво, через скільки хвилин прибуде міліція?». Люди в погонах не забарилися, й через десять хвилин перед телерадіокомпанією стояло декілька службових машин.
Чоловік, очевидно, гарно підготувався до шоу, тому його машина була вщерть заповнена всіляким непотребом. Після опису майна перед машиною лежали надувний рятувальний жилет, навушники, декілька кальянів, книга Дейла Карнегі, український прапорець, дитячі черевички та… битка. Навіщо вона спостерігачеві з Росії – невідомо. Цікаво, що на лобовому склі його іномарки розміщені два написи: «Стороннім вхід заборонено» та «Випробування напругою небезпечне для життя».
На правоохоронців вишукане «театралізоване шоу» не справило враження. Вони пояснили, що чоловік є досить адекватним, клеїть дурня й хоче над ними просто познущатися.
На запитання журналістів, ким він є насправді, дивак порадив знайти в інтернеті, хто такий «Ігор Анатолійович Позняков».
«Вечірка» прислухалася до його поради і знайшла, що Ігор є уродженцем Москви, хоча тимчасово мешкає в Черкасах, намагається отримати посвідку на проживання та знайти роботу. Інженер-технолог за освітою за 17 років трудового стажу змінив уже 16 місць роботи. Цей унікальний чоловік устиг спробувати себе радистом, нічним сторожем, ді-джеєм, продюсером музичних проектів, помічником системного адміністратора, менеджером із продуктів та керівником служби безпеки.
Ми не здивуємося, якщо вся ця інформація виявиться містифікацією. А сам Ігор Позняков – зовсім іншою людиною. Хоч би й агентом 007…

Те­тя­на Мар­ти­но­ва

Tratatanya@gmail.com, 050-447-52-11

Сьо­год­ні ра­зо­вий обід чер­кась­ко­го шко­ля­ра кош­тує чо­ти­ри гривні, у ди­тя­чих сад­ках ма­лю­ки хар­чу­ють­ся три­чі на день за ві­сім гри-вень, а у ясель­них гру­пах – за п'ять із по­ло­ви­ною. Го­ду­ва­ти ді­тей так да­лі не­мож­ли­во – в один го­лос за­пев­ня­ють за­ві­ду­ю­чі дош­кіль­них зак­ла­дів та під­при­єм­ці, які за­без­пе­чу­ють хар­чу­ван­ня в шко­лах.

– Нас смач­но го­ду­ють, але не зав­жди. От учо­ра бу­ла за­пі­кан­ка зі згу­щон­кою. Я б хо­тів, щоб її час­ті­ше да­ва­ли… І цу­кер­ки, а не пе­чін­ку з ри­сом, – ді­лить­ся, до­жо­ву­ю­чи обід, пер­шо-к­лас­ник Чер­кась­кої спе­ці­а­лі­зо­ва­ної шко­ли №17 Ва­дик.

Під­при­є­мець Світ­ла­на Дзю­ба ор­га­ні­зо­вує хар­чу­ван­ня ді­тей у цій та ще п'я­ти шко­лах міс­та. Во­на за­пев­няє: че­рез по­до­рож­чан­ня про­дук­тів кош­тів, ви­ді­ле­них місь­кою вла­дою на хар­чу­ван­ня ді­тей 1-4 кла­сів, не- дос­та­тньо.

– Заз­ви­чай во­се­ни та взим­ку про­дук­ти до­рож­ча­ють, а ми вже за­раз ледве ви­ко­ну­є­мо нор­ми хар­чу­ван­ня на кож­ну ди­ти­ну, – роз­по­ві­дає Світ­ла­на Дзю­ба. – Ми на­ма­га­ти­ме­мо­ся за­без­пе­чи­ти пов­но­цін­не ра­зо­ве хар­чу­ван­ня уч­нів за гро­ші, що ви­ді­ляє міс­то, але бать­ки по­вин­ні ро­зу­мі­ти: як­що ди­тя за­ли­ша­єть­ся у шко­лі на «про­дльон­ку», цьо­го недос­та­тньо.

За під­ра­хун­ка­ми ди­рек­то­ра ПП «Каш­тан-плюс» – од­но­го з най­біль­ших пос­та­чаль­ни­ків про­дук­тів хар­чу­ван­ня для нав­чаль­них та ме­дич­них зак­ла­дів міс­та Га­ли­ни Олек­сен­ко, со­бі­вар­тість шкіль­но­го обі­ду сьо­год­ні скла­дає приб­лиз­но шість грн. Щоб не пе­рек­ла­да­ти оп­ла­ту ди­тя­чо­го хар­чу­ван­ня на бать­ків і по­лег­ши­ти ро­бо­ту під­при­єм­цям, місь­кі по­са­дов­ці обі­ця­ють зня­ти з них оп­ла­ту енер­го­но­сі­їв.

– Зро­зу­мі­ло, що при ни­ніш­ніх ці­нах чо­ти­рьох гри­вень, аби за­без­пе­чи­ти пов­но­цін­ний ра­ці­он шко­ля­рів, не­дос­та­тньо. Як­що бать­ківсь­кі ко­мі­те­ти спіль­но з ад­мі­ніс­тра­ці­єю шкіл ви­рі­шать, що хар­чу­ван­ня тре­ба по­си­ли­ти, во­ни мо­жуть доп­ла­чу­ва­ти за обі­ди, але ми не на­по­ля­га­є­мо на цьо­му, – по­яс­нює пер­ший зас­туп­ник місь­ко­го го­ло­ви Ми­ко­ла Шка­ра­бу­ра. – Ду­маю, ми змо­же­мо час­тко­во ком­пен­су­ва­ти вит­ра­ти під­при­єм­ців, пе­рег­ля­нув­ши по­зи­ції по енер­го­но­сі­ях.

Як­що у шко­лах за чо­ти­ри грн. ма­ють за­без­пе­чи­ти хар­чу­ван­ня ди­ти­ни раз на день, то у сад­ках спра­ва на­ба­га­то гір­ша. Тут ді­тей у дош­кіль­них гру­пах го­ду­ють три­чі на день за ві­сім грн., а в ясель­них – за п'ять із по­ло­ви­ною.

– Ми лише на 60% ви­ко­ну­є­мо фі­зі­о­ло­гіч­ні нор­ми, які виз­на­ча­ють, скіль­ки ма­ля по­вин­но з'їс­ти м'я­са, ри­би, мо­ло­ка та ін­ших про­дук­тів, – по­яс­нює за­ві­ду­ю­ча Чер­кась­ким дит­сад­ком №70 «Нас­ту­ся» Те­тя­на Бу­ла­тець­ка. – Нам ду­же пот­ріб­но, щоб вар­тість хар­чу­ван­ня збіль­ши­ли, бо ми ви­му­ше­ні да­ва­ти ді­тям менш по­жив­ну їжу: біль­ше круп, ово­чів, муч­них ви­ро­бів і мен­ше м'я­са, ри­би, си­ру.

Аби вий­ти із си­ту­а­ції, у цьо­му дит­сад­ку во­се­ни зби­ра­ють із бать­ків бла­го­дій­ні 20 грн. За от­ри­ма­ні кош­ти за­ку­по­ву­ють усі не­об­хід­ні ово­чі. Зро­бив­ши за­пас, дош­кіль­ний зак­лад за­о­щад­жує кош­ти, які пі­дуть на прид­бан­ня м'яс­них та риб­них про­дук­тів.

Ба­жан­ня ме­рії збе­рег­ти ки­ше­ні бать­ків зро­зу­мі­ле і пох­валь­не, ад­же не всі сім­'ї спро­мож­ні доп­ла­чу­ва­ти за шкіль­ні обі­ди й хар­чу­ван­ня ма­лю­ків у дит­сад­ках. Од­нак й еко­но­ми­ти на їжі для ді­тей не мож­на.

До­від­ка. Хар­чу­ван­ня ді­тей у дош­кіль­них нав­чаль­них зак­ла­дах міс­то і бать­ки оп­ла­чу­ють нав­піл. І на­віть як­що бать­ки за­хо­чуть доп­ла­ти­ти біль­ше, аби їх­нє ди­тя їло кра­ще, во­ни не змо­жуть цьо­го зро­би­ти. За­ко­но­давс­тво не доз­во­ляє сад­ку брати в них більш ніж 50% від вар­тос­ті обі­ду.

Ка­те­ри­на Ле­бе­дє­ва

galka1977@ukr.net, 097-293-65-54

Ук­ра­їнсь­кі пар­ла­мен­та­рії, під яки­ми пар­тій­ни­ми пра­по­ра­ми во­ни б не вис­ту­па­ли, не зрад­жу­ють сво­єї тра­ди­ції змі­ню­ва­ти ви­бор­че за­ко­но­давс­тво пе­ред ви­бо­ра­ми або під час них. Щоп­рав­да, це тіль­ки де­що змі­нює де­ко­ра­ції ви­бор­чо­го про­це­су, а ос­нов­ні проб­ле­ми – віч­ні: про­фе­сій­на під­го­тов­ка чле­нів ви­бор­чих ко­мі­сій, спис­ки ви­бор­ців і ад­мін­ре­сурс.

Ось і цьо­го ра­зу, за сло­ва­ми зас­туп­ни­ка го­ло­ви Чер­кась­кої об­лас­ної ор­га­ні­за­ції Ко­мі­те­ту ви­бор­ців Ук­ра­ї­ни Сер­гія Па­січ­ни­ка, поп­ри роз­ши­рен­ня учас­ті у ви­бо­рах для різ­них по­лі­тич­них грав­ців, ли­ша­ють­ся не ви­рі­ше­ни­ми пи­тан­ня тех­ніч­но­го ха­рак­те­ру: у ра­йо­нах до­сить важ­ко знай­ти лю­дей із дос­ві­дом, а тим біль­ше – юри­дич­ною ос­ві­тою, а ча­су для їх-ньої під­го­тов­ки бра­кує. На дру­гий план від­хо­дить на­віть плу­та­ни­на, яка ви­ник­не у пар­тій­них бло­ків – БЮТ із трьо­ма пар­ті­я­ми і «На­шої Ук­ра­ї­ни» із 9-ма по­лі­тич­ни­ми си­ла­ми – із ви­су­нен­ням сво­їх пред­став­ни­ків до ко­мі­сій.

– Знай­ти за та­кий ко­рот­кий час пот­ріб­ну кіль­кість фа­хо­во під­го­тов­ле­них лю­дей устиг­нуть не всі по­лі­тич­ні пар­тії, – пе­ре­ко­на­ний Па­січ­ник.

Ще один пос­тій­ний су­пут­ник ви­бор­чо­го про­це­су – ад­мін­ре­сурс – на міс­це­вих ви­бо­рах мо­же по­си­ли­тись, вва­жає пред­став­ник КВУ.

– Сто­сун­ки між ке­рів­ни­ка­ми пар­тій­них осе­ред­ків різ­них пар­тій, що пра­цю­ють тут, на міс­цях, мо­жуть сут­тє­во  від­різ­ня­ти­ся від тих, які іс­ну­ють між лі­де­ра­ми цих пар­тій… Іс­нує ймо­вір­ність, що на міс­це­вих ви­бо­рах ад­мін­ре­сурс бу­де ви­ко­рис­то­ву­ва­ти­ся більш по­туж­но, ніж на пре­зи­дентсь­ких, – го­во­рить він.

Зок­ре­ма, од­ним із пер­ших ще вліт­ку виз­нав ад­мі­ніс­тра­тив­ний тиск на чле­нів сво­єї пар­тії спі­кер пар­ла­мен­ту Во­ло­ди­мир Лит­вин – йо­го на­род­ни­ків зму­шу­ва­ли всту­па­ти до Пар­тії ре­гі­о­нів. А ми­ну­ло­го тиж­ня лі­дер Чер­кась­кої об­лас­ної ор­га­ні­за­ції На­род­ної пар­тії, нар­деп Сер­гій Те­ре­щук за­я­вив, що не­за­ба­ром пар­тія оп­ри­люд­нить іме­на усіх «пе­ре­біж­чи­ків». До­сить аку­рат­но, за до­по­мо­гою на­тя­ків, виз­на­ли іс­ну­ван­ня проб­ле­ми пред­став­ни­ки «Єди­но­го цен­тру». Го­ло­ва Чер­кась­кої ра­йон­ної ор­га­ні­за­ції "ВО «Бать­ків­щи­на» Мак­сим Ко­ліс­ник за­у­ва­жив, що най­біль­шо­го тис­ку заз­на­ють май­бут­ні кан­ди­да­ти-ма­жо­ри­тар­ни­ки – їх зап­ро­шу­ють на «роз­мо­ви» до ор­га­нів вла­ди, де по­яс­ню­ють, чо­му їм кра­ще не ви­су­ва­тись від пев­них по­лі­тич­них сил.

Про­те, поп­ри про­я­ви ад­мін­ре­сур­су і мож­ли­ві під­та­сов­ки під час про­це­су го­ло­су­ван­ня, Сер­гій Па­січ­ник сум­ні­ва­єть­ся, що пар­тія вла­ди змо­же наб­ра­ти до 70% у міс­це­вих ра­дах.

На­ра­зі КВУ ре­а­лі­зує про­ект «За про­зо­рі міс­це­ві ви­бо­ри», у рам­ках яко­го три­ває  мо­ні­то­ринг про­це­су ви­су­нен­ня та фор­му­ван­ня спис­ків кан­ди­да­тів на ви­бо­рах до міс­це­вих ор­га­нів вла­ди. Пер­ші вис­нов­ки про­ек­ту – пред­став­ни­ки пар­тій на Чер­ка­щи­ні так і не нав­чи­лись пи­са­ти ла­ко­ніч­ні та кон­крет­ні ви­бор­чі прог­ра­ми. Лани дій місцевих осе-редків  спи­су­ють­ся із за­галь­но­ук­ра­їнсь­ких програм без будь-якої спро­би вра­ху­ва­ти міс­це­ву спе­ци­фі­ку. А як­що і з'яв­ля­ють­ся кон­крет­ні обі­цян­ки, то їх не ви­ко­ну­ють­. Мак­си­маль­не по­си­лен­ня ро­лі пар­тій на міс­це­вих ви­бо­рах, на дум­ку Ко­мі­те­ту ви­бор­ців Ук­ра­ї­ни, ли­ше пог­либ­лю­ва­ти­ме цю проб­ле­му.

Нині Михайло Сиволап відомий у світі археолог. Сам же черкаський Індіана Джонс, як його потайки називають студенти, вільно володіє 20 іноземними мовами.

Поговір дійшов до обладміністрації. Її очільник прилетів на вертольоті, щоб на власні очі подивитися на роботу археологів.

Карети не знайшли, проте розкопали поховання чоловіка, який жив у І тисячолітті нашої ери. У кургані виявили відрізану голову жерця, вона лежала збоку, біля лівого ліктя була дерев'яна чаша з мідними оковами, лежав мідний ніж. Вхід до кургану був забитий глиняною пробкою. Глина виявилася синьою. Археологи натрапили на відбитки пальців сарматів, яким було кілька тисяч років. Коли почали розкопувати курган, ввійшли в нього зі стелі.

17 років тому Михайло Сиволап відкрив перше стародавнє поселення. Перше – в Чигиринському районі – Михайло Павлович шукав 8 років. Очам не повірив, коли розшукав стоянки стародавніх людей, а протягом тижня відкрив ще 2. Па-м'ятає, як розкопав вогнище, в якому лежав розбитий горщик із кістками дикої качки. Древні люди в горщику варили юшку з качки. Горщик розбили. Він і дійшов до нас, укритий пилом тисячоліть.

Сиволап відкрив дві стоянки неандертальців, які були під товщею землі на глибині 5 метрів. Тобто на цих стоянках нашарувалися 130 тисяч років. Найдавніші стоянки древніх племен виявлено в селі Масловому Шполянського району. Їм по 400 тисяч років.

Результатами розкопок зацікавилися палеографи з Інституту географії. Вони підтвердили гіпотези Михайла Павловича.

Сиволап досліджує ямний період – останній етап розвитку єдиної арійської спільноти, тобто східних індоєвропейців. Тим періодом вироблений сучасний західний стиль цивілізації. На території нинішньої України була значна частина поселення аріїв. Племена оселилися на порівняно невеликій території від Волги до Дніпра. Через тисячу років після розпаду ямної культури племена аріїв почали поширюватися від Ірландії до Індії, добралися до Британських островів. Згодом арійці розпалися на десять племен. Одне плем'я поселилося на території Центральної України – це землі Черкащини і прилеглих до неї областей. І Михайло Сиволап залишається єдиним у світі фахівцем саме з цього племені арійців.

Він також розкопував могильник у центрі Черкас. Нині на його місті стоїть приміщення обласних податківців. Тоді ж у могильнику знайшли 67 поховань періоду 350-370 років нашої ери. Одна із загиблих була готкою, жінку вбили, приносячи в жертву. На шиї висіло намисто з прибалтійського бурштину.

У 1993 році Михайло Сиволап став начальником експедиції, яка проводила розкопки цвинтаря в Чигирині. Було виявлено 140 старовинних поховань. Історія людства ще має багато білих плям, прикритих товщею нашарувань тисячоліть. Михайло Павлович розкриває таємниці походження людини. Нині археолог виїхав на 30-й польовий сезон. Його дослідження вносять нове слово в історію розвитку наших пращурів – аріїв.

ФАКТ

ЦІ­КА­ВО ЗНА­ТИ

До ХVII сто­літ­тя ук­ра­їн­ців на­зи­ва­ли ру­си­на­ми, а ро­сі­ян – мос­ко­ві­та­ми.

Минулого тижня комунальне підприємство «Черкасиелектротранс» уклало договір із «Приватбанком» на отримання кредиту в 2 млн. грн. Проте навіть після цього тролейбуси не вийшли з депо. Причина традиційна – грошей не вистачило, аби закрити всю заборгованість із зарплати.

Як пояснив директор комунального підприємства «Черкасиелектротранс» Олександр Іщук, позичених двох мільйонів гривень не вистачило, аби виплатити працівникам усю заборгованість із зарплати.
– Готівкою ми отримали лише 1 млн. 250 тис. грн., решта коштів пішла на сплату податків, – пояснює Олександр Іщук. – Нам не вистачає близько 300 тис. грн. готівки, аби повністю закрити заборгованість із зарплати.
Склавши нові вимоги до керівництва міста, страйковий комітет підприємства пішов на переговори до міської влади.
– Ми виконали їхні вимоги – допомогли отримати кредит на виплату зарплат, проте вони виставляють нам нові умови, згодитися на які ми не можемо, – коментує заступник міського голови Андрій Дзюба.
Нагадаємо, що в Черкасах тролейбуси зупинилися з 25-го березня. Практично місяць черкащани обходяться без соціального транспорту. Можливо, він не такий уже й необхідний для черкаських пасажирів?

– Що вас спонукало стати хірургом?
– Років у п'ять у Золотоноші, граючись на подвір'ї дідуся й бабусі, я знайшов у сараї набір трофейних хірургічних інструментів. То мій далекий родич, який усю війну відстояв за операційним столом у медсанбаті, проходивши з частиною містом, лишив його. Тоді я навряд чи замислювався про порятунок життя та інший альтруїзм, і стати хірургом захотів тому, що мене просто зачарували гарні, блискучі інструменти.
– Як ваша сім'я ставилась до вашої роботи?
– Родина завжди з розумінням ставилася до того, що моя робота займає все життя. Я оперував у вихідні, ночами, у свята та вдячний їм, що мене розуміють і сім'я є для мене надійним тилом.
– Чи згодні ви, що наші хірурги – кращі за закордонних, просто в нас умови гірші?
– Якщо західного хірурга поставити в наші умови праці, то цілком можливо, що якість його роботи погіршиться. Проте добре працює той, хто справді працює. Я вчився в таких. Першим моїм учителем в інституті був чудовий хірург Сергій Молоков. У геніального хірурга Олексія Глассона, що тоді очолював відділення легеневої хірургії і одним із перших у Союзі провів операцію на легенях, я вчився тонкощам справи. Коли в Черкасах відкрилась лікарня швидкої допомоги, там моїм керівником був Валентин Янюк, що приїхав із Волині. Я й донині щодня згадую його, бо то мій учитель, відтоді я не зустрічав кращого колеги, хірурга. Ми успішно оперували без апаратури, яку маємо нині, старим інструментарієм, але мали чудові результати роботи. Тож головна проблема сучасної хірургії – не тільки у відсутностності грошей чи техніки, а насамперед у відсутності кадрів.
– Чому молодь зараз не бажає йти в хірургію?
– Це висока відповідальність при низькій оплаті. В області зараз 20% хірургів пенсійного віку, а молодої зміни немає. Чимало тих, хто нині вчиться на хірургів, не йде ними працювати. Престиж спеціальності “хірургія” падає. Буває, когось із моїх колег звинувачують у тому, нібито він «зарізав» пацієнта, зробив щось не так. Людині властиво шукати крайнього. А хто крайній? Той, хто оперував! У нас із тисячі прооперованих за рік помирають одиниці, але люди пам'ятають саме такі випадки і лишають поза увагою життя тисяч хворих, які були врятовані. Так влаштована людина: погане помічає, а хороше сприймає як належне.
– Які проблеми найактуальніші для хірургії Черкащини ?
– Це переважно стани, об'єднані терміном «гострий живіт», –серйозні запальні процеси органів черевної порожнини. Люди помирають від гострого апендициту, якщо невчасно звернуться до лікаря. Зволікання – це смерть і при перитоніті, ущемленні грижі, непрохідності кишок.
Нагально стоїть проблема гострих панкреатитів – хвороби підшлункової залози вийшли в українській хірургії на друге місце після гострого апендициту. Багатьох пацієнтів обласного центру з лікування хвороб підшлункової, який існує на базі хірургічного відділення обласної лікарні, хвороба спіткала через зловживання алкоголем та жирною їжею. Камені в жовчному міхурі також призводять до гострого панкреатиту. А це хвороба вкрай важка, і смертність від неї, за даними світової статистики, сягає 50%.

– Часто «витягаєте» безнадійних?
– За всіх беремося, бо медичні прогнози – це лише припущення. Був пацієнт після ДТП: тяжка черепно-мозкова травма, багато переломів з ушкодженнями внутрішніх органів, велика крововтрата. Все одно «витягли», вижив. Для лікаря боротьба за життя пацієнта є запорукою успіху навіть тоді, коли, здається, боротися немає сенсу. Так, кілька років тому до нас привезли молоду смілянку, у якої майже повністю розплавилася, змертвіла підшлункова залоза. Їй зробили чотири операції, жінка одужала, і щороку ми отримуємо від неї листівки на свята...
– Що нового впроваджено в обласній хірургії за останні роки?
– Суттєвий крок уперед – лапороскопічна техніка: операції з невеличким розрізом, після яких пацієнт за тиждень виходить на роботу. Раніше лише на десятий день знімали шви і ще місяць люди були на лікарняному. Так видаляють жовчний міхур, оперують гінекологічні хвороби. Лапороскопи є в міських лікарнях Черкас, Умані, Золотоноші. У нас в обласній лікарні є відділення ангіоренгенхірургії, співробітники якого надають нам велику допомогу в лікуванні кіст та гнійних процесів печінки й підшлункової. Рентгеном «бачать» нагноєння, а голкою видаляють уміст і вводять ліки. Останні півроку широко впроваджуємо ендоскопічні методи видалення каменів, що перекрили жовчний проток. Черевну порожнину не розрізають, а дають хворому ковтнути зонд із міні-камерою, через ту камеру бачать, де застряг камінець, і дістають його через кількаміліметровий надріз.

ДЕ ЗНАЙТИ ДОПОМОГУ

– Хочу скористатися нагодою, – каже Олександр Маркович, – і як завідувач хірургічного відділення обласної лікарні звернутись до черкащан. Якщо ви потребуєте хірургічної допомоги і чомусь не можете отримати кваліфіковану консультацію чи оперативне лікування за місцем проживання, я запрошую вас до консультативної поліклініки обласної лікарні чи до нашого відділення. Відповідь на ваші запитання можете отримати безпосередньо у головного хірурга за телефоном 45-43-81 або у відділенні хірургії обласної лікарні за телефоном 45-43-64.

Ксенія ШАПОШНИК

Диво-ікона з'явилася на Черкащині. У селі Нечаївка Черкаського району на зрізі яблуні проявився образ Спасителя. Раніше на іншій сухій гілці, але з цього ж дерева проявлявся образ Богородиці. Перед цим місцевому жителю Дмитрові Ткаченку, на подвір'ї якого і росте яблуня, було видіння Божої Матері у місцевому храмі Різдва Пресвятої Богородиці.
Богородиця двічі являлася чоловікові. Дмитро переконаний: вона звернулася через нього до всіх із порадою створити її ікону та провести Україною молитвенно-покаянний хресний хід від Нечаївського храму до Києво-Печерської лаври. Спочатку Дмитро побоювався навіть розповідати односельцям та священнослужителеві про свої видіння. Думав, що глузуватимуть. У видінні Богородиця сказала Дмитрові Дмитровичу зрубати гілку, що чоловік і зробив. Це виявилося не-легкою справою. Суху гілляку він пиляв хвилин сорок. Чоловік зізнається: працювати було настільки важко, неначе він різав не по дереву, а по металу. Після такої процедури на зрізі і з'явилася червона пляма, що зовні дуже нагадувала кров, потім хрест і образ Богородиці… Далі було створено ікону, про яку у явленні і прохала Божа Матір. Нині залишається дати їй ім'я. Поки іконостас планують назвати «Покаянна».
Цього літа Дмитрові явився вже сам Спаситель. Так на новому зрізі проявився його образ. У це диво чоловік теж спочатку не повірив. Житель села Нечаївка розповідає: «Як тільки побачив – упав на коліна і молився. Скільки – не пам'ятаю… Годину, а може, і дві…» Чоловік згадує, що Спаситель звернувся із проханням нарешті дати іконі Божої Матері ім'я, а також організувати новий хресний хід.
Отець Олександр (Українська православна церква) згадує: «Цю ікону у дереві вже побачив і сам митрополит Черкаський і Канівський Софроній. Він її визнав і благословив…»
Дмитро Ткаченко впевнений: ця ікона допоможе не лише вилікувати душі та тіла людей, а й повернути віру у Всевишнього. Нині до двору Дмитра Дмитровича приходять помолитися та набрати свяченої води чимало парафіян із різних куточків України. Вони теж вірять у чудодійну силу диво-ікони і вже готові йти у новий хресний похід за велінням Всевишнього.
Аліса Черкаська

У травні з промислової карти Черкас зникає підприємство, що з’явилося на ній одним із найперших – місцева тютюнова фабрика. Це – наслідок рішення теперішнього власника фабрики компанії JTI (Japan Tobacco Interna-tional), що входить до складу Japan Tobacco Inc., однієї з найбільш старих і потужних світових тютюнових компаній. Тютюнова компанія «JTI-Україна» (Київ) вирішила консолідувати всі свої виробничі потужності на Кременчуцькій тютюновій фабриці (Полтавська область), закривши тютюнову фабрику в Черкасах.

Законотворча діяльність парламенту в площині зростання акцизного збору на цигарки принесла моральне задоволення борцям проти куріння, але водночас фактично підписала вирок Черкаській тютюновій фабриці. Компанія-власник фабрики зважила на значне збільшення виробничих і оперативних витрат, переважно через ріст цін на тютюнову сировину, скорочення виробництва на Черкаській тютюновій фабриці та на значні зміни в ставках акцизного збору на тютюнові вироби в Україні. Рік тому акцизна законотворчість парламентарів, зрештою, угробила місцевий пивзавод «Черкаське пиво»...

Керманичів міста й області хвилює, куди працевлаштовувати звільнених працівників та звідки тепер брати кошти на перекриття значної дірки в річному плані надходжень до держбюджету.

– Акцизний збір – це тільки виробництво або горілки, або тютюну, інших варіантів немає. Ми незатишно почуваємося, коли якісь показники не виконуються і щось не збігається з планами, – констатує губернатор Олександр Черевко.

Список «полеглих динозаврів» промисловості.

Чи буває життя після закриття?

Великі корпуси радянських промислових монстрів пробуджували почуття величі хіба що в давні часи розквіту їхніх потужностей. Для нових власників ці корпуси – енергозатратне задоволення. Тож там, де колись гуркотіли верстати, нині хіба що продають їжу, промтовари, автівки та меблі.

Завод «Імпульс» – у 2003 році порожні корпуси підприємства викупили власники мережі супермаркетів «Фуршет». Тепер у колишніх цехах «Імпульсу» жваво торгують продуктами, меблями та побутовою технікою.

Черкаський завод телеграфної апаратури – в 2003 році було подано справу на банкрутство підприємства. Там, де в радянські часи виробляли прилади для зв’язку, нині розташовані автосалони, магазини та потужне швейне виробництво.

«Черкаське хімволокно» – в грудні 2005 року підприємство остаточно зупинило виробництво, роботу втратили 6 тисяч черкащан. Хімічні нитки «Хімволокна» не витримали конкуренції з аналогічною китайською продукцією: їх собівартість становила 3,8 долара/кг, у той час як китайські хімічні нитки продавалися по 2,5 долара/кг. На його місці тепер торговельно-розжавальний центр «Екватор», гіпермаркет «Велика кишеня» та логістичний центр автомобільної корпорації «Богдан».

Смілянський завод «Оризон» став відомим на всю країну наприкінці горбачовської перебудови завдяки телевізорам «Оризон». У кінці 90-их там планували виробляти побутову техніку і прилади для медицини. Відродити «Оризон» обіцяли політики всіх кольорів та орієнтацій, які проїжджали Смілу в процесі роздавання виборчих обіцянок. Прихід інвестора, зрештою, вилився в розслідування компетентних органів на предмет зникнення з підприємства тонн металу та обладнання.

Науково-виробниче підприємство «Ротор» остаточно припинило виробництво в 1998 році. Його приміщення з 2003 року почала освоювати корпорація «Богдан». Завдяки інвестиціям найбільш стійкі працівники «Ротора» навіть дочекалися виплати боргів із зарплати. Проте виробничий гуркіт у колишніх корпусах «Ротора» протривав лише до початку фінансово-економічної кризи 2008 року.

Завод «Черкаське пиво» закрився в 2008 році, роботу втратили 160 осіб.

Раніше так само позакривалися малі пивзаводи по райцентрах Черкащини та черкаський пивзавод «Богдан», який належав облспоживспілці.

Святе місце порожнім не буває: якщо не автопром, то хто?

Більшість великих радянських заводів уже не надає роботу черкащанам. Хімічна галузь відчуває стагнацію внаслідок світової кризи. Автомобільна промисловість узагалі «лягла» через фінансово-банківську кризу в Україні. Іноземні інвестори скорочують або взагалі згортають свої виробництва в Україні (яскравий приклад – закриття тютюнової фабрики). Тож куди залишається піти-податися працівникам-черкащанам?

Як би там не було, але їсти-пити люди не припиняють навіть і в найгірші фінансово-економічні періоди, відтак виробництво харчових продуктів та товарів щоденного попиту залишається чи не єдиною стабільно функціонуючою галуззю нашої промисловості. Харчовики не лише залишилися на плаву: деякі з них навіть у кризу досягають амбітних цілей та будують нові плани. Зокрема, один із найбільших виробників м'яса птиці, компанія «Миронівський хлібопродукт» (ТМ"Наша Ряба"), в квітні закінчила будівництво другої черги птахофабрики в Каневі, що дозволить збільшити обсяги виробництва м’яса птиці на 69%, до 220 тис. тонн на рік. Голова правління компанії Юрій Косюк зазначає, що нинішньої осені має запрацювати маслоестракційний завод у Катеринополі з двох комплексів: із переробки соняшнику, а також сої. Переробні потужності кожного з комплексів маслоекстракційного заводу становитимуть по 600 тонн сировини на добу. Ще один потужний виробник – компанія «Бельведер Україна» – планує цьогоріч запустити дві нові виробничі лінії з розливу горілки під торговельною маркою Sobieski на Черкаському лікеро-горілчаному заводі.

Тетяна ЄЩЕНКО