Невідомі розкопали могилу і в пошуках орденів викинули з неї хрестик, який був у руках померлого. Ветеран був похований із нагородними планками. Ордени і медалі залишились у сімейному музеї, щоб діти пам'ятали про подвиги діда. У погоні за «легкими грошима» копачі не побоялись потурбувати могилу відомого ветерана Василя Пилиповича Карандевича в ніч на 9 Травня – святий для ветеранів і жителів країн СНД день. Коли родичі прийшли з квітами у День Перемоги, їх зустріла розрита могила...
Померлий – кавалер ордена Слави. Був снайпером, згодом розвідником. Урятував цілий полк – прикривав його висадку. Про нього писали книжки, кілька подвигів описані в поемі Олександра Твардовського «Василь Тьоркін», про нього знає інтернет-енциклопедія «Вікіпедія». Помер у 1995 році. Відтоді рідні часто навідувались на могилу, що на кладовищі Міщанка.
До могили прийшли онучка і правнук. Повернулись у сльозах.
– У мене в голову не вкладається, як так можна вчинити, – розповідає родич ветерана Ігор Соболенко, який приїхав закопувати могилу. – Коли на День Перемоги рідню чекав такий шок, викликали міліцію. Цих вандалів потрібно знайти і покарати! Сплюндрували могилу!
У міськвідділі міліції повідомили, що вандалів розшукують. Також за дивним збігом обставин у п'ятницю на місцевому ринку не було жодного продавця медалей, які зазвичай займаються перекупкою військових нагород. У мережі інтернет комплект бойових нагород оцінюють від 10 до 20 тисяч доларів.

Михайло МАЛІНІН

– Мене міліціонери звали-ли на землю та почали бити ногами. Я почала кричати: «Мені погано, мені погано! Що ж ти робиш?» Далі нічого не пам'ятаю… Коли прийшла до тями, то вже лікарі приїхали. У мене все коліно було синє і на животі був великий синяк, – згадує свій візит до губернатора Черкаської області 83-річна Парасковія Терещенко.

Подарунок від Президента
Хоча початок цієї історії був радісний. Більше року тому з рук самого Президента України Віктора Януковича Парасковія Михайлівна, яка є інвалідом війни, отримала ключі від нової квартири у Черкасах. Цим подарунком Президент ощасливив бабцю під час відкриття Черкаської обласної дитячої лікарні. Проте її радість була недовгою… З'ясувалось, що подарована квартира знаходиться аж на одинадцятому поверсі, при цьому ліфти у будинку й досі не працюють, оскільки не в усіх квартирах живуть мешканці. Незважаючи на свій поважний вік, Парасковія Михайлівна самостійно пересувається, проте дістатися пішки до свого нового помешкання все одно несила. За словами дітей Парасковії Михайлівни, у цій квартирі відсутній будь-який ремонт, немає батарей, шпалер, сантехніки тощо. Тому бабуся почала стукати у двері всіх державних установ із проханням надати квартиру на нижчому поверсі.
– Уже рік ходжу, проте ніхто нічого не пособляє. Була й у мера Сергія Одарича, і у його заступника Олексія Леонова, й у начальника житлового відділу Володимира Фастовця. Усі кажуть, що не мають до цієї квартири ніякої при-четності. До Тулуба кілька місяців не могла записатися, – бідкається бабця.

«Теплий» прийом
Учергове вона знову поїхала на зустріч до губернатора, проте потрапила на обідню перерву. Охоронці у фойє біля приймальні громадян попросили бабусю зачекати. Вона присідає, і, як на зло, в цей час у неї спрацьовує брелок, а на всю облдержадміністрацію лунає пронизливий звук. Брелок бабусі подарували діти, аби вона у випадку, якщо їй стане погано або хтось нападе, могла таким чином привернути до себе увагу… Так от, спрацьовує цей брелок, і Парасковія Михайлівна поспіхом починає ритися у сумці, аби його знайти, потім намагається вимкнути. За її словами, у цей час до неї підбігли співробітники ВДСО та почали виривати цей брелок у неї з рук. Бабуся не відпускає. Потім вони її нібито штовхнули та почали бити, від чого жінка втрачає свідомість. Згодом приїжджає «швидка».
– Я відмовилася їхати, кажу: сама піду – боюся, щоб нікуди мене не завезли. По телевізору всяке показують! – пояснює Парасковія Михайлівна.
Уночі бабусі стало погано, до неї двічі приїжджала «швидка», за другим разом її забрали до лікарні. Невдовзі була проведена судово-медична експертиза, в результаті якої нанесені бабусі тілесні ушкодження кваліфікували як легкого ступеня.

Версія охоронців
У свою чергу співробітники ВДСО про цей інцидент розповідають зовсім по-іншому.
– За 30 років моєї роботи у Будинку рад подібного випадку ніколи не було. Ніхто бабусю не чіпав, тим більше не бив. Є купа свідків, які це можуть підтвердити. Коли мене покликали, у коридорі був шум, крики, виття сирени і якийсь стук. Зайшовши у фойє приймальні громадян, побачив, що бабуся сиділа на стільчику і так стукала по столу алюмінієвою палицею, що її аж погнула. Сказала, що їй погано. Ми викликали «швидку», проте від надання медичної допомоги вона відмовилась і пішла додому сама, – зазначає інспектор організації служби ВДСО при УМВС України у Черкаській області Іван Сліпак.
За іронією долі, зять Парасковії Михайлівни Микола Косенко – у ми-нулому міліціонер, полковник міліції. Тепер він разом з адвокатом добивається правди у прокуратурі і вимагає покарати своїх колишніх колег.
За словами прес-секретаря прокурора Черкаської області Вікторії Скорікової, стосовно співробітників, які тоді були на чергуванні, працівники прокуратури нині проводять перевірку у порядку ст. 97 КПК України. Паралельно проведена перевірка органами УМВС у Черкаській області, їхній висновок долучений до матеріалів перевірки прокуратури.
Били співробітники міліції бабцю чи ні, прокуратура та облдержадміністрація обіцяють встановити найближчим часом. Але Прасковія Михайлівна за допомогою свого зятя вже звернулась до Генеральної прокуратури України. В Адміністрації Президента України цю преце-дентну справу взяли під конт-роль.

Плюс до теми
Квадратні метри
Із приводу квартири, яку подарував Парасковії Терещенко Президент, то в облдержадміністрації пояснюють, що поміняти її можна лише у приватному порядку. Для цього необхідно, аби Парасковія Михайлівна звернулась до бірж нерухомості.
– Квартира придбана за рахунок Благодійного фонду «Майбутнє Черкащини». Так, дійсно вона дісталась Парасковії Михайлівні та її родичам одразу після рук будівельників. Тому, звичайно, євроремонту у ній немає. Але тисячі черкащан-пільговиків, які роками стоять на обліку, були б раді і такій квартирі, – зазначає заступник начальника відділу роботи зі зверненнями громадян апарату Черкаської облдержадміністрації Галина Тимофєєва.

Юлія ФОМІЧОВА

Він досі переконаний: аби вчасно дізнався, у що бавиться його син та від чого помер його одноліток зі школи, трагедії можна було б уникнути. Однак тепер самотній батько намагається бити в усі дзвони і звертається до всіх інстанцій, щоб добитися покарання адміністрації школи, яка, на його думку, через недбалість та гонитву за грошима не запобігла повторній трагедії і допустила смерть його сина.
«Був сьогодні в обласній прокуратурі, забрав відмову від порушення кримінальної справи. Батьки дітей школи № 5 нарікають, що директорка школи і досі працює на своїй посаді, попри те, що за півтора місяці сталося дві смерті семикласників у школі через їхні небезпечні ігри. Вона каже, що не звільниться, однак правоохоронні органи обіцяли мені дорозслідування.
Перший випадок, коли загинув Артем, батькам його однолітків не розтлумачили, – розповідає Віктор Щелканов. – Аби я знав, через що той помер, то міг би врятувати свого сина, не залишати його одного… Уже після смерті хлопця із вашої газети я дізнався, що одна з ознак того, що дитина грає в цю гру, – дезорієнтація. У мого сина таке було, тільки я тоді не знав, що це означає…
Того дня він просився піти зі мною, однак не наполягав, тому я його і не взяв. Я пішов до знайомого записати на диски фільми для сина… Однак, коли повернувся, до будинку довелося залазити через вікно, а фільми показувати було вже нікому, адже мій син був уже мертвий. Залишилися лише розсортовані биті горіхи – так він працював, б'ючи їх та здаючи за гроші. Із власної ініціативи працював. Лишився розгорнутий зошит зі зробленими уроками з алгебри. Я той зошит навіть возив показати обласному прокурору: він свідчить про те, що мій син планував жити.
Мій син не міг знайти в інтернеті зразки такої гри, адже заходив у мережу винятково під моїм наглядом. Працівниця прокуратури зробила висновок, що мій син загинув не через „собачий кайф“, а через те, що жив у поганих умовах. Однак я не згодний. Так, мій син хоч і мав одяг із секонд-хенду, але цього одягу було багато. Шкода, що мама була далеко, йому не вистачало материнського тепла, проте йому його заміняла бабуся, наскільки могла це робити. Якби ж провели вчасно пояснення для батьків, біди можна було б уникнути. Як можна займати посаду, якщо після смерті дитини батьківські збори проводилися винятково для того, щоб знову зібрати гроші? Мій син мав авторитет серед друзів, адже на його похорони прийшли не тільки однокласники, а й діти, з якими він навчався у попередній школі, тому від недостачі спілкування у мого сина не було суїцидальних настроїв. Директорка похорони проігнорувала…
Мого сина вже не повернеш. Однак тепер у мене є мета – запобігти смертям інших дітей. Мені свого часу не розказали у школі, від чого може загинути мій син. Я сподіваюсь, що смерть мого сина не була безглуздою і вона матиме сенс, якщо я зможу вберегти від неї інших дітей…»

Юлія ФОМІЧОВА

– На останній сесії обласної ради було знову поруше-не питання фінансування гемодіалізу. Знову заточилася дискусія. Яка Ваша думка з цього приводу як медика?
– Я 30 років відпрацював у галузі охорони здоров'я, і я знаю ті деталі, які можуть не знати інші. Коли держава не давала коштів раніше, такі хворі помирали. Коли ми почали купувати штучні нирки, ми забезпечували хворих тільки діалізаторами, а всі інші розхідники вони купували самі. Але сьогодні ситуація змінилась: нам вдається оплачувати лікування цих хворих. Я б хотів, щоб сьогодні і хворі зрозуміли це, і наші громадяни, що треба дякувати владі, що вона сьогодні зуміла знайти ці кошти. Бо це не заслуга тієї опозиції, яка себе б'є в груди, що вона вирішила проблему. Це не вони вирішили проблему. Влада області закладає у бюджет ці гроші. Найкраще вирішена проблема в Черкаській області з-поміж інших регіонів, тому що цим складним способом лікування користується найбільша кількість хворих із хронічною недостатністю. Люди навмисне прописуються в нашій області, аби лікуватися у нас. Якщо хворим гіршає у «Фрезеніусі», чому його переводять до обласної лікарні? Минулого року так сталося із двома пацієнтами. Треба розбиратися у ситуації перед тим, як робити гучні заяви.

– Любов Майборода пропонувала забрати один мільйон гривень із фінансування газет «Нова доба» і «Черкаський край», щоб додати коштів на гемодіаліз, аби не спустошувати місцеві бюджети. Які взагалі подальші плани на ці видання – обласна рада не братиме приклад з облдерж-адміністрації, вийшовши зі складу засновників?
– Це питання не раз пору-шували на порядку денному засідань. Я думаю, що з часом засоби масової інформації взагалі будуть самостійними. З урахуванням того, як у Черкасах склалася ситуація зі ЗМІ, зокрема по наших двох газетах, їх сьогодні пускати в самостійне плавання ризиковано. Незабаром засоби масової інформації, які не будуть користуватися попитом у читачів, відпадуть самі по собі. Аби ми вийшли із засновників «Нової доби» і «Черкаського краю», вони б цього року не вижили. Це не значить, що ми втручаємось у їхню роботу, але хочеться дати їм стимул для того, що вони сьогодні мають самі працювати на себе. Подивимось, як вони потужно запрацюють із новими керівниками.

– Ви так довго пропрацювали в медицині. Чи тепер на посаді голови облради галузь охорони здоров'я є для вас пріоритетом? І чому, до речі, не виконується Ваша обіцянка побудувати нову поліклініку обласної лікарні?
– Пріоритети в суспільстві визначає громада. Соціологічні обстеження показують, що сьогодні людей хвилюють дороги, соціальне забезпечення, житлово-комунальне господарство, охорона здоров'я. Через те влада повинна працювати не в одному якомусь напрямку. Завтра прийде на мою посаду освітянин, тоді ще хтось – і так і пріоритети визначати? Я вважаю, що це неправильно. Я людина більше державна, в мене немає ніяких власних інтересів, бізнесу, я працюю у команді, в яку мене за-просила Партія регіонів для того, щоб у цій команді зробити щось і залишити про себе якісь гарні спогади для людей. Поліклініка обласної лікарні – одна з найгірших в області. Мабуть, немає жодної районної поліклініки такого низького рівня, як обласна. Будучи розрахованою на 150 відвідувань, вона несе навантаження на 600 відвідувань. Я вже не кажу про умови. Ми сьогодні не будуватимемо поліклініку для обласної лікарні, ми будуємо обласний медичний консультативно-діагностичний центр, у який би кожна людина з будь-якого куточка нашої області могла б приїхати, за день-два пройти обстеження і отримати всю інформацію про стан свого здоров'я. А для цього його потрібно оснастити сучасним обладнанням. Якщо нам вдасться це зробити, це буде гарним внеском.

– А як з обіцянками щодо збільшення фінансування медикаментозного забезпечення постраждалих унаслідок чорнобильської катастрофи? Є нарікання, що все лишилось на тому ж рівні…
– Щороку ми збільшуємо фінансування на мільйон гривень. На попередній сесії ми додали ще 200 тисяч гривень, виходячи на загальну суму 6 млн. 200 грн. І це, окрім коштів, які виділяє держава. Між самими чорнобильцями є там свої нюанси, щось вони там між собою не ділять…

– Планувалося також відкрити по області 23 нові дитячі садочки. Як просувається робота в цьому напрямку?
– Відкрито вже 17 дошкільних дитячих закладів. Такого ніколи не було. Ви приїдьте в Христинівський район, село Верхнячку. Цукровий завод утримував там два дитячі садочки. Завод викупили, продали на брухт, заробили гроші, і на цьому все закінчилось. Влада відновила от один із садочків.

– Торік обласною радою було впроваджено ініціативу, згідно з якою за кожним депутатом було закріплено по одному історичному пам'ятнику. Минув рік. Як Ви вважаєте, чи упорались депутати з поставленим завданням?
– Думаю, що з цим завданням вони упорались, хоча підсумків ще підбито не було. Однак ми підемо далі, зібравши за допомогою Ради ветеранів інформацію про всі потреби тих, хто пережив війну, і перевіривши палати інвалідів Великої Вітчизняної війни, і дослідивши інші проблеми. Я ставлюся до па-м'ятників, як до нашої історії, і вважаю, що вони мають нагадувати нащадкам про минуле.

– Яка ваша думку щодо поділу округів? Адже свої пропозиції до ЦВК подавала обласна влада і майже всі вони були враховані.
– З урахуванням того, що в кожному районі не живе 140-150 тисяч виборців, треба якось прирівнювати кількість електорату, але немає такої арифметики і не можна змусити кожен район не розширюватись більше ніж на 100 тисяч. Вдало чи не вдало, судити можна за однією схемою: які б не були варіанти, когось вони все одно не задовольнять. Якщо кількох осіб попросити зробити це, кожен розпише по-своєму.

– Однак опозиція вважає, що їй так само палиці в колеса вставляють. Як ви, до речі, ставитесь до того, що вона нарікає, мовляв, в обласній раді її голоси нічого не значать?
– Я свого часу був депутатом обласної ради п'ятого скликання. Ніхто тоді не ображався, що «Наша Україна» і «Батьківщина» були в більшості, а тому були ключовими у прийнятті рішень. Опозиції це завжди не до вподоби, адже є партійна дисципліна і слід дотримуватися її. Мені шкода, але я почав помічати, що деякі опозиційні депутати часто говорять не те, що думають, а те, що їм велять. Однак це нормальне явище в політиці.

Юлія ФОМІЧОВА
Цьогоріч черкаські ветерани вже отримали 26 автомобілів. За словами губернатора області Сергія Тулуба, для 56,3 тисячі черкаських ветеранів завдяки ініціативам Президента цього року наша область додатково отримає близько 100 мільйонів гривень. Заклади охорони здоров'я, починаючи з цього року, стовідсотково забезпечать інвалідів війни слуховими апаратами, очними та зубними протезами, кардіостимуляторами. Цього року вже куплено 33 такі протези. Залишилось близько 100.
– Про ветеранів ми дбаємо протягом року, а не тільки на День Перемоги, – зазначив Сергій Тулуб. – Як сказав Президент, кожен рік – це рік ветерана, і ми проводимо зустрічі, щоб була можливість почути ветеранів, інвалідів, що їх сьогодні турбує.
Повністю буде забезпечена потреба в інвалідних візках. На сьогодні функціонує 413 продовольчих відділів у магазинах, у яких є відділи соціального кошика, в тому числі для ветеранів і пенсіонерів, 41 аптека та 8 пунктів побутового обслуговування за зниженими цінами для ветеранів. Незабаром буде введено іменні пластикові картки, за якими ветерани купуватимуть ліки за 25-відсотковою знижкою. Цього року 45 ветеранів з області отримають путівки для відпочинку в Криму.
Із початку року середній розмір пенсії ветеранів у Черкаській області зріс на 16,5% і сягає майже 1500 гривень.

Марта РИЖОВА

80 депутатів, якщо вірити системі голосування, зібралося на позачергову сесію обласної ради, щоб вирішити одне питання – внести зміни до бюджету на реалізацію соціальних ініціатив.

13,6 мільйона гривень виділили з державного бюджету на покращення надання соціальних послуг найуразливішим верствам населення. Однак дадуть її не цим самим верствам, а спрямують на введення з 1 червня цього року посад фахівців із соціальної роботи. Так, із родинами зі складними сімейними обставинами працюватиме 428 фахівців. Збільшаться матеріальні допомоги інвалідам І-ІІ групи унаслідок психічного розладу. Завдяки субвенції у сумі 2,6 млн. грн. розмір виплати зросте зі 109 гривень до 1094 грн. 15 мільйонів гривень виділено на виплату допомоги сім'ям із дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам із дитинства, дітям-інвалідам та тимчасової державної допомоги дітям. 1,4 млн. грн. виділено на виплату соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування за принципом «Гроші ходять за дитиною». 43,6 мільйона гривень виділено на оплату бюджетникам зарплат, щоб зменшити дефіцит.
Буде підвищено також зарплати окремим медикам, які працюють із хворими на туберкульоз. 10 мільйонів гривень піде на будівництво лікарні на Канівщині та 6 – на будівництво газопроводу на Уманщині. Торкнулися знову болючої теми гемодіалізу.
– Ціла низка районів та міст Черкаської області виділила субвенції обласному бюджету на лікування хворих із нирковою недостатністю, сума яких сягнула майже 8,3 млн. грн., – проінформував начальник Управління фінансів Черкаської ОДА, депутат обласної ради Володимир Кулеша. – Таким чином, додавши до них 7,4 млн. грн., раніше закладених в обласному бюджеті, на забезпечення гемодіалізу передбачено 15,7 млн.
Однак вічна опозиціонерка Любов Майборода не погодилася із таким станом речей.
– Проблема, що виникла, як і причина проведення сесії, – не-продуманий бюджет Рябцева та Брожика, які не заклали на це гроші відразу. У більшості областей гемодіаліз проводиться за кошти обласного бюджету. Некоректна поведінка влади обурила пацієнтів, – зазначила депутатка обласної ради Любов Майборода і запропонувала зменшити видатки на засоби масової інформації, віддаючи гроші на гемодіаліз.
Свою думку висловив депутат від Комуністичної партії Віктор Роєнко.
– Треба спочатку подивитися договір, який укладав «Фрезеніус» із тодішньою владою, які там умови були передбачені. Згідно із законодавством, безкоштовне лікування має бути тільки в державних медзакладах, а за приватні ми відповідальність нести не повинні. Пацієнтів просто використовують у своїй боротьбі. Ми оголюємо місцеві бюджети, а тому не доліковуємо людей у районах, що вже стає проблемою, – заявив депутат.
Загалом за зміни у бюджеті проголосувало 76 депутатів. Пропозицію Любові Майбороди – забрати у газет і дати медицині – підтримав тільки 21 депутат, а тому рішення не було прийнято.

Валентина ВАСИЛЬЧЕНКО

– Простіть, синки! – сказав сивочолий майор, кидаючи в бій проти «тигрів» десять «Т-34».
Усі «тридцятичетвірки» були розстріляні тиграми прямою наводкою. Із того смертельного бою Яків Безпалий повернувся живим, контуженим, пораненим. І отримав перший бойовий орден Червоної Зірки. Лейтенант-танкіст Яків Безпалий вижив у тій війні. Ще 20 років носив у собі осколки, поки професор-відчайдух не вирізав. Яків Безпалий брав на своєму «Т-34» Берлін, визволяв Прагу. А після війни ще п'ять років служив у Берліні. Там народилися його донька і син.

Навкруги горіли хліба, і гірко плакав батько
У жовтні Якову Даниловичу виповниться 90 років. Яків Безпалий народився 26 жовтня 1922 року в селі Печі біля самісінької станції Крути. Хлопчик пережив колективізацію і голодомор. Жили вони великою родиною, 14 осіб, у хаті діда Якова Даниловича.
У діда Якова було п'ятеро синів і дві доньки. З війни повернувся лише син Степан та внук Яків. Петро загинув під Києвом у 1941 році. Гордій зник безвісти. Левко організував партизанський загін, став його командиром. Він партизанив із братом Данилом у Брянських лісах. А батько Якова пішов воювати з радянськими військами. Він загинув 8 серпня 1944 року під Вітебськом. Його могилу син знайде через 40 років після війни.
22 червня 1941 року сім'я обідала, коли почули по радіо виступ Молотова – почалася війна. 6 серпня батько проводжав сина Якова на війну. Ненька плакала. А Яків кричав на все село, що дійде до Берліна, наші переможуть.
Вони з батьком на підводі їхали до Ніжина. Навкруги горіли поля. І батько заплакав. Три доби бомбили станцію у Ніжині. І лише на третю ніч новобранців повантажили у вагони. Потягом добралися до Полтави. А там ішли пішки до Чугуєва. Тут курсанти почали вивчати важкий танк КВ. А солдатикам довелося воювати на «Т-34».
У серпні стояла спека. Вдень курсанти переглядали фільм «Чапаєв». Налетіли німецькі літаки. Яків разом із собакою заліз під лавку і вижив у тій м'ясорубці. Уночі курсантів вишикували та відправили на склади, а потім вели до Можайська.

Розвідка боєм
У лютому 1943 року курсантів відправили на Воронезький фронт на поповнення 10 танкової дивізії. «Т-34» вантажили на платформи в Татищеві. Яків Безпалий був навідником танкової гармати. Мела заметіль.
Налетіли фашистські літаки і почали бомбити. Механік-водій Андрій Зінченко зумів розвернути танк, з'їхати з платформи і завести машину в укриття. Їхній «Т-34» єдиний вцілів. Решта екіпажів загинула в танках під бомбами. Уцілілий танк направили в іншу частину на 2-й Прибалтійський фронт.
Перший бій був за Великі Луки. Місто взяли без втрат у танковій бригаді. Підійшли до Невеля. На полі бою палали танки розбитого танкового полку. Тут фашисти вперше кинули в бій невідомі радянським військам самохідні «тигри». Від ударів сталевих звірів «тридцятичетвірки» палали, неначе смолоскипи.
Війська зазнали великих втрат. Необхідно було укріпляти фронт. І вирішили послати в розвідку боєм танкову роту – 10 танків «Т-34» і 50 осіб екіпажу. В одному з танків перебу-вав Яків Безпалий.
– Простіть, синки, що посилаю вас на вірну смерть! – промовив сивочолий майор.
На світанку о 5-ій годині ранку танки пішли в бій. Із 50 танкістів живими залишилося 12 осіб.
Яків Безпалий був контужений і поранений у руку. Тяжкопораненим був стрілець-радист. Місцевість освітлювалася ракетницями. Танкісти відчинили десантний люк, саперними лопатками відгребли сніг. Із собою забрали зброю. І тут Андрій Зінченко згадав, що забув кисет із тютюном. Яків Безпалий повернувся до танка, заліз у люк. Раптом від невдалого руху вистрілив кулемет. Довелося з гармати і кулемета зняти бойки, щоб фашисти не стріляли в спину.
Танкісти брели навмання по коліна в снігу. На плащ-наметі несли пораненого радиста. Несподівано почули німецьку мову і тут же зіштовхнулися з радянськими розвідниками. Ті добралися до передової по «язика». Ще пару метрів – і поранені танкісти опинилися б у німецьких траншеях.
Розвідники показали, в якому напрямку треба рухатися до своєї частини. Через годину танкісти помітили підводи похоронної команди, яка збирала трупи. А ще через кілька хвилин набрели на намет медсанбату.
Місяць Яків Безпалий лікувався у польовому шпиталі. Там його знайшла перша бойова нагорода – орден Червоної Зірки.
У танковий полк надійшов наказ, щоб у кожному танкові воював офіцер. І Якова Безпалого відправили навчатися в Київське військове танкове училище. Воно евакуювалося в Кунгур Молотовської області (нинішня Пермська область).

Переправа через Одер
Яків Безпалий їхав воювати на Перший Український фронт у 25 танковий корпус 111 танкову бригаду. З ротним Володимиром Поповим вони стали бойовими побратимами. Яків Безпалий отримав призначення стати заступником командира роти з технічної частини. Йшла підготовка до форсування річки Одер. Тривали запеклі бої. Був квітень 1945 року. До Берліна рукою подати. Але ніхто з танкістів не мріяв вижити. У танку знаходилося 800 л пального, 25 гранат, 55 снарядів і 60 тисяч патронів. Якщо підірвати такий танк, ніхто з екіпажу не залишався живим.
Ударили «катюші». Земля здригалася та горіла під ногами. Навели понтонні мости і почали фальшиву переправу, щоб відволікти пильність ворога. Тут фашисти бомбили. А великі сили радянських військ переправлялися нижче під димовою завісою. Танки переправились на другий берег і відразу пішли в бій.
Лейтенант Яків Безпалий виліз із танка, щоб зорієнтуватися на місцевості, куди далі тримати напрямок. Його поранило в руку. Кров лилася на землю. Але молодий лейтенант не помічав. Підбіг французький лікар, перев'язав рану. Танкіст-українець обійняв француза, подякував – і знову в бій.

Із Берліна маршем
на Прагу
У місті Торгау, на мосту через річку Ельба, зустрілися з американськими солдатами й офіцерами. Кричали «Ура!», дарували зірочки, пілотки. Американці пропонували свої сувеніри. Тут же, на броні, випили віскі і пішли далі в наступ.
16 квітня о 23 годині 30 хвилин танкісти зустріли і розгромили два ворожі полки – танковий та моторизований, які належали дивізії «Охорона фюрера» і навчальній танковій дивізії «Богемія», узяли в полон штаб дивізії «Охорона фюрера». У штабі захопили важливий бойовий наказ противника.
28 квітня кільце зімкнулося, і Берлін був оточений. Гусеницями танків давили гармати, фашистів, які бігли. Місто стояло в руїнах, палало. Ротний та його заступник відчи-нили люк, вибралися з танка і вдруге були поранені в кількох місцях.
За Берлін Яків Безпалий отримав другий орден Червоної Зірки. Танкісти з міста вийшли на його околиці і зупинилися в полі. Вони відразу ж отримали наказ іти на Прагу. Їхні побратими святкували перемогу в Берліні, а танкісти продовжували бої. Командир взводу танкістів пішов у розвідку і натрапив на штаб генерала Власова. Він узяв у полон весь штаб разом із Власовим. У полон здавалися німецькі генерали. Полонених відводили на кухню, годували.
О 5-ій годині 9 травня радянські танки ввійшли в Прагу. Чехи виходили на вулиці, несли оберемками квіти, пригощали пивом, цукерками, несли сир. Коли офіцери й солдати заходили в магазини, з них не брали гроші за покупки.

Лейтенант украв наречену в майора
Рапорт про демобілізацію командир відхилив. Мовляв, молодий ще, треба послужити батьківщині.
І Яків Безпалий опинився в Берліні. Згадує, як відвідав концтабір Заксенхаузен. Газові камери, печі, куди крюками подавали трупи. Купи кісток. А ще купи акуратно упакованого волосся – біляве окремо, русяве в інших мішечках, чорне мало свою упаковку. У діжках зберігалося взуття. Знаходився тир, у якому розпинали ув'-язнених і розстрілювали. Могила смерті – тут закопували живими.
У травні 1945 року в табір поміщали вже полонених німців. У 1946 році Яків Безпалий відправився у відрядження у Кенігсберг. Очам не повірив, коли на вулиці побачив ротного Володимира Попова, з яким брали Берлін. Три дні друзі не розлучалися.
Зайшли провідати ще одного однополчанина. Сіли за стіл, познайомилися з домочадцями. Їхні погляди зустрілися і прикипіли одне до одного. Зоя приїхала до сестри перед весіллям. Вона виходила заміж за майора. Майор поїхав на курорт відпочити. А в Кенігсберзі лейтенант украв у нього наречену. Зоя і Яків покохали одне одного з першого ж погляду. Вранці вони подали заяву в загс та розписалися.
У Берліні в Якова із Зоєю народилася донька Людмила і син Володимир. Дослужував Яків Данилович службу уже в Черкасах. Пішов у відставку полковником.
Яків Безпалий на тій війні ховав друзів і був переконаний, що завтра ховатимуть його. Тижнями він не вилазив із танка, коли точилися запеклі бої на підступах до Берліна. Хіба що заправити танк, поповнити боєприпаси.
Та коли згадує війну, на очі навертаються сльози. На 9 Травня кавалер орденів Богдана Хмельницького, Вітчизняної війни І ступеня, двох орденів Червоної Зірки полковник танкових військ Яків Безпалий одягне військовий кітель з орденами і прийде на пагорб Слави, щоб зустрітися з тими, хто дожив до цих днів, пом'янути тих, хто пішов у вічність молодим.

Юлія ФОМІЧОВА

27 квітня чи не всі мешканці села Деньги Золотоніського району зібралися біля недобудованої церкви. Прохід до неї устелений килимами та червоними тюльпанами. До села завітали заступниця губернатора Тетяна Прітченко, заступник голови обласної ради Володимир Вовченко, голова райдержадміністрації Оксана Криницька, митрополит Черкаський і Канівський Софроній. Ще б пак: цього дня до Деньгів аж із Греції завітав архімандрит Нектарій Антонопулос, якого називають секретарем Луки.

Мета візиту – відкриття меморіальної дошки на честь святого Луки, який свого часу лікував людей у цьому селі. Після кількох офіційних чергових фраз керівництва області та традиційного урочистого покладання квітів, проповідь береться читати владика Софроній.
– Ми маємо вдячність перед архімандритом Нектарієм за його мандри до нас по небу, по воді за невеличкий період. Обсяг побаченого ним в Україні замикається тим, що він побачив, коли перебував у центрі України. Ми щасливі, що та частинка, з якої ми стали культурними та освіченими, вшановується сьогодні. Архієпископ Лука починав свою діяльність у тому місці, де все було сплюндроване, зруйноване, забуте, а тепер тут воздвигаються храми. Але все це свідчить про те, що віру в Бога заглушити не можна. Хай Лука своїми молитвами допоможе кожному деньгівцю уникнути проблем із пиятикою, куривом, наркотиками, – завершив свою проповідь владика Софроній.
Потому він почав благословляти кожного деньгівця. Кожного школяра Софроній напучував учити молитви. А тоді, вручивши орден кандидату медичних наук В'ячеславу Лепському, вигукнув: «Аксіос», що означає «достоєн».
– Я відвідав усі місця, де бував святитель Лука, однак такого враження, як тут, не переживав, у нашому монастирі збереглося багато «Древа чесного і Животворящого Хреста Господнього». У вересні і вам привезу, – пообіцяв Нектарій.
Потому Софроній познайомив присутніх з іншими гостями. Так, з Одеси прибула правнучка Луки Тетяна, яка працює там анестезіологом.
– Пішла по стопах прадіда, – похвалив Софроній.
Долучився до святкування і 21-річний Назар Стадніченко, якого свого часу зцілили мощі святителя Луки.
– Коли мені було одинадцять років, дверима мені руки прищепили, перебило кістки на лівій руці, довелося ампутувати фалангу середнього пальця, – розповідає хлопець, який народився у Звенигородці, а зараз проживає у Москві. – Руку зашили. А мамі сказали, що в Сімферополі є мощі святого Луки. Я – музикант, а тому моя травма була дикою трагедією. Я й не уявляв, що мощі мені допоможуть. Однак і кістка, і ніготь відросли.
Для довідки. Архієпископ Лука ( в миру Валентин Феліксович Войно-Ясенецький) народився 9 травня 1877 року в Керчі, помер 11 червня 1961 року в Сімферополі. Професор медицини та духовний письменник, єпископ Російської православної церкви, з квітня 1946 року – архієпископ Сімферопольський і Кримський. Лауреат Сталінської премії першого ступеня. Архієпископ Лука став жертвою політичних репресій та провів у засланні загалом 11 років. Реабілітований у квітні 2000 року. У серпні того ж року канонізований Російською православною церквою у сонмі новомучеників та сповідників російських для загальноцерковного вшанування.

Валентина ВАСИЛЬЧЕНКО

У квітні в Черкаському районному суді розпочалося слухання резонансної кримінальної справи щодо звинувачення лікаря-анестезіолога в неналежному виконанні своїх професійних обов'язків унаслідок недбалого до них ставлення, що призвело до смерті пацієнтки. Після операції хвора не прокинулася. Розслідуванням займалися три слідчі групи. Два експерт-ні бюро ретельно проводили дослідження і здійснили шість експертиз. Одначе так і не встановили особу, яка ввела в організм хворої уже в реанімаційній палаті конячу дозу лідокаїну. Серце не витримало супердози анестезії і зупинилося. Молодій судді Лесі Соколишиній належить розплутати цей складний клубок та встановити, хто ж та таємнича особа, яка вбила хвору жінку?

Легка операція
Звісно, співчуваєш горю близьких, у яких померла рідна людина.
– Мені так не вистачає мами, – сказала зажурена донька.
Проте нині хочеться поспівчувати молодій судді Черкаського районного суду Лесі Соколишиній. Вона взяла до свого провадження дуже складну справу. Як завжди, «відзначилася» наша багатостраждальна медицина. Потерпіла, донька покійної Марія, заявила в суді, що була в Генеральній прокуратурі і там їй повідомили, що лише 3% кримінальних справ по медицині після розслідування потрапляють до суду. Ця кримінальна справа завершилася звинуваченням за ознаками 140 КК України і перебуває на розгляді в суді. Але у звинуваченні чорним по білому написано, що особа, яка ввела смертельну дозу лідокаїну, не встановлена. Анестезіолога звинувачують у недбальстві, тому що недогледів, хто довів до смерті бідолашну пацієнтку уже після операції. Отож перейдемо до нашої сумної історії.
Ларису любили і рідні, і сусіди, і колеги, й друзі. Весела красива жіночка до шістдесяти літ несла людям радість, була оптимісткою та життєлюбом. У травні вона почала покашлювати. Лікарі виявили бронхіт. І Лариса лікувала хворобу амбулаторно, перебуваючи на лікарняному.
А в грудні піднялася температура. Ларису поклали в міську лікарню № 1 міста Черкаси з діагнозом «правобічна пневмонія». Лікував її у відділенні пульмонології відомий у місті лікар-пульмонолог Олександр Лисенко. Він і поставив хвору на ноги.
У лікарні Лариса пройшла комп'ютерну томографію внутрішніх органів, яка встановила, що збільшений правий яєчник. Лікар порекомендував хворій звернутися для обстеження в Черкаський обласний онкологічний диспансер.
Дружина обстежувалася в поліклініці онкодиспансеру. Проте лікар-кардіолог рекомендував дружині зміцнити серце, пролікуватися, прописавши крапельниці з рибоксином та глюкозою.
Лариса перебувала на стаціонарному лікуванні. Але в січні було холодно в приміщенні. І жінка на ніч приходила додому.
Удома вона розповіла, що правий яєчник збільшений, і лікарі рекомендували його видалити. Мовляв, операція нескладна, триватиме 30-40 хвилин. Зі збільшеного яєчника візьмуть зразок на біопсію.
Планували прооперувати 17 січня 2011 року. Однак з'явилося «вікно» раніше, й операцію перенесли на 13 січня. Цієї ночі жінка ночувала в лікарні.
Уранці зателефонувала чоловікові Вадимові і повідомила, що її оперуватимуть. Той хотів узяти відгули. Проте дружина переконала, що не варто. Близько 13 години Вадим прийшов у лікарню. Анестезіолог запевнив, що операція пройшла добре, дружина спить у реанімаційному відділенні, і не пустив до неї чоловіка. Вадим зустрівся з хірургом, який оперував Ларису. Той переконав, що операція пройшла успішно, і порадив прийти наступного дня, бо в реанімаційне відділення до хворих родичів не пускають.
Вадим був удома, коли о 15 годині до нього зателефонували, і хірург повідомив, що дружина померла. Звістка приголомшила нещасного. Адже ще пару годин тому цей же хірург переконував його, що операція пройшла успішно. Лікар пояснив, що дружина не прокинулася після наркозу.
Чоловік поїхав у морг і побачив, що в дружини розрізаний весь живіт. А мали ж видаляти лише яєчники. Вони з донькою викликали слідчо-оперативну групу Соснівського райвідділу міста Черкаси. Міліціонери приїхали о 21 годині.
Розтин тіла провели 14 січня. Вадим вважає, що за ніч лікарі переписали та відредагували історію хвороби, вилучили дані про дійсний стан здоров'я та написали діагноз, який вигідний лікарям. Чоловік звинувачує у смерті дружини хірурга й анестезіолога, які начебто навмисно застосували під час операції анестезію, несумісну з життям.
Забули про ваги  і нирку
Розслідуванням кримінальної справи спочатку займалися слідчі Соснівського райвідділу внутрішніх справ міста Черкаси. Потім її передали в Придніпровський райвідділ. Нарешті справа опинилася у відділі з розслідування тяжких злочинів Слідчого управління Черкаського УМВС.
Слід віддати належне мужності покійної Лариси, яка не захотіла хвилювати близьких і сама боролася зі смертельною недугою. Адже в жінки виявили рак шлунка з метастазами.
В історії хвороби в графі про повідомлення рідних стоїть прочерк. Що не все так просто було із хворобою, свідчить і пояснення Лариси чоловікові. Жінка заспокоювала, мовляв, серце підлікують крапельницею з рибоксином. Звісно, серце краще лікувати в кардіології, а не в онкодиспансері. Навіть профілактичні лікування здійснюють значно «серйознішими» ліками, ніж рибоксин.
Видалення яєчників – не така вже й проста операція. У 60 років жінка уже не планує народжувати дітей. Отож варто було проконсультуватися, приміром, у столичній клініці, перш ніж оперувати. Донька займається бізнесом, звісно, що оплатила б матері консультації лікарів, якби та не мала грошей на лікування.
Відповіді на всі запитання зобо-в'язана дати судово-медична експертиза. А в цій кримінальній справі існує аж шість експертиз.
Отже, повернемося до операції Лариси. Її проводила бригада лікарів – хірург, його асистент – лікар-інтерн, операційна сестра, анестезіолог, медсестра-анестезист. У їхній присутності лікар-анестезіолог проводив анестезію. Усі заперечують, що вводився лідокаїн.
Медсестра-анестезист розповіла, що максимальна добова доза десятивідсоткового лідокаїну становить 2 мл. За необхідності продовження дії препарату в нього додають перед застосуванням 0,1-відсотковий розчин адреналіну гідрохлориду в кількості 1 крапля на 5-10 мл розчину анестетика. Коли слабке серце, адреналін не рекомендується змішувати з лідокаїном. В організмі Лариси виявили лідокаїну 8,1 мікрограма на мілілітр крові. Така концентрація препарату в організмі може відповідати 100 мл двовідсоткового розчину лідокаїну, або 20 мл десятивідсоткового розчину. Що й говорити, коли замість 2 мл хворій увели 10 мл лідокаїну. Яким чином смертельна доза лідокаїну потрапила в організм жінки?
Лікар-анестезіолог провину свою не визнав. Він заперечує введення лідокаїну. Операція розпочалася о 9 годині 40 хвилин, а закінчилася о 12 годині 15 хвилин. Під час операції вводилися анестезувальні препарати – розчини фентанілу, сибазону, рикофолу тощо.
Після закінчення операції хвору було переведено до палати № 4 відділення анестезіології та інтенсивної терапії і підключено до апарата штучної вентиляції легень. Лікар вийшов на пост навпроти палати і почав писати аркуш призначення. У палаті залишалася медсестра. О 13 годині 15 хвилин виміряли тиск хворої, виявили, що він понижений. Почали вводити препарати для стабілізації тиску. Одначе серце зупинилося. Непрямий масаж серця наслідків не дав. І о 14 годині констатували смерть пацієнтки. Анестезіолог заявив, що лідокаїн узагалі не використовується під час проведення загальної анестезії, тим більше внутрішньовенно.
Медсестра реанімаційного відділення запевняє, що лідокаїну у відділенні взагалі немає, бо його не застосовують.
Перша судово-медична експертиза показала, що хвора померла від гострого отруєння лідокаїном, який міг потрапити в її організм лише ін'єкційно, внутрішньовенно. У крові трупа виявлено 8,1 мкг/мл лідокаїну.
Додаткова судово-медична експертиза встановила, що лідокаїн було введено до організму хворої за хвилини–десятки хвилин до настання смерті.
Була проведена третя комісійна судово-медична експертиза. Експерти дійшли висновку, що діагноз хворої при первинному зверненні до лікаря ЧООД та при наступному обстеженні і лікуванні було встановлено правильно. Обстеження проводилося в достатньому обсязі, лікували жінку правильно. Призначене хворій лікування не було протипоказане. Комісія не знайшла дефектів обстеження та лікування. Одначе при судово-токсикологічному дослідженні органів трупа виявили лідокаїн, який при лікуванні хворої не застосовувався. Відсутні дані про судово-токсикологічне дослідження нирки, тому точніше встановити час введення лідокаїну не є можливим.
Четверта судово-медична токсикологічна експертиза виявила в нирці лідокаїн, пропофол, етамінал, тіопентал, димедрол, кетамін, доксиламін, дигідропентоксифілін, морфін, кодеїн, сліди атропіну, діазепаму, фенобарбіталу та фентанілу. У зв'язку з відсутністю ваг відповідної точності для взяття наважок органів кількісне визначення виявлених речовин не проводилось.
П'ята додаткова комісійна судово-медична експертиза дійшла висновку, що лідокаїн увели хворій ін'-єкційно в період часу, що обліковується хвилинами–десятками хвилин до настання смерті. Експерти вважають, що персональну відповідальність за анестезію несуть лікар-анестезіолог та медсестра-анестезист, а також, що введення до організму хворої лідокаїну в токсичній дозі під час проведення оперативного втручання призвело до її смерті. Але ж смерть настала більше, ніж через годину після операції. Якщо вірити експертам, то лідокаїн увели за десятки хвилин до смерті.
Експертизи проводили Черкаське обласне бюро судово-медичних експертиз і Донецьке бюро судово-медичних експертиз. Усього до суду дійшло шість висновків експертів.
Слідство ж звинуватило лікаря-анестезіолога, який під час інтенсивної терапії при проведенні реанімаційних заходів унаслідок неналежного виконання своїх професійних обов'язків допустив уведення невстановленою слідством особою в організм хворої лідокаїну, що спричинило її смерть.

В адвоката підсудного Ігоря Грабового залишається багато запитань до експертів. Ігоря Петровича дивує, куди поділися в експертів ваги, чому забули дослідити нирку і хто ж, нарешті, той невідомий, який увів лідокаїн? Експерти так точно і не вказали, коли ж саме вводили злощасний лідокаїн – під час операції чи в реанімаційному відділенні?
Молодій судді ж доведеться розплутувати складну справу, з’ясо-вувати всі питання, щоб винести вердикт. Хто ж ти, таємничий містере Х, який увів жінці смертельну дозу лідокаїну?

Тетяна РОГОВСЬКА

Усіх, хто на травневі свята смітитиме або бешкетуватиме у дахнівському лісі чи на узбережжі Дніпра, каратимуть примусовим відбуванням трудової повинності на будівництві Дахнівської Січі.

– Наші дружинники охоронятимуть ліс та узбережжя, їх патрулі буде посилено волонтерами та екологами, – розповів депутат черкаської міської ради, голова комітету самоорганізації населення мікрорайону Дахнівський Микола Мирза. – Досі нашому ДНД успішно вдавалося запобігати крадіжкам та спробам засмічення мікрорайону. Ми розкрили і минулорічний злочин – крадіжку святкових прапорів, якими Дахнівку прикрасили до Дня Перемоги. Крадіїв знайшли, і сьогодні вони працюють на відбудові нашої Дахнівської Січі.
Відпрацювати з користю 40 годин на розвиток Дахнівки – таке покарання чекатиме всіх, кого спіймають на гарячому – під час крадіжки чи засмічення мікрорайону.
До свят дахнівчани проведуть масштабну акцію із прибирання – у найбільш засмічених місцях – території біля комплексу п'ятиповерхівок та поряд у лісі, на узбіччі дороги вздовж руху 14-го маршруту. Це буде уже п'ятий суботник, проведений у Дахнівці з початку року. На останньому суботнику було висаджено рекордну для міста кількість дерев. А на наступний суботник – із розчищення доріжки від Дахнівської Січі до Дніпра – депутат міської ради збирається запросити своїх колег.

Тетяна РОГОВСЬКА

Ситуацію з витоком минулого тижня 200 кг аміаку з автомобільної цистерни на виїзді з Черкас з'ясовувала комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій при виконавчому комітеті Черкаської міської ради. Приводом для обговорення стало й те, що для власника автоцистерни ПНВП «Віктор Сервіс» це вже другий за десять днів подібний випадок витоку аміаку в межах міста. Нині розглядають можливість вилучення у цієї фірми ліцензії на здійснення діяльності.

Голова комісії – заступник міського голови Олексій Леонов розповів, що матеріали справи будуть подані до прокуратури задля притягнення винних до відповідальності, оскільки було зафіксовано грубі порушення правил безпеки. А саме: суттєве відхилення від маршруту та перебування небезпечного вантажу впродовж тривалого часу в межах міста.
У подальшому ґрунтовно перевірятимуть справність автотранспорту та цистерн фірм (а це десятки лише черкаських приватних підприємств), які перевозять небезпечний вантаж, і контролюватимуть чітке дотримання об'їзного маршруту без курсування містом.
Як повідомив начальник управління цивільної обо-рони департаменту житлово-комунального комплексу Юрій Кривошея, 23 квітня о 14.50 на виїзді з м. Черкаси по вул. Смілянській, 163, внаслідок залягання клапана запірної арматури сталось випаровування аміаку з автомобільної цистерни, яка належить ПНВП «Віктор Сервіс». У цистерні було 10 тонн аміаку, який ще 21 квітня фірма придбала в ПАТ «Азот», аби доставити у смт Драбів, де його мали використати як добриво.
Усупереч вимогам безпеки директор прийняв рішення про паркування небезпечного вантажу у межах Черкас, де автоцистерна перебувала до 23 квітня.
Того дня директор фірми звернувся на «101», розповівши про аварійну ситуацію. У супроводі автомобілів ДАІ небезпечний автомобіль було транспортовано за місто (у поле біля с. Руська Поляна). Там за допомогою фахівців МНС перекрили клапан та перекачали аміак в іншу цистерну.
Фахівцями міської СЕС у пробах, відібраних на місці витоку, виявлено перевищення гранично допустимої концентрації аміаку в 6,5 разу.
Нагадаємо, подібний випадок витоку аміаку було зафіксовано 13 квітня цього року близько 00.30 у районі метео-станції Черкаського аеропорту по вул. Смілянській, 152. В автомобілі «MAN» із напівпричепом (що також належать ПНВП «Віктор Сервіс»), який перевозив 10 тонн аміаку, було виявлено негерметичність зливного крана. Внаслідок цього сталось випаровування аміаку в атмосферу.
За кожним фактом ДАІ оформила протоколи щодо стягнення з порушника штрафу.
Також нині триває ретельна перевірка територіальним управлінням Держгірпромнагляду автотранспорту, який перевозить небезпечні вантажі. За її результатами прийматиметься рішення про анулювання ліцензій невідповідальним фірмам.

Юлія ФОМІЧОВА

Черкащина стала дев'ятнадцятим регіоном України, в якому влаштовано змагання кращих дільничних. Усеукраїнська акція «Наш Аніскін» триває із березня 2011 року та вже заручилася активною підтримкою Міністерства внутрішніх справ України.

Переможець черкаського регіону, майор Малий, обслуговує одне з найбільших сіл Черкащини – Мошни. Дільницю він обслуговує з 2007 року, охороняючи 5 тисяч осіб, 3 тисячі будинків. Проживає у тому ж селі. Свою службу у міліції розпочав 15 років тому з посади міліціонера-водія патрульно-постової служби, тоді працював оперуповноваженим, а вже згодом – дільничним.

Антон КНЯЖИЧ

У «Подробицях тижня» (телеканал «Інтер») дівчина заявила, що «через погрози міліціонерів, що її посадять у тюрму і там точно будуть ґвалтувати», вона змінила показання. Батьки хлопців, яких затримали за зґвалтування 18-річної дівчини в Умані, вимагають покарати винних у наклепі на їхніх синів.

Звістка про групове зґвалтування 18-річної студентки в Умані 19 березня після історії з Оксаною Макар вразила всю Україну. Ще більшого резонансу вона набула після того, як дівчина вийшла з райвідділу міліції і приголомшила всіх відмовою від зґвалтування. І знову неочікуване – дівчина подала заяву в прокуратуру міста, повідомивши, що її залякали в міліції і примусили відмовитися від перших свідчень.
За словами потерпілої Олени, 28 березня її допитували з 9 ранку до 4 години ранку наступного дня.
– Мені кажуть: «Якщо ти не скажеш іншої правди, ми тебе не випустимо». А я кажу: «Я вам усе говорю так, як є, я не буду міняти показання». А вони кажуть: «Якщо ти не скажеш, тебе посадять у тюрму, і там тебе точно будуть гвалтувати наркомани та вбивці різні». Я дуже плакала… – сказала у своєму першому інтерв'ю для «Подробиць тижня» на телеканалі «Інтер» жертва історії.
Під пресингом правоохоронців, каже батько, Олена заявила, що зґвалтування не було. Тому наступного дня підозрюваних відпустили з-під варти. І нині вони проходять у справі як свід-ки. А дівчина потрапила до лікарні з нервовим зривом. Нині батьки ховають доньку від прокуратури і міліції.
У міськвідділі підтверджують, що дійсно слідчі дії 28 березня проходили цілий день. Були очні ставки, але ввечері дівчина спокійно покинула будівлю. І сама повернулася кількома годинами пізніше. Щоб заявити про те, що звела наклеп на підозрюваних.
Зараз постраждала звернулася в прокуратуру Умані із заявою про злочин – у ньому фігурують прізвища декількох слідчих і співробітників міськвідділу.
А ображені батьки молодиків просять, аби перед ними вибачились, стали на коліна, і вимагають покарати тих, хто звів наклеп на їхніх дітей.
Та батько постраждалої дівчини не збирається ні перед ким вибачатися і стверджує, що його доньку зґвалтували.
А судові експерти ушко-джень не виявили.
Батько жертви упевнений, що в справі замішані великі гроші.
– Простій людині тягатися з цими вовками дуже складно, – сказав Юрій у програмі «Критична точка» (телеканал «Україна»). – Ви ж погляньте, як тільки мажор, то він або вбиває, або ґвалтує, і їм усе сходить із рук. Скільки ж це може тривати? Покидьків слід карати.
При згадці про багатія-друга, а йдеться про сина депутата обласної ради Олександра Румика, один зі свідків говорить, що, якби багатий друг заплатив, він би не подавав позов до суду, аби покарати дівчину за наклеп.
– За те, що пережили ми, за те, що пережили батьки, за мамині сльози я буду йти до кінця, аби її покарати. Сидіти ні за що в тюрмі, тому що дівчинка захотіла заробити, так не можна, це буде несправедливо, – говорить Олександр, один із п’яти хлопців, яких звинувачувала дівчина.
Прокуратурою м. Умані проведено перевірку в порядку ст. 197 КПКУ щодо неправомірних дій працівників міліції.
– Нині прокуратура області вирішує питання щодо законності прийнятого рішення працівниками прокуратури Умані щодо перевірки стосовно неправомірних дій працівників міліції за цим фактом, – зазначила прес-секретар прокурора області Вікторія Скорикова. – Заяву про зґвалтування дівчина не забирала, досудове слідство триває, висновків експертизи, на які відводиться від 1 до 3 місяців, ще немає.
Ця справа стає все більш заплутаною, адже, крім слів жертви, яка двічі змінювала свої показання, ні експертиза, ні свідки факт згвалтування не підтверджують.
Тепер із потерпілої дівчина може стати обвинуваченою, адже за неправдиві свідчення передбачена кримінальна відповідальність і навіть – позбавлення волі на два роки.

Михайло МАЛІНІН

Цьогоріч Черкащина, як і увесь світ, відзначає 26-ту річницю аварії на ЧАЕС. Страшні наслідки цієї трагедії багато черкащан відчуває на собі й досі… Особливо ті, хто тоді не шкодував свого життя та здоров'я на будівництві саркофагу над ІV енерго-блоком Чорнобильської АЕС. Черкаські енергетики – одні з тих, хто забезпечував електрикою будівельні роботи на Чорнобилі восени 1986 року.

– Катю, я вже у Чорнобилі, – саме так по телефону повідомив своїй дружині Федір Сіренко, якого зранку вона провела на роботу до Черкаського лівобережного підприємства електричних мереж.
Федір Петрович був начальником вахти енергетиків на ЧАЕС.
У той час Міністерство палива та енергетики Української РСР для забезпечення безперебійного енергопостачання у 30-кілометровій зоні розробило графік, згідно з яким енергетики України по черзі мали виїжджати на роботу у Чорнобиль. Черкаським енергетикам припав жовтень та листопад. Вахти були по 15 днів. За цей час у пеклі Чорнобиля побувало 317 енергетиків Черкащини. На їхні плечі лягло енергопостачання Чорнобильської АЕС та 30-кілометрової зони.
Лев Черницький та Олександр Чорний – одні з тих, кому довелося працювати на ЧАЕС із 1 по 15 листопада. Начальником їхньої вахти саме і був Федір Сіренко. Черкащани стали першими енергетиками, які почали жити безпосередньо у Чорнобилі. До цього енергетиків возили ночувати за 30-кілометрову зону у так зване Зелене містечко.
– Із вікон нашого готелю, у якому ми жили, було видно ІV енергоблок ЧАЕС, – пригадує ті події Лев Черницький, який тоді був начальником служби ізоляції. – Мені довелося обслуговувати високовольтне електрообладнання. Працювали у дві зміни по 12 годин.
Коли вахта заступала, то приймала на себе функції усього енергозабезпечення на Чорнобилі. Насамперед енергетики повинні були забезпечити електрикою роботу пересувних бетонних заводів, а також бетонного заводу у селі Копачі. Усі ці заводи готували суміші для бетонування саркофагу над ІV енергоблоком. Від пересувних заводів бетон по трубах надхо-див відразу на саркофаг. Тому енергопостачання повинно було бути безперебійним. Інакше бетон міг застигнути прямо у трубах. Окрім цього, енергетики також обслуговували санітарний пункт у Дитятках, Чорнобиль та 30-кілометрову зону.
Усі енергетики були поділені на бригади, до складу якої входив водій, два монтери, майстер і керівник робіт. Олександр Чорний тоді був майстром, до його обов'язків входив поопорний огляд електромереж, виявлення та усунення неполадок.
– У цей час здичавілі вовки злигались із собаками, і вони зграями мігрували по території Чорнобиля. Тому нам доводилося оглядати опори по двоє-троє осіб та брати з собою палиці, аби у разі чого можна було від них відбитися, – пригадує Олександр Чорний.
Але неприємностей можна було очікувати і від людей. Одного разу вантажівка збила анкерну електроопору. Аби відновити електропостачання, вирішили поставити залізобетонну опору з підставкою. Для цього викликали так званий ямобур, хлопець почав рити яму під опору… Виявилось, що він зачепив телефонний кабель, який забезпечував зв'язок зі штабом ліквідації аварії на ЧАЕС. Начальник вахти Федір Сіренко відразу сховав цього парубка у лазареті. Згодом приїхали кегебісти і звинуватили цього хлопця ледве не у державному злочині, хоча телефонний кабель був прокладений із порушенням нормативів та інструкцій. Хотіли хлопця заарештувати. Ледве вдалося залагодити цю ситуацію…
За словами Олександра Чорного, багато людей спочатку не розуміло небезпеки аварії на ЧАЕС. Були й такі, які примудрялись у вільний час ловити рибу, з якої потім варили юшку.
– Один міністерський співробітник, їдучи на автомобілі з водієм по території ЧАЕС, побачив шовковий парашут. Вирішив по-хазяйськи зберегти. Склав і поклав його собі під сидіння. А за кілька тижнів помер. Згодом поховали і його водія. Коли дозиметром поміряли автомобіль, від нього фонило, як від реактора! – згадує Лев Черницький.
Відпрацювавши вахту, Олександр Чорний і Лев Черницький повернулися додому, а їхній начальник Федір Сіренко затримався ще на тиждень – не було кому його замінити. Олександр Чорний нині очолює профспілковий комітет ПАТ «Черкасиобл-енерго». Лев Черницький давно вже на пенсії, йому скоро виповниться 73 роки. Незважаючи на інвалідність ІІ групи, разом із дружиною він займається моржуванням. А Федір Сіренко, на жаль, до наших днів не дожив. Невдовзі після приїзду у нього виявили хворобу шлунка, яка переросла у рак.
– Федір Петрович став першим енергетиком Черкащини, який загинув від Чорнобиля. Тоді йшов 1991 рік. Скрутні були часи. На дороговартісне лікування Федорові Сіренку збирали гроші всім світом. Але врятувати нам його, на жаль, не вдалося. Невдовзі Федора Петрови-ча не стало, – розповідає прес-секретар ПАТ «Черкасиобленерго» Валентина Гоік.

ФАКТ

На сьогодні аварія на ЧАЕС забрала життя 69 черкаських енергетиків, які у 1986 році приборкували «мирний» атом…

Тетяна РОГОВСЬКА

– Кафедра інтелектуальної власності та цивільно-правових дисциплін Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького зовсім молода, адже функціонує з вересня 2010 року. На що робите ставки? Яким чином можна зацікавити молодь іти навчатися саме на вашу кафедру?
– Тим, що інтелектуальна власність – це специфічна категорія знань. Жодною мірою це не означає якусь її меншовартість. Навпаки, її специфічність у тому, що абітурієнт, а потім і випускник, володіє сумою знань з економіки, права, історії, гуманітарних та спеціальних циклів дисциплін. Відповідно до нормативно-правової бази, немає значення, за яким напрямком підготовки абітурієнт на нашу спеціальність отримав бакалавра. Тобто це й філолог, й фізик, і хімік, і біолог. На нашій кафедрі є і юристи, й історики, і філологи. Саме в багатопрофільності полягає великий плюс спеціальності «інтелектуальна власність».
– Студент закінчив навчання. Де його чекають і де база знань, яку ви даєте, затребувана?
– Скрізь. Наприклад, в органах державної влади й управління. Наш випускник Олександр Подкоритов очолює один із відділів Черкаського ЦНТІ. Анастасія Ремех працює телеведучою на ТРК «ВІККА». Наші студенти можуть працювати в силових структурах, скажімо, в обласному управлінні МВС, у спеціальній лабораторії, яка займається експертизою об'єктів інтелектуальної власності під час судових спорів, на будь-якому підприємстві, де є виробництво. Наш фахівець може захищати й авторські права, і права промислової власності, і нетрадиційні об'єкти промислової власності. Наші студенти, якщо прийшли до нас із бакалаврату по правознавству, підробляють адвокатами. Можна бути повіреним у справах інтелектуальної власності.
– Яку базу знань отримує студент за півтора роки навчання?
– Ми спеціально розширили термін навчання в магістратурі з року до півтора. Ми набираємо абітурієнтів на нашу спеціальність із рівня освіти «бакалавр» за різними напрямками підготовки. Тому перший семестр є семестром адаптації, адже приходять і філологи, і біологи, і хіміки. У нас є десять бюджетних місць, студент отримує стипендію і паралельно за ці кошти він може вчитися заочно й отримати диплом спеціаліста за тим напрямком, де він отримав «бакалавра». Вигідно за півтора роки отримати дві вищі освіти.
– Невже у сучасному світі охорона прав інтелектуальної власності неважлива? Чи інтелектуальної власності просто немає?..
– Безсумнівно, є. Скільки наших фахівців працює за кордоном. Ми ще трішечки не доросли до глибокого усвідомлення того, що, крім такого капіталу, як гроші, є таке поняття, як інтелектуальний капітал. І він значно важливіший за капітал матеріальний. Чому? Бо якщо є розум, то гроші ти завжди знайдеш, як заробити. А якщо розуму не буде, то які б у тебе гроші не були, ти їх із толком для себе ніколи не витратиш.
– Піратство або контрафакт у сфері інтелектуальної власності – це питання на слуху. То які механізми захисту авторських та суміжних прав?
– Основна причина піратства – економічна. Чому у західноєвропейських країнах, у США немає контрафактів? Тому що рівень економічного життя цих країн значно вищий за наш. І люди можуть заплатити за ліцензійний диск або програму. Але не кожен українець може віддати за ліцензійний диск 300-400 грн. Якщо існує такий самий, піратський, за 20 грн. Можна звинувачувати населення, але ж іде провокація з боку власників прав на об'єкти інтелектуальної власності. Кон'юнктура говорить, що не може пересічний українець купити ліцензійну програму Windows за 4 тисячі гривень. Якщо ми сьогодні проведемо соцопитування, то 95% населення користується контрафактом. І причина цьому проста – немає коштів.
– Наскільки часто посилання на сайт ігнорують і як сайт може захистити свої права?
– Не забувайте, що інформація є цінною лише тоді, коли вона доступна. Тому якщо ми закриємо або обмежимо доступ до інформації, то який тоді в ній сенс? Найголовніший захист інтернет-інформації – це сумління людини. Коло фахівців з інтелектуальної власності і їх наукова продукція відомі одне одному. І якщо той же студент або не дуже сумлінний колега використовує інформацію без посилань, то вона одразу кидається у вічі. І найгірше покарання для цієї людини – це те, що її просто витісняють із кола фахівців та знавців і перестають спілкуватися.
– Як часто справа доходить до суду?
– Судова тяганина між TM Sobieski й «Златогором» триває дев'ятий рік. TM Sobieski звинуватили «Златогор» у тому, що вони запозичили без їхньої санкції форму пляшки. На що «Златогор» відповів, що вони на ринку з 1896 року, коли TM Sobieski ще взагалі не існувало.
– Інтелектуальна власність – це прибутково сьогодні?
– Інститут Патона розробив систему очистки води від катастроф, які ми бачили в Мексиканській затоці. За безцінь її купили голландці і перепродали за мільярди американцям. Якби університет мав статус господарської одиниці, щоб ми могли реалізовувати свою інтелектуальну власність, видавати підручники, то тоді і люди були зацікавлені. А державній установі складно все це реалізовувати. Каліфорнійський університет за рік на об'єктах інтелектуальної власності, за словами їхніх представників, заробляє до 10 млн. доларів. Бо в них університет – це знання і лабораторія, а найголовніше для них – створити свою фірму при університеті, яка займається об'єктами інтелектуальної власності.

Валентина ВАСИЛЬЧЕНКО

Роман із нареченою відзначали заручини на сільській дискотеці. Наречений, з’ясовуючи стосунки із залицяльником дівчини, розбив парубку голову. Карета «невідкладної допомоги» доставила небораку в приймальне відділення міської лікарні Сміли. Травматолог оглянув поранену губу хлопця, але не звернув увагу на розбиту голову. На-ступного дня парубок помер. Через одні заручини лікар і наречений опинилися на лаві підсудних.

Музика грає, ребра тріщать
Роман із Марійкою вирішили побратися. Заяву занесли в РАЦС у Смілі 5 грудня. А заручини пішли відзначати на сільську дискотеку.
Молодята мешкали в Смілі в робітничих кварталах машбуду. На дискотеку ходили розважатися в село Мала Смілянка за Смілою. Селяни чомусь переконані, що парубків зі Сміли сюди тягнула не музика і не танці, а гарна самогонка, якою торгували молодиці. Та ще й кафе з красномовною назвою «Вавилон». Отой «Вавилон» примостився прямо перед входом до сільського клубу.
У Малій Смілянці все життя вирує на крихітному п'ятачку. В одній хаті ділять дах і сільська рада на п'ять сіл, і сільський клуб. Тут же на подвір'ї пам'ятник загиблим воїнам та братська могила.
Воїни, які сплять вічним сном ще з минулої війни, не заважають точитися парубочим війнам. Біля па-м'ятника парубки й чубляться та набивають один одному пики. Перед цим вони напиваються до поросячого вереску у «Вавилоні» чи причащаються оковитою у спокусливої молодички.
У «Вавилоні» дівчата знайомляться з парубками та справляють заручини. Тут зустрів свою Марійку й Роман. Отож наречені пішли увечері повеселитися в колі друзів та й відзначити знаменну дату. А 6 грудня Роману мало виповнитися 25 років.
Парубки багато що відзначали ввечері, бо селяни досі пам'ятають ту дискотеку. Люди кажуть, що Роман був добряче напідпитку, коли зустрівся з Миколою.
Двадцятилітній Микола 5 грудня довго чепурився перед дзеркалом. Сказав матері, що організовує дискотеку в Малій Смілянці. На прощання поцілував неньку, посміхнувся й вискочив за двері. Більше ненька свого сина живим не побачила.
Марійка одягнула новеньку сукню і цвіла, як квітка. Біля неї юрмилися дівчата.
Микола гарненько випив, коли наважився підійти до Марійки та за-просити на танець. Парубок обійняв дівчину за тонкий стан і жартома спробував поцілувати. Примхлива панночка вирвалася з обіймів і вискочила на подвір'я. Там у колі друзів стояв її наречений. Дівчина поскаржилася, що їй набрид кавалер, від якого не може відчепитися.
Слова Марійки спалахнули в п'яній голові Романа, немов смолоскип. Він вскочив у залу, в якій гриміла музика. Підбіг до Миколи, схопив за груди й поволік до виходу. Волочив довго. Зупинився позаду Будинку культури. Хлопці бачили, як Роман бив суперника, поки хлопець не впав. Наречений трохи заспокоївся і пішов до гурту парубків.
Микола піднявся і попрямував у клуб. Роман знову угледів ворога, коли хлопець заходив у приміщення. Лють і горілка затьмарили мозок. Він виволік п'яного парубка на поріг, тряс за груди. Голова нещасного хиталася і билася об поштовий ящик, який висів на стіні. Роман гахнув лобом у голову Миколи. Далі підняв важкий кулак і загилив у вухо. Хлопець упав на бетонні східці, як підкошений, та знепритомнів. Із розбитого обличчя і рани на голові бризнула кров.
Прибігли хлопці, підняли обважніле тіло, віднесли до пам'ятника воїнам і поклали на лавочці. Підійшли й дівчата. Алла з обличчя витирала кров, робила хлопцеві штучне дихання. Микола не подавав ознак життя. І Тамара по мобільному телефону викликала карету «швидкої допомоги».
Уранці селяни бачили кров на подвір'ї Будинку культури і хитали головами. Для них це не дивина. Після дискотеки селяни частенько бачили кров не лише біля Будинку культури. Криваві сліди вели сільськими вулицями на околицю, до хати жертви розборок між сільськими парубками і молоддю міста.
Антоніна Баранник каже, що коли горілка затуманює мозок, то уже ніхто не може згадати, через що виникла суперечка. Ребра в парубків тріщать так, що луна котиться тишею сільських вулиць. Уранці хлопці проспляться, хміль вивітриться, синці зійдуть, кістки зростуться та й знову гайда на дискотеку.
Донька Антоніни Анатоліївни Алла того вечора приводила до тями Миколу. А її подружка Тамара викликала «швидку».

Винний рентген?
У міській лікарні чергував лікар-травматолог Олексій Фесенко. Він зашив рану на губі хлопця, якого привезли з сільської дискотеки.
Роман із нареченою також супроводжували Миколу. Роман заплатив за медикаменти та бинти. Лікар сказав, що Микола залишиться в лікарні. Мовляв, пацієнт п'яний, проспиться і піде додому. Миколу поклали в коридорі на каталці.
Уранці Роман прибіг у лікарню. Дізнався, що побитому ним парубку стало погано. Він придбав ліки для операції.
За версією лікаря Олексія Васильовича, пацієнт був п'яний, відмовився лягати в лікарню і розписатися в журналі про відмову. Хлопець пішов.
Лікар виходив у коридор і бачив, як там ходив пацієнт, медсестра з санітаркою поклали парубка на каталку. І він проспав до ранку. Олексій Васильович підходив до сплячого, але той почувався нормально. О 7 годині 30 хвилин лікар дізнався, що пацієнту стало погано і його поклали в реанімаційне відділення Сміли. Микола впав у кому. Викликали нейрохірурга з Черкас, зателефонували нещасній матері. Під час операції виявили перелом кісток черепа і внутрішньочерепну гематому. Час був втрачений. Двадцятилітній хлопець помер.
Олексій Фесенко стверджує, що виявити ці ушкодження в доопераційний період не можна було, бо в лікарні старе обладнання, яке не дозволяє це зробити.

Права і правила,  які забувають
У нас нелегко проводити слідство, коли до смерті причетна медицина. Врешті після тривалих перипетій розслідуванням кримінальної справи зайнялося слідче управління Міністерства внутрішніх справ України у Черкаській області.
Слідчі довели, що лікар таки винен у смерті пацієнта. Дві судово-медичні експертизи показали, що смерть Миколи настала від тупої травми голови, що супроводжувалася закритим переломом кісток основи і склепіння черепа та спричинила надоболонкову кровотечу з вираженим набряком головного мозку.
Слідство дійшло висновку, що лікар-травматолог Олексій Фесенко грубо порушив ряд медичних інструкцій і вимог, зокрема п. «а» ст. 78 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 року, п. п. 2, 13 Посадової інструкції лікаря ортопеда-травматолога травматологічного відділення Смілянської міської лікарні, п. 5.2 примірного положення про лікаря ортопеда-травматолога лікувально-профілактичного закладу, затвердженого наказом від 30 березня 1994 року за № 41, та ряд інших положень і протоколів.
Залишається лише гадати, чому в семи няньок дитя залишається без догляду. Стільки медичних документів регламентують надання медичної допомоги при травмах, і помирають такі молоді хлопці.
Розглянув кримінальну справу і виніс вирок Смілянський міськ-райсуд. Суд визнав винним Романа у спричиненні необережного тяжкого тілесного ушкодження за ознаками ст. 128 КК України і присудив до року обмеження волі умовно з іспитовим строком на рік.
Суд установив, що лікар Олексій Фесенко, надаючи амбулаторну медичну допомогу пацієнтові, не провів належного обстеження та діагностування його стану внаслідок неналежного, несумлінного ставлення до виконання своїх професійних обов'язків, що спричинило тяжкі наслідки – смерть потерпілого. Але врахував, що на утриманні лікаря перебуває двоє малолітніх дітей, і застосував п. «в», ст. 1 Закону України «Про амністію», звільнивши від кримінальної відповідальності.
Завідувач травматологічного відділення Смілянської міської лікарні Ігор Іщенко переконаний, що лікар невинний. Мовляв, рентгенологічне обладнання, яке існує в лікарні, не завжди дає можливість виконати якісну рентгенографію.

Михайло МАЛІНІН

На перший погляд, у Золотоноші зразковий міськ-відділ, привітні, демонстративно ввічливі міліціонери, красиві стенди, навіть Конституція лежить на столі у кімнаті для прийому громадян. Проте ви можете і не здогадуватись, що насправді ховається за цим гарним міліцейським фасадом…

Пішла і не повернулась
Золотоноша. 2 квітня цього року, близько 21 години. Дзвінок до чергового місцевого міськвідділу міліції.
– Добрий вечір. Допоможіть мені дізнатися, чи перебуває у вас Яременко Зінаїда Дмитрівна 1960 року народження. Її дільничний близько 17 години до вас забрав, – запитує голова правозахисної громадської організації «Аме рома» («Вперед, цигани») Олена Фюдр.
Черговий відповідає, що такої жінки у райвідділі немає.
– А ви б могли перевірити по журналу обліку доставлених, відвідувачів і запрошених? – знову запитує Олена.
– Мені ось махає постовий, що у журналі нікого не записано, – каже черговий.
А відповідно до чинного законодавства, у цьому журналі повинні реєструватися всі особи, які переступають поріг райвідділу.
Олена не могла додзвонитися до дільничного. І тільки близько 22 години жінці вдається зв'язатися із відповідальним по Золотоніському міськвідділу міліції, який пояснив, що дільничний зараз на нараді, а про Зінаїду Яременко він нічого не знає.
Час спливає, родичі циганки розгублені, не знають, що робити… За допомогою Олени донька Зінаїди пише до міськвідділу міліції заяву про зникнення її матері. У ній зазначають, що близько 17 години невідома особа у формі працівника міліції забрала Зінаїду Яременко для перевірки документів. Також пишуть, що черговий райвідділу повідомив, що така жінка до міліції не доставлялась і у журналі обліку доставлених, відвідувачів та запрошених не зареєстрована. «Ми не можемо повірити, що працівники міліції порушують інструкцію стосовно затримання, отже, вона пропала».
Родичі хвилювались за Зінаїду, оскільки вона за останні роки перенесла кілька операцій і погано почувається. Рідня з'ясувала, що у лікарні її немає.
Після цього Олена Фюдр знову телефонує до чергового, аби повідомити, що зникла людина. Відповідь чергового просто спантеличила Олену…
– Так це ви мені голову морочите! – відповідає він. – Так ви б сказали, що циганку шукаєте, а то кажете, що людина зникла. Тю, так така є. Вона у слідчого Чухна.

Міліцейські дива
Коли Олена з донькою Зінаїди приїхали до міськвідділу, аби все-таки зареєструвати заяву про зникнення (раптом міліціонери говорять неправду і Зінаїди Яременко немає у відділі!), то золотоніські правоохоронці, сміючись, повідомили, що Зінаїда перебуває у міськвідділі і вже зареєстрована у журналі доставлених, запрошених та затриманих.
– Відпустити її додому, аби вже завтра з'ясувати всі обставини, слідчий відмовився. Коли ми попросили викликати Зінаїді лікаря, він відповів, що робочий день у нього закінчився. «Той, хто на тумбочці, хай і викликає», – сказав слідчий, маючи на увазі постового міліціонера, – згадує Олена.
Але лікаря так і не викликали… За словами Зінаїди, близько двох діб її протримали у Золотоніському міськвідділі. Хоча на другий день її так ніхто не допитував. Дали тільки воду, яку принесла донька, а суп викинули. Спала Зінаїда на якійсь лавці.
Без грошей не має права
Зінаїду Яременко звинувачують у тому, що вона нібито рік тому, 7 квітня 2011 року, побила жінку. У зв'язку з цим за нанесення тілесних ушкоджень середнього тяжкості проти неї порушили кримінальну справу згідно зі ст. 122 Кримінального кодексу України. Хоча циганка стверджує, що в цей час була за сотні кілометрів від Золотоноші – у Харцизьку, де поховала доньку і доглядала її дітей.
– Слідчий у мене питає: «У вас є гроші на адвоката?» Та звідки у мене ці гроші? Відпустіть мене, я нічого не зробила. «Ну, якщо не хочете адвоката, то підпишіть, що ви від нього відмовляєтесь». Я і підписала, – згадує розмову зі слідчим Зінаїда Яременко.
Згідно із законодавством, по кримінальних справах, якщо людина не має коштів, аби винайняти собі адвоката, держава повинна надати його безкоштовно.
Цю ситуацію золотоніські міліціонери пояснюють неохоче.
– У нашому провадженні справді порушена кримінальна справа за фактом нанесення тілесних ушкоджень громадянці у місті Золотоноша. Решта інформації: кого затримали, кого і куди доставляли – розголошенню не підлягає – це питання досудового слідства. Зараз Зінаїда Яременко перебуває на підписці про невиїзд, – зазначає слідчий Володимир Чухно.
Небагатослівний і перший заступник начальника Золотоніського міськвідділу міліції підполковник Юрій Лугін.
– Якщо у діях співробітників міліції є порушення, у нас є Інспекція з особового складу, яка проводить службове розслідування і винних притягує до дисциплінарної відповідальності. Це не впливає на хід розслідування злочину. Якщо в цієї жінки є претензії до міліціонерів, хай звертається у прокуратуру, – радить Юрій Лугін.
Зінаїду Яременко з міськвідділу випустили лише на третій день після її затримання, вже після втручання працівників прокуратури, куди звернулись донька затриманої та правозахисниця Олена Фюдр.

Ваші права  у райвідділі
Доти, поки на вас не склали протокол про затримання, ваші права не обмежені: у користуванні мобільним телефоном, вільному виході з райвідділу, ви маєте право припинити розмову з міліціонером за власним бажанням. Усе це ви можете робити незалежно від того, чи запросили вас до райвідділу у якості свідка злочину або очевидця правопорушення, чи ви прийшли з власної ініціативи, чи перебуваєте у райвідділі як причетний до правопорушення.
Окрім того, будь-яке перебування людини у міліції повинне бути зафіксоване у відповідному журналі та жорстко регламентоване у часі. До початку спілкування з міліціонером затриманий, і навіть свідок, має право на юридичну допомогу від фахівця в галузі права.

Цитата
Член правління ВГО «Асоціація українських моніторів дотримання прав людини» Володимир Батчаєв:
Згідно із законодавством, затримані у вчиненні злочину повинні перебувати в ізоляторі тимчасового тримання (ІТТ), оскільки там для цього створені відповідні умови. А у Золотоніському міськвідділі ізолятор тимчасового тримання відсутній. У таких випадках за міліцейськими інструкціями Зінаїду мали відвести до найближчого райвідділу, де такий ізолятор є, тобто до Чорнобаю або до Черкас. Окрім того, викликає сумнів сама доцільність затримання, адже жінка стверджує: що на другий день узагалі не спілкувалась із міліціонерами, а весь цей час перебувала у камері. То навіщо тоді тримати її під вартою?»

Тетяна РОГОВСЬКА

Напередодні парламентських виборів уряд вирішив «підгодувати» українців соціальними бонусами, ініціювавши розпочате Юлією Тимошенко відшкодування коштів вкладникам колишнього Ощадбанку СРСР.

Аби уникнути ажіотажу, який може виникнути в результаті формування списків, адже всі пам'ятають, які складнощі були з реєстрацією, коли видавали номерки, люди займали чергу з четвертої години ранку, втрачали свідомість, і впорядкувати систему виплати заощаджень, формування черги, розроблено графік.
Порядок отримання інформації про місце і час актуалізації даних для вкладників, яким на 1 січня 2012 року виповнилось:
80 років і більше – з 2 по 20 квітня 2012 року;
70-79 років – із 21 квітня до 20 травня 2012 року;
60-69 років – із 21 травня до 20 червня 2012 року;
50-59 років – із 21 червня 20 липня 2012 року;
до 50 років – із 21 липня 2012 року.

Зверни увагу!
На отримання коштів мають право лише ті вкладники, які не отримали їх у 2008 році і які були зареєстровані у 2008 році по 1 січня 2012 року.
Компенсаційні виплати планується розпочати в червні поточного року.
Порядок актуалізації (оновлення інформації) не впливає на порядок виплат.

Ви запитуєте
“Що людина зможе зробити з платіжною карткою?”
– Одразу у будь-якому банкоматі Ощадбанку або терміналі зможе зняти ці кошти. Може перерахувати кошти на вкладний рахунок Ощадбанку чи інший банк. Людина цією карткою може розрахуватися в будь-якій системі мережі магазинів, які є партнерами Ощадбанку, аби не сплачувати комісійні. Розглядається питання про те, щоб при торговельній мережі були такі можливості, як дисконт для тих, хто користується такою карткою.
“Для чого випускати картку, чи не простіше видати гроші готівкою?”
– Термін чинності картки – три роки. У подальшому, якщо буде прийняте рішення Кабміну про поновлення виплати коштів, на цю картку знову нараховуватимуться гро-ші і ця процедура буде спрощена.
“Як будуть виплачувати кошти вкладникам, якщо вони не були внесені до реєстру станом на 1 січня 2011 року?”
– Реєстрація таких вкладників буде проводитись після 1 вересня 2012 року. Що стосується виплати коштів вказаним вкладникам, то це питання буде врегульовано постановою Кабінету Міністрів України.
“Чи можна отримати кошти за вкладом на підставі права на спадщину? Який порядок діє у такому разі?”
– Необхідно переоформити вклади на ім'я спадкоємця та зареєструватись у реєстрі вкладників (нині реєстрація припинена у зв'язку з проведенням актуалізації).
Як роз'яснив начальник управління НБУ в Черкаській області Сергій Забудський, для актуалізації (оновлення ваших даних) вкладнику потрібно виконати одну з таких дій:
Ш заповнити спеціальну форму в розділі «Інформація для вкладників Ощадбанку колишнього СРСР» на сайті Ощадбанку www. oschadny-bank.com;
Ш зателефонувати на «гарячу телефонну лінію»: +38-044-364-21-21 (за тарифами «Укртелекому») та дочекатись з'єднання з оператором або 0-800-212-000 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів по Україні), лінія працює з 9.00 до 18.00 без вихідних та отримати інформацію від автовідповідача.
Після проходження актуалізації на сайті Ощадбанку чи за вказаними телефонами «гарячої лінії» вкладник звертається до установи Ощадбанку у вже визначений йому час і місце, маючи при собі необхідні документи, де отримує платіжну картку.

Корисні телефони
Телефони «гарячої лінії» управління Національного банку: (0472) 33-99-38, 33-99-37.
*За даними філії "Черкаське обласне управління АТ «Ощадбанк»

ЦИФРА

565 тисяч рахунків вкладників колишнього Ощадбанку зареєстровано в області*.

Михайло МИХАЙЛОВ

Минулої п'ятниці жителі села Вознесенське, що у Золотоніському районі, були шоковані вбивствами, які скоїв їхній односелець. 25-річний хлопчина, який хворіє на шизофренію, зарубав власну матір, а потім і бабусю. Дід, на щастя, залишився живим.
За словами першого заступника начальника Золотоніського міськвідділу міліції підполковника Юрія Лугіна, психічно хворий парубок перебував на обліку у Золотоніській райлікарні, неодноразово лікувався в обласній психіатричній лікарні, що у Смілі. Останнім часом парубок ударився у християнську релігію, став частим відвідувачем Красногірського монастиря. Хлопець вважав, що злий дух поселився у тілах його матері та бабусі…
– Близько 12 години дня хлопець зайшов до своєї хати з сокирою. У цей час його матуся дивилась телевізор. Підійшовши ззаду, психічно хворий кілька разів ударив жінку по шиї. Як пізніше він пояснив, щоб мама не дуже мучилася, він бив в одне місце. Відрубавши голову, він прорубав у стелі отвір. Таким чином, парубок хотів, аби з тіла жінки вийшов злий дух, – розповідає Юрій Лугін.
Як повідомляють правоохоронці, після цього він побіг до своєї бабусі, яка мешкала на тій же вулиці через кілька хат. Парубок зайшов у сарай і поклав на сідало мішок. Потім погукав свою бабусю, аби та подивилась, що там лежить у сараї. Бабуся внука послухала, а він, підкравшись іззаду, відтяв їй голову.
Згодом повернувся дід, який був на городі. Внук його також покликав до сараю, проте дід побоявся туди заходити. Коли внук пішов, дід і виявив тіло своєї дружини та викликав міліцію. Убивцю відразу затримали, він повернувся додому та сховався на горищі.
Проти нелюда порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України. Йому загрожує ув'язнення на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі. Швидше за все, покарання парубок відбуватиме у спеціальному медичному закладі.

Довідка. Схоже вбивство трапилося у Золотоноші 13 березня. Тоді психічно хворий шизофренік зарізав свою сусідку, на очах у її дитини.

Михайло МАЛІНІН

Саме так в області реалізовувався проект «Мікрогранти для адвокаційних громадських ініціатив Черкащини», який 30 березня добіг свого кінця. Близько трьох місяців на Черкащині десять громадських організацій навчали черкащан, як захищати свої права.

На втілення громадських проектів Міжнародний фонд «Відродження» виділив 88 тис. грн. Аби отримати гроші на втілення своїх ідей, 22 громадські організації надали свої пропозиції громадській організації «Товариство фахівців із промислового менеджменту», яка виступила координатором цього проекту у Черкаській області. У результаті лише десять громадських організацій отримало в середньому по 9 тисяч грн. Ці гроші пішли на випуск різноманітних бюлетенів, пам'яток, брошур, організацію круглих столів і так далі.
У Смілі громадські активісти ініціативної групи «Відстоювання, захист, справедливість» роз'яснювали місцевим представникам ОСББ та ЖБК, як відвести прибудинкову територію. А в асоціації «Агенція сільського розвитку», що діє у селі Худяки Черкаського району, зайнялися проблемою юридичного захисту і правової просвіти власників земельних паїв.
– Для селян земельне питання – це найактуальніша тема. Багато односельців не знає, як правильно оформити договір оренди свого паю, як передати землю у спадок, як визначити оцінку землі і так далі. Тому при сільській бібліотеці ми створили консультаційно-юридичний центр, куди за грантові кошти придбали комп’ютер, принтер та найняли юриста, який двічі на тиждень безоплатно надає селянам консультації. Уже більше сотні селян змогли безкоштовно отримати юридичну допомогу, – зазначає виконавчий директор громадської організації «Агенція сільського розвитку» Марія Євтушенко.
На Чигиринщині члени Черкаської міської громадської організації «Вільний простір» разом з учнями місцевих шкіл ходили «Екологічними стежками Холодного яру» – так вони вирішили назвати свій проект. В обласному центрі представники відділення Всеукраїнської благодійної організації «Турбота про літніх в Україні» в м. Черкаси переймались проблемою організації активного культурного дозвілля пенсіонерів. А громадські діячі ГО «Центр інноваційних стратегій» відкрили «Школу громадського управління», де навчили молодь, як упливати на прийняття рішень місцевою владою.
У Христинівці вирішили подивитися на «Житлово-комунальні послуги під мікроскопом громадськості» – саме так називається їхній проект.
– Більшість мешканців не тільки не знає, на що витрачають їхні кошти, а й які послуги повинні за них отримати. Наразі у нас є домовленість із міською владою, що вони у місцевій газеті будуть звітувати, у яких саме будинках полагодили дах, де замінили двері чи труби і так далі. Й скільки грошей на це було витрачено, – ділиться виконавчий директор Спілки підприємців у Христинівському районі Оксана Санєєва.