Вечірні Черкаси » Життя

«Школа життя» для школярки

ARIES — Tue, 27 Jul 2010 19:49:17 +0000

Чотирнадцятирічна дівчина боялася заснути і не прокинутись

Олена ОРЛОВА

zakon999@ukr.net , 067-470-83-92

Вона й досі здригається від дзенькоту ключів у під'їзді і прислухається до найменшого шелесту вночі. Ці звуки завжди нагадують їй про страшні чотири роки її життя.

Коли Кірі було 14, її ровесниці думали лише про дискотеки й побачення з хлопцями. Вона ж ненавиділа всіх чоловіків й була переконана, що ніколи не вийде заміж.

На порозі смерті

Дівчина народилася, як кажуть люди, у гарній родині зі Сміли. Хоча Кірина мати Ольга й досі не розуміє, як вийшла заміж за свого чоловіка Олександра. Його вона не кохала. Це навіть був не шлюб за розрахунком. Просто була вихована за радянськими стандартами. У народі є прикмета, яка свідчить: весільний кортеж краще не зупиняти, аби не зупинився розвиток новоствореного подружжя. І коли весільне авто зупинилось біля залізничного переїзду, Ольга не звернула уваги на цей знак долі, хоча в голові крутилося лише одне запитання: «Куди я їду, навіщо?»

Жили молоді у квартирі, яку купив Ольжин батько, інвалід із дитинства, пропрацювавши десять років на півночі. Ні Олександр, ні його батьки не вклали в квартиру ні копієчки, радіючи, що синові трапилася дуже гарна наречена.

Через рік після весілля народилася Кіра. Вона була дуже хворобливою дитиною. Та найстрашніше було попереду. Ольга й до цього часу з жахом згадує ті часи. Коли Кірі було півтора року, дівчинка почала задихатися. Це був стеноз гортані. На кареті швидкої допомоги з сиреною їх везли центральною смугою в обласну лікарню. Але там дівчинку відмовилися приймати. Щоправда, після вчиненого скандалу її таки прийняли й прооперували. Після операції дитину, в якої стирчала з горла трубка, прикрита марлею, поклали в коридорі.

У лікарні була епідемія грипу. Ольга почала скаржитися на те, що для її доньки з відкритою раною це дуже небезпечно. Матір із дівчинкою перевели в палату, але умови не стали кращими. Ользі не було де навіть сісти, і вона лежала з прооперованою дитиною на одному ліжку. Жінка боялася навіть дихати в бік дитини.

Найстрашніші побоювання жінки справдилися. Кіра «горіла». Коли лікарі нарешті направили її на рентген, вона була вже синього кольору, з рота йшла піна. Дитина обвисла в матері на руках, як кошеня. Ольга вдягла на себе захисний жилет і тримала дочку на руках, щоб зробити рентген. Лікарі поставили діагноз «двобічне запалення легень». Тоді в лікарні жінка думала, що, якщо вона, не дай, Боже, втратить дитину, більше з чоловіком жити не буде.

Доки Ольга лежала з Кірою в лікарні, Олександра мало хвилював стан дочки. Єдине, що його непокоїло, чи дадуть йому Ольжині батьки машину. Коли ж батьки відмовили йому в цьому проханні, він просто проїхав повз лікарню, навіть не заїхавши до доньки.

На щастя, Кіра вижила, але Ольжине виховання знову не дозволило їй вчинити так, як хотілося, і вона не подала заяви на розлучення. Вона й далі продовжувала уникати конфліктів й терпіти деспотичну поведінку чоловіка.

Друга спроба

Через чотири роки Ольга чекала на другу дитину. Щоб заробити мішок цукру, вагітна жінка пішла збирати буряки. Усі жінки, що працювали на полі разом із нею, були просто шоковані. Олександрові ж дружини було не жаль. Дитини він не хотів і радив Ользі на сьомому місяці вагітності позбутися її. Ольга проковтнула й цю образу.

Через два місяці народився хлопчик Андрійко. Стосунки подружжя стали ще гіршими. Батько Ольги захворів на невиліковну хворобу. А Олександр, дізнавшись, що шансів у хазяїна квартири вижити вже немає, почав писати в розрахункових книжках замість прізвища тестя своє. Тестя-інваліда Олександр закривав під час тридцятиградусного морозу на балконі, мотивуючи це тим, що йому заважає тютюновий дим. І хворий чоловік мусив чекати на морозі стільки часу, скільки садист сам вважав за потрібне.

Коли тесть зовсім заслаб, зять навіть почав піднімати на нього руку. Якось одного разу старий чоловік лежав собі на дивані і захотів поговорити. Просто, по- людськи. Почувши, що до нього звертаються, Олександр немов оскаженів. Не тямлячи себе від люті, він підскочив до лежачого інваліда і, з силою схопивши його і струснувши, прогарчав, щоб він замовк. Дідусь був настільки ошелешений подібною невмотивованою звірячою агресією, що не зміг сказати ні слова…

Згодом на його похороні Олександр вдавав убитого горем зятя. Голосніше від нього тоді ніхто не плакав. Наступного ж дня він увімкнув гучну музику та наспівував веселі пісні. Коли Ольга, побачивши це, заплакала, він здивовано запитував: «Що трапилось?!» І це наступного дня після його акторських побивань.

ПЛЮС ДО ТЕМИ

Школа виживання для школярки та її брата

Ольга подала заяву на розлучення. Після десятків судових розслідувань їх розлучили, але вже колишній деспотичний чоловік та батько продовжував жити з ними в одному помешканні. Виписати його з квартири жінка не могла, тому що не була власницею житла. Переоформити квартиру на себе вона мала право лише через шість місяців. Та навіть за таких обставин Олександр мав право на частку від вартості нерухомого майна, тому що був там прописаний більше двох років.

Знову почалася судова тяганина. Ольга вже зібрала гроші, щоб повернути йому частку, яка була визначена законодавством. Але брати гроші він не хотів, пояснюючи це тим, що не купить за них собі квартиру. Тоді сам голова суду знайшов йому однокімнатну квартиру в одному з районів Сміли. Але й цей варіант Олександру не сподобався, адже потрібне було не так житло, як можливість допікати колишній дружині та дітям. Залишався єдиний вихід – продати квартиру. Тоді новий власник знову звернувся до суду, щоб виписати Олександра.

Ці чотири роки були нестерпними. Кіра боялася заснути. Єдине місце, де вона була спокійна, – це школа. Вона знала, що, поки батько на роботі, з її рідними нічого не трапиться.

Олександра постійно то вселяли, то виселяли з квартири за рішенням виконавчої служби. Коли батько повертався додому, не спали не лише Кіра з мамою та братом, а й увесь під'їзд. Олександр дзвонив безперестанку, виламував двері, викручував пробки, стукав у вікна, кидався на колишню дружину з сокирою, виливав на неї гарячий чай, переслідував на вулиці, приходив до неї на роботу і до дітей у школу. Він просто вбивав колишню родину всіма доступними способами.

Дільничний міліціонер у цю неспокійну оселю навідувався дуже часто. Доки він з'ясовував ситуацію, все було спокійно, але варто йому було піти, як деспотичний батько знову не давав дітям спокою. Домашня адреса й телефон Кіри були добре відомі черговим у міліції. Щоразу, коли звідти лунав дзвінок, туди відразу відправляли машину. Часто серед ночі Кіра з матір’ю й братом йшли ночувати до бабусі чи знайомих, тому що жити вдома було неможливо.

Дивно, але дітям у такій ситуації навіть вдавалося гарно вчитися. Вони розуміли, що іншого виходу в них немає і ніхто, крім них, мамі не допоможе. Лише класні керівники Кіри та Андрія знали про проблеми в родині. Вони приходили перевіряти умови, в яких живуть та навчаються діти, але якось вплинути на вирішення ситуації їм не вдавалося.

За ці роки Кіра зненавиділа батька і не хотіла більше носити його прізвище. Але згоди на зміну прізвища батько ніколи б не дав. Дівчині залишалося чекати, доки їй виповниться 16, щоб самостійно взяти прізвище матері. День, коли вона отримала свідоцтво про народження з новим прізвищем, вона й досі вважає своїм другим днем народження. Через декілька років на мамине прізвище перейшов і Андрій.

Наркоманський прогрес по-черкаськи

ARIES — Tue, 27 Jul 2010 19:19:04 +0000

Місцеві «бізнесмени» влаштовували нарколабораторії у винайнятих квартирах. А торгувати зіллям намагались не в нічних клубах, а через Інтернет

Данило Протас,

zakon999@ukr.net, 067-47-08-392

Еволюція змушує рухатись уперед не тільки науковий прогрес, соціальну галузь, а й наркобізнес. І подумати тут є над чим. Слід зауважити, що цього літа наркоманів у нашій області побільшало. І якщо за аналогічний період минулого року кількість збутів усілякої наркотичної отрути становила 721 випадок, то на сьогодні ця цифра зросла до 781 випадку. Дехто вважає, що в усьому винне сонце: мовляв, люди ходять варені і тільки пігулка амфетаміну під язик приводить черкащан у робочий стан. А дехто наполягає на тому, щоб прибрати з екранів телевізорів усі фільми та передачі, які в тій чи іншій формі пропагують вживання наркотиків: буцім-то саме масмедіа сприяють тому, що на черкаських вулицях усе частіше трапляються перехожі з надто розширеними або, навпаки, звуженими зіницями. На нашу думку, в дечому мають рацію представники і першої точки зору, і другої. Ситуація ж з наркотиками в області теж змінилася. Причому – кардинально.

Люди стали частіше купувати наркотики

Стосується це як самих Черкас, так і районів. І якщо ще минулого літа основними покупцями зілля були молоді люди, то на сьогодні зафіксовані непоодинокі випадки, коли на «голку» чи «колеса» «присідають» люди, яким під сорок. Також новим є те, що оперативники з відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків (ВБНОН) стали більш активно садити тих, хто втягує у наркоманію неповнолітніх. Тільки за останній час за даний злочин потрапило за грати вісім осіб.

Заради справедливості слід сказати, що боротьбу з наркоманією активно ведуть не тільки працівники вищезгаданого підрозділу і карного розшуку, а й дільничні інспектори міліції, інспектори ДАІ...

Місцеві правоохоронці стверджують: нелегальна торгівля наркотиками ведеться у кожному третьому нічному клубі Черкащини. Найбільш популярні наркотики серед наших наркоманів – екстезі, героїн та кокаїн.

Екстезі – з Польщі, «Афганка» з Інтернету, а нарколабораторія – у квартирі

Як заявив начальник кримінальної міліції Черкащини полковник Леонід Бойко, за останні місяці правоохоронці Черкащини перекрили два канали наркосировини в нашу область.

Один був із Польщі. Основним товаром, що йшов звідти, був наркотик екстезі (амфетамін), який пригнічує апетит, збільшує частоту серцевих скорочень, підвищує кров'яний тиск і у великих дозах викликає відчуття ейфорії. Вживання амфетамінів спочатку викликає відчуття фізичного задоволення, людина почувається у формі. Внутрішньовенна ін'єкція амфетаміну у великій дозі відразу ж викликає спалах гострої насолоди, що можна порівняти із сильним оргазмом.

Чого раніше і уявити не можна було, так це торгівлі наркотиками через Інтернет. Саме через всесвітню мережу одна з фірм додумалася торгувати так званою «афганкою» (гашиш чи анаша, привезені з наркоманської «Мекки» – Афганістану). І дана історія ілюструє перекриття другого наркоканалу на Черкащину. Його організатори мали офіс у Києві. Їх підприємство було зареєстроване у столиці. Офіційно воно займалося цілком легальним бізнесом, пов'язаним із торгівлею медикаментами, і мало навіть свій сайт. Як згодом установили оперативники, цей бізнес був для наркоділків хорошим прикриттям для підпільної торгівлі дурманом. У Черкасах працював лише один представник киян.

Задумана черкаською міліцією операція не мала аналогії по всій Україні. Отримавши через свої канали інформацію про торгівлю «афганкою», оперативники вирішили розпочати заходи зі знешкодження наркоканалу. Знаючи, що замовлення відразу великої партії наркотику може насторожити столичних дилерів, було вирішено замовити спочатку невелику кількість дурману.

Наркодилери дурнями не були. І почали вимагати переказати гроші за товар на відповідний банківський рахунок. Однак наші правоохоронці, які грали роль замовників партії наркотиків, розуміли, що такий крок може поламати їм усю операцію: без безпосереднього контакту спіймати «фірмачів», м'яко кажучи, проблемно. Тому оперативники на запропоновані умови не погогодилися. І наполягли, щоб угода реалізувалася лише при контакті віч-на-віч. Це і був початок кінця діяльності торговців наркотиками через Інтернет.

Нині черкаські оперативники встановлюють інші факти наркоторгівлі. А працівники столичної державної служби боротьби з економічними злочинами працюють над загальною картиною легальних і нелегальних доходів знешкоджених торговців «медикаментами».

Однак не слід думати, що тільки київські наркодилери намагаються заполонити своїм товаром Черкащину. У свою чергу, місцеві наркобізнесмени також зробили спробу завоювати певну нішу підпільного осередка столиці. Але невдало: нещодавно наша міліція їх знешкодила. Група складалася з чотирьох черкащан. Розуміючи, що найшвидший заробіток зараз можливий лише на нелегальній ниві, вони винай-няли квартиру і зробили з неї таку собі нарколабораторію. Уже готову продукцію група вивозила для реалізації в Київ. Проте довго пробути на волі із подібним заробітком не вдалося – весь кримінальний квартет очікує суду за гратами.

ПЛЮС ДО ТЕМИ

Наркоманські

ноу-хау

Наркобізнес Черкащини постійно вдосконалюється. Наприклад, нещодавно було затримано партію наркотиків, які перевозили в пакетиках із чаєм. Також, аби уникнути розпізнання зілля собаками, зафіксовані непоодинокі випадки, коли наркотик ховали у меленій каві. Якщо ще рік тому представники місцевого наркобізнесу перевозили відразу всю партію, то на сьогодні перед основною масою отрути спочатку везуть невелику її частину. Тим самим перевіряється, чи не «засвічена» перед міліцією вся операція.

Дилерська мережа наркобізнесу також удосконалюється за рахунок досить парадоксальних дій: до справи залучаються неповнолітні та психічно хворі. Розрахунок кримінальних структур базується на тому, що дані категорії населення практично непідсудні.

Самим же наркодилерам нерідко вдається уникнути відповідальності, граючи на тому, що мають на утриманні батьків-інвалідів та багато дітей. Бувають і історії, після знайомства з якими виникає думка, що право-охоронні органи далеко не завжди борються з наркобізнесом.

– Серед кримінального оточення цей чоловік відігравав не останню роль, – розповідає начальник відділу зі зв'язків із громадськістю та ЗМІ ГУ МВС Наталя Таран. – За декілька років наркобізнесу підприємливий зловмисник створив досить розгалуджену мережу постачання наркосировини, виготовлення наркотику та його реалізації. За останній час попит на наркотик підвищився, з’явились і клієнти, які проживали в різних містах України, в тому числі в Черкасах та Києві. Оперативники знали, що цей нарко-збувач має кримінальне прізвисько Шиз, сам теж уживає наркотики, має серйозну наркотичну залежність і діє дуже обережно. Місце виготовлення наркотику постійно змінювалось – це були підвали, лісосмуги, ліс. Закуповуючи наркосировину, він був також украй обережним. Та оперативники все ж таки вистежили наркоторгівця.

Того дня зловмисник вирішив зробити чергову закупівлю макової соломки для виготовлення ширки. Незважаючи на те, що сам мав власну машину, Шиз викликав таксі на іншу адресу і поїхав у бік Черкас. Там він здійснив кримінальну оборудку і, повертаючись назад, був затриманий оперативниками, які весь цей час непомітно «вели» свого клієнта. На задньому сидінні авто міліціонери виявили 6 кг сухої макової соломки, що дає 300 склянок зілля загальною вартістю більш ніж 40 тисяч гривень. У кримінальному минулому даний дилер неодноразово був засуджений за виготовлення, вживання та збут наркотиків. Але, незважаючи на це, він не припинив свого кримінального заняття, залучаючи до вживання наркотиків інших людей.

Порушено кримінальну справу, слідчий та представник прокуратури винесли до суду вимогу про тримання наркоторгівця під вартою. Та суддя Канівського міжрайонного суду вирішила, що розповсюджувач ширки серед населення не має суспільної загрози, і відпустила зловмисника на підписку про невиїзд...

Курйози на дорогах: від сліз до сміху і навпаки

ARIES — Tue, 27 Jul 2010 19:14:19 +0000

Черкащани повторюють каскадерські трюки з гонконгівських бойовиків, випадають на проїжджу частину та залишають у автівці сотню тисяч без нагляду

Олег ЛИТВИНЕНКО,

zakon999@ukr.net, 067-47-08-392

Стільки курйозних випадків на автошляхах давно не фіксувалося в нашій області. Над ними можна було б просто посміятися, якби не поганий настрій тих, хто в цих пригодах був задіяний особисто.

Як у кіно з Джекі Чаном

Розпочнемо з Придніпровського району Черкас. Там, на вулиці Героїв Сталінграда, водій ВАЗа, відчиняючи дверцята машини, не впевнився у відсутності позаду себе іншого транспорту. А далі все вийшло, як у фільмах із Джекі Чаном: велосипедист, який з’явився невідомо звідки, врізався у відчинені двер-цята. Із розмаху так, реально. Наслідком такого тарану став перелом правої ключиці у велосипедиста. І, звісно, госпіталізація.

Цього ж дня, десь пообід, по вулиці Рябоконя в Черкасах стався, не повірите, мало не такий же інцидент. Як і в попередньому випадку, першим фігурантом виступив ВАЗ та його водій, який, відчиняючи дверцята, забуває дивитись назад. Іншим учасником ДТП цього разу став не велосипедист, а мопедист. Саме він врізався у несподівано відчинені дверцята автівки й отримав закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку та забої підборіддя і правої ноги.

Зважаючи на те, що обидва випадки стались одного й того ж дня у Придніпровському районі Черкас, та ще й за однакових обставин, важко не повірити в астрологію. Тим паче, якщо задіяні в пригодах особи також мають однакові зодіакальні знаки.

Із мотоцикла – на асфальт

Такими словами можна охарактеризувати пірует, який продемонстрував юнак у селі Білозір'ї Черкаського району. Тоді він їхав на своєму мотоциклі «Мінськ» по вулиці Леніна. Можливо, через брак досвіду водій не вибрав безпечної швидкості руху. Керування дало збій, мотоцикл повело та винесло на бордюр. Сильний поштовх викинув “вершника” з сідла прямо на проїжджу частину. На щастя, він залишився живий і був відвезений у лікарню.

Крадій миттєво розбагатів

Капітал у більш ніж сто тисяч гривень дістався крадію, який спокусився на поліетиленовий пакет, що мирно лежав у “Хонді”. Дана автівка була припаркована біля одного з магазинів по вулиці Гагаріна. Напевне, поряд ні власника іномарки, ні свідків не було, бо крадій досить впевнено заліз у машину та викрав усе, на що впав його погляд і до чого змогли дотягнутися руки. А руки змогли дотягнутися до пакета, в якому (о Фортуна крадійська!) лежало майже сто десять тисяч гривень, які в салоні залишив власник іномарки, що за родом своєї діяльності має справу з великими сумами.

Можна тільки уявити ту гаму емоцій із прямопротилежними значеннями, які охопили жертву інциденту та його винуватця. Не дивно, що на момент написання матеріалу крадія знайдено не було. Про те, що він не спец у своїй справі, а якийсь випадковий наркоман, говорить те, що після себе він залишив чіткі відбитки пальців. Крадій із досвідом цього б не допустив. Тому вірогідність, що щасливчик буде спійманий міліцією, немала. Щоправда, чи залишаться в нього до того часу гроші, питання відкрите. Зате пожити з шиком він, напевне, встигне. Буде що згадати на нарах...

«Кинув» автозаправку

Своєрідну витівку втілив у життя невідомий водій. Прибувши на атвозаправку, яка розташована на межі Черкас, він реально заправив свою іномарку (сума виявилася чималенькою – близько 200 гривень), а потім, не розплатившись, поїхав собі геть, залишивши розгубленими операторів АЗС. І хоч за зовнішністю зловмисника було складено фоторобот, до позитивних результатів пошуку це не призвело.

Путана та її син

ARIES — Thu, 22 Jul 2010 20:07:41 +0000

Повія скалічила собі життя, а синові – обличчя

Валентина ВАСИЛЬЧЕНКО

У Придніпровському районному суді слухається справа про позбавлення батьківських прав повії. Бабуся погодилася взяти під опіку чотирирічного онука. З етичних міркувань усі імена героїв змінені.

Над прірвою наркоти

Марина обожнює свого 4-річного синочка. Малюк любить маму. Та чи не найбільше мама вподобала наркотики. Уже кілька місяців служба у справах дітей Придніпровського району розшукує безталанну матінку. Маленького Андрійка доглядає дядько Іван. Дядькові 21 рік, він тільки одружився, власних дітей не має. Племінникові ж став нянькою, мамою і татком. Він не проти взяти під опіку малюка. Але права на дитину вже заявила рідна бабуся Тетяна.

Тетяна працює в Італії, матеріально допомагає двом синам, доньці. Жінка написала заяву, що у випадку, якщо суд позбавить доньку батьківських прав на сина, вона залишить Італію, повернеться в Черкаси, аби оформити опіку над онуком і його доглядати.

Тетяна пам'ятає ті часи, коли почувалася щасливою маті-р'ю. Ще б пак, жінка виховувала трьох чудових діточок. Двоє синів росли слухняними працьовитими хлопчиками. Але особливою радістю матері була старша донька – Марина. Час линув швидко. Дочка росла, немов вербичка над водою. Непомітно перетворилася на красуню з великими карими очима та струнким станом. Матір розуміла з півслова. Уся хатня робота лежала на доньчиних плечах. Сусідки заздрили, яку помічницю викохала собі Тетяна.

Грім загримів, коли Тетяна в дверях побачила дільничного інспектора міліції. Правоохоронець ошелешив матір звісткою – її донечка вкрала мобільний телефон. Бідна жінка не йняла віри такому наклепу. Почали розбиратися в деталях, чому благополучна дівчинка наважилася на крадіжку? Виявилися жахливі речі – Марина уже міцно сиділа на голці, вона була наркоманкою зі стажем.

Дівчину відправили лікуватися. Та донечка й тиждень не протрималася. Тетяна дізналася, що наркотики продаються в кожному дворі і навіть у кожному під'їзді будинку.

Життя Тетяни перетворилося на пекло. Необхідно було пильнувати речі в квартирі, щоб за дозу не винесла донька. Якось, мандруючи по притонах у пошуках зниклої доньки, Тетяна дізналася адресу борделю. Жінку запевнили, що в цей час донька перебуває саме там разом з іншими повіями.

У Тетяни земля попливла під ногами, нещасна зомліла. Це був страшний удар для материнського серця. Шкільні подруги виходили заміж, народжували діточок. А Марина скочувалася все глибше у прірву наркоманії. Врешті вона перетворилася на дешеву повію, яка заробляла на чергову дозу на трасі.

Коли дівчина розміняла третій десяток, вона несподівано з’явилася в хаті з женихом – таким же наркоманом. Мати влаштувала скандал, намагаючись вигнати зятя із помешкання. Але їй це не вдалося. Відтепер сусіди стали свідками гучних скандалів із брудною лайкою. Частенько у квартирі Тетяни доводилося вибивати двері. Вагітність Марини примирила доньку з матір'ю. А коли народився Андрійко, зять безслідно зник. Марина врешті присмирніла.

Повія на суд приводила

сина-малюка

Доньку з матір'ю примирила біда – хлопчик народився зі спотвореним обличчям. В Андрійка була заяча губа, і малюк не міг самостійно їсти. Необхідна була дорога операція, на яку в Марини не було коштів.

Марина нарешті влаштувалася на роботу, почала торгувати в кіоску біля будинку. Коли донька йшла на роботу, мати залишалася з онуком.

Бабуся кинулася шукати гроші на складну операцію для онука. У Київському інституті щелепної хірургії погодилися зробити операцію дитині з Черкас безкоштовно. У Київ разом з онуком поїхала бабуся.

Андрійко повернувся додому з новим обличчям. Усі раділи, що операція пройшла вдало, і Андрійко може гуляти з однолітками, не боячись, що від нього відвертатимуться, як від потвори.

Між тим, Марина повернулася до старого життя, присіла на наркотики, вийшла на панель. Її судили як повію. У суд жінка прийшла з дворічним малюком на руках. Крихітний Андрійко мав пізнавати з пелюшок весь бруд життя.

Тетяна втомилася від наркоманії доньки, скандалів у сім'ї, бідності. Вона подалася на заробітки в Італію. Їй вдалося знайти гарну роботу. І Тетяна почала допомагати грошима синам, які підросли, маленькому онукові. У її помешканні з’явилися дорогі речі – імпортний холодильник, телевізор, відеомагнітофон, комп'ютер. Сини обставили квартиру новими меблями.

Торік у грудні через синів мати передала доньці, що вишле гроші на лікування, якщо та погодиться лягти в наркодиспансер. І Марина погодилася.

Найменший брат Ігор тільки одружився. Марина попросила брата, щоб той забрав Андрійка, поки вона лікуватиметься. Сестра обіцяла, що, коли пройде курс лікування, неодмінно винайме помешкання і забере до себе сина. Одначе збігало півроку, а Марина не поспішала забирати сина. Та й брат не дорікав сестрі за племінника. Дядько Ігор годував малюка, бавився з ним, купав, розповідав казки, співав колискову і вкладав на ніч спати.

На гроші бабусі, які вона посилає з Італії, Андрійка одягають, немов принца. Тетяна телефонує, цікавиться онуком. Вона готова взяти опіку над Андрійком. Але жінка не бажає повертатися в пекло наркотиків, яке влаштувала матері донька. Тетяна повернеться до Черкас, коли суд винесе вердикт і позбавить Марину прав на сина. Тетяна викреслила Марину з власного життя.

Марина прибігає до сина раз на тиждень, приносить цукерки, іграшки, грається з ним годину. А потім обіймає малого і йде. Жінка поспішає у світ розваг та дурману.

Із Мариною побажали зустрітися працівники служби у справах дітей Придніпровського райвиконкому. Ігор називав адресу, за якою нібито мешкає сестра. Але в помешканні Марину не заставали. Ігор називав нові адреси. Проте матір-невидимку годі й там було знайти. 23 червня цього року координаційна рада служби у справах дітей підготувала матеріали про позбавлення Марини батьківських прав на сина і передала їх до суду.

ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ

Хвора на СНІД повія ризикує здоров’ям сина

Марину розшукує міліція. Вона захворіла на СНІД. Невідомо, скільки клієнтів заразила повія і скількох ще заразить. За веселе бездумне життя також доводиться розплачуватися, і дорогою ціною.

– У Придніпровському районі в службі у справах дітей стоїть на обліку 190 малюків із неблагополучних сімей, із них 161 сирота: батьки позбавлені прав на дитину, а 29 дітей перебуває у складних життєвих обставинах. Андрійко належить до останньої категорії дітей, – коментує ситуацію заступник начальника відділу у справах дітей Придніпровського райвиконкому Юніана Івашина. – 113 дітей перебуває під опікою родичів, 11 малюків – у прийомних сім'ях і дитячих будинках сімейного типу, решта – в державних закладах.

За перше півріччя нинішнього року в районі стали сиротами десятеро діток. Із них у чотирьох дітей батьків позбавили прав на них. Усі сироти перебувають під опікою родичів. Прикро, що матір маленького Андрія позбавляємо батьківських прав через суд. Але доля дитини вирішена – хлопчик нині живе в безпечному середовищі, його доглядає дядько. Вирішена вже й опіка над ним родичів.

– Андрійко під постійним контролем служби у справах дітей. Учора пізно ввечері я побувала в нього вдома, – розповідає головний спеціаліст відділу у справах дітей Ніна Сень. – Дядько купав перед сном племінника у ванній. У сім'ї є все необхідне для малюка, крім мами. Ми намагалися допомогти мамі, спілкувалися з педіатром, який спостерігає малюка, контролювали, щоб жінка виконувала його вказівки. Марина сумлінно виконувала наші поради. Одначе в грудні минулого року вона лягла в наркодиспансер на лікування від наркозалежності. Сина залишила на молодшого брата. Вона пообіцяла, коли вилікується, знайде роботу, помешкання і забере сина. Проте свою обіцянку так і не виконала. Раз на тиждень вона приходить до брата, приносить сину цукерки, спілкується з ним, а потім знову зникає.

Ми намагалися зустрітися з нею, виїжджали на адресу, яку залишала братові. Але там жінки не було. Малюку ж необхідна повноцінна родина. Тому й було прийняте рішення про позбавлення матері батьківських прав. Опіку над онуком бере бабуся, яка доглядала дитину, їздила з ним на складну операцію в Київ. Гадаю, що в Андрійка доля складеться щасливо.

Підробні золото та валюта за справжні гривні

ARIES — Thu, 22 Jul 2010 20:02:41 +0000

Звенигородська міліція затримала гастролерів,

яких ловив та не спіймав європейський Інтерпол

Данило Протас, zakon999@ukr.net, 067-47-08-392

Дві групи кримінальних гастролерів нещодавно попалися на гачок міліції зі Звенигородського району. Причому перед тим, як переметнутися на Україну, члени одного угрупування успішно пообдурювали жителів Європи. Однак спіймані ні місцевою поліцією, ні Інтерполом не були...

Продавали підробне золото

У селі Вільховець Звенигородського району паралельно із хлібом, горілкою та різними дарами літа якось серед білого дня стали продавати золото – персні, ланцюжки, сережки... Все з пробою, як треба. Продавці – група незнайомців східної національності на дешевих автівках – спершу викликали недовіру у сельчан. Однак коли люди подивилися на товар, а потім поцікавилися ціною, то були приємно вражені: гроші за красиві коштовності просили невеликі. Можна сказати, символічні. На запитання – “Чому так?” дивні гості відповідали, що їм терміново потрібна готівка, аби заправити машини та доїхати до моря... Поняття «шара» зробила свою справу: люди розкупили прикраси. Розчарування прийшло згодом, коли продавці були вже далеченько: золото виявилося не золотом, а рандолем (латунний сплав)... У такому разі єдина надія – звертатись до міліції.

– Добре, що люди зорієнтувались досить швидко, – коментує подальші події виконуючий обов'язки начальника Звенигородського райвідділу Григорій Січкар, – і зателефонували нам. Тому перехопити шахраїв ми встигли ще на території нашого району. Доставили всю групу у райвідділ. Ну і давай шукати, де ж заховані липові скарби. Результатів – нуль. Ми вже почали сумніватися – чи насправді щось із підробного золота залишилося... Аж поки не знайшли клаптики тканини зі спеціальною зеленою пастою, яка застосовується шахраями для того, щоб шліфуванням підробки надати їй вигляд дорогоцінної... Оскільки працівники ДАІ на дорогах можуть оглянути водіїв-чоловіків, а пасажирів-жінок ні, то ми небезпідставно запідозрили, що підробки заховані на представницях слабкої статі. Наші працівниці оглянули затриманих. І в одягу останніх виявили величезну суму грошей – приблизно 22000 гривень. Можна тільки уявити – скільки людей лишилося без своїх заощаджень, зазіх-нувши на рандолеві цяцьки. Тому вже справою принципу стало знайти їх. Самотужки не змогли. Тоді я запросив їхнього старшого. "Покажи де, – кажу. – Даю слово офіцера, що за них вам нічого не буде (з погляду юриспруденції, виготовляти рандолеві прикраси не заборонено). Він робить вигляд, що не розуміє мене. Що робити? Зібрали спеців із ДАІ, наших бувалих оперативників. І почали обшук машин по-новому. І виявилося, що склад, який не знайшли навіть європейські інтерполівці та митники, розміщувався у коробці передач, під пластмасою. Усе було досить віртуозно приховано. І при зовнішньому огляді жодних підозр не викликало. Знайшли ми і печатки липових золотих проб. Ховали її у спеціальних ущільнювачах автомобільних дверей. Три тавра 585 проби відповідали турецькому та видам золота деяких інших країн. Як установили наші експерти, проби були зроблені із твердого металу автомобільних клапанів. І мали такий спеціальний згин, який би давав змогу вільно заходити у кільце та набивати пробу. Тут виявилося, що і мову всі затримані розуміють. Причому не тільки українську, а й російську... Шахраї попадали на коліна, благали відпустити їх. Жінки плакали, що мають по п'ятеро дітей. Однак, коли я поцікавився, як же стільки дітлахів було залишено без материнської опіки, гастролерки не знайшли, що відповісти.

Без зайвих слів скажемо, що аферисти гастролювали Європою. Номери на автівках мали від різних країн, а самі легковушки були потримані і куплені перед гастролями за три-чотири тисячі доларів: у разі, якби їх конфіскували правоохоронні органи, то було б не жаль. По всьому своєму маршруту гастролери успішно торгували рандолем, а спіймані не були. Їхня одіссея закінчилася на Черкащині. Нині всі аферисти депортовані за межі України і тривалий час тут не з'являться: ними тепер займається Інтерпол.

«Вам допомога

у баксах»

Ще одна група гастролерів відмітилася не тільки у Звенигородському, а й у Катеринопільському та Лисянському районах. Шахраїв було троє: двоє чоловіків у літах та одна молода жінка. Вони знаходили літніх пенсіонерів, які мали проблеми із зором, і приходили до них під виглядом довірених осіб від блоку одного з кандидатів у Президенти України.

– Ось, господарю, ми принесли вам добавку до пенсії, – починали гастролери свою гру.

Пенсіонери, звичайно, були раді навіть найменшій копійчині допомоги. А тут – близько сотні гривень... От тільки відразу ж виникала проблема: візитери говорили, що при них немає гривень – лише долари та євро.

– Давайте зробимо так, – пропонували шахраї. – Ми вам дамо сто доларів, а ви нам віддасте здачу із них у гривнях – чітко за номіналом...

Старі люди чимдуж бігли до схованок, витягали кровні та несли їх «довіреним особам». Ті чесно, суворого за курсом, давали доларову або єврову купюру селянинові, а здачу брали у гривнях. І, попрощавшись, ішли собі. А господар ховав «валюту» у якийсь куток подалі від «лівих» очей. Проблеми починалися, коли до пенсіонерів приходили родичі і господарі вирішували перед дітьми та внуками похизуватись: мовляв, дивіться, що у мене є... Рідні, як правило, не мали проблем із зором. Тому чітко бачили напис, який проходив через усю площу сотки «доларів» або «євро». А напис той читався безжально і цинічно: «СУВЕНІР». Виявилося, ні цього слова, ні взагалі реальність купюри ошукані через короткозорість просто не могли роздивитись...

Міліція і цього разу спрацювала оперативно: досить швидко гастролери опинилися за гратами. До речі, коли у них знайшли вкрадені гроші, деякі пачки були у тих же газетах, у яких їх зберігали потерпілі пенсіонери.

ПЛЮС ДО ТЕМИ

«Цукровий» шахрай виявився серійником

Серію афер, пов'язаних із дефіцитом на дешевий цукор, реалізував 37-річний житель Хмельницької області, який у минулому мав судимість через шахрайства.

– Майже рік по тому він вирішив навідатися до рідного дядечка, який мешкав у Черкасах, – розповідає начальник Придніпровського райвідділу полковник міліції Сергій Брайченко. – Тітка, яка повідомила молодикові про смерть свого чоловіка, дозволила племінникові трохи погостювати у неї. Та згодом вона запропонувала надокучливому гостю виїжджати геть, адже жодного засобу на існування у нього в нашому місті не було. Саме тут і причаїлася злість у серці хлопця на рідну тітку. Черкаси залишати він не збирався. Підприємливий мастак вирішив винаймати квартиру, а господарям сказав, що гроші віддасть згодом, коли заробить. Оцінивши економічну ситуацію в регіоні, молодик розробив для себе класичну схему видурювання грошей у довірливих громадян. Базувалася комбінація на тому, що ціни на цукор різко пішли вгору. Озброївшись місцевим журналом оголошень, він вибирав оголошення, в яких господарі здавали кімнати для проживання. Потім, телефонуючи з мобільного та представляючись зовсім іншим ім'ям, домовлявся про зустріч. Під час огляду помешкання говорив, що кімната начебто потрібна його братові. А він є місцевим приватним підприємцем, який займається постачанням цукру. Далі комбінатор у присутності власника житла імітував дзвінок на мобільний телефон. У ході вигаданої розмови він начебто домовлявся про те, що для вирішення питання про вступ брата до навчального закладу його підлеглі повинні привезти 10 мішків цукру. Тут «жертва» і попадалася на гачок...

Господар цікавився, чи може винаймач житла дістати цукру і йому? Аферист відповідав, що на складі залишилося ще чотири мішки, які можна продати гривень за 100 кожен. Люди «клювали» на «вигідну пропозицію», давали гроші наперед. Аферист запевняв, що через 20 хвилин буде з товаром. Однак більше ошукані не бачили ні його самого, ні цукру, ні своїх кровних.

– В інших випадках, – згадує цю історію капітан міліції Ірина Кубрак, – коли орендодавці житла запитували про місце проживання «заповзятого підприємця», він без жодного докору сумління називав адресу своєї тітки: у такий спосіб він намагався їй добряче допекти. Не зайвим буде зазначити, що шахрай мав родину, яку цінував та утримував за рахунок своїх комбінацій. Коли «солодкого» афериста затримали, то під час обшуку оперативники знайшли блокнот із багатьма номерами мобільних телефонів. Як з'ясувалося згодом, це були телефонні номери майбутніх покупців «дешевого» цукру.

Нині через дії афериста порушено кримінальну справу за ст. 190 ч. 2 КК України. За нею передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на термін до трьох років. І навряд чи вони для афериста із Хмельниччини будуть солодкими.

Інвалід – тілом, боєць – духом

ARIES — Thu, 15 Jul 2010 18:00:51 +0000

81-річна жінка бореться зі злочинцями, корумпованими чиновниками і просто байдужими

Валентина ВАСИЛЬЧЕНКО

У цій історії вражає все – вік жінки, мужність, з якою вона бореться з тяжкими недугами, щирість і щедрість серця, з якими інвалід першої групи допомагає знедоленим, та черствість чиновників.

Інвалід допомагає інваліду, а здоровому байдуже

Тетяна Андреюк мешкає в Черкасах по вулиці Ватутіна на четвертому поверсі. П'ятиповерхівка не має ліфта. Для Тетяни Михайлівни піднятися на четвертий поверх у власне помешкання – це справжній подвиг. Вік у жінки поважний – 81 рік. Вона визнана інвалідом першої групи по зору. Для Тетяни Михайлівни на власній кухні непросто навіть чашку чаю налити. Жінка має ще одну прикрість – хворий хребет, із приводу чого вона має другу інвалідність, також першої групи.

Чергове нещастя трапилося в рідної сестри в Луганську – спочатку помер чоловік, а через місяць вона поховала єдиного сина. Тетяна Михайлівна кинулася втішати сестру. Вона зачинила помешкання на ключ і поїхала в Луганськ. Повернутися в Черкаси її примусив телефонний дзвінок – сусідка повідомила, що її помешкання обікрали.

Із судів виходять умовні грабіжники

У Черкасах Тетяна Михайлівна зупинилася перед забитими дошками дверми власної квартири. Коли сусіди допомогли віддерти дошки і бабця переступила поріг помешкання, вона мало не зомліла. Пожежа б менше зруйнувала її житло, ніж лихі люди.

Із хати винесли все – дорогу побутову техніку, коштовності, посуд фірми «Цептор», одяг, навіть труси і шкарпетки. У кухні не можна було зігріти чайник, бо зняли всі конфорки на плиті. Коли сусіди вперше викликали правоохоронців, ті забили двері, поставили пломби. Та наступного дня пломби зірвали, злодії залізли в помешкання, забрали речі, пропили. І наступного вечора знову з’явилися в чужому помешканні. І так грабували нещасну квартиру, доки не приїхала господиня.

Слідством займався Придніпровський райвідділ міліції. Дивує, що злочинці не бояться правоохоронців. Адже пограбуванням у квартирі займається міліція. Може бути влаштована засідка. Легко зняти відбитки пальців. Тетяна Михайлівна розповідає, що затримали 20 осіб, але відразу ж і відпустили. Злодії попадалися на інших крадіжках, їх знову затримували. Тетяна Михайлівна взяла слідство під свій контроль. І це мало неабиякий успіх.

Бабуся добивалася прийому в обласного міліцейського начальства. Після оргвисновків, зміни слідчих деякі кримінальні справи доходили навіть до суду. Вони досить цікаві. А тому зупинимося на деяких.

У жовтні 2002 року суддя Придніпровського районного суду виніс вирок щодо Вадима, якого звинуватив у крадіжці з проникненням у житло Тетяни Андреюк. Стаття передбачає від 3 до 6 років ув'язнення. У свої 30 років чоловік ніде не працює. Як бачимо, живе на те, що пограбує в бабусь. У Тетяни Михайлівни він зірвав пломби на дверях, виніс добра на 860 гривень. Суд присудив віддати потерпілій тисячу гривень морального відшкодування, а Вадима засудив до 3 років позбавлення волі умовно з іспитовим терміном на 2 роки.

30 грудня 2005 року на лаву підсудних у Придніпровському райсуді сів Костянтин. Хлопець має 25 років, ніде не працює. Чотири рази судимий за крадіжки та незаконне зберігання зброї. 11 січня 2002 року він зайшов у квартиру до Тетяни Андреюк і викрав 20 накидок на матрац. Усі накидки коштували у сумі 500 гривень.

Він перебував під слідством через квартирну крадіжку на вул. Ватутіна, а 16 квітня 2003 року суд засудив злодюжку до 3,5 року ув'язнення за інші крадіжки. Отож, коли 30 грудня 2005 року суддя Придніпровського районного суду виносив вирок за крадіжкою простирадл, за чоловіком тягнулася судимість від 2003 року. У судді не затремтіла рука, коли він виносив черговий вердикт – ув'язнити злодюжку на 4 роки умовно з іспитовим строком на 3 роки.

Новорічний банкет злодіїв

24 березня 2006 року вироком завершується суд над Максимом. Чоловік має 26 років, ніде не працює. 31 грудня 2001 року о 23 годині Максим із двома товаришами залізли до бабці в квартиру, звідки молодики поцупили дві пляшки шампанського, чотири пляшки коньяку «Наполеон», чотири пляшки вина. 1 січня о 4 годині ранку вони втрьох залізли у квартиру до Марії Андреюк і викрали 20 пляшок горілки, стільки ж пляшок спирту, 20 пачок цигарок, 5 простирадл, 5 наволочок, 5 підодіяльників, 2 електродрилі.

Навіщо чоловікам працювати, коли вони залізли в квартиру до престарілої бабусі і влаштували собі новорічний банкет. На Різдво украли набір посуду, 20 пар шкарпеток, цукор, каву «Нескафе», магнітофон, кольоровий телевізор, пральні порошки й імпортну пральну машину. Для того, щоб поїсти, випити, випрати і помитися, молодим чоловікам працювати не треба. Варто лише знати, в якої бабці що в помешканні лежить.

Утрьох злодії винесли з однієї квартири речей на 25 тисяч гривень. Костю впіймали на крадіжці в інших помешканнях, і 24 грудня 2003 року Придніпровський суд виніс по ньому вирок. А тому на суд у 2005 році його привезли із зони. За крадіжки в квартирі Тетяни Андреюк суд присудив Костю до 3,5 року ув'язнення, його подільника Руслана – до 3 років і 3 місяців позбавлення волі. Слід зауважити, що й Руслан на той час був засуджений 15 травня 2003 року за незаконне зберігання зброї.

Брат зарубав брата?

ARIES — Thu, 15 Jul 2010 17:54:16 +0000

Психічно хворий чоловік підозрюється у тому, що вбив кривдника, бо той із нього глузував

Данило Протас,

zakon999@ukr.net

067-47-08-392

«У криниці лежить чоловіче тіло», – таке повідомлення надійшло у чергову частину Звенигородського райвідділу міліції. Оперативна група швидко приїхала на місце – одне з сіл району.

Сморід стерва приніс вітер

Криниця виявилася покинутою. Розташована вона була у такому ж закинутому місці: поряд – напіврозвалений будинок, усе навкруги дуже заросло бур'яном... Труп знайшли випадково: жінка, яка сапала на близько розташованому городі, відчула специфічний запах стерва. Селянка не стала сама йти роздивлятись, звідки вітер приніс сморід. А пішла і розповіла іншим жителям хутора, серед яких була і мати, як потім з'ясується, убитого Славка (крім даних коментаторів, усі імена у матеріалі змінено з етичних міркувань).

Сам колодязь був закиданий гіллям. Це було дивним. Адже час від часу селяни набирали звідти воду для господарських потреб. І маскувати криницю було, м'яко кажучи, ні до чого. Однак запах стерва, яким буквально несло звідти, доводив зовсім інше...

Момент, коли труп витягли, вразив всіх: тіло було без голови... Незважаючи на це, оперативники за специфічним татуюванням на правому плечі впізнали потерпілого. Це був місцевий чоловік, який прославився досить невгамовним та конфліктним характером. Згодом, коли з того ж місця викачали воду, працівники Міністерства надзвичайних ситуацій витягли і відтяту голову потерпілого...

Психічно хворий гуляв із ножем у руках

Відразу ж намітилася підозра і щодо ймовірного вбивці – Михайла, його брата по матері.

Останній вів досить специфічне життя. Кілька років тому він лікувався від психічного розладу. Лікування особливого результату не дало. І хоч гострі прояви хвороби все-таки були зняті, до повного одужання чоловікові було ще далеко. Жити він любив не у будинку, а у землянках – своєрідних земляних схованках, які виривав власноруч. Їх у околицях хутора було немало. Харчувався він часто звичайним риболовним уло-вом. Нерідко збирав, де міг, брухт, який здавав на пункті прийому у Вільшані: там його знали добре. Любив Михайло влаштовувати собі лежанки у залишених господарями напіврозвалених будинках. Там же неоднократно розпалював багаття та готував собі, що Бог пошле... Взагалі, спосіб життя його важко було назвати осілим. Останнім часом його ніхто з односельців не бачив. Тому міліція і розгорнула широку мережу пошуку.

Шукали обережно. Річ у тім, що років шість тому Михайла вже затримували. Тоді він, будучи у збудливому стані, кинувся з горища на дільничного. Причому у руках психічно хворого на той момент була сокира. На щастя, міліціонер не постраждав. Після того Михайла довго лікували. Із спецлікарні його випустили лише нещодавно: очевидно, лікарі вважали, що він для суспільства вже безпечний... Після того у нього з'явилася звичка ходити по селу з ножем... Зовні він був середнього зросту, досить жилавий. Статурою нагадував тренованого футболіста. Тому проблем, навіть без ножа, міг накоїти серйозних. А зв'язуватись із хворим на голову ніхто з сільських чоловіків не поспішав...

Хвора голова, але хитра

Після виявлення трупа Славка Михайло кудись зник. Аби знайти хворого, оперативникам довелося полазити по всіх землянках та копанках, позазирати у закинуті будинки та понишпорити по їхніх горищах. У багатьох місцях опери зустрічали сліди нещодавнього перебування Михайла: то натраплять на залишки вогнища, то на купу сіна та ганчір'я, що слугувала зниклому своєрідним ліжком... Зважаючи на суспільну загрозу, яку представляв хворий, по всіх тих місцях були влаштовані засідки. І ось оперативник, який чергував на краю села, зателефонував начальникові пошуковців і сказав, що тільки-но повз нього пройшла людина, яка за описом схожа на розшукуваного.

Оперативники розрахували, що перехоплять цю людину трохи далі. Але чоловік як у воду канув... Кинулися шукати – нема... Тут начальникові пошуковців телефонують і кажуть, що в одній із закинутих хат хтось запалив сірника і тут же його загасив... Усі кинулися туди. І дійсно – Михайло був там. Тільки не у хаті, а на її горищі. Зважаючи на його фізичні дані та неадекватність психіки, оперативники були готові до всього.

Психічно хворий мирно спав, закутавшись у сіно та старе простирадло. Біля нього лежало кілька ножів, а безпосередньо біля лаза вниз стояли вили. Скористатись заготованою зброєю Михайло не встиг. Тому його затримання не стало для оперативників серйозною проблемою.

Нездорова психіка – злопам'ятна

Попереднє розслідування вбивства дало таку картину трагедії. Славко був досить безцеремонним чоловіком. Поміж односельчан він характеризувався як людина жорстка та агресивна. Особливо, коли вип'є. А випити Славко любив. Стосовно свого розумово неповноцінного брата він теж не церемонився: любив поглузувати з Михайла, нерідко навіть відверто познущатися. Дехто з односельців був свідком, коли Славко, користуючись розумовою неповноцінністю брата, примушу-вав його по-собачому гавкати, робити інші образливі речі, аби посмішити співпляшників... Михайло – дурень дурнем, а те, що з нього кепкують, розумів добре. Але відкрито протидіяти більш сильному братові по матері, мабуть, боявся.

У день же нещастя Славко випив та заснув. Поряд був Михайло. Міліція припускає, що, побачивши свого кривдника у такому стані, психічно хворий ураз згадав усі образи та знущання, через які пройшов із вини брата. Потім Мишко взяв у руки сокиру та привів свій вирок у дію... Про те, що все було саме так, свідчать рани, які експерти дослідили на потерпілому: здавалося, що всі тілесні ушкодження (а їх було досить багато) були нанесені у стані безконтрольної люті та ненависті...

Нині щодо цієї справи призначено дев'ять експертиз. Одна з них (психіатрична), швидше за все, визнає Михайла неосудним. А отже, висловлює свою думку тимчасово виконуючий обов'язки начальника Звенигородського РВ ГУМВС Григорій Січкар, пройшовши певний курс лікування, цей чоловік знову гулятиме по рідному хутору. І, можливо, знову з ножем...

КОМЕНТАРІ ТА ФАКТИ

– Якщо у ході слідства підтвердиться причетність Михайла до вбивства брата, – вважає психотерапевт черкаського приватного кабінету «Здоров'я плюс» Григорій Ситенко, – то це буде вже другий випадок за останні роки, коли психічно хвора особа у стані загострення хвороби посягає на людське життя. Перший мав місце десь років два тому. Тоді шизофренік син розбив батькові голову та з'їв його мозок. На мій погляд, убивство брата скоїв не Михайло, а його хвороба. У нього, очевидно, була певна параноя, він відчував небезпеку для себе. У його розумінні Михайло захищався. Проте відсоток пацієнтів, які несуть безпосередню загрозу оточенню, незначний. Агресію може викликати насамперед параноя переслідування, коли хворий захищає себе від переслідувачів, або манія переслідування «голосів», які наказують хворому, що він повинен зробити. У певних пацієнтів, особливо тих, які досі не перебували на психіатричному обліку, зриви спрогнозувати неможливо. Але симптоматика завжди є, важливо її помітити і вчасно звернутися по медичну допомогу. В останні роки в Україні та світі спостерігається тенденція до зростання кількості тяжких суспільно небезпечних дій психічно хворих, спрямованих проти життя та здоров'я інших осіб. За даними деяких дослідників, частка тяжких агресивних дій у структурі правопорушень, скоєних неосудними психічно хворими, може становити від 45 до 75% випадків, з яких більше половини складають убивства, спроби вбивства або тяжкі тілесні ушкодження. Останні нерідко мають летальні наслідки.

Найчастіше психічно хворі виявляють жорстоку агресію до осіб із найближчого оточення, як правило, до членів своїх сімей. Спрямованість тяжких агресивних дій проти членів родини сягає понад 80% випадків із високою імовірністю загибелі потерпілих. Психічний стан депресивного хворого може бути небезпечним для його оточення, оскільки він здатний вчинити не тільки самогубство, але і перед цим убити своїх близьких (дітей, батьків) – так званий розширений суїцид.

Про ймовірні ознаки психічного розладу розповідає психолог черкаського філіалу всеукраїнського медичного центру «Альфа» Валентина Задороженко:– Це перш за все наявна зміна особистості. Хворому може здаватися, що він – хтось інший. У стані психічного розладу людина може проявляти нездатність вирішувати свої проблеми і виконувати повсякденну діяльність. Іноді хворі висловлюють дивакуваті або величні ідеї. Також ознаками початку психічного розладу можуть бути:

дратівливість, ворожість або неправильна поведінка;

підвищена тривожність;

зловживання алкоголем або наркотиками;

тривале зниження настрою або апатія;

помітні зміни звичного режиму сну та апетиту;

розмови або думки про самогубство;

помітне зниження або поліпшення настрою.

Володимир Гресь: «Б’ютівцям є чому повчитися у Партії регіонів»

ARIES — Thu, 15 Jul 2010 17:39:30 +0000

Голова Черкаської обласної ради коментує політичні та економічні зміни,

що відбулися на Черкащині за перше півріччя 2010 року

Тетяна ЄЩЕНКО

krylohlop@yandex.ua

067-905-91-37

– Володимире Анатолійовичу, востаннє ми спілкувалися з вами ще до виборів. Як особисто ви пережили поразку Юлії Тимошенко?

– Пережив, як і всі черкащани. Можна різні висновки робити з програшу. Але під час економічної кризи у представника від влади шансів на перемогу практично немає. Однак, бачите, результат був не таким уже й поганим, хоча головної мети і не було досягнуто, Президентом вона не стала. Буде переосмислення, і все ще попереду. Черкащина завжди мала демократичні переконання. Вибори засвідчили ще одну тенденцію – готовність до сприйняття нових демократичних сил, що показала підтримка у першому турі виборів Сергія Тігіпка, Арсенія Яценюка, Анатолія Гриценка. Потрібно вміти визнавати програші, аналізувати їх причини, наслідки й, виходячи з того, планувати нове майбутнє. Остання обласна звітно-виборча конференція ВО «Батьківщина» показала, що певні уроки з цієї політичної ситуації винесені. Вважаю стратегічною помилкою центрального виборчого штабу БЮТ призначати керівниками обласного виборчого штабу не місцевих лідерів, а народних обранців, які за період каденції дещо втратили зв'язок із виборцями. Це бодай на кілька відсотків, а все ж уплинуло на загальнообласний результат голосування.

– Які у вас складаються стосунки з новим губернатором Сергієм Тулубом?

– Як би там не було, а перемогу Януковича визнали всі. Є всенародно обраний Президент, є виконавча вертикаль. У новому голові ОДА імпонує більш масштабне, немістечкове, я б сказав, мислення, великий керівний досвід, управлінські зв'язки. Тому хотілося б, щоб нові задуми його команди і наші спільні плани вдалося здійснити, аби поліпшити соціально-економічну ситуацію в регіоні, створити нові робочі місця, вирішити ряд важливих соціальних проблем, завершити будівництво музею Т.Г. Шевченка в Каневі, обласну дитячу лікарню в Черкасах тощо. І голова облдержадміністрації, і голова облради мають співпрацювати, щоб Черкащина отримувала і від держави, і від нашої роботи більше грошей та користі. Тому співпрацюємо, нам діватися нікуди. Ми помірковані люди і прекрасно розуміємо, що, скільки прапорів не винось на вулицю, від цього життя черкащан кращим не стане.

– Ви позитивно оцінювали неконфліктність обласної ради. Але ця риса і призвела до формування нової коаліції, де БЮТу немає місця. Бачимо, що активізував свою діяльність ваш екс-заступник Юрій Вязьмітінов, серйозно впливає Володимир Олійник…

– Можна говорити про те, що БЮТ не пішов до нової коаліції в обласній раді з політичних мотивів. Бо в тій коаліційній угоді написано про розвиток Черкащини, і ці засади підтримують практично всі депутати, в тому числі і БЮТ. Однак там є декілька неоднозначних пунктів – зокрема виписано, що всі члени коаліції з чиєїсь волі повинні голосувати так, як хтось скаже. Тому БЮТ це не підтримав; лише 4 члени фракції підписалися. Але нічого страшного не відбулося, я так вважаю. Що стосується претензій Юрія Вязьмітінова до обласної ради, яка, на його думку, незаконно скоротила посаду заступника голови облради, то суд його вимог не задовольнив. І питання вважаю вичерпаним. Як би не було, а Володимир Олійник був мером міста і багато чого зробив для Черкас. Йому небайдуже те, що відбувається на сесії обласної ради та міської чи районних рад, тому він намагається впливати. У мене з ним нормальні стосунки.

– Губернатор серйозно взявся за контроль діяльності мерів Золотоноші, Черкас і Сміли. Чи не скаржаться вам часом голови райрад, що на них теж тиснуть?

– До сьогодні ще ніхто не скаржився. Голова ОДА відповідає за все, що відбувається в області, і не лише перед Президентом, а також і перед черкащанами. Тому я не бачу нічого поганого в діях Сергія Тулуба. Так само і від Олександра Черевка були впливи на міських голів, і на голів райрад. І через депутатський корпус, і через контролюючі структури все одно можна впливати. Найголовніше – впливати на те, щоб міські голови працювали насамперед на благо тих людей, які їх обирали, і були господарниками, а вже потім – політиками.

– Облрада взяла до обласної комунальної власності черкаський аеропорт, бо так запропонував губернатор. Але чи в змозі буде область дати раду цьому об'єктові?

– У 2002 році, коли аеропорт передавали у власність міста, то фактично тікали від його боргів, які становили на той час трохи більше 2 млн. гривень. На сьогодні, коли обласна рада за пропозицією обл-держадміністрації забирала цей аеропорт, то його борги, за різними оцінками, становлять від 8-ми до 10-ти мільйонів гривень. Ще немає рішення міської ради про передачу цього аеропорту до обласної комунальної власності. Виникне питання: хто буде платити ці борги? Є аналогічні Черкасам обласні центри, де функціонують аеропорти – Рівне, Тернопіль, Вінниця. Це практично гроші з кишені обласного бюджету. Тому треба шукати серйозну компанію, створювати спільне підприємство, щоб завантажити аеропорт роботою. Якщо це буде зроблено, то життя в аеропорту буде. Якщо ж питання тільки в тому, аби забрати аеропорт у міста, і сидіти з ним, як собака на сіні – то я не бачу в ньому майбутнього.

– По бюджету-2010 ви відчули покращення економічної ситуації?

– Бюджети прийняли пізно, тому практично все робилося на ходу. Багато політиків і діячів заявляють, що криза минула. Вважаю, що про це рано ще говорити. Я чую вже, що десь ми стоїмо на порозі другої хвилі кризи. Я бачу це і по наших заводах, які ми відкривали в попередні роки, що вони працюють далеко не на повну свою потужність. А наслідки – це, звичайно, і невисокі зарплати, і зменшення відрахувань до бюджетів усіх рівнів. На останній сесії ми практично завершили розподіл минулорічного залишку від перевиконання, а це було 29 млн. гривень – немалі гроші для Черкащини. Вони підуть на Драбівську школу, обласну дитячу лікарню. На жаль, за 6 місяців цього року перевиконання обласного бюджету є дуже маленьким. Це вже про щось говорить…

– У Катеринопільській та Чорнобаївській райрадах також переформатовано коаліції, у Чигиринській – вакантна посада голови райради. Це що – тиск чи швидка зміна світоглядів?

– Я думаю, хтось просто побоявся, хтось із депутатів райрад бачить, що може бути тиск із боку виконавчої влади, правоохоронних структур. Ми бачимо, що дещо міняється зараз політика податкової служби. Багато хто просто злякався за майбутнє своїх дітей і свого бізнесу. Із цього нам треба зробити належні висновки. Соромно говорити про те, що в Черкаській міськраді ми спочатку мали 26-х своїх депутатів, а зараз залишився тільки один. Це проблема не тільки БЮТу, а й більшості партійних організацій. Нам потрібно трохи повчитися і в тієї самої Партії регіонів. Бо ви бачите, що, 5 років працюючи в опозиції, вони втратили у Верховній Раді лише двох депутатів, і то, як-то кажуть, «за завданням». А ви бачите, що зараз робиться із фракцією БЮТ, із «НУ-НС». Відбір депутатського корпусу демократичних сил міг би бути і значно кращим. Щодо ситуації в Черкасах, то я говорив – як би там не було, а Сергія Одарича обрали мером, і БЮТу потрібно було з першого дня конструктивно з ним співпрацювати. Але були окремі вожді, які дуже впливали на міську партійну організацію і самих депутатів. Вони вважали, що чим гірше буде меру, то тим краще для них. Але це протистояння пішло не на користь самому БЮТу. А потім комусь посаду дали, кому ще щось, так потихеньку і поперебігали, одна тільки Наталія Коваленко залишилася.

– Багатьох шокувала швидкість, із якою керівники обласного штабу БЮТ побігли в правлячу коаліцію.

– Претензії до Володимира Іваненка, Петра Кузьменка й Ігоря Савченка мають бути в тих, хто вибирав їх до списків. Як вони туди потрапляли?.. Але зрадниками виявилися не всі. Заступник Голови Верховної Ради Микола Томенко, народні депутати Павло Костенко, Ігор Єресько залишаються нашими однопартійцями. Остання обласна звітно-виборча конференція ВО «Батьківщина» засвідчила, що й обласним бюро, і вищим керівництвом партії кадрові помилки враховано, зокрема, більше довіри виявлено саме місцевим б’ютівцям. Із Миколою Володимировичем Томенком спілкуємося дуже часто, ми бачимо реалізацію його просвітницьких проектів на Черкащині і в Україні. Це і диски з творами класиків, і «Сім чудес України».

– Уже 31 жовтня – нові місцеві вибори. Як оцінюєте загалом діяльність цієї депутатської каденції?

– Нам вдалося багато чого зробити, це можуть оцінити жителі нашої області. Це багато проектів – газопроводи, ремонти дахів. Щороку збільшується фінансування інтернатних закладів. Багато замінено систем опалення в школах, це дає значну економію коштів. Незважаючи на складнощі, з року в рік виконувався обласний бюджет, вдавалося збільшувати видатки на розвиток охорони здоров'я, освіти, культури, спорту, об'єктів соціальної сфери. Обласна рада, в межах можливого, максимально враховує потреби районів, допомагає вирішувати найгостріші проблеми. На нашу каденцію припав період розвитку в області машинобудування, зведення нових автомобільних підприємств, розширення виробництва Миронівської птахофабрики тощо. З'явилися інші нові підприємства. Але головним досягненням вважаю те, що вдалося згуртувати наш депутатський корпус. Спочатку говорили, що це такий різношерстий колектив. Але цей колектив не перетворився на кнопкодавів. Дай, Боже, щоб такий депутатський корпус був і в наступній каденції.

12-ий клас відміняється!

ARIES — Thu, 15 Jul 2010 17:37:46 +0000

Школи повертаються до одинадцятирічного навчання

Михайло МАЛІНІН

-misha@ukr.net

093-658-23-28

Минулого тижня Верховна Рада прийняла закон, за яким шкільна освіта знову повертається до 11-річки. Цьогорічні випускники 9-х класів зітхнули з полегшенням, адже саме вони повинні були першими навчатися у школі 12 років.

Цього року майже половина від усіх дев'ятикласників залишила школи, сподіваючись вступити до коледжів, технікумів та профтехучилищ. Таким чином вони прагнули зекономити роки, які могли бути витрачені на здобуття повної середньої освіти у школі.

Закінчити навчання у школі вирішив і дев'ятикласник Костянтин Саламатов, який із цього року планує здобувати спеціальність “комп'ютерне забезпечення”. Щоб напевне вступити, він обрав два черкаські технікуми і зараз активно готується до іспитів.

– Ми зраділи, коли дізналися про повернення до 11-річки, і вже спокійніше чекаємо вступних іспитів. Якщо сину не вдасться вступити, то трагедії вже не буде – навчатиметься у школі, – розповідає мати Кості Тетяна Саламатова.

Заспокоїлись і директори шкіл, які очікують на повернення учнів. За словами директора Черкаської спеціалізованої школи №17 Дмитра Бунякіна, близько 40% дев'ятикласників планували вступати до технікумів. Скорочення 10 класів неодмінно призвело б до звільнення вчителів, оскільки на один клас припадає близько 36 навчальних годин на тиждень, а це дві вчительські ставки.

– Ми не були готові до 12-річної системи навчання. Для учнів 10 класів наступного навчального року, крім програм, не було виготовлено підручників, методичного забезпечення. Усі попередні 9 років навчання для нас та дітей були експериментом. Кожен рік не встигали вчасно надрукувати підручники, через що діти отримували їх у листопаді, а подекуди і в січні. А до цього учні змушені були навчатись за конспектами вчителів, – зазначає Дмитро Бунякін.

Крім того, якби не скасували шкільну освітню реформу, то у 2012 році зі шкіл Черкащини не вийшло жодного випускника, внаслідок чого вузи не добрали близько 90% першокурсників. Тому ректори черкаських вишів цілком підтримують рішення Верховної Ради України і вважають, що повернення до 11-річної шкільної освіти – це правильний крок.

– Одинадцять років навчання цілком достатньо, щоб отримати базові знання і орієнтуватись у виборі професії. Якби залишили 12-річку, школу закінчували у 18-19 річному віці. А якщо додати до цього ще 5-6 років навчання в інституті, то виходить, що до 25 років діти сиділи б на шиї у батьків, – констатує директор Інституту Міжрегіональної академії управління персоналом Микола Зажирко.Нардепи вирішили додати рік навчання не «зверху», а «знизу» – новими змінами до законодавства вводиться обов'язкове дошкільне навчання для дітей п'ятирічного віку.

Наскільки позитивними будуть законодавчі новації, батьки та діти зможуть пересвідчитися вже восени. До 1 вересня Міністерство освіти і науки України обіцяє підготувати необхідні роз'яснення, навчально-методичні рекомендації та іншу важливу освітянську документацію.

Жахіття бабусь

ARIES — Tue, 06 Jul 2010 17:38:42 +0000

Підозрюваний у серійному вбивстві пенсіонерок с. Тіньки постав перед судом

Валентина ВАСИЛЬЧЕНКО

У Черкаському апеляційному суді завершується слухання резонансного процесу. В епіцентрі кривавих подій опинилося село Тіньки Чигиринського району. Тут із 2003 року по 2009 рік убивця знищував стариків, а їхні заощадження привласнював. І лише смерть 83-річної вчительки в 2009 році поклала край кривавим оргіям.

Убивство вчительки викрило

серійного вбивцю

10 липня 2009 року сусіди зранку не бачили колишньої вчительки Ольги Якимівни. У хаті господиню не знайшли. Коли відкрили замок на дверях гаража, то побачили в кутку труп старенької.

Сільський голова Владислав Міщенко відчинив сільраду. Там і отаборився оперативний штаб із розслідування убивства. Селяни пригадали Олену, яка того дня розвозила запрошення вчителям. Однокласники мали відзначати тридцятиріччя від дня закінчення школи. Олена стукала у вікно до вчительки, але їй ніхто не відчиняв. Зате жінка помітила чоловіка, який сидів навпочіпки і рився під столом. Вона помахала запрошенням, а у відповідь незнайомець помахав їй пальцем. Це був односелець Микола.

У ході слідства він розповів про ще чотирьох стареньких людей, яких він порішив, аби забрати гроші. Чоловік придивлявся до пенсіонерів, які не бідували, але в магазин по великі покупки не ходили. Бабусі завжди на похорони складали гроші. Отож нелюд вирішив прибрати до рук саме ці похоронні заощадження стареньких.

Були зроблені ексгумації трупів, виявили переламані ребра в бабусь, потрощені черепи. Звісно, на схилі літ старі люди хворіють. Рідні бачили дірки в голові бабусь. Але думали, що потерпілі перечепилися, вдарилися об щось і вбилися. Лікарі покладалися на розповіді родичів про нещасний випадок.

Злодій обкрадав сусідів

Микола – представник буржуазії, яка зароджується в селі.

– Він – чудовий газозварювальник, таких ще пошукати треба. Але задарма коробку сірників на столі не переставить, – ділився враженнями про односельчанина в суді сивий чоловік.

Микола займався бізнесом і не гребував шахрайством. Так, він дешево запропонував придбати місцевій бізнес-вумен бетонні балки. Жінка перевірила, угода мала принести їй зиск. Тому й виклала півтори тисячі гривень. Уже два роки вона не бачить ні балок, ні грошей. Крім того, ошуканій довелося купувати хату в селі. Купчу ж мав оформити як довірена особа Микола. Одначе жінці передали, що хата продана іншим покупцям. Дійсно, Микола зізнався, що перепродав хату дорожче іншим людям. Аби не втратити видані на покупку житла 13000 гривень, жінка звернулася до господині хати. І та звеліла оформити документи на бізнесменку.

Микола звик жити на широку ногу, ні в чому собі не відмовляти. А тому частенько позичав чималі суми та не поспішав їх віддавати.

Як людина цинічна Микола гендлював, чим міг. Якось його дружина запросила до себе Віру – жіночку заможну, яка займалася сяким-таким бізнесом. Дружина вихваляла пральну машину, яку Микола тільки придбав. Віра прибігла на оглядини. А молодичка вмовляла посидіти в хаті, мовляв, сам Микола має ось-ось з’явитися, то більш докладно про все розповість.

Микола ж тим часом порядкував у хаті Віри. Він забрав чималу суму доларів зі схованки. Віра повернулася додому й остовпіла від здивування – двері були зняті з петель, у хаті панував розгардіяш. Долари зникли. Правда, Віра переписала номери купюр в окремий блокнот. Але міліція так і не добралася до злодія, поки Миколу не заарештували за вбивство старенької вчительки.

Того ж вечора Микола прийшов до Віри, співчував її горю. А потім упав навколішки перед жінкою і благав позичити 15 тисяч гривень, плакався, що кредитори вимагають негайно повернути борг. І жінка позичила гроші злодієві, який її обікрав. Згодом 10 тисяч гривень Микола перепозичив у старенького дідуся і повернув їх Вірі. Нині він залишається винним 5 тисяч гривень Вірі і 10 тисяч – дідусеві.

Учителька Ольга Якимівна жила скромно на пенсію. Одначе й у неї Микола позичив певну суму грошей. А тому вона попросила прийти колишнього учня 10 липня і за борги підрізати гілля вишні, що випнулося над дахом. Той день стане останнім у житті вчительки.

Коли Миколу заарештували, по селу поповзли чутки, що він згубив зо два десятки душ – називали імена престарілих людей, які померли з діркою у голові, нібито від нещасного випадку впали та вбилися.

Одначе Микола підозрюється у вбивстві 5 престарілих жінок із корисливих мотивів, розбійному нападі, крадіжці та незаконному зберіганні боєприпасів: під час обшуку у чоловіка знайшли патрони.

ЖАХИ У РЕАЛЬНОСТІ

Бабцям ввижалися

сиві чоловіки у вікні, снилися жахи

Перше вбивство Микола здійснив у 2003 році. Бабця Олена була нівроку міцною, сама ходила на базар. Якраз повідомила сусідці, що з книжки зняла 4 тисячі гривень. Грошей у хаті не знайшли. Двері в шафу з одягом були розчинені, одяг перевішений. Сусіди вирішили, що це покійниця перетрушувала вбрання. Зникла сумка, з якою бабця ходила в магазин.

Проте, як усі в її віці, бабуся хворіла. А перед цим вона впала на городі, заплутавшись у гарбузинні.

Жінки обмивали труп і побачили синці на правій руці, на передпліччі, лопатці. Із дірки в голові крапала кров. Рану закрили тампоном, натягнули целофан. І лише після цього розбиту голову запнули хусткою.

Олена розповідала сусідам, що вночі їй ввижається у вікні сива голова. Нарікала, що має лихе передчуття, що її вб'ють або ж задушать. Тому й розкрила Наталці схованку, в якій тримала три тисячі гривень на похорони. Ці гроші Наталка показала синам. Більше грошей у хаті не знайшли.

Згодом сусіди почали хвилюватися, що у дворі довго не з’являлася бабця Марія. Люди взяли ліхтарики і пішли подивитись. Марія лежала на ліжку, головою до плити. У руці тримала обірвану лампочку. Звернули увагу, що струмом бабу не вбило. Із голови сочилася кров.

Жінки вирішили, що бабця вкручувала лампочку, не втрималася на ногах, упала і вбилася.

У листопаді пішла із життя бабця Одарка. Вона лежала в калюжі крові. На подвір'ї стояв залізний стіл. Голова покійниці впиралася в металеву ніжку. Сусідки вирішили, що бабця вдарилася головою об металевий ріжок...

Згодом при подібних обставинах померла пенсіонерка Катерина. У всіх цих трагедіях фігурує сумнозвісний Микола.

ПІСЛЯМОВА

На сьогодні слухання кримінальної справи за фактами вбивств бабусь с.Тіньки ще не закінчене. Судове засідання проходить під головуванням судді Бориса Мунька за участю судді Ірини Соломко. Державне звинувачення підтримує прокурор обласної прокуратури Алла Омельяненко. Стаття, за якою звинувачується Микола, передбачає як покарання довічне ув'язнення.

КРИВАВІ ПАРАДОКСИ

ARIES — Tue, 06 Jul 2010 17:32:21 +0000

Жителі Черкащини порушують закон у стилі фільмів жахів та лауреатів премії Дарвіна

Данило Протас

zakon999@ukr.net

067-47-08-392

Спекотна погода примушує наших співгромадян, з одного боку, швидше бігти на пляж до Дніпра, а з іншого – поводитися дещо парадоксально. Причому настільки, що починає литись люд-ська кров, яка, зі слів українського класика Михайла Стельмаха, – не водиця...

Один убив матір молотком, інший – ногами і руками

Стосунки між дітьми та батьками далеко не завжди можна назвати простими. І це практично в кожній сім'ї. Однак останнім часом трапляються випадки, коли рідні люди коять щодо одне одного таке, що примушує їх потім каятись усе життя...

Раптовий конфлікт між матір'ю та сином (обоє проживали у Черкасах) призвів до несподіваних, але страшних наслідків: чоловік схопив молотка та забив ним матір на смерть.

– Аби приховати тіло, – пояснює оперуповноважений карного розшуку Володимир Кецмур, – убивця закопав його під підлогою будинку.

Після зникнення жінки сусіди запідозрили недобре. Певний час чекали – може, кудись поїхала?.. Однак, коли минув місяць, люди звернулись до міліції.

– Ми почали перевірку, – говорить заступник начальника сектора дільничних інспекторів міліції Олег Савчук. – Про всі слідчі нюанси не можу розповісти. Проте попрацювати довелося немало. У результаті на страшну таємницю того, хто позбавив власну матір життя, пролилося світло. На сьогодні убивця перебуває за гратами. І, швидше за все, буде там ще не один рік.

А 80-річна жінка із Придніпровського району нашого міста пішла із життя після того, як її люто побив непрацюючий (не повертається язик сказати) син.

– Експертиза тіла жінки показала, що вона померла від закритої травми грудної клітки, перелому ребер та травматичного шоку, – коментує заступник начальника райвідділу, який обслуговує вищезазначену територію, підполковник Олександр Ідес. – Очевидно, докори сумління у агресора все ж були неабиякими. Бо свою провину він визнав цілком. Однак, на жаль, запізно: його мати від цього навряд чи зможе повернутись до життя.

Засіб самогубства – пневматична гвинтівка та стрибок із багатоповерхівки

У одному з сіл Лисянського району 70-річний пенсіонер випив чарку. І, мабуть, під її впливом вирішив, що життя його підійшло до логічного завершення. Спосіб самогубства він обрав досить своєрідний – вистрілив собі у скроню справа із пневматичної гвинтівки. Одначе бажаного результату не отримав: чоловіка госпіталізували. Помер нещасний лише через десять днів після фатального кроку.

Не вийшло відразу покінчити зі своїм існуванням і у 14-річної школярки із Придніпровського району: вона вистрибнула з вікна між п'ятим та шостим поверхом багатоповерхівки. Як і у пенсіонера із Лисянського району, серце дівчини перестало битись лише у лікарні.

Один відправив у лікарню трьох

У лікарню Монастирищенського району привезли трьох парубків. Перший (студент) мав ножове проникнення грудної клітки зліва, другий (безробітний) страждав від ножового поранення правого плеча. Третій, маючи різану рану підвушної ділянки, вимагав отримання медичної допомоги ще й від перелому щелепи зліва. Коли прояснити ситуацію взялися хлопці з карного розшуку місцевого райвідділу, виявилося, що трьох дужих чоловіків ледь не довів до могили один молодик, у особистій справі якого є відмітка про судимість.

Як уже стало зрозуміло, відправити своїх супротивників на лікарняне ліжко йому допоміг ніж. Проти спеціаліста ножового бою порушено кримінальну справу.

У районах обкрадають будинки культури та церкви

ARIES — Tue, 06 Jul 2010 17:29:24 +0000

Оскільки попит на анти-кваріат зараз стабільний – не дивно, що речі, які підпадають під його визначення, користуються не-абияким попитом представників криміналу. Для останніх же об'єктами табу для нападу не стають ні будинки культури, ні церковні храми.

Данило Протас,

zakon999@ukr.net, 067-47-08-392

Наприклад, у селі Новомиколаївка Драбівського району двоє «гастролерів» (один із Луцька, інший – із Києва) вночі «зайшли» до місцевого Будинку культури і винесли звідти дві картини. Попередня оцінка полотен дорівнює сумі приблизно 400 гривень. Однак колекціонери могли б їх купити за значно вищою ціною. Могли б, якби «гастролери» не опинилися у руках працівників відділу державтоінспекції району...

Історія, подібна до попередньої, мала місце й у Городищенському районі. Там у міліцію написав заяву директор Мліївського сільського будинку культури, звідки напередодні вночі вкрали п'ять картин розміром 1,2×2 метри вартістю 521 гривня кожна, що у сумі вилилося у 2605 гривень. Міліцейські експерти змогли знайти на місці пригоди лише сліди рукавички. Це свідчить, що на картини зазіхнули профі.

А зі Свято-Преображенського храму села Лебедин Шполянського району хтось викрав цілу галерею ікон і дещо з церковного приладдя. Зірвавши замок на вхідних дверях церкви, блюзніри забрали звідти ікони кінця ХІХ – початку ХХ століть, виконаних на дереві. Ось їхній перелік: «Триєдиний Бог Саваоф» вартістю близько 200 гривень, «Казанська Божа Матір» (оцінюється близько 300 гривень), «Біблійний сюжет» (70 гривень); холст із зображенням чотирьох печерських святих (попереднє оцінювання – 160 грн). Також із церкви зникли 15 срібних ланцюжків загальною вартістю 2593 гривень, 10 срібних обручок (загальною ціною у 120 гривень), 20 срібних хрестиків (це 220 гривень). Не побоялися крадії (чи крадій?) покласти собі до кишені і гроші з церковної каси – нещасні 60 «українських доларів». Усього храм зазнав збитків на загальну суму 3663 гривень. На жаль, коли матеріал готувався до друку, тих, хто пішов на блюзнірство святого місця, правоохоронні органи знайти не змогли.

Лише сліди пальців рук залишилися після злодіїв, які спокусилися на українську православну церкву у селі Лип'янка Шполянського району. У результаті із приміщення храму зникли три ікони, які за мистецтвознавськими канонами історичної цінності не мають. Це наводить на висновки, що крадії або не розбираються у мистецтві, або взяли ікони тому, що більше брати було нічого. Так це чи ні – встановить слідство, коли церковних злодюжок спіймають.

Капуста заради «капусти»

ARIES — Tue, 06 Jul 2010 17:26:03 +0000

Неблагополучні черкащанки заради виплат активно народжують

Юлія ФОМІЧОВА

Yulcha3193@rambler.ru

097-647-93-27

Із 2005 року, коли Президент України Віктор Ющенко затвердив нові розміри виплат при народженні дитини, на Черкащині щороку з’являється в середньому на 476 тисяч немовлят більше. Однак більшість із них народжується у неблагополучних сімях.

Замість колискової – романси фінансів

Починаючи із 2002 року народжуваність зростає стабільними темпами. При цьому посадовці вихваляються своєю заслугою у цьому, вказуючи на підвищення соціальної допомоги у 2006 році. Але головними факторами сплеску народжу-ваності виявились покращення економічної ситуації в країні, народження дітей тими, хто відкладав це у важкі 90-ті (жінки 32-40 років), а також вступ у дітородний вік покоління бебі-буму початку 80-их. І тільки на четвертому місці – збільшення допомоги.

– Так, зросли соціальні виплати на новонародженого, однак водночас зросли і потреби молодих мам. Не кожна з них готова викласти кілька тисяч гривень тільки за те, щоб народити. Часто пологи коштують половину від усієї одноразової допомоги на дитину, – ділиться досвідом роботи з молодими породіллями голова Комітету багатодітних сімей, дітей-сиріт, дітей-інвалідів Черкаського району Ніна Гурсіченко.

Через рік після появи на світ немовляти держава практично повністю відмовляється підтримувати його.

– Протягом року молодим батькам виплачують частинами одноразову допомогу на дитину. Після цього щомісячна допомога вираховується залежно від доходів батьків, – роз'яснює начальник управління соціального обслуговування та захисту населення Головного управління праці та соціального захисту населення у Черкаській області Ніна Івченко.Однак, зважаючи на виплату зарплат у конвертах, можна просто нехтувати Законом «Про державну допомогу сім'ям із дітьми».

Нежіночі пріоритети

– Зарплата у наш час – наочний символ значущості людини. Часто жінки думають, що їх любитимуть і поважатимуть, якщо вони будуть фінансово незалежними, – говорить Марина Дерев'янко, керівник черкаського психологічного центру «Статус-Его». У нинішній державі жінка не почувається в безпеці.

– Раніше держава надавала молодій мамі хоч якісь гарантії. Нині, народивши, жінка не впевнена у завтрашньому дні – чи буде в неї житло, чи зможе вона оплатити зависокі комунальні послуги, чи матиме роботу вона та її чоловік? – стверджує співробітниця Обласної громадської жіночої організації «Черкаський жіночий центр» Лариса Мохнєва.Однією з причин відмов від вагітності є прагнення до високого рівня життя. Жінка намагається досягати його самотужки, бо принци з мішками грошей дістаються не всім. Щоправда, така тенденція частіше спостерігається у містах, аніж у селах.

– Одним із факторів, чому жителька сіл швидше зважується народити, є не те, що вона менше цікавиться кар'єрою, а те, що з будь-якою роботою у селі скрутно. Крім того, міські жінки частіше страждають від жіночих хвороб, у місті менше умов для виховання дитини, більше витрат на проживання. У селі є присадибне господарство, яке забезпечує всіма продуктами харчування, – констатує Ніна Гурсіченко.

Якщо враховувати те, що село в Україні катастрофічними темпами вимирає, а 55,4% черкаських жінок проживає в місті – звідси й випливає причина вимирання нації.

ЗМІНА ЦІННОСТЕЙ

Діти перестають бути сенсом життя

Жінки у прагненні бути успішною та фінансово незалежною апріорі відмовляються від дитини на користь кар'єри. Відкладаючи вагітність, вони часто не усвідомлюють важливої істини: дітородний вік закінчується раніше, ніж кар'єра.

– Черкаський жіночий центр проводив дослідження в регіоні, спеціально проведене нами опитування визначило, що здоров'я та сім'я для черкаських жінок залишаються на першому місці. Однак вони так захоплюються роботою, що відкладають вагітність на невизначений термін, та разом із цим з'являється ризик не мати дітей узагалі, – констатує Лариса Мохнєва.

Перш за все вплив на бездітних жінок справляють нещасливі в сімейному житті подруги, які вже стали мамами.

– Домогосподарки більше підпадають під депресію, – говорить Марина Дерев'янко. – Жінки бояться, що їх спіткає така ж участь, і бояться народити. Хоча не менш важливим фактором для жінок-кар'єристок є загострене відчуття відповідальності: сучасна жінка боїться, що не зможе стати гарною мамою, що не справиться, а тому відкладає це до останнього. Крім того, успішні жінки розуміють, що з народженням дитини витрачатимуть менше часу для себе, коханої. З'являється страх перед ізоляцією: обмеженим простором «дім – дитина».

народженню заважають чоловіки

Аналізуючи ситуацію із тим, що жінки не хочуть ставати мамами, слід враховувати іще один важливий момент: чоловіки не хочуть ставати татами. До того ж у черкаських жінок досить малий вибір потенційних татусів: за інформацією Черкаського обласного центру зайнятості, на початок 2010 року на 1 000 черкаських жінок припадає 834 чоловіки, та й ті, за спостереженнями, зараз надають перевагу холостому життю, аніж сімейному.

ПЛЮС ДО ТЕМИ

Горе-батьки

– Тенденція спаду народжуваності спостерігається не лише в Україні чи на Черкащині, а й у всьому світі, – бідкається головний лікар Черкаського обласного будинку дитини Валентина Тертична. – Дуже прикро говорити про це, але зараз існує цілий прошарок населення, який народжує, щоб покращити своє матеріальне становище.

Причому батьки не відмовляються від дитини через рік, коли сплив термін виплати.

– Коли вони чують про позбавлення їх батьківських прав, зубами видирають дитину, щоб не втратити виплати. Вони народжують другу дитину і починають знову отримувати допомогу – цього разу ще більшу. Таких цинічних і меркантильних людей важко позбавити батьківських прав, адже спеціальні соціальні служби працюють дуже ефективно, – аналізує нинішню ситуацію в державі Валентина Тертична.

Зі слів юриста-практика Олега Федоренка, за загальноукраїнською статистикою, в 2006-му, рівно через рік після підвищення одноразової допомоги, різко зросла кількість дітей, позбавлених батьківської опіки.

– Після цього держава схаменулась і вирішила не позбавляти батьківських прав – їй це коштувало дорожче, ніж платити допомогу, а тоді брати дитину на власне утримання, – каже Олег Федоренко.

Робота соціальних служб спрацьовує на “відмінно”. Так, тільки минулого року Центри соціальних служб для молоді переконали залишити дитину всіх черкащанок, які мали намір відмовитися від новонародженого дитяти. Індивідуальний підхід застосували до 13 таких жінок: із них лише 5 таки відмовилися від дітей.

– Зараз зменшується кількість дітей, позбавлених батьківської опіки, – підтверджує начальник Служби у справах дітей Черкаської облдержадміністрації Тетяна Прітченко. – Оскільки дуже багато дітей стають сиротами соціальними, ми працюємо над викоріненням цього явища. Не відразу позбавляємо батьківських прав, а проводимо превентивну роботу, робимо попередження. Ми дуже багато працюємо з сім'єю, щоб дитина залишилась у родині. Тому щороку кількість таких дітей зменшується, хоча не треба також забувати про той фактор, що й кількість дітей узагалі також зменшується.

Разом із тим головний лікар Будинку дитини зазначає: на усиновлення дитини існують навіть черги – не встигли висохнути папери про сирітство дитини, як дитину відразу ж забирають.

У Смілі заплакала ікона

ARIES — Tue, 06 Jul 2010 17:22:57 +0000

Святий Сергій Радонежський умився слізьми

Тетяна БОЙКО

boyko_tatyana_21@mail.ru,

097-155-10-56

У Свято-Покровському храмі міста Сміли ікона преподобного Сергія Радонежського почала плакати.

Першою диво побачила служителька церкви Валентина. На іконі святого Сергія Радонежського сльози потекли спочатку з очей. Наступного дня вони з'явилися й на образі святої Трійці, яку святий тримає в руках.

Ця ікона плаче не вперше. У грудні минулого року на лику святого вже з'являлися сльози. Тоді настоятель Свято-Покровського храму міста Сміли, клірик Черкаської єпархії, протоієрей Петро Дмитрук обережно витер їх з образа і миропомазував та благословляв ними кожного з парафіян.

– Цього разу з очей святого сльози безперестанно лилися два дні, – зауважує настоятель Свято-Покровського храму Петро Дмитрук. – Приїхав подивитися на диво і митрополит Черкаський та Канівський Софроній.

Сьогодні ікону уквітчали та проводять біля неї молебні. Багато людей вірить, що сльози святого зцілюють. Деякі ж вважають, що це звичайний конденсат, хоча церква облаштована спеціальною вентиляційною системою.

Священик Петро Дмитрук говорить, що ікони плачуть тому, що люди стали далекі від віри. І навіть коли приходять до церкви, то не налаштовані на розмову з Богом.

l

Довідка

Миро, сльози чи кров?

Мироточить ікона тоді, коли масляниста рідина з'являється на руці чи нозі святого.

Плаче ікона, коли з очей святого стікає рідина.

Кровоточить лише ікона Христа Спасителя.

Святий заступник

Преподобний Сергій Радонежський є заступником усього учнівства та студентства.

Згвалтування з Інтернету

ARIES — Tue, 29 Jun 2010 20:10:13 +0000

Черкащанки шукали чисте кохання у віртуалі, а натрапили на сексуальне насильство в реалі

Олег Литвиненко

zakon999@ukr.net

067-47-08-392

«Шукаю дівчину для серйозних взаємин», – так починаються анкети на сайтах знайомств у багатьох чоловіків. Дівчата, які шукають саме «серйозних стосунків», залюбки клюють на подібні оголошення. Тим паче, якщо далі в анкеті віртуального «лицаря» можна прочитати: «Не жонатий, дітей нема». І якщо в черкащанок ще є вагання з приводу знайомства, то тезис претендента «матеріально і житлом забезпечений» змушує дівчат чітко для себе визначитись: контакту бути! Між тим, результат подібного знайомства виявився для деяких черкащанок доволі сумним.

«Роби, що я сказав, а то вб'ю»

Інтернет-переписка з киянином Сергієм досить швидко перейшла в черкащанки Оксани (імена в матеріалі змінено) в безпосередні зустрічі: кавалер приїхав у наше місто. Подарувавши дівчині великий букет троянд, чоловік запросив даму пообідати в ресторані. Сергій не скупився на гроші, і з меню були замовлені найдорожчі страви. При цьому киянин поводився, як принц із казки: він був настільки галантним і щедрим, що Оксана зрозуміла: чоловік – втілення її мрій. На диво, Сергій не робив спроби фізично зблизитись. Оксана неабияк здивувалась, коли ввечері він відвіз її на власній іномарці додому. І, навіть не напросившись на чай, поїхав ночувати в готель. Така поведінка нової симпатії черкащанки карди-нально різнилася з поведінкою інших її залицяльників, які тільки про те й думали, аби якнайшвидше залізти їй під спідницю...

Зустріч наступного дня подарувала Оксані поїздку в уманську “Софіївку”. Сергій мало розповідав про себе, зате багато розпитував дівчину про її життя. Не відчуваючи ніякої каверзи, Оксана розповіла йому все, що тільки можна: про батьків, роботу, про перший невдалий шлюб з ігроманом і про дитину, яка залишилася з мамою після розлучення. «Він так уважно мене слухав, – згодом розповідала Оксана, – так співчував, що мені й на думку не спало, що все це – безсовісна і цинічна гра».

Розчарування настало ввечері. Пара усамітнилася в готельному номері. Дійшло до інтиму. Далі Оксана згадує з жахом:

– Коли Сергій повністю роздягнувся, він узув роликові ковзани і сказав, щоб я взяла його за інтимне місце і почала таким чином катати по кімнаті.

Звісно, така поведінка більш ніж вразила дівчину. І, зрозумівши, що зв'язалася зі збоченцем, вона навідсіч відмовилась виконувати його хворі сексуальні бажання. Це перетворило колишнього «принца» на люту тварину. Сергій ударив Оксану долонею по обличчю і прогарчав: «Роби, що я сказав, а то вб'ю. І тебе – прямо зараз, і твого виродка». Не тямлячи себе від жаху, Оксана виконала бажання збоченця. Задовольнивши своє лібідо, він промовив:

– Якщо будеш мовчати, більше мене в своєму житті ніколи не зустрінеш. Коли ж поскаржишся в міліцію, поріжу тобі обличчя.

За виразом очей нещодавнього кавалера Оксана зрозуміла, що він не жартує. У Черкаси з Умані вона поверталася маршруткою...

Коли один кавалер помножується на п'ять

Інша черкащанка, на ім'я Лариса, без сайтів знайомств своє життя не уявляла. Доля не нагородила її красою, зате дала вільнолюбний характер і талант швидко сходитись із людьми. Тому відвідувачів інтернет-сторінки дівчини було завжди хоч відбавляй. І пропозицій – теж.

– Мені написав з Одеси хлопець, на ім'я Андрій, – згадує Лариса. – У його листі зазначалося, що я йому дуже сподобалася і він відчуває, що між нами буде щось набагато більше, ніж просто короткочасний роман...

Тоді Лариса навіть явити не могла, що вислів «набагато більше» матиме відверто страхітливий відтінок. А поки переписка велася більш ніж жваво – молоді люди обмінювалися листами по кілька разів на день. Андрій одразу зізнався, що йому не подобаються худенькі жінки. І тому Лариса, яка худорбою, м'яко кажучи, не відрізнялася, здається йому ідеальною у сексуальному плані. Слово за слово – вирішили зустрітись. Лариса запропонувала Андрію приїхати до неї в Черкаси. Він приїхав. Час провели весело. Домовились, що наступними вихідними Лариса приїде до Андрія в Одесу...

Дівчина відчула лихе ще в потязі. Коли ж вийшла на перон, парубок уже чекав на неї. Поводився, як завжди, весело і перш за все запропонував поїхати до нього додому.

Коли приїхали, виявилося, що вдома у кавалера двоє його товаришів. Десь через десять хвилин до оселі зайшло ще двоє кремезних парубків. Що було далі, черкащанка згадує з жахом. Її опір швидко подолали і згвалтували всі п'ятеро по черзі. Потім сказали, що знають, де вона живе і хто її рідні. Тому писати заяву до міліції їй небезпечно: спалять квартиру з нею самою.

Після того, як гвалтівники зникли, дівчина з'ясувала, що житло, де скоїлось насилля, було винайняте на дванадцять годин. Господар квартири паспорт винаймача не дивився. Сусіди бачили, як після виходу з під'їзду молодики сідали в авто із не одеськими номерами, але цифри свідки не запам'ятали...

СУМНІ ФАКТИ

У 86% усіх згвалтувань нападник має при собі зброю або загрожує життю жертви.

Приблизно 0,5% усіх згвалтувань закінчується вбивством.

Законна нерухомість у незаконних комбінаціях

ARIES — Tue, 29 Jun 2010 20:08:11 +0000

Три резонансні кримінальні справи почали розслідувати правоохоронні органи області за фактами афер із житлом та землею

Данило Протас,

zakon999@ukr.net

067-47-08-392

Крайнім виявився банк?

Оперативники державної служби боротьби з економічними злочинами зацікавились хитрою комбінацією, яку втілили в життя службовці одного з місцевих товариств, яке будує багатоповерхівки. Його працівники уклали договір із пайовиком (назвемо його Михайлом С.) на пайову участь у будівництві двокімнатної квартири в одній із новобудов Черкас. Товариство склало акт приймання-передачі житла, зазначивши, що квартира прийнята в експлуатацію як закінчений об'єкт. Це було затверджено відповідним рішенням виконавчого комітету міської ради. І тут почалося найцікавіше.

Представники товариства все вищесказане знали. Знали вони й те, що вищезгадана квартира відповідно до іпотечного договору перебуває в заставі у черкаській філії одного з усеукраїнських банків (як забезпечення по кредитному договору на виданий Михайлу С. кредит у сумі приблизно 300 тисяч гривень). Однак хитрі аферисти склали додатковий акт приймання-передачі до договору на пайову участь у будівництві вищезазначеного житла зовсім сторонній людині. Афера вступила в дію, незважаючи на те, що районним судом міста було винесено ухвалу про накладення арешту на квартиру, про яку йдеться в матеріалі. І вартість житла, переданого банком на забезпечення повернення виданого Михайлу С. кредиту, банків-ській установі повернуто не було. Чи перебував Михайло С. у змові з шахрайськи налашто-ваними представниками будівельного товариства, тепер установлює слідство.

Аферисти хизувалися своїми зв'язками

Управління боротьби з організованою злочинністю впіймало трьох аферистів, спеціалізацією яких були багатоходові комбінації в сфері нерухомості. Основний розрахунок комбінаторів базувався на тому, що людині властиво вестись на таке поняття, як шара.

– Установлено, що упродовж 2009—2010 років учасники злочинної групи підшукували платоспроможних осіб (як правило, з числа найближчого оточення та сільської місцевості) і пропонували квартири в новобудовах за цінами, які були значно нижчими від ринкових, – зазначає начальник прес-служби ГУ МВС України в Черкаській області підполковник міліції Наталя Таран. – Низьку ціну квартири шахраї пояснювали своїми тісними зв'язками з підприємствами-забудовниками, а також органами міськвиконкому та прокуратури.

Як правило, вказувалося, що «шарові» квартири розташовані в районах вулиць Котовського та Героїв Дніпра. Коли клієнт погоджувався на пропоновані умови, з нього вимагали завдаток, який становив 50% від усієї вартості житла. Також люди мусили надати копію паспорта. Невдовзі махінатори пред'являли своїм клієнтам копії витягів із Бюро технічної інвентаризації. Щоправда, папери були підроблені. Для більшої реалістичності шахраї вели клієнтів і показували їм майбутні апартаменти, які насправді були у власності фірми-забудовника або в інших фізичних осіб, які вже придбали це житло і продавати його не збиралися. Виходить, махінатори демонстрували ошуканим людям одні й ті ж квартири...

– Після надання фіктивних документів потерпілому наказували віддати решту суми і чекати тиждень, – зазначає головний спеціаліст відділу зі зв'язків із громадськістю та ЗМІ ГУ МВС Черкащини Сергій Панчук. – Обумовлювалося це тим, що потрібно поставити ще декілька підписів. Після отримання грошей учасники організованої злочинної групи зникали з поля зору «власників нових квартир».

Узяти махінаторів оперативники вирішили на гарячому – безпосередньо під час передачі грошей (20 тисяч доларів) від нових клієнтів.

– Нині, – підбиває підсумок заступник начальника УБОЗу Черкащини Ігор Корнєєв, – їм інкримінується організація двох десятків шахрайств, через які потерпілі втратили приблизно третину мільйона доларів.

Улов більше 100 тисяч

Дві жінки обдурили близько десяти черкащан, зігравши на бажанні своїх жертв отримати власні квартири та земельні ділянки. Комбінація аферисток була простою. Так, вони укладали зі своїми жертвами договір на пайову участь у будівництві квартир та (у деяких випадках) отримання земельних ділянок як прибудинкової території в багатоповерхівці по вулиці Вернигори, де були і майбутні квартири. Хитрість полягала в тому, що аналогічні договори на ці ж варіанти житла та земельні ділянки вже були укладені зовсім з іншими людьми. З усіх охочих комбінатори отримали гроші наперед. Сумарний збиток, який зазнали ошукані люди, перевищує 100 тисяч гривень. За шахрайок нині взялася прокуратура.

Голгофа і воскресіння знахарки

ARIES — Tue, 29 Jun 2010 19:59:12 +0000

Через жахливу лікарську помилку вчителька перетворилася на інваліда. Щоб вижити, жінка стала знахаркою

Валентина ВАСИЛЬЧЕНКО

Коли Галина отямилась після операції в реанімаційному відділенні лікарні, тіло терзав нестерпний біль. Плекаючи надію на одужання, вона пройшла через пекло п'яти операцій. Їй радили набратися терпіння. Галина ж прагнула жити. І вона згадала про свою бабусю-знахарку, знайшла її нотатки. Нині жінка допомагає здолати хвороби іншим.

Вчительці обіцяли, що проживе сто років

У селі Чижівці Звенигородського району селяни не дивуються, коли запитують шлях до обійстя їхньої вчительки Галини Завадської. Вони звикли, що по допомогу до Галини Іванівни їдуть з інших районів навіть лікарі. Галина Іванівна викладає в сільській школі українську мову і літературу, а ще вона – знахарка. Допомагає побороти навіть тяжкі недуги. І довіра до низенької худенької жінки велика, адже вона сама поборола тяжку недугу, була на порозі смерті.

У цій мужній жінці дивує все, тому що вона не така, як усі ми. У 2004 році Галина Іванівна лягала на операцію в Черкаський онкодиспансер однією людиною, а повернулася в село зовсім іншою. Річ у тім, що після операції, яка перетворила її на інваліда, організм жінки почав функціонувати по-іншому.

– Моє життя перетворилося на пекло, – згадує Галина Іванівна.

Та почнемо розповідь із самого початку. Прийшов травень 2004 року. Галина Іванівна прийшла в школу з великим букетом. Цього дня педагоги проходили медогляд. Вона почувалась чудово.

Через два тижні Галину Іванівну запросили в Звенигородську районну лікарню і ошелешили, повідомивши діагноз «рак шийки матки». Лікарі взялися заспокоювати вчительку, мовляв, виявили хворобу на початковій стадії, без метастазів, прооперують, пролікують, і ніщо не загрожуватиме її життю.

– Прооперуєтеся в Черкасах, там чудові лікарі. І ще сто років проживете, – заспокоювали вчительку.

Галина Іванівна провела в школі випускний вечір і відразу ж поїхала лікуватися.

«Чиста робота»

У Черкаському онкодиспансері вона знову пройшла ретельне обстеження, здала багато аналізів, була на консультаціях у провідних спеціалістів-медиків.

Діагноз підтвердили – рак шийки матки на початковій стадії без метастазів. Галина Іванівна дивується, чому її виписали з діагнозом рак шийки матки на третій стадії з метастазами? Це досить серйозне захворювання, під загрозою опиняється життя людини, коли операція проходить успішно. А з такими ускладненнями операції, які мала нещасна вчителька, люди практично не живуть.

Галина Іванівна зневірилася в лікарях. Вона твердо переконана, що її прооперували на початковій стадії раку, інакше вона б не вижила після тих випробувань, на які прирекла її жінка-хірург.

26 червня 2004 року провели операцію. Після неї Галину Завадську не перевели в реанімаційне відділення, а помістили в палату інтенсивної терапії. Відійшовши від наркозу, хвора відчула, що з нею коїть-ся щось незвичне, непокоїв запах. Галина Іванівна покликала хірурга, яка її оперувала, але тій було ніколи.

Галина Іванівна стверджує, що хірург рідко робила післяопераційний обхід хворих. Одначе два тижні в жінки не спадала висока температура, що свідчило про запальний процес в організмі. Хвора почала катастрофічно худнути. Коли йшла у ванну помитися, помічала, що з нею кояться дивні речі. Хвора вимагала, щоб її оглянула хірург, яка оперувала, і нарешті та таки зайшла в палату.

– Я зробила операцію чистіше чистого, – з оптимізмом заявила хірург. – Вам немає чого хвилюватися.

Через два тижні після операції Галині Іванівні провели перший сеанс променевої терапії. Хвора зне-притомніла. Збіглися хірурги, почали оглядати хвору і занепокоїлися.

Її відразу ж відправили в операційну. Галина Завадська вдячна проктологу-онкологу Анатолію Кондратському, який зробив їй другу операцію. Вчителька вважає, що Анатолій Васильович урятував її життя.

Лікарі виявили в нещасної свищ. Зашити його не вдалося, тому вивели сигмостому. Тобто певні функції організм справляє через живіт, ту саму сигмостому.

Цього разу з операційної Галину Завадську відправили в реанімаційне відділення. Коли отямилась, побачила перед собою лікаря-анестезіолога. Почався нестерпний біль. Знеболювальні ліки не допомагали.

Із реанімації Галину Іванівну повернули в гінекологічне відділення. Покликали до хворої хірурга. Та дала вказівку перевести в окрему палату, в якій помирала 85-річна бабуся. Галина Завадська стверджує, що відтоді жінки-хірурга вона більше не бачила. Її провідував Анатолій Кондратський. Анатолій Васильович пояснив, що біль від того, що порушена перистальтика кишечника.

Половину місяця хвора не піднімалася з лікарняного ліжка. Тяжко хворою опікувалися санітарки і медсестри. До неї привели молоду жінку – медсестру зі Сміли. Виявилося, що вона також оперувалася з приводу раку шийки матки. Оперувала обох одна хірург, яка пошкодила кишку. І медсестра страждала також, як і вчителька з Чижівки. Жінки обійнялися і плакали над своєю долею. Після закінчення сеансів променевої терапії 27 серпня Галина Іванівна повернулася додому.

Вчителька пройшла всі кола пекла

– Моє життя перетворилося на пекло, – пригадує Галина Іванівна. Вона не могла жити, як усі нормальні люди, працювати, спілкуватися з людьми.

Свищ міг спровокувати появу метастазів. І Галина Завадська стала на облік в онкологічному кабінеті Звенигородської райлікарні. Проктолога в лікарні не було. На ліки потрібні були значні кошти. Звісно, вчительської зарплати не вистачало.

Вчителька так схудла, що скидалася на мумію. Селом поповзли чутки, що вона померла.

Минуло три місяці, а шов на животі і далі гноївся. З’явився гнійник на груді. Провели аналізи і консультації в Черкасах. Операцію зробили в Звенигородці. Не встигнула оговтатися, як виникли гнійні утворення під правою рукою.

Галину Завадську визнали інвалідом другої групи пожиттєво. І Галина Іванівна знову звернулася в Черкаський онкодиспансер. Її хірург-гінеколог звинуватила проктологів у некомпетентності, проктологи ж усю вину покладали на хірурга-гінеколога. Так нічого не добившись, вчителька повернулася додому.

Вона прийняла єдине правильне рішення – прооперуватися у Львів-ському проктологічному центрі. Операція коштувала 19 тис. грн. Прооперували її вдало, якщо це так можна назвати. Зникла температура, гнійники, зменшився сам свищ.

Повернувшись зі Львова, Галина Іванівна вирішила жити по-новому. Вона знайшла старі зшитки з бабусиними нотатками. Покійна бабуся була відомою знахаркою. У тих зошитах жінка знайшла молитви проти різних хвороб. Згадала бабусині настанови, коли і як збирати лікарське зілля. Відшукувала в Інтернеті і купувала рідкісні довідники з лікарських трав.

Через кілька місяців вона стала почуватись краще. Жінка вирішила причепуритися, поїхала до Звенигородки в перукарню. Коли зробила зачіску і вийшла на вулицю, відчула неладне – відклеїлася система, яка допомагала хворій. І нещасна чекала, поки стемніє. А потім 20 кілометрів пішки добиралася до Чижівки.

Згодом по допомогу до Галини Іванівни почали звертатися син із донькою, онуки. Приходили сусіди. Зверталися по поради, як лікуватися, колеги по роботі, просили прийняти їх знайомих.

Так вона стала знахаркою.

Врятувати Машу

ARIES — Tue, 29 Jun 2010 19:36:50 +0000

В ім'я життя 19-річної студентки об'єдналася

небайдужа молодь з усієї Черкащини

Юлія ФОМІЧОВА

Yulcha3193@rambler.ru

097-647-93-27

«Коли я закінчувала перше лікування в дитячій гематології, більше за все боялася цього самого рецидиву. Чого очікуємо, те й отримуємо, але… Сталося те, що сталося, і розкисати не можна. Передусім через близьких (гірше за все бачити сльози матері). Далі пішли рутинні лікарняні будні. Перший курс високодозної хіміотерапії починається з курсу гормонів (за день треба було прий-няти 80 таблеток). За кіль-ка днів прийому пігулок ти стаєш схожим на ховрашка (ростуть щоки), роздувається живіт і нападає просто нереальний „жор“. Ось ти поїв, нібито ситий, але минає півгодини, і ти знову починаєш хотіти їсти і нічого не можеш вдіяти. Скажу вам чесно, важкість у шлунку була постійна. А ще від гормонів жахливі перепади настрою. Ось я весела і в настрої, а потім раптом щось не сподобалось – чи то слово, чи то інтонація – я вже ображаюсь, а потім чи не плачу. Такі ось російські гірки».

Авторці цих слів Маші Васюхник усього 19 років. Вона живе в Черкасах, навчається в ЧДТУ на другому курсі факультету комп'ютерного дизайну. Однак страшний діагноз – гострий лімфобласний лейкоз – поставив Машине життя під загрозу. Може б, і загубилася Машина хвороба серед тисяч байдужих сердець черкащан, які не мають грошей на лікування. Та доля розпорядилася інакше: хороша людина повинна жити. Щоб допомогти Маші, на Черкащині утворився цілий рух активної молоді на підтримку життєрадісної дівчини. Кошти збирають люди, абсолютно не знайомі з Машею. Вони не є задекларованою громадською організацією чи неформальним рухом: вони просто об'єдналися в ім'я одного життя молодої дівчини.

Світ не без добрих людей

Богдан Кирик – репер-початківець зі Сміли. Він ніколи не був знайомий із Машею Васюхник, але закликає всіх знайомих допомогти близьким дівчини зібрати необхідні кошти на лікування.

– Я ніколи не допомагав і не був присутній на таких заходах, як благодійні концерти, – зізнається Богдан. – Я просто бачу, як люди намагаються їй допомогти. Мені шкода цю дівчину. Вона ще дуже юна, багато чого в житті не бачила. Дуже хочу познайомитись із нею, хочеться побачити, як вона посміхається, одним словом, побачити її щасливою. Якби мав такі кошти, то обов'язково вніс би їх на таку необхідну для її життя операцію. Сума, потрібна для операції, не по кишені звичайній українській сім’ї! Щоб допомогти, ми надаємо безкоштовний виступ за свої гроші. Думаю, що ця дівчина має право на життя і все буде гаразд!

У тому, що все буде гаразд, переконані всі: люди будь-якого віку та статі чим можуть, намагаються допомогти Маші. Вона завжди посміхається – відзначають усі, хто її знає. Вона хоче жити і бути нарівні з усіма. Активна й завжди життєрадісна, креативна Маша віддавала багато сил навчанню та студентському життю. Ставши студенткою, Маша вже стояла на обліку в гематолога, перебуваючи у стані ремісії гострого лімфобластного лейкозу, однак приховувала цей факт. Якби Маша протрималася 5 років, хвороба б відступила, однак через епідемію грипу кінця 2009 року Маша захворіла. Потрібен донор та кошти для пересадки кісткового мозку – єдиний ефективний метод лікування. Операцію слід зробити до кінця літа. Маша мріє знову видужати і повернутися до навчання. На третьому курсі почнуть викладати дисципліну, яку вона так чекала, фотосправу…

Допомагають хто чим може

Знайома Маші Аня Духненко з нетерпінням чекає появи Маші в університеті.

– Допоможіть, будь ласка, Маші, – просить Аня. – Її всі знають в університеті, її всі люблять. Кошти для неї шукають усі, хто може. Спочатку знаходили просто спонсорів, потім почали влаштовувати вечірки на її підтримку в нічних клубах Черкас. Потім пішли далі – провели вже декілька концертів на її підтримку. Кожен із концертів приносить по кілька тисяч гривень, тому ми й надалі застосовуватимемо такий спосіб збору грошей.

Гроші – не єдине, чим можуть допомогти небайдужі. Машині близькі переконані: чим більше людей дізнається про Машину проблему, тим більше в неї шансів отримати матеріальну допомогу.

Дмитро Слєпухов – коханий Маші – невтомно допомагає дівчині, як може. І це попри те, що всі будні живе в Києві: на вихідні приїздить і сидить біля неї. Підтримує, чим може: добрим словом, ласкою.

– Не уявляю свого життя без Маші, вона ідеальна для мене, – говорить Дмитро. – Я не вмію красиво говорити, але дуже хочу, щоб вона видужала.

За ідеєю мами Маші Ірини хлопець створив сайт. На ньому тепер усі небайдужі залишають слова підтримки охочих допомогти: «Машенька, дорогенька, тримайся! Ми обов'язково тобі допоможемо! Я особисто докладу всіх зусиль. Усе обов'язково буде добре».

ВІД АВТОРА

Від неї не відвернулися

Пам'ятаю, як, будучи студенткою, ми всім університетом здавали гроші на лікування першокурсниці, хворої на рак. Грошей не вистачило – вона померла. І хтозна, аби її друзі були активнішими, а не просто «здали по 10 гривень», можливо, ця дівчина лишилась би живою. Згадайте себе У 19 років! Усе тільки починається. Мрії збуджують, майбутнє видніється в яскравих барвах, будуються плани на життя. Не дозвольте йому обірватись.

Допоможіть Маші Васюхник – ця фраза вже стала крилатою для десятків молодих людей. Завдяки їхнім зусиллям зібрано вже майже 32% необхідної суми, а потрібно 120 тисяч умовних одиниць.

Смертоносні мафіозі

ARIES — Tue, 29 Jun 2010 19:03:49 +0000

Під Черкаською ОДА «відкрилися» три точки з нелегального продажу тютюну

Юлія ФОМІЧОВА

Yulcha3193@rambler.ru

097-647-93-27

Оригінальний подарунок принесли прямо під поріг облдержадміністрації члени Черкаського обласного осередка Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Демократичний альянс» та Черкаської обласної благодійної фундації «Паритет» у День державного службовця – театралізовану посвяту нелегальних вуличних торговців тютюном.

Це вже четвертий захід, проведений за останні три місяці громадською організацією «Демократичний альянс» проти тютюнопаління та нелегального продажу тютюну неповнолітнім. Щоправда, жоден із них не приніс бажаних результатів, а молоді активісти прагнуть досягти дві мети – зникнення з міста торговців цигарками поштучно, через яких підлітки починають курити, та зменшення кількості курців у Черкасах на 5%. Цифра майже фантастична, але, на думку членів громадської організації, цілком можлива.

– Єдиним результатом нашої праці та наших заходів поки що є те, що бабці, які торгують цигарками, добре знають мене в обличчя і бояться, адже я щодня ходив до них і «читав моралі», – каже голова правління ЧОО ВМГО «Демократичний аль-янс» Сергій Слинько. – Головне, що люди схвально реагують на наші акції, дякують за роботу, яку ми робимо.

23 червня, під час акції, покликаної привернути увагу влади до публічного роздрібного продажу тютюнових виробів неповнолітнім по всьому місту, активісти молодіжних організацій міста збирали підписи за свою ідею. Так, із проханням вжити заходів щодо продажу підакцизних товарів неповнолітнім для розгляду вони вже зверталися до прокуратури міста Черкас. Однак міська прокуратура це звернення направила до Соснівської та Придніпровської районних прокуратур, Соснівська, у свою чергу, – до кримінальної міліції у справах дітей. Не дочекавшись реакції прокуратури, молодь вирішила звернутися до губернатора як до гаранта Конституції в Черкаській області. Зібравши 202 підписи небайдужих черкащан, їх направили відразу до двох керманичів – міста та області.

22 червня о 4-й годині ранку

ARIES — Wed, 23 Jun 2010 07:24:10 +0000

Дівчинка промандрувала половину країни, втікаючи від війни

Валентина ВАСИЛЬЧЕНКО

Іринці Колесниковій у 1941 році було 10 років, коли 22 червня мати відправила доньку погостювати до старшої сестри на літні канікули. Сестра вийшла заміж за льотчика і мешкала на аеродромі в Сальцях Ленінградської області.

Німецький ас строчив по дітях із кулемета

і сміявся

23 червня аеродром бомбили. Із будинків вибігали жінки, діти. Фашистські льотчики поливали їх кулеметним вогнем. До цього часу Ірина Василівна не може забути посмішку німецького аса, який строчив по ній, маленькій дівчинці, кулеметною чергою.

Почалася евакуація населення. Іра опинилася із сестрою на Ішимській переправі. На військовому аеродромі, куди прибули евакуйовані родини військових льотчиків, залишилося всього дві сім'ї. Сестра побігла в військкомат по документи і затрималася. Сім'я евакуйованих полетіла, а Іра залишилася. Незабаром дівчинка дізналася, що літак із біженцями наші прийняли за фашистський і розстріляли. Так, через те, що сестра запізнилася на літак, вони дивом обоє залишилися живими.

Сестра добилася, щоб її відправили на фронт. А 10-річна Іра опинилася в евакуації в селі Тинькові Івановської області. На вагонах поїзда з евакуйованими людьми були намальовані червоні хрести, які нагадували, що в потягу перебувають лише поранені і мирні люди. Але їх нещадно бомбили. Люди ховали в дорозі вбитих і їхали далі.

Діти відразу подорослішали. У школі висіла велика карта. Вранці уроки починалися з того, що педагоги на карті відзначали останні зведення боїв радянських військ. Книжки мали лише вчителі.

Люди зі страхом чекали на похоронки з фронту. В родинах розігрувалися трагедії. Ірина Василівна згадує про долю молодої вчительки Ганни Олексіївни. Жінка була вагітною. Її чоловік воював на фронті. Прийшло повідомлення, що він загинув. Під час передчасних пологів померла дитина вчительки.

Ганна Олексіївна пішла на фронт, щоб помститись фашистам за смерть чоловіка. Вона писала дітям зворушливі листи. Незадовго до Перемоги в 1945 році вчительку вбили фашисти.

Поле мерзлої картоплі рятувало дітей від голоду

Дітям доводилося нелегко. Вони голодували. Продукти видавали за картками. На базарі можна було виміняти щеницю – зелені листки від капусти. Їх сікли і солили. У школі учням видавали 50-грамові булочки. Із нетерпінням діти чекали 14 години дня, коли в шкільній їдальні видавали гарячі обіди – ріденький супчик із краплею крупи.

Влітку сестра купила на Іванівському комбінаті мануфактури стрічки і залишила Ірі. Ірина вимінювала в селян на кілька метрів стрічки 2 склянки пшона, 2 картоплини і з того й жила. Діти, як могли, допомагали фронту, ходили по хатах і збирали брухт. Люди жили бідно, і господині часто вирішували, що краще залишити в хаті – чайник чи каструлю? Більше ніякого посуду не було. Повагавшись, на брухт віддавали чайник. Іра з подругами відвідувала тиловий шпиталь, читала пораненим вірші, писала листи, прасувала бинти, чистила картоплю. Вона ходила по хатах і збирала для фронту теплі речі. Ірину забрала до себе літня жінка. Троє її синів пішли воювати на фронт, і бабця жила одна в хаті.

Голова сільради дозволив людям перекопати поле з мерзлою картоплею, щоб хоч чимось можна було підхарчуватися. Він розкрив силосну яму з капустою і дозволив людям брати корм худобі.

Важко було дістати хліба. Пекарня в селі працювала один день на три-чотири дні. Лягаючи ввечері спати, Ірина мріяла, коли зможе вдосталь наїстися хліба.

Навчання в школі розпочиналося 1 жовтня. Ціле літо і вересень учні працювали в колгоспі. Горбатий бригадир Сергій Мамаєв призначив десятирічну Іру старшою над учнями. Він дав дівчинці воза з кобилою. Діти перевертали, сушили сіно. Вила були важкі, виснажені від голоду діти ледь піднімали їх. Цукру не було. На листя буряка клали чорниці і запікали в печі. Запеченою чорницею ласували, як надзвичайними ласощами.

Москва салютує перемогам над фашистами

У 1943 році відгукнулися батьки. Мама продовжувала жити в їхній квартирі в Москві. Іра повернулася додому, пішла вчитися в рідну школу.

Вона пам'ятає перший салют, який Москва давала на честь переможців у битві на Курській дузі. Москвичі обіймали одне одного і плакали. У кожного на фронті воювали рідні. В сім'ї Іри били фашистів шестеро – батько, сестра, зяті, в 1945 році всі вони повернулися додому живими.

У школі дітям, чиї батьки загинули на фронті, видавали ордери, а на них вручали парусинові туфлі. Учні мастили взуття гуталіном і форсили, немов модельним.

Ірина вчилася на відмінно і як відмінниця отримала один ордер на туфлі, а на другий ордер їй видали шкільну форму.

Ірина Василівна пам'ятає урок математики в школі, велику класну дошку. Сувора вчителька математики впіймала Ірину на підказці і наказала залишити клас. Дівчина стояла в коридорі. Назустріч їй біжить директор школи Зяблева, обіймає за плечі ученицю, пригортає до себе: «Колесникова, дорогенька, війна закінчилася!»

Продзвенів дзвінок, Ірина нетерпляче чекає, коли з класу вибіжать однокласники. Але вчителька тримає учнів у класі на перерві. Ірина як вихор влетіла в клас і на повні груди закричала: «Ура! Війна закінчилася!» Клас вибухнув радістю. Багато дівчаток сміялось і плакало водночас – вони отримали похоронки на батьків. Таким Ірині Василівні запам'ятався день 9 травня 1945 року.

Тієї весни до Іри прийшло і перше кохання. Повернувся з фронту її сусід Петро Колосков. Сімнадцятирічний юнак пішов добровольцем на війну і повернувся додому бувалим фронтовим офіцером. Петро ніколи не любив розповідати про війну.

Іра закінчила десятирічку, отримала вузівський диплом педагога і вийшла заміж за Петра, змінила дівоче прізвище Колесникова на Колоскова. А чоловіка направили працювати в Черкаси.

Дніпро переходили вбрід, а Черкаси тонули в садах

Ірина Василівна пам'ятає Черкаси 1953 року, коли приїхала сюди з чоловіком. Це був невеличкий райцентр, у якому розташувалася велика військова частина. Жінку вразили чепурні хатинки-мазанки. У центрі міста стояла двоповерхова пошта.

Ще не з’явилося Канівське водосховище. І по вулиці Пушкіна вона, молода вчителька, спускалася до Дніпра. Мілку річку можна було перейти вбрід. Чоловік любив катати дружину на човні. На протилежному березі Дніпра села тонули в садках. Селянки виносили до шляху фрукти й овочі в кошиках, масло, сир, сметану.

Люди були привітні, щирі серцем. Ірина Колоскова отримала призначення працювати в школі № 4. Педагоги поставилися до колеги доброзичливо. Усі програми викладалися українською мовою.

– Звідки ви, корінна москвичка, знаєте українську мову? – запитували в неї педагоги.

– Від вас, – відповідала Ірина.

Перший випуск її класу припав на 1959 рік. Відтоді випускники різних років навідують улюблену вчительку двічі на рік – на День учителя і на День педагога.

Вона пишається своїми учнями і вважає, що недаремно прожила життя. Адже стільком дітям вона дала путівку в широкий світ.

Її донька вийшла заміж за випускника маминого класу. Ірина Василівна чотири десятки літ віддала школі. Останнім часом працювала завучем школи № 9. Звідти і пішла на пенсію.

9 років тому помер її чоловік. Але Ірина Василівна не замкнулася в своєму горі. Вона активно працює в міській спілці ветеранів війни.

Ми маємо бути вдячні сивочолим ветеранам за прекрасну традицію, започатковану в Черкасах, збиратися на пагорбі Слави 22 червня о 4-й годині ранку...