Юлія ФОМІЧОВА

– На останній сесії обласної ради було знову поруше-не питання фінансування гемодіалізу. Знову заточилася дискусія. Яка Ваша думка з цього приводу як медика?
– Я 30 років відпрацював у галузі охорони здоров'я, і я знаю ті деталі, які можуть не знати інші. Коли держава не давала коштів раніше, такі хворі помирали. Коли ми почали купувати штучні нирки, ми забезпечували хворих тільки діалізаторами, а всі інші розхідники вони купували самі. Але сьогодні ситуація змінилась: нам вдається оплачувати лікування цих хворих. Я б хотів, щоб сьогодні і хворі зрозуміли це, і наші громадяни, що треба дякувати владі, що вона сьогодні зуміла знайти ці кошти. Бо це не заслуга тієї опозиції, яка себе б'є в груди, що вона вирішила проблему. Це не вони вирішили проблему. Влада області закладає у бюджет ці гроші. Найкраще вирішена проблема в Черкаській області з-поміж інших регіонів, тому що цим складним способом лікування користується найбільша кількість хворих із хронічною недостатністю. Люди навмисне прописуються в нашій області, аби лікуватися у нас. Якщо хворим гіршає у «Фрезеніусі», чому його переводять до обласної лікарні? Минулого року так сталося із двома пацієнтами. Треба розбиратися у ситуації перед тим, як робити гучні заяви.

– Любов Майборода пропонувала забрати один мільйон гривень із фінансування газет «Нова доба» і «Черкаський край», щоб додати коштів на гемодіаліз, аби не спустошувати місцеві бюджети. Які взагалі подальші плани на ці видання – обласна рада не братиме приклад з облдерж-адміністрації, вийшовши зі складу засновників?
– Це питання не раз пору-шували на порядку денному засідань. Я думаю, що з часом засоби масової інформації взагалі будуть самостійними. З урахуванням того, як у Черкасах склалася ситуація зі ЗМІ, зокрема по наших двох газетах, їх сьогодні пускати в самостійне плавання ризиковано. Незабаром засоби масової інформації, які не будуть користуватися попитом у читачів, відпадуть самі по собі. Аби ми вийшли із засновників «Нової доби» і «Черкаського краю», вони б цього року не вижили. Це не значить, що ми втручаємось у їхню роботу, але хочеться дати їм стимул для того, що вони сьогодні мають самі працювати на себе. Подивимось, як вони потужно запрацюють із новими керівниками.

– Ви так довго пропрацювали в медицині. Чи тепер на посаді голови облради галузь охорони здоров'я є для вас пріоритетом? І чому, до речі, не виконується Ваша обіцянка побудувати нову поліклініку обласної лікарні?
– Пріоритети в суспільстві визначає громада. Соціологічні обстеження показують, що сьогодні людей хвилюють дороги, соціальне забезпечення, житлово-комунальне господарство, охорона здоров'я. Через те влада повинна працювати не в одному якомусь напрямку. Завтра прийде на мою посаду освітянин, тоді ще хтось – і так і пріоритети визначати? Я вважаю, що це неправильно. Я людина більше державна, в мене немає ніяких власних інтересів, бізнесу, я працюю у команді, в яку мене за-просила Партія регіонів для того, щоб у цій команді зробити щось і залишити про себе якісь гарні спогади для людей. Поліклініка обласної лікарні – одна з найгірших в області. Мабуть, немає жодної районної поліклініки такого низького рівня, як обласна. Будучи розрахованою на 150 відвідувань, вона несе навантаження на 600 відвідувань. Я вже не кажу про умови. Ми сьогодні не будуватимемо поліклініку для обласної лікарні, ми будуємо обласний медичний консультативно-діагностичний центр, у який би кожна людина з будь-якого куточка нашої області могла б приїхати, за день-два пройти обстеження і отримати всю інформацію про стан свого здоров'я. А для цього його потрібно оснастити сучасним обладнанням. Якщо нам вдасться це зробити, це буде гарним внеском.

– А як з обіцянками щодо збільшення фінансування медикаментозного забезпечення постраждалих унаслідок чорнобильської катастрофи? Є нарікання, що все лишилось на тому ж рівні…
– Щороку ми збільшуємо фінансування на мільйон гривень. На попередній сесії ми додали ще 200 тисяч гривень, виходячи на загальну суму 6 млн. 200 грн. І це, окрім коштів, які виділяє держава. Між самими чорнобильцями є там свої нюанси, щось вони там між собою не ділять…

– Планувалося також відкрити по області 23 нові дитячі садочки. Як просувається робота в цьому напрямку?
– Відкрито вже 17 дошкільних дитячих закладів. Такого ніколи не було. Ви приїдьте в Христинівський район, село Верхнячку. Цукровий завод утримував там два дитячі садочки. Завод викупили, продали на брухт, заробили гроші, і на цьому все закінчилось. Влада відновила от один із садочків.

– Торік обласною радою було впроваджено ініціативу, згідно з якою за кожним депутатом було закріплено по одному історичному пам'ятнику. Минув рік. Як Ви вважаєте, чи упорались депутати з поставленим завданням?
– Думаю, що з цим завданням вони упорались, хоча підсумків ще підбито не було. Однак ми підемо далі, зібравши за допомогою Ради ветеранів інформацію про всі потреби тих, хто пережив війну, і перевіривши палати інвалідів Великої Вітчизняної війни, і дослідивши інші проблеми. Я ставлюся до па-м'ятників, як до нашої історії, і вважаю, що вони мають нагадувати нащадкам про минуле.

– Яка ваша думку щодо поділу округів? Адже свої пропозиції до ЦВК подавала обласна влада і майже всі вони були враховані.
– З урахуванням того, що в кожному районі не живе 140-150 тисяч виборців, треба якось прирівнювати кількість електорату, але немає такої арифметики і не можна змусити кожен район не розширюватись більше ніж на 100 тисяч. Вдало чи не вдало, судити можна за однією схемою: які б не були варіанти, когось вони все одно не задовольнять. Якщо кількох осіб попросити зробити це, кожен розпише по-своєму.

– Однак опозиція вважає, що їй так само палиці в колеса вставляють. Як ви, до речі, ставитесь до того, що вона нарікає, мовляв, в обласній раді її голоси нічого не значать?
– Я свого часу був депутатом обласної ради п'ятого скликання. Ніхто тоді не ображався, що «Наша Україна» і «Батьківщина» були в більшості, а тому були ключовими у прийнятті рішень. Опозиції це завжди не до вподоби, адже є партійна дисципліна і слід дотримуватися її. Мені шкода, але я почав помічати, що деякі опозиційні депутати часто говорять не те, що думають, а те, що їм велять. Однак це нормальне явище в політиці.

Михайло МАЛІНІН

Нещодавно об'єднана опозиція Черкащини назвала ймовірних кандидатів-мажоритарників. Проте найвідомішої опозиціонерки Черкас Любові Майбороди серед них не виявилось, хоча вона сама планувала йти до парламенту від ВО «Свобода». «Вечірка» запитала у Любові Майбороди про політичну кухню Черкас напередодні виборів.

– Ви неодноразово заявляли про свій намір балотуватися до Верховної Ради від ВО «Свобода». Однак нещодавно головний свободівець області Михайло Вакуленко заявив, що висуватись від «Свободи» будуть ті політики, які тривалий час перебувають у партії і довели свою відданість.
– Так, я маю намір балотуватися від міста Черкаси. Так само я вважаю, що ВО «Свобода» є тією політичною силою, яка сьогодні потрібна Україні. Щодо мого висунення, то це буде вирішуватись усередині партії. Поки що це особиста думка Михайла Яковича.
– Нещодавно керівники черкаських обласних осередків «Батьківщини», «Фронту змін» та «Свободи» заявили про узго-дження кандидатів від опозиції по мажоритарних округах. Чи вдасться їм це зробити, чи ближче до виборів розсваряться?
– Ідея дуже гарна. Думаю, в окремих округах узгодження буде, проте, можливо, не скрізь. Зараз важко про це говорити. Оскільки відсутня прозора процедура обрання узгодженого кандидата. На сьогодні процедура узгодження кандидатів проходить підкилимно...
– Усім відомо: аби потрапити у Верховну Раду, треба мати величезні кошти. За різними оцінками, бюджет виборчої кампанії складатиме близько 3 млн. доларів, і то це за скромними підрахунками. Де ви плануєте брати гроші на вибори?
– Виборча кампанія має три основні ресурси: час, люди та гроші. Тому перебільшувати значення грошей не варто. Чим сильніший кандидат, чим ефективніше він використає час, тим менше треба буде грошей. Я маю досвід чотирьох виборчих кампаній до обласної ради та двох – до Верховної Ради. І знаю, якими коштами можна обійтись. Уже є люди, які мене фінансово підтримуватимуть. Проте саме на цих виборах, особливо у Черкасах, вирішальним фактором будуть не гроші, а особистість кандидата і його життєвий шлях.
– Ви постійно критикуєте діяльність мера Черкас Сергія Одарича. Але ж частина відповідальності у тому, що він прийшов до влади, лежить і на вас також. Адже ви агітували за Сергія Одарича та підтримували його.
– Ми зробили велику помилку, що побудували нашу з Сергієм Одаричем виборчу кампанію на оцінці його особистих якостей та особистих стосунків. У нього не було навіть передвиборної програми, і це виявилось фатальною помилкою. У черкащан немає можливості оцінити його конкретні дії, оскільки він нічого їм не обіцяв. У нього авторитарний стиль керування, тому думка інших не враховується. Наше місто постійно лихоманить безкінечними експериментами мера: скороченнями, оптимізаціями, реорганізаціями, об'єднаннями, переселенням і так далі…
– Незважаючи на це, імпічмент проти Сергія Одарича, який ініціювали соціалісти, більшість черкащан так і не підтримала.
– Я б не ставила на цьому крапку. Те, що було зібрано 19 тисяч підписів, – це високий результат. Шкода, що цю ініціативу не підтримали насамперед праві партії. Тут спрацьовує наш феномен у першу чергу показувати самого себе. Мені б хотілося, щоб у Сергія Олеговича сьогодні з'явилась реальна опозиція, яка б не просто кричала: «Ганьба Одаричу!», а на кожній сесії пропонувала альтернативні рішення. Я б рекомендувала опозиції домогтися уведення електронної системи голосування. На сьогодні Черкаська міська рада – чи не єдина рада в Україні, де голоси депутатів рахують у ручному режимі. Незалежно від того, як голосують депутати, лічильна комісія визначає необхідний результат. Говорити про якісь європейські досягнення, Грузію чи всесвітні технології і разом із тим займатись «підрахуйством» – це ганьба для Черкас!
– Яка проблема, на вашу думку, є сьогодні найбільшою у Черкасах?
– Це недовіра до влади – як міської, так і обласної. Думаю, що і медики, й освітяни, і працівники культури мало підтримують міську владу. Особливої підтримки немає і в губернатора Сергія Тулуба. Об'єднання пологових будинків, бажання переселити дитячу поліклініку № 2, ремонт доріг – це все локальні речі. Насамперед треба враховувати думку черкащан. Тому не можна такі рішення приймати без економічного обґрунтування та публічного обговорення… Особливо мене турбує те, що міська влада випустила на 60 млн. грн. муніципальних облігацій для ремонту доріг. У час економічної скрути, коли йде зменшення ВВП та виробництва, брати такі позики, м'яко кажучи, нерозумно. Це авантюра. Щороку місто повинно заплатити близько 8 млн. грн. одних тільки відсотків із кредиту. Для порівняння: це два річні бюджети розвитку для медицини. Через 4-5 років на Черкаси очікує дефолт, але Одарича тут уже може й не бути...
– Ви натякаєте, що він може стати депутатом Верховної Ради?
– Мені невідомо про його наміри. Хоча для нього це був би найоптимальніший варіант, якби він пересів до парламенту. Ніякої відповідальності за те, що робиться у Черкасах, і депутатська недоторканність.
– Нещодавно Соснівський районний суд м. Черкаси визнав винним секретаря Черкаської міської ради у корупції. Зараз це рішення оскаржується. Як ви думаєте, чи вплутана тут політика і як далі розвиватимуться події?
– Віктор Горкун не забезпечує дотримання регламентних процедур проведення сесії та реалізації ініціатив депутатів. Він повністю «ліг» під Сергія Одарича. Ви мене вибачте, отримувати 9 тис. грн. зарплати за таку роботу – це нонсенс. Важливо, щоб секретар розумів, що міська рада є противагою виконавчим структурам ради, а не її підстилкою. Я думаю, що обласне керівництво Партії регіонів зацікавлене в заміні Віктора Горкуна. Разом із тим Сергій Одарич буде докладати всіх зусиль, аби зберегти зручного для себе секретаря.
– Як ви зараз оцінюєте діяльність губернатора?
– Великою заслугою Сергія Тулуба є відкриття обласної дитячої лікарні. Позитивним є також те, що він став на захист муніципального оркестру і з обласного бюджету виділили кошти на його утримання. Однак найбільшим випробуванням для губернатора буде його поведінка під час парламентських виборів. Він просто зобов'язаний забезпечити чесність і прозорість виборів та рівні умови для всіх учасників, а не перемогу провладної чи будь-якої іншої партії.

Юлія ФОМІЧОВА
Yulcha3193@rambler.ru
097-647-93-27

– То з чим зустрічає День захисника Вітчизни українська армія?
– Свято ми зустрічаємо напередодні весняного призову до лав Збройних сил України. Кількість призовників зменшилася, через що протягом останніх чотирьох років ми за призов відправляємо до армії 920-950 осіб. Планового завдання щодо призову ще нема на цей рік, але кількість строковиків зменшиться приблизно на 100 осіб за попередніми прогнозами. Це пов'язано насамперед зі скороченням армії загалом. Окрім того, збільшується кількість військовослужбовців за контрактом. Щороку ми призиваємо близько 250 таких військовослужбовців, які будуть проходити службу за контрактом. Це молоді люди, які відслужили, а також які не проходили військову службу, але мають військово-облікову спеціальність, отриману під час навчання, виявили бажання служити за контрактом.
– А чи можна стверджувати, що охочих служити в армії більше, аніж місць в українських Збройних силах?
– Загальна кількість призовників Черкаської області складає всього 4% із тих, хто перебуває на обліку, а на обліку перебуває 30 тисяч юнаків, які підлягають призову. Із них близько половини мають право на відстрочку у зв'язку з навчанням, станом здоров'я, сімейними обставинами та іншим, що передбачено законом. Я хочу сказати громадянам, щоб не боялись військового комісаріату. Армії потрібні перш за все люди, які мають велику мотивацію до служби, відповідні морально-етичні якості, стан здоров'я, що дозволить витримати фізичне навантаження, рівень освіти. До армії призиваються в Україні щороку близько 26 тисяч осіб, із них із Черкаської області щорічно близько 1800. При цьому на призовну комісію ми викликаємо близько 10 тисяч юнаків, перевіряємо стан їхнього здоров'я, визначаємо придатність до служби в армії. Закон змінився: якщо раніше був загальний військовий обов'язок, то зараз загального військового обов'язку немає. Проте, якщо трапиться якийсь конфлікт і буде проводитись часткова чи загальна мобілізація, військово навчені ресурси, які є на обліку, будуть у тій або іншій мірі призиватися до Збройних сил. Ми маємо планове завдання, робимо відбір кандидатів, ураховуємо побажання призовника, його відповідність критеріям відбору. Якщо раніше ми проводили розшук, залучали представників силових структур, то зараз усе не так. Ми вже не шукаємо юнака для того, щоб доставити на призовну дільницю, провести обстеження і направити до Збройних сил. Якщо людина не з’являється до військкомату, отже, за морально-діловими якостями вона не підходить для служби в армії. Ми таких не призиватимемо, однак вони обмежені у своїх правах: тоді виникають проблеми із пропискою, отриманням закордонного паспорта. ОВІРи тільки з нашого погодження дають дозвіл на виїзд за межі України.
– Якщо до армії беруть не всіх, то, певно, частіше виникає спокуса зробити білий квиток чи підробити документи, дати хабар…
– Безумовно. І є шахраї, які цим користуються. Тільки в місті Черкаси проживає 10 тисяч призовників, а призиваємо з них ми тільки 900. «Доброзичливець», знаючи про це, з'являється до людини, яка психологічно не готова прийти і розповісти про свої проблеми у військовий комісаріат, обіцяє допомогти. Приїжджає до військкомату, походить по коридорах та говорить, що вирішив проблему, отримавши за це винагороду. Тому, якщо проблема є, потрібно не боятися і з'явитися на місце проживання до військового комісара. І тоді не буде ніяких проблем із хабарами. Якщо тільки з'являється посередник – це 90-відсоткові шахрай. Я вам можу привести як приклад випадок минулого року: юнак подав заяву на отримання закордонного паспорта, а його родич запропонував свою допомогу всього за триста доларів. Юнак випадково дізнався про те, що довідка йому належить за законом, адже той мав повне право на відстрочку. Був також випадок, коли лікар однієї із лікарень міста працював у призовній комісії. Маючи доступ до медичних документів призовників, він знав, що цей хлопець по документах має всі права на відстрочку за станом здоров'я, але «допомагає» за окрему винагороду. Його затримав відділ із боротьби з економічними злочинами, виключили зі списку цієї комісії. Нам соромно, що ми погано відібрали кадри.
– Чим іще, окрім призову, займається військовий комісаріат?
– Призов – це одна з функцій військового комісаріату, яким ми займаємось тільки з квітня по травень і з жовтня по листопад. Головне завдання військового комісаріату – підготовка і проведення мобілізації на території області, бо військ-комат створений в основному для цих цілей. Війни немає тому, що ми до неї готуємось.
– Як зменшилась кількість військових частин і куди потім дівається земля та майно, що їм належали?
– Кількість військових частин значно зменшилась: якщо черкаський гарнізон нараховував раніше більше 30 військових частин, то зараз їх 16. Цього року до кінця червня буде розформований Золотоніський зенітно-ракетний полк. Там уже лишився один підрозділ. Решту техніки передислоковано до інших військових частин. Тим, що пов'язане з підготовкою, продажем, вивезенням надлишкового майна, займається департамент надлишкового майна Міністерства оборони. Територія або продається, або передається органам місцевої влади. Так, на території колишньої військової частини у Черкасах по Ільїна мають будуватися новобудови, однак це не відбувається, на мій погляд, через фінансову кризу.
– Кого б Ви насамперед привітали із Днем захисника Вітчизни?
– Ветеранів, військовослужбовців… Хочу подякувати їм за добросовісне виконання своїх обов'язків у непростих умовах сьогодення. Ветеранам подякувати за їхній подвиг, за те, що вони продовжують передавати нам свої знання, приділяють увагу патріотичному вихованню молоді.

Досьє
Євген Курбет
Дата та місце наро-дження: 7 червня 1969 р., с. Гельмязів Золотоніського району.
Улюблена страва: борщ.
Любить читати: мемуари видатних полководців.
Сімейний стан: одружений, має сина і доньку.
Улюблений фільм: «17 миттєвостей весни».

ЦИФРА. Із 10 тисяч черкаських призовників тільки 900 одягають солдатську фор-му.

Депутат Черкаської міської ради, журналіст Володимир Мамалига ділиться із «Вечіркою» враженнями від перших тижнів роботи на посаді голови Черкаської обласної організації політичної партії «Наша Україна».

– То як складається ваша робота? Усе вдається?
– Нічого не змінилося у моїй особистій діяльності. Ще поки мені треба деякий час, щоб щось зробити, я тільки зараз починаю розбиратися з активістами по районах, контактувати з ними трохи…
– Зараз Ви прямуєте на засідання Ради опозиційних сил Черкащини, з якою співпрацювали і до того, як обійняли посаду в «Нашій Україні». Над чим зараз там працюєте?
– Я ініціюю створення міжпартійної депутатської групи, яка представлятиме опозицію, що має об'-єднуватися не лише в кабінеті, а й на рівні органів місцевого самоврядування.
– Йдеться про депутатські групи у Черкаській міській раді?
– Я говорю про міську раду, але казатиму і про обласну також, тому що деякі дії потребують узгодження.
– Коли Ви стали членом «Нашої України»?
– Членом партії став наприкінці 2011 року. Це був непростий вибір, непрості консультації, багато зустрічей, але я не приховував, що ведуться консультації на різних рівнях.
– Зокрема подейкують, нібито ви мали розмову і з губернатором Сергієм Тулубом щодо призначення вас на одну з посад…
– Ні, таких переговорів із Тулубом на будь-які кадрові призначення в мене не було, останній раз у Тулуба я був 8 серпня з Валерієм Воротніком, при розмові були присутні і прес-секретар Тулуба, і деякі посадовці, ми говорили про поновлення розслідування справи щодо замаху на нас. Розмова тривала понад дві години. До цього часу ще нічого не зроблено, але зараз почались якісь дивні активні рухи у цьому напрямку. Можливо, вплинула та розмова, просто був довгий інерційний шлях, можливо, вибори, а можливо, обрання мене на посаду голови обласної організації «Нашої України».
– У деяких районах області було створено районні видання під назвою «Наша Україна». Чи відомо Вам про ці видання і чи мають вони причетність до партії?
– Я про ці видання не чув і не знаю. Я заявляв, що будуть створені клоновані опозиційні видання, клоновані політичні проекти. Можливо, це якраз цього стосується. А можливо, це просто люди ініціативні бажають щось робити на місцях. Це, швидше за все, клони. Усе, що буде виходити поза моїм відомом, – це або провокація, або манія величі. Можливо, це і «Наша Україна», але не та.
– Чи не доводиться боротися з амбіціями Черевка і Каплія, які б могли претендувати на цю посаду?
– Із Черевком я періодично спілкуюся по телефону, раджуся з ним. Усе-таки він не один рік пробув на посаді. Черевко не збирається займатися активною політичною діяльністю, займається фахово своєю роботою. Із Каплієм ситуація інша. Я не можу ніяк активно з ним почати контактувати, думаю, що ми розпочнемо найближчим часом вирішувати проблеми по-іншому. Я щотижня буваю у Києві на політраді і порушу це питання.
– Віктор Ющенко – наразі формальний лідер партії?
– Віктор Ющенко бере безпосередню участь у партійних справах. Свій прихід у керівні органи я розпочав із візиту до Ющенка. Усі процеси ведуть у його кабінет, і це ні-яка не бутафорія, а практичне лідерство, будемо сподіватися, що все буде добре.
– Уже формуються списки кандидатів на парламентські вибори?
– Я давно в цій галузі працюю і можу заявити, що список кандидатів буде формуватися в останній момент. Усе, що говориться до цього, – це або піар, або антипіар.
– Активні діячі партії Павліченко, Столярчук зараз на щось претендують?
– Столярчук залишається головою міської організації, але, за моїми даними, він не має наміру продовжувати політичну діяльність. Павліченко є першим моїм заступником по партії, але скоро скликатимемо раду і вирішуватимемо, як розставити людей.
– Нині стало модним ставити керівниками партій «заїжджих варягів». Вас не лякає те, що Вас можуть використати і скоро Ви станете непотрібними?
– Я поки що туди пішов, не сподіваючись, що через рік стану головою Черкаської ОДА, я пішов, щоб мати підтримку і певне коло однодумців, бо за останні місцеві вибори я зрозумів, що важко триматися і мати колову оборону. Чи стану потрібним? Мене важко не помічати, я вмію примушувати себе бачити і на мене зважати.
– До парламенту будете балотуватися?
– Зважаючи на рішення партії. Будуть переговори з можливими спонсорами, є цілий ряд умов, які потрібно виконати. Я не в тому віці, щоб просто заради цікавості брати участь у виборах. Окрім того, я зараз фінансово позбавлений засобів до існування, за що «спасіба жителям Донбаса». Телеканал не працює, я просто стою на обліку в центрі зайнятості.
– Вам пропонують там роботу?
– Ні.
– За що ж тоді живете?
– Є завжди друзі та родичі, які не дадуть загинути багатодітній родині.
– «Наша Україна» вже має спонсорів на Черкащині?
– Якщо написати їхній перелік, це означатиме, що до них прийдуть хлопці у кашкетах і спитають із них. Зараз весь бізнес на Черкащині задушений. Ті всі балачки про економічне зростання, про десятки тисяч робочих місць залишаються лише порожнім звуком, не більше. Тому говорити про якихось спонсорів нашої України – це романтизм. Є невеликі бізнесмени, навіть не середньої ланки, бо більш-менш крупному бізнесу потрібно співпрацювати з владою. Навіть якби в мене були спонсори, я б зараз вам про них не сказав.
– Не лячно воювати із владою, яка має потужний адмінресурс і вміє ним ефективно користуватися?
– Користуватися вміють, я це визнаю на своїй шкірі. Чи не страшно воювати? Я не боюся нічого.
– Що може вплинути на вас, щоб ви відмовилися від політичної кар'єри?
– Економічне зростання і покращення життя вже сьогодні. Я б із задоволенням знімав документальні фільми про Черкащину, її краєвиди, в школі історію викладав би, працював в аналітичній журналістиці, а не займався б репортажами і не показував би свою блискавичну реакцію, яка в мене ще залишилась.
– Який нинішній склад «Нашої України»?
– Залишились тільки ті, які є ідейні, а не ті, які є за гроші.
– На що Ви сподіваєтесь, керуючи партією із таким низьким рейтингом?
– У мене до Ющенка одна претензія: коли він говорив: «Бандитам тюрми!», його м’якість не довела до кінця жорсткої лінії. Він мав такий кредит довіри, що ті повноваження, які зараз має Янукович, міг отримати раніше. А він цього не зробив. Тому я підтримую жорсткіші дії.

Аварія на очисній станції у Бортничах, яка очищає побутові стоки Києва та кількох міст-сателітів, учергове нагадала про катастрофічний стан українських каналізаційних мереж. Чи може подібне повторитися у Черкасах, наскільки до цього готові місцеві фахівці та кого ми можемо затопити фекаліями, «Вечірка» запитала у директора КП «Черкасиводоканал» Сергія Овчаренка.

– Чи може у Черкасах трапитися подібна ситуація, як у Бортничах?
– Звичайно, може. І не тільки у нас, а й у будь-якому іншому місті України. Стан каналізаційних мереж скрізь однаковий. Імовірність аварії залежить від того, чи є у підприємства гроші на модернізацію колекторів. А зараз практично всі водоканали в Україні збиткові, оскільки працюють за нерентабельним тарифом.
– КП «Черкасиводоканал» теж збиткове?
– Так. На сьогодні тариф на водопостачання занижений десь на 50%. Як результат, у нас лише за попередній 2011 рік більше 12 млн. збитків. А ці гроші могли б піти на капітальний ремонт систем водопостачання та каналізаційних мереж.
– Якщо тариф нижче рентабельності, то відповідно до чинного законодавства різницю держава повинна відшкодовувати.
– Раніше тариф на водовідведення та водопостачання установлював виконком міської ради. Тому було вчасне реагування на зростання собівартості послуг і поступове підвищення ціни. Тоді наше підприємство не було збитковим. Із кінця 2010 року тариф установлює Національна комісія із регулювання комунальних послуг. Різницю у тарифах нам ніхто не відшкодував, а це більше 12 млн. грн. За нашими прогнозами, якщо тариф не зросте, наші збитки становитимуть більше 24 млн. грн. Вихід один – збільшувати тариф як для підприємств, так і для населення. Щоб КП «Черкасиводоканал» працювало хоча б із нульовою рентабельністю, тариф для населення треба збільшувати з нинішніх 3,87 грн. за кубометр води водопостачання та водовідведення до 5,30 грн.
– Наскільки зношені каналізаційні мережі Черкас?
– Основні магістральні мережі в Черкасах збудовані у 70-80 роках минулого століття. У нас більше 70% зношених труб.
– То виходить, що черкащани, як на пороховій діжці, аварія може трапитися у будь-який момент?
– Не зовсім так. Страшна не стільки сама аварія, а можливість комунальних служб швидко її ліквідувати. Наприклад, на Бортницькій станції аерації провал стався перед насосною станцією, а це не най- страшніша ситуація, оскільки там ще є обвідний колектор, який зараз увімкнений. Тому найближчим часом аварійний колектор полагодять. Ми також готуємося до ліквідації подібних ситуацій. Цьогоріч плануємо придбати два насоси для відкачування стічних вод. Окрім того, я думаю, що цього року на три-чотири мільйони відремонтуємо і колектор на вулиці Чигиринській. Тому комунальної катастрофи у нас не буде.
– У випадку аварії каналізаційного колектора кого ми можемо затопити фекаліями?
– За останні десять років витоків у Дніпро не було. У нас є технічна можливість за рахунок обвідного колектора цього недопустити.
– Де найбільша ймовірність виникнення аварії? Який колектор у нас найстаріший?
– Колектор на вулиці Чигиринський збудували ще 1962 року, він на два роки старший за Бортницький. Тож цьогоріч уже можна півстолітній ювілей святкувати. А термін експлуатації розрахований на 35-40 років… Схожа, як у Бортничах, аварія у нас трапилася саме на колекторі по вулиці Чигиринській у листопаді минулого року.
– Але ж на ремонт колекторів постійно виділяються кошти. Що заважає ефективно їх використати?
– Нічого не заважає. Коштів недостатньо. За останні десять років на поточний та капітальний ремонт каналізаційних мереж нами було витрачено 6,7 мільйона гривень. А нам лише на реконструкцію та заміну двокілометрового колектора на Чигиринській необхідно 24 мільйони гривень. Окрім того, там є ще й технічні проблеми. Рівень ґрунтових вод знаходиться завглибшки 3-4 метрів, а колектор – 7 метрів. Тому перед тим, як проводити ремонт, необхідно робити ще й водопониження. А в Черкасах тільки протяжність головних каналізаційних колекторів становить 28,7 кілометра. Усього ж на балансі нашого підприємства перебуває 267 кілометрів каналізаційних мереж.

Тетяна МАРТИНОВА

– Після виступів на останній сесії ви потрапили у немилість керівництва області.
– Три роки обговорюємо одне питання: хто забере обкомівську дачу. Ну невже у нас немає інших проблем? Чиновники стверджують, що на утримання дачі немає грошей, тож її необхідно виставити на аукціон. Ну це ж дурню зрозуміло, хто її купить! Але прізвище буде інше (сміється). Я з цим питанням виступив у засобах масової інформації, після чого їм наполегливо не рекомендують мене показувати.
– Інколи складається враження, що на сесіях обласної ради ви озвучуєте позицію керівництва області, коли воно її висловити не може.
– Я звик мати свою думку. Так, я є радником губернатора на громадських засадах і раніше у своїх виступах підтримував його політку. Але ми мали кілька серйозних розмов із приводу кадрових питань, розвитку області і в ряді проблем не зійшлися у своїх баченнях. Наприклад, цього року в області здано в експлуатацію 225 об'єктів. Створено тисячі робочих місць. Де вони? За всю історію свого існування Черкащина ніколи не опускалася на 22-27 місце по Україні за рядом економічних показників. Ми стабільно йшли п'яті-сьомі.
– Багато людей, які прийшли у нашу область на керівні посади, навіть житла собі тут не купує. Черкащина для них – перевалочний пункт.
– Це вам може сказати лише Президент України Віктор Янукович, більше ніхто. У мене інше питання: а що, Черкащина не має своїх кадрів?
– Чи не підтверджує кадрова лихоманка, що трясе кабінети обласної влади, непослідовність її керівництва?
– Найбільша проблема у нас у тому, що кожен, ставши керівником, набирає кадри не за професійними якостями, а за особистою відданістю. За декілька місяців розуміє, що людина не спроможна впоратися зі своїми обов'язками, і знімає її з посади. І це не лише проблема Черкащини, це проблема усієї країни, і починається вона зверху.
– Ключові посади області обіймають непрофесіонали?
– Якщо людина прийшла керувати районом, вона повинна мати мінімум п'яти-семирічний досвід керування сільськогосподарським підприємством. Село – це частка держави, і, пройшовши його, керівник знатиме виробництво, що таке фельдшерсько-акушерський пункт, школа, дитсадок, він набереться мудрості у роботі з людьми. Я колись казав головам адміністрацій: «Якщо ви не керували колгоспом і вас не послали, ви не можете керувати районом». По собі знаю. У 25 років я став головою колгоспу. Тоді буряка було багато, копали його зимою. Так сталося – затягнули. Райком наказав не поспішати викопувати, щоб цукристість не втрачати, а люди ж хочуть чим швидше вибрати. Я приїжджаю зранку, а мої працівники бунтують. Підхожу, питаю: «У чому річ?» І мене пре-красний механізатор, світла йому пам'ять, Байдюк Микола Петрович по-простому, по-сільському посилає. Я думаю: «За що? Я ж їм усе даю». І агроном Микола Іванович Колєснік пояснив: «Зрозумій їх, вони вже декілька років зимою копають буряк». Я опинився між райкомом і людьми. Тоді вперше задумався, кому служити: людям чи керівництву?
– Колись ви розповідали, що при багатьох губернаторах були «смотрящі» від адміністрації Президента. При вас був Вадим Льошенко, при Черевкові Петро Гаман. Чи є така людина при Сергієві Тулубі?
– Думаю, є.
– А хто ж цей «смотрящий»?
– Як на мене, він там не один, але стверджувати не буду.
– Складається враження, що країну просто «дерибанять». Особливо показовими є ситуації, коли через державні структури відбирають бізнес у людей, забирають підприємства.
– Минуло сім місяців, як я пішов із державного підприємства «Златодар». Я пішов за станом здоров'я. Це зараз я більш-менш нормально почуваюся, можу давати інтерв'ю, виступати на сесіях, а тоді дійшло до того, що не міг піднятися до себе в офіс. Уже півроку на цьому державному підприємстві новий керівник, якого не погоджує губернатор. Туди зайшла фірма. І, відверто кажучи, з усього видно, що йде приватизація підприємства. У нас була прекрасна медична частина, страхова медицина, їдальня. Ми створили всі умови для людей, на соціальні потреби витрачали 600 тис. грн. на рік. Сьогодні це все зруйноване, медична частина закрита, скорочено 250 працівників із 500.
– Земельна реформа – це також один зі складників розкрадання держави?
– Я проти земельної реформи, яку у нас хочуть запровадити, і сподіваюся, що вона безславно закінчиться.
– Як оцінюєте необхідність будівництва в області таких об'єктів, як річпорт, вертолітний майданчик, та ж сама дитяча лікарня?
– Ми, попередні керівники області, не звели дитячу обласну лікарню не того, що не хотіли, а тому, що вона не потрібна у такому вигляді. Ми неодноразово збиралися з цього приводу, ще коли я був губернатором. Покійний Анатолій Іванович Фесун (заслужений лікар України, керівник Черкаської обласної лікарні – ред.) доводив мені, що не потрібно цього робити. Ми прораховували, скільки в області буде дітей. Ще тоді було зрозуміло, що лікувальний заклад такого масштабу Черкащині не потрібен. Не вірю я і в перспективу річкового порту. Від Черкас до Києва ракета йшла п'ять із половиною годин. Якщо відродити це сполучення, то до столиці дістатися водним транспортом буде не лише довше, ніж на маршрутці, а й дорожче. Якщо ж говорити про вертолітний майданчик у Каневі, то я узагалі не розумію його призначення. Коли Шевченко для нас – святиня, то до нього треба йти пішки. За ці гроші краще б зробили дороги у Каневі, адже більшість туристів туди приї-жджає на автобусах та авто.
– На цьогорічних виборах ми отримаємо той самий склад у Верховній Раді?
– Думаю, ці вибори кардинально нічого не змінять. У нас немає опозиції. Там немає жодного солідного чоловіка, який би міг проаналізувати зроблені чинною владою кроки і запропонувати своє вирішення тієї чи іншої проблеми. Що, Любов Майборода – опозиціонер? Чи Леонід Даценко?
– Ви балотуватиметеся до Верховної Ради?
– Ні. По-перше, для цього треба мати здоров'я, а по-друге, гроші. Так сталося, що у мене сьогодні немає ні першого, ні другого. Без грошей виграти вибори зараз нереально. Щоб комісії правильно порахували, треба дати гроші. Навіть при тому, що мене знає частина області і я маю серед людей певний авторитет, на вибори знадобиться мінімум 3 млн. грн. Я красти не вмію і не можу, через це й пішов із посади губернатора. При мені ніхто не платив за посади, за звання та нагороди.
– А зараз платять?
– За руку нікого не ловив, тому й звинувачувати не можу. Усе це розпочалося ще при Медведчуку. Мене покликали туди і сказали, скільки грошей я маю зібрати у фонд партії. Я поцікавився, чи не переплутали вони область. Де на Черкащині можна зібрати такі суми? Щоб зробити план, мені б на лічильник довелося поставити навіть керівників сільгосппідприємств. Я тоді пішов із посади. Сьогодні ж уже дійшло до смішного. Продається усе. Нещодавно у Києві на зустрічі політичного бомонду я бачився із Василем Кременем. Питаю його: «Чи є ще в Україні ненаціональні університети?», на що він відповів: «А є ще керівники сільгосппідприємств – негерої?»

Володимир Лук'янець про...
Цьогорічний урожай:
– Цього року урожайність кукурудзи становила у середньому 10 тонн на гектар, у попередні роки вона сягала у середньому 6-7 тонн із гектара. Через державну політику українські виробники до 1 січня цього року за кордон не продали жодної тонни кукурудзи. Тепер наш урожай там не потрібен, бо 17 млн. тонн кукурудзи на європейський ринок продала Росія. У результаті на нашому ринку кукурудза була 1700 грн. за тонну, сьогодні ціна опустилася до 1300—1200 грн., бо внутрішній ринок перенасичений. Виникає запитання: на чиє сільське господарство працює українська влада?

ІЗ ПЕРШИХ УСТ

Місто військової промисловості:
– 75% підприємств області обслуговували військово-промисловий комплекс Радянського Союзу. На нього працювали «Ротор», радіоприладний завод, ЗТА, «Фотоприлад», «Хімреактив», «Хімволокно», «Орізон». Це виробництво на той час було найприбутковішим. Потім розпався Радянський Союз, ми залишилися біля розбитого корита, адже заявили, що наша країна позаблокова. Ракети на «Орізоні» виробляти могли, а каструлі ні. От і залишилася Сміла без основного підприємства, на якому працювало близько 25 тис. людей. Така ж доля спіткала й інші підприємства області.

Міст через Дніпро:
– Коли місто розвивалося швидкими темпами як великий промисловий центр, необхідно було забезпечити його спальними районами. Біля Панського хотіли намивати новий житловий район, і у Чапаєвці, де сьогодні дачі, там планувалося зводити спальний район на 75-80 тис. людей. За проектом місто мало бути 570 тис. І тоді виникло питання будівництва ще одного моста, щоб возити людей на роботу та доставляти продукцію, яку виробляли підприємства. Розмови, які сьогодні ведуться про виділення коштів із державного бюджету на добудову чи розширення черкаської дамби і мосту, є нічим іншим як планами.

Тетяна Мартинова
Vch14@yandex.ru

Напередодні Нового року депутати Черкаської міської ради 37-ма голосами затвердили новий генеральний план забудови Черкас. За ним наше місто житиме і розвиватиметься найближчі 20 років. Як зміняться Черкаси за два десятиріччя, що з'явиться і зникне з карти міста, читачам «Вечірки» розповідає головний архітектор Черкас, начальник управління планування та архітектури Черкаського міськвиконкому Микола Упир.

– Навіщо було розробляти новий генплан?
– Генеральний план, за яким ми донедавна жили, затверджений 1984 року. Він був розрахований на 20-25 років, тому законодавчо ми вже більше не могли за ним жити. Окрім того, змінилася економічна ситуація у країні, та й країна змінилася. За старим генпланом Черкаси мали розвиватися як місто великої хімії, що вже давно не відповідає потребам нашої громади. Тож ми потребували редагування та адаптації генплану до сучасних умов. Оновлений генеральний план зберігає наявну структуру міста. Не буде жодних «хірургічних втручань»: знесення великої кількості наявних забудов, зміни магістралей тощо. Головне завдання, яке стояло перед проектантами, – удосконалити те, що ми маємо, та усунути те, що нам заважає й надалі розвиватися.
– Які зміни передбачає новий генеральний план?
– У першу чергу ми плануємо переглянути призначення промислових територій. Зменшити їхнє значення як містоутворювального елементу.
– Як ви можете сьогодні передбачити, що через 20 років ці промислові території будуть нам не потрібні, а раптом з'явиться інвестор?
– Усі попередні генплани розроблялися на підставі політичних та економічних завдань, які ставила правляча на той час партія. Керівництво поставило завдання – затопити частину міста дніпровською водою, і все було підпорядковане цій меті. Визначили: «Камаз» – у Татарстан, а у Черкаси – хімію, і все! Ці розпоря-дження не обговорювалися, а виконувалися. Сьогодні ми не маємо тієї партії, і влада у нас міняється досить часто, тому й у містобудуванні ми керуємося зовсім іншими, професійними принципами.
Зараз кількість населення Черкас становить 289 тисяч людей. За найкращими прогнозами до 2031 року нас стане на 20 тис. більше. Тож потреби у створенні великої кількості нових робочих місць наразі немає. Окрім того, Черкаси розташовані у самому центрі України і Європи, тому не можна тут розвивати шкідливу для екології та людей промисловість.
– Виходить, що архітектори визначили, як нам жити у найближчі двадцять років?
– Це наш обов'язок, особливо тоді, коли цього зробити нікому. Слава Богу, що в архітекторів є така можливість. Ми визначили перспективи міста, і громада протягом двох років їх обговорювала. Всі важливі зауваження були враховані. І, повірте, протягом цих років я жодного разу не чув, щоб хтось сказав: «Розвиньте у нашому місті промисловість до тих обсягів, які вона мала за радянських часів».
– Як використовуватимуть звільнені площі підприємств хімічної промисловості?
– На сьогодні я не бачу, щоб вони активно звільнялися. Видозмінюється їхнє використання. Для прикладу, площі «Хімволокна» звільнилися, але вони не пустують, сьогодні там розміщено торговельно-розважальний комплекс «Екватор», сучасні види виробництва. Звичайно, ці площі не використовуються зі стовідсотковою рентабельністю для інвестора, але ж не все одразу. Потихеньку йде зміна їхнього призначення, переоснащення, перепрофілювання.
Через закриття підприємств та оснащення новітніми технологіями тих, які продовжуватимуть роботу, буде зменшуватися й їхня санітарно-захисна зона. У ній заборонене житлове будівництво. Раніше там знаходилися дачні ділянки, садові кооперативи. Тепер за рахунок скорочення цієї зони генплан дозволяє там будівництво котеджних кварталів.
– Які ще важливі для Черкас зміни містить новий генплан?
– Ми плануємо провести ревізію промислових кварталів, які розміщені на березі Дніпра, нижче за течією від вантажного порту. Там розташовані доки, приміщення рафінадного заводу, очисні споруди «Азоту», гаражі і ще Бог знає що. Це пухлина для нашого міста, адже протягом кількох кілометрів там розтяглися задвірки промислової зони. Ту територію без зменшення кількості працюючих та при збереженні її призначення ми хочемо перепрофілювати та привести до ладу. Згодом там планується намити ділянку так само, як колись була намита Митниця, на якій із часом буде розбито парк. Це не значить, що ми вже завтра візьмемося до роботи. Але сьогодні ми маємо підготувати грунт, аби наші нащадки могли втілити ці плани у життя.
– У новому генплані за-плановано зведення нових парків та скверів, де вони з'являться?
– В ідеалі усе місто має бути суцільним парком. Сказати сьогодні точно, скільки буде парків, а скільки скверів, я не можу. Але усе узбережжя – від мосту і до Червоної Слободи має бути рекреаційною зоною із пляжами, парками, набережним, де б могли відпочивати городяни.
– Що буде визначальним у житті міста? Якщо Черкаси більше не розвиватимуться як промисловий центр, то де ж працюватимуть люди і що нас годуватиме?
– Територія навколо аеропорту не годиться для зведення житлових кварталів, вона не підходить для влаштування зон відпочинку і для розміщення навчальних закладів. Єдине, для чого вона може бути використана, – для логістичних центрів. Для нас це абсолютно нова галузь народного господарства. Але Черкаси підходять для неї, як жодне інше місто країни. Ми роз-ташовані у центрі Європи і України. Візьміть Лондон й Ташкент – ми посередині між ними; Мурманськ та Анкара – ми посередині. Проектанти провели детальний аналіз, вивчали попит, тенденції розвитку світової та української економіки і дійшли висновку, що логістика – майбутнє нашого міста.
– Якщо Черкаси стануть центром логістики, то навіщо виносити за межі міста залізницю?
– Залізниця у нас як скіпка у пучці, як ніж у серці. Вона застаріла і не відповідає ні європейським, ні нашим стандартам, адже вона має бути двоколійна. Прийде час, коли нашу залізницю доведеться розгортати, прокладаючи поруч ще одну колію. І це вирішуватиметься не на місцевому, а на державному рівні, адже ця залізниця входить до системи залізничних доріг України. Уявіть на хвилину, скільки нам доведеться звільняти міської землі, аби поруч прокласти ще одну колію. Тому доцільніше буде винести залізницю за межі міста, а територію, яка у результаті вивільниться, використати для прокладання загальноміської автомагістралі. Ця дорога від мосту і вул. Менделєєва аж до Хімселища та аеропорту об'єднуватиме місто.
– Скільки коштувала розробка генерального плану інститутом проектування міст «Дніпромісто»?
– Близько 900 тис. грн., але ми ще мали витрати на аерофотозйомку, інженерні роботи. У цілому ж місто заплатило 2,5 млн. грн.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

І генплан Черкас
Протягом усього свого існування місто безліч разів зникало з лиця землі і відбудовувалося заново. До наших днів дійшли деякі будівлі, побудовані в XIX столітті, а більш ранні будівлі збереглися лише на старовинних листівках та в письмових свідченнях.
Система розташування вулиць і площ старої частини міста є одним із небагатьох в Україні пам'ятників містобудівного мистецтва.
Перший генеральний план Черкас був розроблений Вільямом Гесте 1815 року у стилі давньоримських міст із широкими довгими вулицями, що перетинаються під прямим кутом. Це була раціональна квадратно-гніздова система планувань вулиць.
Місто розбивалося на квартали, які забудовувалися по периметру. Усе необхідне для обслуговування потреб їхніх мешканців розташувалося у середині: конюшні, господарчі приміщення та вигрібні ями. До цього Черкаси забудовувалися відповідно до природного рельєфу та за бажанням городян.
Перший генплан нашого міста затверджувала не міська рада, а одноосібно імператор Олександр І.
ІІ генплан Черкас
Коли закінчилася Велика Вітчизняна війна, партія та керівництво держави стали на шлях глобальної електрифікації країни. Тоді було прийнято рішення про будівництво на Дніпрі великого каскаду гідроелектростанцій, що стало причиною затоплення близько 800 населених пунктів і частини Черкас – аж до сучасної вулиці Гагаріна. Усіх людей, що залишилися без житла, необхідно було кудись розселити.
Тож виникає потреба у створенні нового генерального плану міста, відповідно до якого у Черкасах з’явилася так звана Новостройка. Цей спальний мікрорайон простягся від кінотеатру «Мир» аж до Хімселища.
ІІІ генплан Черкас
Коли радянська влада розпочала будівництво розвинутого соціалізму, населення нашого міста стало зростати дуже швидкими темпами. Люди приїжджали працювати до Черкас, і зрозуміло, що їх необхідно було десь розселяти. 1984 року було розроблено новий генплан, який передбачав побудову у Черкасах великої кількості житла. Цей план передбачав появу таких житлових масивів, як Південно-Західний район, намив мікрорайону Митниця на місці затоплених під час будівництва Кременчуцького водосховища територій. За ним значні площі Черкас віддавалися під велику промисловість.
ІV генплан Черкас
Третій генплан був легітимним до останньої сесії міської ради, яка відбулася наприкінці грудня 2011 року. Тоді депутати Черкаської міської ради 37-ма голосами затвердили новий генеральний план забудови Черкас.

Як змінювалася кількість населення Черкас
На початку ХІХ століття у нашому місті проживало близько 4 тисяч жителів.
1897 р. – 29,6 тис.
1910 р. – 39,6 тис.
1926 р. – 39,5 тис.
1939 р. – 51,6 тис.
1959 р. – 85 тис.
1970 р. – 158 тис.
1977 р. – 229 тис.
1984 р. – 267 тис.
2005 р. – 293,3 тис.
2009 р. – 289,2 тис.

Де ознайомитися із генпланом
Із матеріалами генерального плану забудови міста можна ознайомитися на сайті Черкаської міської ради www.rada.cherkassy. ua або в управлінні планування та архітектури департаменту архітектури, будівництва і землеустрою Черкаського міськвиконкому за адресою: м. Черкаси, вул. Б. -Вишневецького, каб. 321, тел. 36-01-59.

У ПЛАНАХ

Залізниця
Розробники генплану пропонують перенести залізничний вокзал та залізничну колію за межі міста (у бік сіл Геронимівка та Руська Поляна). Вивільнені землі під вокзалом та колією, яка ділить місто навпіл і ускладнює схему руху транспорту, використати для прокладання автомагістралі. Ця дорога об'єднає мікрорайони Черкас від Соснівки до Хімселища і дасть можливість розвантажити транспортні шляхи міста.

Митниця
Завершення забудови намивних територій у мікрорайоні Митниця.

Набережна
Значних змін у новому генплані зазнає берегова смуга нашого міста. Тут будуть розбиті парки, сквери та набережні, аби городяни могли вільно прогулюватися уздовж Дніпра. Також по всій лінії узбережжя заплановано прокласти дорогу.
l У проекті пропонується перенести вантажний порт до Червоної Слободи. А також привести до ладу промислову зону, що розтяглася від вантажного порту вниз за течією. Там розташовані доки, приміщення рафінадного заводу, очисні споруди «Азоту». Згодом там планується намити ділянку, на якій із часом буде розбито парк, так само, як колись була намита Митниця.

Південно-західний район
За оптимістичними прогнозами інституту демографії, до 2031 року у Черкасах проживатиме близько 310 тисяч городян. Зростання населення міста передбачає і збільшення житлової площі. Тому проектанти генплану пропонують використати під житлову багатоповерхову забудову територію полігону та колишніх військових частин, так званий мікрорайон Перемога-2. Досі не визначено, якої висотності мають бути зведені там багатоквартирні будинки. Чи це будуть 16-поверхівки, чи житлова забудова не перевищуватиме п'яти поверхів, буде визначено, коли справа дійде до будівництва.

Черкаси-2
Одним із можливих варіантів пошуку нових територій є створення намиву Черкаси-2 на Дніпрі в районі станції «Панське», де можна було б розмістити щонайменше 56 тис. черкащан. Однак головною умовою створення намиву є будівництво нового мосту.

Район аеропорту
Територія навколо аеропорту буде використана для розміщення логістичних центрів. Тут з'являться складські приміщення і всі необхідні забудови для перевезення, зберігання та розміщення вантажів.

Як зміниться місто  до 2031 року
населення Черкас:
2011 р. – 289,2 тис. осіб;
2031 р. – 310 тис. осіб;
весь житловий фонд:
2011 р. – 6109 тис. м2;
2031 р. – 8914 тис. м2;
кількість квартир:
2011 р. – 114,85 тис.;
2031 р. – 142,45 тис.;
середній розмір квартир:
2011 р. – 53 м2;
2031 р. – 62 м2;
середня житлова забезпеченість становить:
2011 р. – 20,4 м2 на жителя;
2031 р. –28-29 м2 на жителя;
кількість легкових авто на тис. населення:
2011 р. – 214;
2031 р. – 300;
довжина магістральних вулиць:
2011 р. – 133 км;
2031 р. – 212 км.

Юлія ФОМІЧОВА
Анатолій Семинога часто приїздить у рідний край – на Черкащину. Він народився у Самгородку Смілянського району і не цурається свого походження. Нині він – голова Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Про те, що його приводить на Черкащину та над чим мізкує у столиці, розповідає народний депутат «Вечірці».

Досьє
Анатолій Семинога
Рік народження: 2 травня 1960 року.
Освіта: Київський державний торгово-економічний університет, за кваліфікацією економіст.
Кар'єра: моторист Київського суднобудівного-судноремонтного заводу, помічник капітана, начальник електростанції, учасник бойових дій у Демократичній Республіці Афганістан, директор ВАТ «Куявія», директор ВАТ «Марія», генеральний директор ВАТ «Агро-Рось», народний депутат 4, 5, 6 скликання.
Сім'я: одружений. Раніше був у шлюбі з відомим українським модельєром Айною Гассе. Має троє дітей.
Улюблена страва: український борщ.

– Ви щойно повернулися з Верховної Ради України. Над чим зараз ламаєте голову у парламенті?
– Закінчився не тільки пленарний тиждень, а й пленарний рік. Останній тиждень роботи був присвячений підганянню усіх питань, які не встигли вирішити до цього. Я як голова комітету з екологічних питань, звичайно, переймався прийняттям екологічних законів: нам удалося добитися внесення змін до Земельного кодексу про розпорядження землями лісового фонду. Практично всі ліси є державними, і до сьогодні було надано право місцевим радам виділяти наділи до лісового господарства до гектара. Це призвело до того, що почали будувати в лісах особняки, будинки. Існувала така практика, яка завдавала державі величезних збитків. То тільки здається, що лісовий фонд – це наше багатство. Для того, щоб нам мати середній європейський рівень, треба мати насадження лісу до 20%. Сьогодні ми маємо 11,5% лісових наса-джень, тому це серйозна проблема, яка впливає не тільки на довкілля, а й на міжнародний статус України. Головною проблемою останній пленарний тиждень було прийняття державного бюджету. Ідеальних бюджетів не буває. Практично кожен бюджет критикується. Цього року найбільше я критикую збільшення видатків на силові структури. СБУ, МВС могли б потерпіти в ці непрості часи і залишитись на рівні фінансування попереднього року. Однак витрати на них збільшились суттєво. Що мене особисто радує і за що я голосував – суттєво збільшились видатки на чорнобильські програми. Таким чином, соціальні напруги, які були в Україні, не пройшли дарма: 3,5 мільярда гривень на-правлені на збільшення пенсій чорнобильцям. Я вважаю це серйозним позитивом. Водночас збільшено видатки на оздоровлення чорнобильців. Збільшено кошти на будівництво житла. Якщо в минулому році на ці потреби було виділено чотири мільйони гривень, то в цьому – п'ятдесят.
– Цього року бюджетники Черкащини через дефіцит у бюджеті ледь не лишились без зарплати. На наступний рік експерти прогнозують другу хвилю економічної кризи. Як це може позначитися на українцях?
– Ми чудово розуміємо, що криза не закінчилася. Усі очікують другу хвилю. Ми сьогодні бачимо серйозні економічні проблеми в Євросоюзі, Греції, Британії, Іспанії. Хочемо ми цього чи ні, вони вплинуть на ситуацію в Україні, адже ринок збуту української промисловості розташований переважно в Європі. Помилка нинішньої влади, на мою думку, полягає в тому, що немає таких радикальних програм, які б давали можливість розвиватися підприємництву, українському капіталу.
Податковий кодекс не витримує ніякої критики. Сподіватись на те, що наступний рік буде легшим, не випадає: він буде або таким, як цей, або ще важчим у економічному плані. Бюджет теж ризикований. Щоб покрити 40 мільярдів гривень дефіциту, потрібна перспектива розвитку підприємництва. А держава цьому не сприяє.
– Нещодавно Ви проводили виїзне засідання комітету з екологічних питань Верховної Ради України у Черкасах. Які вже на-працювання маєте за його результатами?
– Комітет часто практикує виїзні засідання. Те, що відбулося в Черкасах, було дуже вдалим, адже ми порушили не тільки проблеми Черкащини, а й проблеми ріки Дніпро в цілому, яка є головною водною артерією нашої держави. Головне питання – створити, розробити, затвердити загальнодержавну програму на збереження Дніпра, поліпшення питної води. У Верховній Раді зареєстровано загальнодержавну програму поліпшення екологічної ситуації на річці Дніпро. Закладена сума, яка повинна бути витрачена на фінансування цієї програми, – 46 мільярдів гривень. Така величезна сума не використовувалась на екологію іще ніколи. Минулорічна програма мала фінансування на рівні п'яти мільярдів. Кошти планується витратити на поліпшення екологічної ситуації у Дніпрі, будівництво меліоративних каналів, меліорації в цілому, будівництво очисних споруд, станції очистки води для населення. У ній закладено вирішення проблем Черкаської області: будівництво дамб від Канева до Черкас, укріплення берегів, які руйнуються, будівництва очисних споруд. Це є і результатом нашого виїзного засідання.
– Ви досить часто буваєте на Черкащині, спілкуєтесь із її жителями. Які ще, крім екологічних проблем, визначаєте для регіону як пріоритетні?
– Головна проблема – безробіття, відсутність гідної заробітної плати. Поїздивши селами Черкаської області, я переконався у тому, що навіть там існують проблеми екологічного характеру, і ми працюємо над ними. Насамперед це проблеми сміттєзвалищ. Раніше ми всі вважали, що треба будувати сміттєспалювальні підприємства, які практично знищують сміття, але викидають багато токсичних речовин. Тому світ повернувся до переробки відходів. Думаю, що в Україні ця технологія має прижитися. Ми 20 років нічого не переробляли. Усе накопичували і заривали в землю. Ці проблеми слід вирішувати на високому технологічному рівні.
– Проблеми афганців вам особливо близькі, адже Ви – сам афганець…
– Так, Ви маєте рацію. Це проблема не лише афганців, це проблема всіх військових, які брали участь у бойових діях. Це проблема людей, які воювали на Кубі, у В'єтнамі, інших гарячих точках. Якщо держава посилала цих людей на війну і вони чесно відвоювали і повернулися, то вона перед ними в боргу. Я стою на боці афганців.
– Зараз по Україні пройшла хвиля страйків. Однак експерти стверджують, що точка кипіння ще не настала і страйки не мають сили. Чи не вважаєте Ви їх політичними проектами?
– Незадоволені були завжди. Я пам'ятаю, як декілька років тому, коли почалася фінансова криза, практично кожного дня біля Кабінету Міністрів проводили акції протесту. Це абсолютно правильно і нормально, це допомогає владі звернути увагу на ту чи іншу проблематику. Головне, щоб ці страйки чула влада, щоб вона на них реагувала. Якщо проводяться страйки на вулиці, отже, погано працюють політики. Такі питання повинні вирішуватися на сесії Верховної Ради. А зараз таку кількість депутатів узагалі немає сенсу тримати, адже вирішують усе кілька керівників фракцій, а депутати просто механічно голосують за те, що їм вказали.
– Ви зараз не належите до жодної партії саме через це?
– Жодна партія у нашій країні не здатна зараз вирішити інтереси людей. Партія не повинна бути створена заради одного лідера чи купки таких. Партія має відстоювати інтереси певної групи людей. На жаль, таких партій поки що в Україні я не бачу. Якщо депутат і повинен служити комусь чи чомусь, то своїм виборцям і їхнім інтересам. У нас поки що закон не здатний захищати людські цінності.
– Ви залишаєтесь близькою до села людиною. Подейкують, що навіть за косу ще беретеся…
– Я народився в селі, мої діди, прадіди, батьки – всі селяни, це закладено на генетичному рівні. Зараз за косу не візьмешся, бо зима на вулиці (сміється – авт.), але як тільки приходить весна, для мене найкращим відпочинком є робота на городі, сапання, прибирання, копання, сінокос. Але зізнаюсь чесно, у господарстві своїх батьків я усе механізував. Ручної праці там фактично немає. Ця праця особисто мені приносить величезне задоволення. Я вважаю себе селянином, людиною, яка народилася в селі, виросла в селі, і нікуди від цього не подінешся. Місто – це тільки робота.
– Чим ознаменувався для вас рік, що минув?
– Рік був непростий, у цьому році було багато розчарувань та проблем різного характеру: і політичних, і чисто людських. Я сподіваюсь, що ці проблеми залишаться в цьому році. Я сподіваюсь, що настане нова космічна ера, яка принесе Україні, що заслужила кращу долю, золоту еру процвітання і розквіту. Кінець світу не настане, але це буде переломний період у нашій державі, після якого з року в рік ми будемо рухатись не вниз, а вгору.

Валентина Васильченко

Князь, глава буддійського братства «Білий лотос» школи кунг-фу «Ша-Фут-Фань», учитель-проповідник, доктор філософії, повноважний представник Великого магістра Ордену святого Станіслава, пріор Мальтійського ордену, крайовий отаман Українського козацтва міжнародної миротворчої козачої гвардії. Ці звання належать одній людині – нашому земляку Володимирові Скубаєву. У 1985 році він заснував у Черкасах на березі Дніпра буддійське віровчення вищих аристократів, якому 7 тисяч років, і збудував храм. Храм Воїнів Світла став улюбленим місцем паломництва тисяч екскурсантів. Сюди приїжджають за телефонним дзвінком VIP-персони із Києва і навіть делегації з ООН. А Володимир Скубаєв став вхожим до вищих кіл аристократії Європи. Легендарна Джуна побажала зробити своїм наступником саме черкащанина – князя, учителя-проповідника, будівничого буддійського храму.

– На стіні над Вашою головою до стелі звивається чорний дракон…
– У східній філософії це символ вищого космічного знання, який випромінює Божественну енергію. Як бачите, на другій стіні зображено вогняного тигра і леопардів. Тигр існує як фундамент наших знань. Хто побудував духовний фундамент, тому допомагатиме енергія космічного дракона. Ми перебуваємо під його захистом. 2012 рік пройде під знаком Чорного Дракона. А леопард – ступінь учня, який прагне вищих знань.
– Що слід чекати нам, простим смертним, від Чорного Дракона та ще й у високосний рік?
– Дракона не варто боятися. На Сході це один із найшановніших символів. Його люди чекають, як на позитивний знак для себе. Спати не доведеться. Дракон спонукає до праці і рішучих дій.
У цей рік добре починати нові справи. Люди, які сміливо та рішуче впроваджують нове, неодмінно реалізовуватимуть свої задуми. Тож дерзайте, і вам воздасться. Це рік творчих людей, сприятливий для журналістів, учених, акторів, художників, музикантів. І негативний для політиків, тому що не любить фальші, шахрайства. Згубно впливатиме на долю людей потяг до матеріального.
Дракон сприятиме бізнесменам, які відшукають дорогу до Бога, і принесе удачу, коли накопичуватимуть гроші не заради багатства, а для втілення великої мети. Він любить активних і сміливих людей.
– Тобто слід чекати в суспільстві активних рішучих дій?
– У світі Дракон спонукає до великих заворушень, які призведуть до перестановки політичних впливів країн, змінюватиметься влада, прийдуть нові керманичі. Найсильніші заворушення розпочнуться 21 травня. Сплеск активності суспільства припаде на червень і три-ватиме до жовтня.
Узагалі, Дракон не терпить хаосу, події матимуть космічну закономірність.
– Коли ви святкуєте Новий рік?
– 15 квітня збираються брати, й обливаємося холодною водою. Чим більше холодної води потрапить на тіло, тим більшу силу, енергії, здоров'я матимемо. Нам сприятиме удача. Вода забирає весь негатив, змиває зло. Я проводжу ритуал, читаю мантри. У храмі проводяться духовні практики, йогівські семінари.
– Храм на пагорбі Слави з кожним роком розширюється. Які дива зодчества з’явилися в останні роки?
– Раніше будували храм кілька поколінь. За одне життя важко завершити таку величну споруду. Ми ж будуємо храм два десятиліття. Для братів стало важливим відкриття ступи – найсвященнішої споруди в буддизмі. Побудована у вигляді білого трикутника. Це вертикальна модель Всесвіту. Її частини означають 5 елементів – землю, повітря, воду, вогонь, простір. Нагору ведуть східці – рівні медитації. Ступу поставили на честь 20-ої річниці заснування общини. З її відкриттям вітали лами Тибету.
Згідно з традиціями буддизму, такі ступи виконують охоронну функцію та служать знаком перетину космічних енергій у цьому місці. Такі ступи існують у Тибеті, Бурятії, Непалі, Катманду.
На Сході чоловіка вважають святим, якщо він побудував ступу. Він входить до Посвячених Вищого кола – малого кола, а до духовного звання додається титул «Пея Тага» – святий на землі. Його обирають у Раду Посвячених Вищого рівня. Так сказав мій учитель.
– Отже, до довгого списку титулів додався ще один – «Пея Тага». Разом із тим у дворі храму з’явилося багато цікавих споруд, приміром, статуї двох східних воїнів.
– Їх у Черкаси привезли з Лаосу. Воїнам по сім тисяч років. Змінюється сам двір, з’явилися водо-спади. Спорудили келію для медитації. А по середині двору розмічене коло з 8 променями, які символізують вчення Будди. Стоїть вівтар.
– Коли завершиться будівництво лицарської зали? Їй відведена важлива роль. Тут проходитимуть урочисті церемонії посвячення в Ордени, пріорами яких ви є.
– Триває оздоблення лицарської зали. Уже замовлені портрети всіх гетьманів України. Тут відзначатимемо і козацькі свята. Зала призначена для дворянських церемоній.
– Хто цікавиться храмом? Які екскурсанти відвідують буддистів?
– Хто б не приїхав у Черкаси, намагається відвідати наш храм. Телефонують із Києва від високопоставлених чиновників, просять прийняти їхніх дітей, друзів, урядові делегації.
Улітку приїздив нащадок японського імператора Масаюкі Кукан Хісатака. Він має 9 дан із карате. Минулого року у нас у гостях побував і сихан Коннета Фунакоші. Він також приїздив із Японії, має 10 дан із карате. Його дядько Гічін Фунакоші – визнаний у світі батько сучасного карате.
На екскурсії побували делегації з Китаю разом із консулом Японії, Франції, Німеччини. Щонеділі відчиняємо двері храму для екскурсантів-черкащан. Якось телефонує мама і говорить, що хоче подарувати екскурсію по храму сину на день народження.
– Розкажіть про знайомство і стосунки з Джуною.
– Я приїхав у Москву у справах братства. Ми з другом гуляли по Арбату. Це надзвичайно красива вулиця зі старовинними особняками. Один із таких особняків подарували Джуні. Він про-тяжністю на два квартали. Москвичі знають, де мешкає Джуна. Ми зупинилися біля під'їзду. Двері відчинилися, на порозі стояла сама Джуна. Вона сказала: «Під час медитації мені було видіння – йди, прийшли твої браття. Вас послав Бог». Вона заявила, що хоче передати мені свій метод цілительства. Ці слова, як і багато зустрічей із Джуною, записані на відеоплівки, які зберігаються у храмі. З Єльциним їх пов'язувала тісна дружба. Джуна брала участь у його виборчих кампаніях, благословляла Єльцина на виборах.
Вона лікувала Леоніда Брежнєва, багатьох кремлівських босів. До неї їздять лікуватися депутати Верховної Ради України. Це надзвичайна жінка, асирійка. Арабські шейхи давали їй літак із золотом, аби погодилася переїхати в Арабські Емірати і лікувати їх. 22 липня, на день народження, подарував їй книгу «Дар Джуни».
– Отже, розкрита ще одна таємниця князя Скубаєва – заняття цілительством.
– Яка це таємниця, коли приїжджаю у Москву, а там біля кабінету черга стоїть, чекають, щоб полікував. Таємниці Східної медицини передав учитель Сі Со Занг Ланг Со. Але лікувати людей я мав після 40 років. Сюди входять і 36 методів лікувальних дихальних вправ, і лікування голками, 12 видів древнього масажу, Сонячна йога, формула здоров'я. Володію секретами омолоджування. Лікуванню піддається все – і цукровий діабет, і захворювання хребта. Не рекомендують лікувати кармічні хвороби. Як сказав, маю спеціалізований кабінет для лікування у Москві. Постійно працюємо разом із Джуною, освоюю її методи лікування.
– Що побажаєте черкаща-нам?
– Оптимізму й удачі в досягненні великих цілей, а також терпіння і благополуччя.

Тетяна РОГОВСЬКА

– Початок нинішньої зими – аномально теплий. Що спричинило потепління?
– Нинішня температура відповідає температурі кінця жовтня-початку листопада. Середньодобова температура складає +4-5°С. Причина цьому – теплі сектори циклонів з Атлантики, які приносять нам відносно теплу й вологу повітряну масу. Така погода не характерна для нашого регіону.
– Тепла зима може вплинути на майбутні врожаї?
– Цей рік для сільського господарства – аномальний. Вчасний посів озимини стримала осіння ґрунтова засуха, адже з середини серпня до середини жовтня випала незначна кількість опадів. Масова сівба розпочалася лише у кінці другої декади вересня, а до цього часу мали б уже закінчити сіяти. Ситуацію може врятувати м'яка зима і відсутність небезпечних агрометеорологічних явищ. Передумов для рекордних урожаїв озимини поки що немає.
– Якою ж буде зима?
– Українська зима – різнобарвна. Цього року будуть і снігопади, і заметілі, й ожеледиця, і некомфортна сира погода.
– Метеорологів частенько критикують за неточність прогнозів. Наскільки ця критика справедлива?
– Справджуваність прогнозів залежить від тривалості періоду. Можливість точного прогнозування – до 15 діб. Точність погоди на 1-3 доби – майже 100-відсоткова, на більш як п'ять днів – дещо гірша, а на 15 добу – ймовірність 50/50.
– Високий ступінь справжуваності прогнозу можливий лише на три доби. Чому?
– Є питання, які прямо залежать від людей, регулюються людьми. От, приміром, узяти курс валют. Він залежить від монетарної, фіскальної систем, платіжного та торгового балансів, інших факторів. А ви запитайте, що буде з валютою за півроку – ніхто не скаже точно, а лише можна певним чином змоделювати ситуацію. Ми, гідрометеорологи, маємо справу з великим живим організмом – природою. До того ж якість прогнозів та метеорологічних спостережень і прогнозування гідрометеорологічних явищ залежить від технічного та технологічного оснащення служби і фінансування. За якістю метеорологічних спостережень та прогнозів погоди ми не відстаємо від європейських країн, хоча рівень технічного й технологічного оснащення бажає бути кращим. Більшість приладів вичерпала технічний ресурс, а деякі – по 2-3 ресурси.
– Де беруть прогнози погодні інтернет-сайти? Чим можна пояснити часті невідповідності?
– Прогнози погоди в Інтернеті, на телебаченні або радіо без посилання на джерело – взагалі неприпустимі. Більшість ЗМІ оприлюднює погоду, яку роблять великі гідрометеорологічні служби, що прогнозують погоду математичними розрахунками за чисельним методом. Ці методи не враховують фізико-географічних умов розташування регіону, особливостей рельєфу, розміщення біля водосховищ, інших особливостей мезоклімату.
– Чи надаєте ви платні послуги? Які саме?
– Згідно з постановою Кабінету Міністрів від 26 жовтня 2011 року №1102 «Деякі питання надання платних послуг підрозділами МНС», організація метеослужби має право надавати платні послуги юридичним та фізичним особам, виняток становлять органи державної влади, місцевого самоврядування і населення, якому доводяться прогнози погоди через ЗМІ. Серед видів інформаційної продукції – від режимно-довідкової інформації до даних про забруднення навколишнього природного середовища.
– У деяких містах України існує довідкова погоди. Чи не плануєте ввести таку послугу у Черкасах?
– Так, наступного року заплановане встановлення автовідповідача погоди. Зараз ми вивчаємо технічні питання та проводимо певні фінансові розрахунки.
– Спрогнозуйте, якою буде погода на Новий рік, що чекає українців 31 грудня? І на яку зиму розраховувати?
– Похолодання, яке прийшло із 19 грудня, протримається до 25 грудня. Невеликі морози, в окремі ночі з можливим зниженням температури до мінус 10-15°С, триватиме на фоні невеликого снігу. А от уже напередодні Нового року слід чекати нову хвилю тепла із підвищенням температури удень від 0 до +5 і зниженням уночі до -2°С. Тривале потепління може протриматися до кінця першої декади січня. Із 19 грудня до Нового року періодично йтиме мокрий сніг, але за рахунок відлиги стійкого снігового покриву не буде. Щодо льодоставу, то до кінця грудня умов для його утворення не буде.

Михайло МАЛІНІН

Для багатьох черкащан зараз актуальне питання землі. Одних турбує, чи є ще вільні земельні ділянки і як про них можна дізнатися, інші переймаються, коли вони нарешті отримають державні акти на землю. А той, у кого ці проблеми вирішені, думає, як і коли можна буде продавати свої паї. На ці та інші запитання «Вечірці» відповідає начальник Головного управління Держкомзему у Черкаській області Ігор Лупина.

– Наразі багато людей скаржиться на великі черги в органах Держкомзему і чималу затримку з видачею державних актів на землю. Дехто роками не може отримати держакт. Чому виникла ця проблема?
– Як тільки селяни почули, що з нового року землю сільськогосподарського призначення можна буде продавати, то масово ринулися оформляти свої ділянки. Тому кількість звернень до нас суттєво зросла. Стосовно затримок із видачею держактів, то тут є кілька причин. У нас по Черкащині працює більше 40 ліцензованих землевпорядних організацій, які займаються приватизацією землі, з них лише дві державні структури, решта приватні. При виготовленні землевпорядної документації вони часто допускають помилки, які ми вимагаємо виправляти. Бувають випадки, коли проект потрапляє до нас на експертизу по два-три рази, поки усунуть усі помилки. Разом із тим на всеукраїнському рівні постійно відбуваються якісь зміни: то на рожевих бланках треба видавати держакти, то на зелених, то на синіх, то ввели Перехідну реєстраційну систему і так далі.
– Коли вдасться покращити ситуацію?
– В основному ми вже зняли напругу. Ще залишаються черги по Черкасах, Умані, Золотоноші і Смілі. У нас було близько 15 тисяч справ, по яких прострочені терміни видачі державних актів. Аби це змінити, робочий день у наших підрозділах розпочинається о 8 годині ранку, а закінчується подекуди о 23.00. Працюємо навіть у суботу і неділю. За півтора місяці мого керівництва нам вдалося видати близько 20 тисяч державних актів. До Нового року сподіваємося цю проблему вирішити.
– Зараз багатьох селян турбує питання продажу землі сільгосппризначення, яке заплановане на 2012 рік. Як готується до цього Держкомзем?
– Ми проводимо серед селян роз'яснювальну роботу. Розтлумачуємо основні положення законо-проекту. У ньому насамперед будуть враховані інтереси пайовиків і невеликих фермерських господарств. Тобто землю сільськогосподарського призначення можна буде вільно продавати, купувати, дарувати.
– Так, ні для кого не секрет, що і так, хто хотів, той купував землю, просто для цього використовували різні схеми.
– Саме тому й необхідно прийняти Закон, аби ринок землі був цивілізованим. У нас були випадки, коли землю міняли на клаптик землі в кілька соток, на автомобілі, на гроші і навіть на продукти. Крім того, був такий період, коли мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення закінчився, а продовжити його ще не встигли. Цим дехто і скористався. Приблизно за місяць було куплено більше 200 паїв. Якщо в середньому по Черкащині площа одного паю становить 2,6 га, то загалом придбали близько 500 га землі. Різноманітні оборудки із сільгоспземлею тривають до сьогодні. Тому цьому необхідно покласти край.
– Якби у вас був пай, ви б його зараз продали?
– Я б не радив поспішати. Треба, щоб запрацював ринок. Нещодавно нормативно-грошова оцінка землі була збільшена в 1,7 разу: якщо раніше гектар ріллі коштував 15 тисяч грн., то зараз більше 25 тис. Окрім того, із кожним роком ціна землі зростає. Тому, якщо гострої потреби в грошах немає, то краще не продавати землю.
– Губернатор заявив, що необхідно навести порядок із незаконною забудовою узбережжя Дніпра. Але ж практично всі власники мають державні акти, їх же хтось видав!
– Я є секретарем комісії, яка займається вирішенням цього питання. Зараз ми проводимо інвентаризацію усіх земельних ділянок від Свидівка і до Дахнівки. Прибережно-захисна смуга повинна бути 100 метрів від Дніпра, а не десять і не п'ять метрів, як це часто є на практиці. У цій зоні не можна нічого будувати. Ми піднімаємо всю документацію, починаючи з рішень сільради про надання дозволу на розробку землевпорядної документації. Багато сільських рад вийшло за межі своєї компетенції, оскільки не мали права надавати ділянки, які розташовані у прибережно-захисній смузі. Це повноваження облдержадміністрації. На сьогодні ми винесли сім приписів сільрадам, щоб вони скасували свої рішення про надання земельних ділянок. Звертаємось у прокуратуру, яка є представником інтересів держави, через суди будемо анульовувати державні акти і повертати землю у державну власність.
– Так, на узбережжі Дніпра побудовані будинки багатьох упливових високопосадовців, у тому числі і правоохоронців.
– Усі розумні посадовці цю прибережно-захисну смугу зберегли. Можливо, паркан до річки і поставили, але там нічого не будували.
– Багато людей роками стоїть у черзі по землю і не може її отримати. Їм відповідають, що вільної землі немає. Водночас інші люди отримують ділянки площею у кілька гектарів. Чи готові ви надавати інформацію, де є вільна земля?
– Та є певні зловживання на рівні сільських рад. У кожної сільської ради є землі державного резерву і землі запасу. Житель звертається туди: пише заяву та вказує бажане місце розташування ділянки. А сільська рада вже тоді визначається, чи вільна ця земля, чи зайнята. Звичайно, люди можуть до нас звертатися по інформацію та викопіювання вільної земельної ділянки. Проте ця інформація не завжди може бути достовірною. Наприклад, сільська рада може вже комусь надати дозвіл на розробку землевпорядної документації саме на цю ділянку.
– Як ви плануєте боротися із хабарництвом в органах Держ-комзему, адже час від часу ваших співробітників ловлять на хабарі.
– Ці випадки, на жаль, є не тільки у нас, а й по всій Україні. У районних управліннях, де у мене є найбільше зауважень, я призначив радників, які спостерігають за роботою районних керівників Держ-комзему. Такі радники є в Черкасах, Каневі, Золотоноші.
– Такі радники передбачені штатним розписом? Вони є державними службовцями?
– Ні, це позаштатні радники, які працюють на громадських засадах. Допомагають нам у наведенні порядку.
– Плануєте кадрові зміни?
– Звичайно. До кінця грудня я планую замінити кількох начальників.

Михайло МАЛІНІН

Останнім часом новини про боротьбу чорнобильців та дітей війни за відсуджені пенсії нагадують хроніки з фронту: то зламали паркан біля Верховної Ради, то захопили Пенсійний фонд у Донецьку, то збунтувались пенсіонери у Харкові. Яка ситуація зараз на Черкащині? Скільки заборгували за рішенням судів чорнобильцям та дітям війни та чому в Пенсійного фонду з'явилася охорона? Про це та інше «Вечірка» вирішила запитати начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області Володимира Багрійчука.

– Біля входу до вашої приймальні сидить співробітник міліції, якого раніше не було. Це ви так реагуєте на події у Донецьку та Харкові?
– Зовсім ні. Останнім часом у різних управліннях Пенсійного фонду нашої області траплялися випадки, коли на прийом приходили не зовсім адекватні пенсіонери з ножем, пилкою та іншими небезпечними предметами, погрожуючи розправою. У мене був прикрий випадок, коли близько шостої години вечора на прийом прийшов чоловік. У цей час інші співробітники вже розійшлися, залишився я та прибиральниця. Чолов'яга був налаштований агресивно і поліз до мене битися. От що робити у такій ситуації? Хлопчиком для биття бути не хочу. Я міг би дати йому здачі, а що далі? Потім будуть розповідати, що вже у Пенсійному фонді б'ють пенсіонерів. Є й такі, які кладуть довідку на стіл, яка підтверджує, що людина є недіє-здатною, і кажуть: «Віддайте гроші, бо мені втрачати нема чого, до в'язниці я все одно не сяду!»
– Яка зараз в області ситуація з виплатою пенсій та доплат дітям війни та чорнобильцям?
– У нас немає проблем із виплатою пенсій за жодною з категорій громадян. Із 1 вересня з'явились проблеми з виконанням рішенням судів. Суди встановлювали на свій розсуд пенсії дітям війни і чорнобильцям, і ми були змушені їх виконувати. Після 1 вересня відповідно до змін у законі про державний бюджет на цей рік доплати виплачуються виключно за наявності грошей у Пенсійному фонді України. На виконання цього закону уряд прийняв Постанову №745, де чітко визначив розміри виплат до пенсії дітям війни і чорнобильцям. Для того, щоб виконати судові рішення, коштів на сьогодні немає. Зараз на Черкащині проживає 155 582 дітей війни і 54600 пенсіонерів-чорнобильців, разом ці дві категорії становлять майже половину пенсіонерів. Лише цього року за рішенням судів даним категоріям виплачено 199 млн. грн., ще 53 млн. грн. ми залишаємося винні.
– Чому ви вважаєте, що суди приймають рішення на свій розсуд? Вони ж діють на підставі законів.
– Так, вони діють на підставі законодавства, але часто трактують його по-своєму. Наприклад, розміри доплат для чорнобильців розраховуються від мінімальної пенсії. Проте в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розмір мінімальної пенсії не визначений. Для цього необхідно було прийняти відповідну норму законодавства, яка так і не з'явилася. Суди на свій розсуд почали застосовувати мінімальну пенсію, яка визначена у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», хоча там чітко сказано, що цей розмір використовується виключно для цього Закону. Це ж стосується і дітей війни.
– На те й суд, щоб вирішувати суперечливі ситуації і визначати, на чиєму боці правда. Він же виносить рішення іменем України!
– Це окрема думка судді. У нас є сотні фактів, коли з одного й того самого питання різні судді виносять протилежні рішення. Наприклад, приходять до нас дід і баба: обоє діти війни, подали до суду однаковісінькі позови, але справи потрапили до різних суддів. У результаті дідові присудили виплатити доплату, а бабі відмовили. От чому так? Запитайте у суддів!
– Якщо у вас є питання до діяльності певних суддів, чому не скаржилися на них?
– Ми написали листа до Вищої ради юстиції, яка здійснює нагляд за діяльністю судів, виклавши в ньому свою позицію, навели конкретні приклади, попросили надати роз'яснення. У результаті отримали відповідь: «Це питання не в нашій компетенції».
– Якою є найбільша сума, яку виплатили за рішенням суду?
– Деякі чорнобильці отримали понад 100 тисяч гривень. Одним дійсно потрібні гроші на лікування та операції. Але є й такі, які телефонують і питають: «Ну що там, коли гроші будуть? Бо я оце в хаті ремонт роблю, вже й грубу розваляв». Багато норм чорнобильського закону, на мою думку, є несправедливими. Ліквідатор, який у 1986 році скидав із саркофага радіаційний бруд, через суд отримує таку ж виплату, як і чорнобилець, який має інвалідність і все життя за село не виїжджав, проте проживає на забрудненій території. Схожа ситуація і з дітьми війни. От, наприклад, учасникам бойових дій установлена надбавка до пенсії у розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком, а дітям війни – 30%. Так цей дядько всю війну пройшов з автоматом чи гармату волочив, Берлін брав, а виходить, що в нього заслуги менші, ніж у дитини війни. Я нічого проти цієї категорії не маю, зрозуміло, що вони теж меду не лизали. Але ж повинна бути справедливість!
– Чому саме зараз за-гострилось це питання, адже проблема з чорнобильцями та дітьми війни виникла не сьогодні?
– Коли у 1991 році приймали чорнобильський закон, за нього голосували різні політичні сили. Грошей тоді ніхто не рахував. Депутати нібито діяли на благо людей. Але жодного разу не заклали до бюджету грошей, щоб виплатити чорнобильцям та дітям війни всі доплати і надбавки у повному обсязі. Цей закон вони просто не можуть потягнути. Аби виконати рішення судів, лише нашій області потрібно півмільярда гривень. І так може скластися, що якщо виплатити все, що наприймали, то й держави не вистачить. Треба буде все продати, ще й позичити в когось. Тому цьому популізму треба покласти край. Нині з'явилася ціла армія юристів, яка на дітях війни і чорнобильцях почала робити непоганий бізнес. Якщо ще півтора року тому ми отримували лише поодинокі позови, то зараз їх кількість перевалила 130 тисяч.
– Чи не боїтеся ви захоплення приміщення обласного Пенсійного фонду, оголошення голодування та інших радикальних дій від чорнобильців та дітей війни?
– Ніхто від цього не застрахований. Проте ми сподіваємося на мудрість і здоровий глузд. Звичайно, можуть бути провокації. Штурмуй Пенсійний фонд чи не штурмуй, гроші від цього не з'являться. Співробітники Пенсійного фонду є виконавцями, ми закони не приймаємо, а виконуємо. Тому, якщо грошей нам не дали, то де ми їх візьмемо.
– За словами юристів, за невиконання рішень судів посадових осіб Пенсійного фонду можуть притягнути до кримінальної відповідальності. Не боїтеся цього?
– Ні, бо я нічого не вкрав і нічого не порушував.

Михайло МАЛІНІН

Сергій Пачесюк – один із найвідоміших регіоналів Черкащини. Навесні цього року колишній голова обласного осередку Партії регіонів пройшов до Верховної Ради України. Тепер Сергій Никонович, як народний депутат, займається «покращенням життя вже сьогодні» на законодавчому рівні. Він переконаний, що для того, аби люди відчули позитив від реформ, потрібен час.

– У травні цього року ви потрапили до парламенту, хоча депутатом могли стати значно раніше. Чи немає образ на керівництво партії, що Володимира Олійника, який перебіг до Партії регіонів із БЮТу, поставили у списку до Верховної Ради 185, а вас лише 227? Хоча ви фактично розбудували Партію регіонів на Черкащині.
– Я до цього поставився абсолютно спокійно. Життя є життя. Можливо, на етапі, коли формувалися партійні списки, щось не влаштовувало у моїй роботі або я недостатньо активно впливав на цей процес. Я не вважав за потрібне ходити когось просити за себе. Тоді я більше займався підвищенням авторитету партійної організації.
– Наразі за різними соціологічними дослідженнями рейтинг Партії регіонів суттєво впав. У чому, на вашу думку, причина?
– Зараз проводяться реформи. А де ви бачили, щоб рейтинг влади зростав під час соціальних реформ? Назвіть мені такі країни. Щоб люди побачили позитивний результат, повинен минути певний час.
– Верховна Рада цього скликання ухвалила ряд резонансних законів: Пенсійну реформу, зміни до Податкового кодексу, законопроект про скасу-вання пільг афганцям і чорнобильцям у першому читанні і так далі. Чому Ви голосували за ці закони?
– Соціальні Закони і соціальні пільги приймались нашими попередниками у зовсім іншій економічній формації. У Радянському Союзі були зовсім інші підходи. Сьогодні в Україні близько 20 млн. пільговиків. Якщо нічого не робити в цьому напрямку, це шлях в нікуди, бо все, що будемо заробляти, витрачатимемо лише на пільги. Нещодавно прийняті Закони направлені на збалансування доходної і витратної частини бюджету. Все одно ці закони повністю проблему не вирішують, це лише перші кроки.
– Але якось несправедливо виходить, що влада на пільговиках економить, а на собі ні. Виділяються значні кошти на утримання депутатів, апарату Верховної Ради, «Феофанії», чиновників Кабміну тощо.
– Ці витрати у відсотковому значенні дуже малі і на загальну ситуацію не впливають. Хоча і їх треба зменшувати. Я думаю, до цього ще дійде. Наприклад, я їжджу на «Шкоді» і мене це влаштовує.
– Ви є співавтором лише одного законопроекту і тільки чотири рази виступали у парламенті. Чому?
– Основна законотворча робота відбувається не в залі ВР, а в комітетах. Коли я став народним депутатом, робота над законопроектами вже тривала, тому я долучився до їх розробки. На засіданні комітету кожен може висловити свою думку. Щодо виступів у залі ВР, то близько 80% належать представникам опозиції. Вони використовують трибуну парламенту задля власного піару. І їх виступи на законотворчий процес практично не впливають.
– Часто по телебаченню спостерігаємо ситуацію, коли у Верховній Раді практично половини депутатів немає, а їхні картки голосують. Як ви до цього ставитесь?
– Нормально. Якщо на комітеті чи на засіданні фракції ми обговорили цей законопроект, прийняли рішення, що за нього голосуємо, і депутат із цим погоджується, то яка різниця – проголосує депутат особисто чи ні? В усіх парламентах світу так робиться. Я б до цього ставився категорично, якби так голосувала лише одна політична сила. А так це роблять усі. Законотворчість не означає, що я прикипів до стільця і весь день сиджу. Якщо до мене приїхали автотранспортники з регіону, то що я скажу: «Чекайте мене до 18.00»? Ні, я вийшов і спілкуюся з людьми. А картка голосує. Процедура така – я прийшов, мені видали регламент, у якому вказані питання, за які ми сьогодні голосуємо. Якщо мене якийсь законопроект не влаштовує, я забираю свою картку. Таким чином я висловлюю свою позицію.
– Як ви оцінюєте ситуацію в обласній організації Партії регіонів? Адже зараз там суттєво зменшився вплив місцевих партійців і найбільш впливові регіонали є вихідцями з Донеччини?
– Ви натякаєте на Сергія Тулуба? Так, у нього коріння з Черкащини. Прийшла нова людина, яка по-своєму розставляє акценти. Я не думаю, що це є негативом для обласної партійної організації. Наразі Сергій Борисович дібрав команду з людей, які його влаштовують. Це його право. Оскільки за результат відповідати треба йому.
– Колись впливові регіонали (Душейко, Льошенко) зараз узагалі фактично витіснені з партії.
– Для того, щоб говорити про вплив, треба подивитись, що людина зробила і як вона працювала вчора. Ви хочете сказати, що вони так плідно працювали і ми мали гарний результат. Цього ж не було! Душейко до Партії регіонів має таку ж причетність, як ви до оркестру! Він прийшов тоді, коли партійна організація була сформована і набирала обертів. Те саме стосується і Льошенка, який до того був у СДПУ(о). Він ніколи не був регіоналом. Я вважаю, що зараз партія очистилась від пристосуванців.
– Ваш колега, депутат від «Батьківщини» Ігор Єресько, нещодавно сказав, що вибори до парламенту у 2012 році взагалі можуть не відбутися. Мовляв, депутати більшості готують певний законодавчий механізм, бо хочуть перенести вибори на 2015 рік. Вам щось відомо про це?
– Напевно, не депутати більшості цього хочуть, а ті, хто про це говорить. Майбутні вибори не для всіх опозиціонерів закінчаться позитивно. Тому є питання, чи потраплять вони до парламенту, чи ні. Хоча, на мою думку, під час реформ вибори можна було б і не проводити. А що зміниться від того, що ми викинемо черговий транш на вибори?
– Так це шанс для нових політичних сил потрапити до парламенту.
– Я так не вважаю…

Досьє
Сергій Пачесюк – народний депутат України V-VI скликання, член комітету ВР України з питань транспорту і зв'язку; президент ВГО «Українська асоціація перевізників», заслужений працівник транспорту України.
Хобі – риболовля, полювання.
Улюблена страва – борщ.
Остання прочитана книжка –"Індійські йоги. Хто вони?"

Тетяна ЄЩЕНКО
В оголошеній владою війні придніпровським забудовам замість будівельної техніки зброєю стають буква і кома закону. Влада лаштує свою зброю: обласна рада за протестом прокурора вивела землі Кременчуцького водосховища з-під опіки сільських рад. Поки дорогі котеджі стоять неляканими, постраждала під час цієї війни власниця прибережного ресторану «Робінзон» готується і надалі відстоювати свій заклад.

– Надіє Павлівно, що зараз відбувається з вашим рестораном?
– Подала документи про закриття закладу: вечорами холодно, людей мало, а зарплату працівникам платити треба. Я 13 років працюю в цій сфері, і щороку ми так робимо. Цього року нас хотіли знищити, але справедливість є, я виграла Вищий господарський суд, бо в мене були всі документи і я знала, що закон на моєму боці. Хоча прокуратура подала до господарського суду, ніби в мене самозахоплення землі. Я виграла той суд, але ж вони подали апеляцію в Київ. Я туди приїхала, а там, як у 1937 році: прийшли і відразу винесли вирок – «самозахоплення». Навіть документів жодних у нас не запитували. Відразу ж це рішення набрало чинності, а виконавча служба приїхала і почала його виконувати. Я їх просила не робити цього, бо подала до суду вищої інстанції. Але ж ніхто мене не слухав. Потім відбувся Вищий господарський суд, де з усім розібралися.
– Як би там не було, але правду таки можна відстояти?
– Так. Я сподівалася, що хтось таки зможе розібратися в моїй справі по закону. І коли ти стукаєш, тобі відчинять двері. Ніхто в Черкасах не чекав, що я виграю Верховний Суд.
– Чому «наведення порядку» на узбережжі почали саме з «Робінзону»?
– Вважаю це замовленням. Є в органах прокуратури люди, які зацікавлені мене звідси прибрати. Саме прокуратура подала на мене до суду за «самозахоплення». Які тільки служби до мене не приходили з перевірками! Йде повне знищення мене як підприємця. Цей тиск триває вже три роки. Цього року вирішили піти судом. А суди ж у нас знаєте які? Хто така я і хто – прокуратура?
– Чи не пропонували вирішити питання інакше?
– Я зверталася до депутатів, але ж вони нічого не вирішували. Три роки тому прийшла екологія тут усе опломбовувати. Я не дала це зробити і подала до суду. Мені запропонували вирішити проблему: щомісяця платити певну суму. Я сказала, що таких грошей не заробляю. Ми працюємо лише влітку, 3 місяці, в мене сім'я. Хоча багато хто каже, ніби я тут гроші лопатою гребу. Я відповіла: то беріть ту лопату, станьте біля мене і спробуйте тут гребти. Кому падають гроші з неба, той і може вам хабарі нести, а мої гроші дуже важко заробляються. І до мене пішли перевірка за перевіркою. За один місяць було 23 перевірки і штрафи за штрафами. Але я всі штрафи оскаржую в суді. Два роки тому прислали протокол і штраф на 43 тис.: начебто я знесла дуже дорогоцінний ґрунт і цим завдала величезної шкоди екології. На київському рівні я виграла суд. Бо тут же піщана земля! Навпаки, я завезла 12 машин родючого ґрунту, щоб квіти росли. І щороку довожу землі.
– Тобто на вас почали тиснути ще за попередньої влади?
– Я багато разів записувалася на прийом і намагалася потрапити до Черевка та його заступників. Але марно. То відпустки у них, то відрядження, то робота. Коли цього року відбувався «безпредєл», я намагалася достукатися до Тулуба, щоб він знав, що коїться у нього в області. І теж не потрапила до нього. Хоча до мене доходили чутки, що начебто це його вказівка була щодо «Робінзону»… Зараз до мене податкова прийшла з перевіркою, хоча жодного права на це вони не мали. Я їх пустила, бо мені приховувати нічого. Десятиденна перевірка закінчилася, і вони написали акт, начебто в мене не вистачає товару і десь до 50-ти тисяч штрафу платити треба.
– Оце так вони підприємців підтримують…
– У мене середні ціни, хороший пляж, усе безкоштовно – і пара-сольки, і лежаки, і туалет. Чим більше таких закладів буде на березі, а не чагарників, тим краще людям! А так уявіть: закрили в розпал сезону, спека, людей безліч на пляжі, а в нас відрізали газ і світло. Люди не можуть ні до туалету сходити, ні води купити, бо все перекрито. У нас були замовлені дні народження, весілля на 9 липня, а 6-го нас закрили. І от як людям бути? Вони кинулися в інші заклади, а там усе зайнято. На Івана Купала люди ввечері до нас приходять, а тут – руїни. Поки у нас будуть такі чиновники, нічого доброго у нас в країні не буде.
– Ви закриваєте «Робінзон» до наступного літа. Що далі?
– У сина є ще інша точка на трасі за Чапаєвкою, «Колиба», і я там працюю. Я гарний кухар і смачно готую. Два місяці тому в мене онук народився, якого ми дуже довго чекали. Може, кілька тижнів його доглядатиму. Підготувала дуже багато документів до Генпрокуратури, бо, якщо не боротися, тебе вигорнуть на смітник і це триватиме й наступного року. Але ні на кого образи не тримаю. Я людина віруюча і знаю, що Бог усе бачить. Є тут і свої плюси. Цього року я дізналася, хто мої справжні друзі, стала популярною людиною, бо про мене дуже багато показували та писали. Так би залишалася «темною», а зараз добре розбираюся в законах і знаю, які двері відчиняти і з ким спілкуватися. Ще один плюс: за ці два місяці я схудла на 10 кг, які ніяк не могла скинути, і зараз перебуваю у відмінній формі. А час усе розставить на свої місця. Я навіть і вдячна за те, що пройшла це пекло. Чорна смуга може трапитися в житті кожного. Вірю, що зможу все відбудувати. В мене є хороший адвокат, я готова продовжити цей бізнес і зроблю його ще кращим!

Михайло МАЛІНІН

– Чому звільнився ваш попередник Михайло Халаджи?
– Не секрет, що Михайло Олександрович родом із Донеччини. Тому, коли йому запропонували вищу посаду на батьківщині, він погодився. Зараз Михайло Халаджи працює начальником управління кадрів УМВС України у Донецькій області. Якщо тут він керував майже 700 співробітниками ДАІ, то там у його підпорядкуванні більше 17 тисяч міліціонерів. Уявляєте, який рівень!
– Ви вже більше трьох тижнів на посаді начальника ДАІ Черкаської області, як ви можете оцінити ситуацію в управлінні?
– Наразі мені доручено провести реорганізацію ДАІ. У результаті кількість співробітників буде скорочена майже вдвічі. Якщо раніше було 660 працівників інспекції, то після реорганізації залишиться 343. Черкаська і Смілянська роти, які обслуговували дороги обласного значення, повністю ліквідовані. Із 60 осіб Уман-ської роти залишиться 36. У відділі ДАІ Черкас із 96 осіб працюватиме 32 співробітники: по 16 на Придніпровський і Соснівський район. Половину роботи вже зроблено. На сьогодні штат управління ДАІ скорочено до 42 працівників. Реорганізація повинна бути завершена до 25 жовтня, хоча, я думаю, встигнемо і до 15.
– Куди підуть звільнені?
– 20% вийде на пенсію, 20% – у райвідділи, а відсотків 10 узагалі звільнимо зі служби.
– Чи виправдане таке велике скорочення?
– Залишиться замало працівників. Наприклад, у кожному районі після скорочення працюватиме по 4 особи разом із начальником відділення ДАІ. У Черкасах із 16 осіб, які працюватимуть у Соснівці чи Придніпровці: два інспектори контролюватимуть технагляд – перевірятимуть роботу підприємств, зокрема автобусні парки, два інспектори оформлятимуть ДТП, два займатимуться адмінпрактикою, решта проводитиме профілактику на дорогах. Такої кількості співробітників ДАІ на автошляхах замало.
– Хто вирішує – кого скоротити, а кого ні?
– Я особисто проводжу співбесіди з кожним співробітником. На мою думку, реорганізація – це шанс залишити кращих. Я 12 років пропрацював у Державтоінспекції Черкас. Тому практично весь особовий склад знаю особисто. Бачив, хто як працює, хто робить вигляд, що працює, а хто і взагалі не хоче робити. Ті, хто залишиться, будуть цінувати своє місце, бо знатимуть, що його у будь-який момент можуть замінити кілька осіб. Крім того, після реорганізації міністр МВС України Анатолій Могильов пообіцяв підняти співробітникам ДАІ зарплату.
– Як збираєтесь боротися з хабарництвом?
– Ми залишимо таких співробітників ДАІ, які не будуть брати хабарів. Я з цими людьми планую працювати, а не воювати.
– Як оцінюватимуть роботу співробітників ДАІ?
– Міністерство внутрішніх справ України скасувало оцінку результативності роботи ДАІ за кількістю складених адмінпротоколів. ДАІ зараз займається профілактикою дорожного руху і недопущенням ДТП. Жоден підрозділ у Черкаській області не звітує перед черговою частиною та переді мною, скільки склав протоколів. На мою думку, не обов'язково карати водія, можна провести з ним бесіду, пояснити, що він порушив, і відпустити. Підрозділи звітуватимуть про те, яку роботу провели, аби зменшити аварійність на дорогах. Відділ Дорожньої патрульної служби найближчим часом підготує аналіз по місцях аварійності, у якому буде зазначено: де, о котрій годині і скільки трапилось ДТП. На найнебезпечніші ділянки направлятимемо екіпажі ДАІ.
– Начальник УМВС області Валерій Дерновий закликав банкірів і страховиків допомогти у закупівлі систем відеонагляду. Чи зрушилась справа з місця?
– Системи відеоспостереження планується закупити за державні кошти. Відеокамери будуть установлені на двох стаціонарних пунктах Черкаської області: Золотоніському та Уманському. Уманський уже практично готовий до роботи. Там буде виставлено чотири відеокамери: по одній на кожну смугу траси Київ – Одеса. Дві системи відеоспостереження встановлять і на Золотоніському стаціонарному пункті ДАІ.
– Він ставив перед вами якісь завдання?
– У першу чергу навести порядок на дорогах, потім примусити організації, які утримують дороги, їх відремонтувати, поновити дорожні знаки і покращити культуру спілкування співробітників ДАІ. Зовсім скоро водії побачать результат моєї роботи, по-перше, співробітників ДАІ на дорогах поменшає, а ті, що залишаться, будуть ввічливіше ставитись до водіїв.
– За останній рік ДАІ пережила ряд новацій: скасування тех-огляду, довіреності на право керування автомобілем, запровадження європротоколу. Як ви оцінюєте ці зміни?
– Буде менше бюрократії і краща дисципліна. Тепер співробітники ДАІ не клеїтимуть папірці на скло, що автомобіль пройшов тех-огляд, а контролюватимуть, щоб автомобіль був справним. Скасу-вання довіреності я також оцінюю позитивно – це зайві папери. Співробітник ДАІ за дві хвилини за номером автомобіля може перевірити, чи авто викрадене. Щодо європротоколу, то сумніваюся, що він найближчим часом запрацює. По-перше, ще не всі страхові компанії видали бланки європротоколу. А по-друге, ключовим моментом для складання європротоколу є згода водіїв щодо обставин ДТП та хто з них є його винуватцем. У нас, що б не сталося, жоден водій не визнає себе винним. За два роки моєї роботи керівником відділу з ДТП лише два-три водії визнали свою провину. І це виняток.
– Чому ви після роботи керівником відділу з ДТП перейшли працювати у райвідділ на нижчу посаду – інспектора дозвільної системи?
– Так склалися обставини при вінницькому керівництві…

Біографія
Андрій Іванченко народився 7 лютого 1979 року у селі Медведівці Чигиринського району.
Із 1996 по 1999 рік навчався в Донецькому училищі міліції, потім закінчив Запорізький юридичний інститут.
Із 1999 року працював інспектором у Державтоінспекції Черкаської області. Потім став командиром взводу, яким працював чотири роки. Ще два роки був начальником відділу з ДТП м. Черкаси. У 2009 році сім місяців працював у Черкаському райвідділі у дозвільній системі. Згодом півтора роки очолював Уманську роту ДПС. 12 вересня цього року призначений начальником Управління ДАІ УМВС у Черкаській області.
Одружений, має сина.

Тетяна РОГОВСЬКА

Чому кількість безробітних зростає, а більшість держслужбовців тікає на пенсію? Хто, окрім роботодавця, може зробити запис у трудовій, аби ви не втратили стаж? Про ці та інші проблеми й питання трудового законодавства читачам «Вечірки» розповів заступник начальника Головного управління праці та соціального захисту населення Черкаської ОДА Микола Тка-ченко.

– Нова пенсійна реформа багатьох налякала, і люди масово тікають на пенсію. Яка ситуація в області?
– Восени 2010 року, ще до обговорення нової пенсійної реформи, багато людей вийшло на пенсію достроково. Зокрема, в нашому управлінні таких 12 працівників. Одні – за станом здоров'я, інші – за групою інвалідності. Зараз, коли всі налякані пенсійною реформою, на заслужений відпочинок тікають за станом здоров'я, по інвалідності, за вислугою років лікарі, медсестри, вчителі, державні службовці.
– Якщо говорити про безробітних, то яких фахівців найбільше?
– Протягом І півріччя 2011 року майже 52 тисячі незайнятих громадян шукали роботу через державну службу зайнятості. Із них 20 тисячам пощастило. Станом на 1 липня у пошуках роботи на обліку перебувало ще майже 22 тисячі осіб. А вакансій, заявлених роботодавцями, було лише 594. Тобто на одне вакантне місце претендувало 36 осіб. Найбільше серед шукачів роботи було продавців (3304), водіїв (3053), трактористів (2564), бухгалтерів (1503), спеціалістів державної служби (339), фахівців будівельних спеціальностей (1500), охоронців (1440), кухарів (1138), слюсарів-ремонтників (841), менеджерів (703), юристів (213).
– Більшість сьогодні намагається отримати місце державного службовця. Мовляв, і зарплата хороша, і пенсію можна пристойну заробити...
– Хотів би розвіяти міф про те, що держслужбовці отримують велику зарплату. Говоритиму про працівників соціальної сфери. Державна служба була престижна, коли там платили премії і надбавки. Уже третій рік як їх не платять. Виграють лише ті, у кого стаж державної служби 15-20 років і за вислугу йде надбавка. Аби була хороша пенсія, треба мати 20 років держслужби. Майже в усіх районах області номінальна середньомісячна зарплата, тобто нарахована, одного штатного працівника соціальної сфери у червні склала 1405 грн., в області – 2000 грн. Із них лише індексація – 464 грн. А після всіх відрахувань людина на руки отримує 1110—1500 грн. То чи велика це зарплата? Люди тримаються за робоче місце лише тому, що при досягненні пенсійного віку вони мають пенсію у розмірі 80% від зарплати.
– Курси перепідготовки при центрах зайнятості дають шанс отримати професію, але не дають роботу. Чому так відбувається?
– У центрах зайнятості 2010 року навчалося 2383 безробітні за 55 професіями. Центр зайнятості формує групи залежно від потреби роботодавця. Тому якщо є потреба у певних спеціалістах, безробітні отримують роботу, а якщо такого попиту немає, то й робочого місця немає.
– Які трудові ресурси області?
– Із 572 тисяч економічно активного населення працездатного віку 15-70 років 503 тисячі зайнятого населення і 68 тисяч безробітних. Із них у центрах зайнятості зареєструвалося 27 тисяч осіб. Серед зайнятого населення 265,3 тисячі осіб – кількість штатних працівників у галузях економіки – промисловості, сільському господарстві, освіті, культурі. Із них кожен шостий – пенсійного віку. Найбільше таких працівників серед лікарів. Низька зарплата і відсутність житла не приваблюють молодих лікарів. Окрім цього, 45 тис. працює у малих підприємствах, 55 тисяч підприємців-фізичних осіб, із них 33,2 тисячі осіб використовують найману працю. Лише кожен п'ятий із 21 тисячі найманих працівників, який працює у фізичних осіб, зареєстрований у Пенсійному фонді і сплачує внески.
– Молодь задовольняє робота, за яку платять гроші в “конвертах”. Зарплата реально більша, а що ще треба?
– Молодь це влаштовує, бо вона живе сьогоднішнім днем. Але в разі травми на виробництві пра-цівнику не заплатять, у разі хвороби він не отримає лікарняних, допомога з безробіття також зменшується під час його звільнення. У соціальному плані наймані особи багато втрачають, а виграють лише підприємці, які отримують дешеву робочу силу. Якби ми легалізували трудові відносини, зарплату в “конвертах”, то наповнення Пенсійного фонду різко б збільшилося і тоді не потрібно було б проводити пенсійну реформу. Я за те, що пенсійну реформу треба проводити, але мені здається, що ми поставили віз поперед коня. Спочатку потрібно було вдосконалити законодавство: прийняти новий Трудовий кодекс, пакет законів щодо детінізації доходів, лібералізувати трудове законодавство…
Друге – запровадження відповідальності роботодавця під час прийняття на роботу без укладення договору. Штрафи за таке порушення нині складають від 8,5 тисячі до 17 тисяч гривень. Але у такому разі підприємці змушені будуть звільняти працівників. Тому ми можемо знову отримати збільшення безробітних.
Наступний крок – зменшення навантаження для роботодавця, аби зменшити відсоток страхових внесків. На сьогодні роботодавець за кожного працівника сплачує до Фонду 6,9% єдиного соціального внеску від його зарплати. Підприємці окремих супермаркетів, де шалена плинність кадрів, реально показують мінімальну зарплату, а платять півтори тисячі. Так, був у нас випадок, коли жінка за станом здоров'я хотіла піти на пенсію, відділ кадрів її не відпустив, мовляв, «як це так, вона в нас працювала чотири роки і жодного разу не хворіла…» Подвійна бухгалтерія, подвійна оплата ведеться на більшості підприємств. Люди добрі, ви або платіть повністю, або набирайте менший штат.
– Сьогодні часто центри зайнятості витрачають кошти на будівництво нових приміщень. Чи не краще було б спрямувати їх на перенавчання безробітних?
– Кошти виділяються не з обласного бюджету, не з Пенсійного фонду, то нехай будують. Хороша ідея була у директора обласного центру зайнятості Володимира Вовченка: прикупити біля центру зайнятості площу і на базі цих будівель побудувати гуртожиток і навчально-курсовий комбінат (НКК). Коли передадуть на місцеве фінансування профтехучилища і не буде дотацій із Києва, частину навчальних закладів доведеться закрити, тому я запропонував перепрофілювати під НКК одне з ПТУ. Але ідея отримала категоричне «ні».

Досьє
Народився 27 жовтня 1952 р. в с. Золотоношка Драбівського району.
Трудова діяльність
1975—1976 – учитель Білоусівської середньої школи Драбівського району.
1982—1990 – редактор обласної газети «Молодь Черкащини».
1990—1998 – помічник голови облради, голови ОДА Василя Цибенка.
Із 1998 – заступник начальника управління праці та зайнятості населення ОДА.
Із 2006 – начальник управління праці та зайнятості населення ГУ праці та соціального захисту населення ОДА.
Із лютого 2011 – заступник начальника ГУ праці та соціального захисту населення ОДА.
Член Національної спілки журналістів.
Хобі: шахи, більярд, теніс, рибалка.
Сімейний стан: одружений, син – 35 років, донька – 28 років, онука – 2 роки.

КОРИСНО ЗНАТИ

Знайте: не обов'язково, щоб запис у трудовій книжці робив підприємець. Вам його можуть зробити у центрі зайнятості за умови, що ви там зареєстровані.

Тетяна Мартинова
vch14@yandex.ru

В Інтернеті з’явилось повідомлення про спробу перевороту в Українській православній церкві (УПЦ), а також про статки та ділову хватку настоятеля Києво-Печерської лаври єпископа Павла, який їздить на дорогому автомобілі та нібито будує на території лаври ресторан. Що насправді відбувається у церкві, чи не загрожує їй втрата автономії і чи може священнослужитель дозволити собі дорогі мирські утіхи, читачам «Вечірки» розповів митрополит Черкаський та Канівський владика Софроній.

– У пресу потрапила інформація, що буцімто найбільші спонсори церкви хотіли під час останнього Помісного собору змістити митрополита Володимира і звести на престол промосковського єпископа Донецького та Маріупольського Іларіона, а потім його змінити настоятелем Києво-Печер-ської лаври єпископом Пав-лом. Що насправді відбувається?
– Ніякого перевороту не було і бути не може, бо поки Володимир не помре, його ні-хто не зніме. Мені також телефонували, казали, що створюють якусь ініціативну групу, яка хоче оновити керівництво Української православної церкви та поставити митрополитом Київським і всієї України єпископа Павла. Про єпископа Донецького і Маріупольського у розмові не йшлося. Я запитую: «Що ви хочете?». Кажуть: «Хочемо, щоб церква була незалежною». За церковними канонами, навіть якщо блаженнійший Володимир захоче сам піти, то він цього зробити не зможе. Церква постановила, що митрополит на кафедрі до смерті і замінити його ні-хто не має права. Єдине, що він може зробити, – це знайти так званого «местоблюстителя». Не виключено, що Павло та Іларіон хотіли б бути керівниками, але питання в тому, чи голосуватиме за них єпископат…
– Владико, поясніть, як Українська православна церква залежить від Москви?
– Наша церква має широку автономію. Ми абсолютно незалежні від Москви: обираємо своїх єпископів, ділимо єпархії, відкриваємо лавру у Донецьку та монастирі, рукопокладаємо єпископів, ми й копійки не платимо в Москву. Єдине, що ми беремо у них, – миро, а це не-дешеве таїнство, адже потрібні мільйони, щоб зварити його. Нам же дають миро безкоштовно.
– Чи може бути, що Москва хоче обмежити автономію УПЦ?
– Це треба запитати у Москви та патріарха. Але навіть якщо у когось і є таке бажання, цього не достатньо. Потрібно, щоб на це була і наша воля, маю на увазі єпископат.
– Попереднє керівництво області на усі заходи запрошувало владику Іоанна, сьогоднішнє – Вас. Чи не думаєте, що парафіяни, яким не подобається сьогоднішня влада, змінять своє ставлення і до вас?
– Зізнаюся, що сьогоднішня обласна влада зважає на мою думку. І коли мене кудись запрошують, то чому я повинен відмовлятися? Однак особисто для мене не існує влади, особливо якщо вона бореться з моїм народом. Я людина ні від кого не залежна і не боюся нікого, крім Бога. Я нікому не підіграватиму. Єдине, чого хочу, – щоб у нашій державі був мир.
– Сьогодні між УПЦ та Київським патріархатом іде боротьба за парафіян, і не за їхні душі, а за можливість впливати на них…
– Ніякої боротьби немає, до Іоанна і так ніхто не йде. Чому? Спитайте людей. Назвіть хоч один хрест, який би поставили націоналісти чи українські патріоти. Таких немає, усіх їх поставили ми. Назвіть, скільки храмів вони збудували в області?
– На Спаса, під час освячення плодів, які принесли люди, ви радили їм їсти винятково усе українське. Ваш патріотизм проявляється і у таких дрібницях?
– (Сміється.) Я просто переживаю за здоров'я парафі-ян. Учені довели, що українські продукти – найчистіші. Ви ж попробуйте у цих великих магазинах завезені яблука – усі на один смак, а вирощені людьми візьміть – кожне має інший присмак.
– Так само нещодавно на одному з центральних телеканалів з'явився сюжет, де журналіст показує дороге авто настоятеля Києво-Печерської лаври Пав-ла, чи не повинні священнослужителі бути скромнішими у своєму мирському побуті?
– Давайте повернемося на кілька століть назад. Хто їздив у селі на бричці? Батюшка! Хто у місті їздив у найкращому кортежі? Єпископ! То чому тепер єпископ чи батюшка не мають права їздити на машині?
– Та нехай їздять, але ж не на таких дорогих!
– Який Павло не є, як його не хаять, але він відновив лавру так, як ніхто інший не міг. Ви ж подивіться, усі храми, дзвіниця відреставровані та золотяться. То чому його не б'ють і не сварять, що відродив пам'ятки державного значення?! А крутий «Мерседес» йому подарували на 50-річчя, і він має право на ньому їздити. Мене страшно такі заяви обурюють. Ну чого люди звертають увагу на дрібниці, а не говорять про головне?!
– Наскільки я знаю, у вас «Лексус», ви самі ним керу-єте?
– Я дуже люблю керувати автомобілем і можу похвалитися, що я хороший водій. У мене водійського стажу майже тридцять років. Тричі був у кюветі, але, як бачите, живий. Раніше часто зупиняли даішники, думали, що правила краще за мене знають, а тепер уже не зупиняють. Як побачать, що я за кермом, бояться.

Тетяна Мартинова
Vch14@yandex.ru
050-447-52-11

Як і обіцяв міський голова Сергій Одарич, минулого тижня його заступниця та депутат обласної ради Любов Майборода втратила роботу у міськвиконкомі. Однак її не звільнили. Депутати міської ради 39-ма голосами проголосували за скорочення посади, яку обіймала Любов Володимирівна. Сам міський голова на засіданні сесії не був. Пославшись на справи у столиці, він відбув до Києва. Сьогодні вільна від демократів Любов Майборода розповіла, що насправді турбує та цікавить міську владу і що стоїть за багатьома проектами мера.

– Чи почуваєтеся обманутою та використаною?
– У тому, що Сергій Одарич став міським головою, є заслуга кожної людини команди Вільних Демократів, у тому числі і моя як депутата обласної ради. Я разом із ним провела більше 50 зустрічей, запросила у Черкаси міжнародних спостерігачів, які протягом місяця моніторили, як у нас проходять вибори. Звичайно, мені було цікаво працювати в мерії. Однак Сергій Олегович часто говорить слово “команда”, але з часом я зрозуміла, що, на переконання мера, команда – це люди, які виконують його волю…
– Любов Майборода залишалася опозиціонеркою і при владі. Можливо, ви просто не придатні до державної роботи?
– Питання поставлено некоректно... Зверніться до тих, хто так каже. Будучи у виконавчій владі, я відстоювала інтереси пересічних черкащан. На мою думку, люди, незалежно від посади – мер, його заступники чи губернатор, які мають неабиякі статки, навряд чи зрозуміють звичайного черкащанина, що живе на 30 квадратних метрах і отримує 800 грн. пенсії.
– Будучи в опозиції до влади Партії регіонів, ви опинилися в команді Вільних Демократів, які утворили коаліцію із регіоналами.
– Я вважаю, що альянс партії вільних демократів із регіонами – неприродний, це зрада виборців. Я та Вільні демократи йшли у владу як альтернатива Партії регіонів. Коли демократи і регіонали у міській раді утворили коаліцію, я думала, що ми все одно будемо відстоювати свою позицію. Однак зрозуміла, що мер потрапив у залежність, коли побачила, що демократи разом із регіоналами віддали центральну площу міста, даром передали понад 5,5 га землі у Соснівці під резиденцію Тулуба і так далі. Думаю, що на Сергія Одарича чиниться шалений тиск. Він, напевно, має певні фінансові зобов'язання, тому мені інколи важко пояснити його дії. Не розумію, чому на певні посади запрошуються люди з інших міст. Той самий заступник міського голови Олексій Гужва, який курирує архітектуру, приїхав у Черкаси з Києва. От скажіть, невже у нашому місті немає спеціалістів, які можуть очолити архітектуру?
– Однак крапку у ваших взаєминах із мером поставило обговорення будівництва льодового палацу.
– Хіба ми обіцяли людям, що будуватимемо льодові палаци і при цьому закриватимемо бюджетні установи?! Цього року з міського бюджету уже виділено 3 млн. 750 тис. грн. лише на будівництво інженерних споруд льодового палацу. При цьому на його зведення Одарич планує витратити 10 млн. грн. із міського бюджету, 10 млн. грн. – з обласного бюджету і 30 млн. грн. – із державного. З такими довгобудами, як обласна дитяча лікарня, Канівський заповідник, вертолітний майданчик, нас чекає крах. Це невичерпне джерело для витягування бюджетних грошей у приватні кишені. Ви подивіться на обласну дитячу лікарню – це монстр, який поховав усю медицину області. На її будівництво та придбання обладнання вже пішло 120 млн. грн., на останній сесії обласної ради виділили ще 14,5 млн. Висмоктуються бюджети усієї області, навіть Маньківка на її будівництво дає субвенцію 50 тис. грн. Нам потрібні будівлі чи медикаменти, обладнання і спеціалісти? Усі можновладці зацікавлені будувати, бо у цій галузі найважче проконтролювати, як витрачаються гроші.
– Зараз місту дозволили випустити муніципальні облігації на 60 млн. грн., але ніхто не може гарантувати, що всі ці кошти підуть на дороги.
– Роботою з облігаціями займається департамент економічної політики, і тут багато нез'ясованих питань. У тому числі і в роботі тендерного комітету, який і визначатиме, хто буде ремонтувати наші дороги. Його діяльність для мене не зрозуміла.
Стосовно ремонту доріг, поки що немає рішення кабінету міністрів про випуск облігацій, тому говорити про це рано. Щоб такі роботи не стали черговою аферою, треба ретельно готуватись. Під багатьома автомагістралями міста лежать комунікації, які також потребують ремонту. Може трапитись, Одарич зробить покриття, через три роки поїде з Черкас, а що ми робитимемо з прогнилими трубами під новими дорогами? Головне питання – яким чином ми сплатимо відсотки та повернемо кредит? До того ж Черкасам доведеться закладати комунальне майно, три роки платити близько 5 млн. грн. відсотків із бюджету розвитку, до якого на даний момент надійшло лише 18 млн. грн.
– Ви поміняли п'ять партій, пересварилися чи не з усім політичним бомондом області. Можливо, проблема у вас, а не в опонентах?
– Ви повторюєте слова моїх опонентів. Усі наші партії – це аналог КПРС, вони збудовані зверху вниз та сповідують принцип колективізму. Переконана, що нам необхідно розвивати індивідуалізм. Через те, що я самодостатня особистість, керівники поличних сил, у яких я була, вбачали в мені небезпеку.
– Стосовно вільних демократів – ви все ж таки депутат облради від цієї політичної сили…
– Я депутат від мажоритарного найбільшого округу – міста Черкаси, не треба нав'язувати мені політичних ярликів. Закон про вибори до місцевих рад був дискримінаційним, людина не мала права на самовисування, тому я була вимушена, як і дуже багато інших політиків, іти від політичної партії. Хоча вдячна цій команді, виборча кампанія була цікавою.
– Якщо Тулуб і Одарич об'-єднаються у боротьбі проти вас, вони ж вас знищать....
– Я майже впевнена, що завтра між мером та губернатором також виникне протиріччя чи конфлікт.
Можливо, сьогодні мені не зовсім психологічно комфортно, але я справлюсь. Бо поразки також учать людину. Кожного разу мене підтримує сім'я, друзі та приклад моїх дідів, яким було у десять разів важче, ніж мені, проте вони не зрадили України. Мій дід напередодні війни був розстріляний як керівник польсько-троцькістського підпілля. Бабуся розказувала, що о п'ятій ранку приїхали «чорні ворони», його забрали і вбили за те, що був неблагонадійним. Ми навіть не знаємо, де похований дід. Бабуся залишилася самою, вагітною із п'ятьома малими дітьми. Але найстрашніше, що зробила система, – моя мама до проголошення незалежності соромилася свого батька за те, що він був «ворогом народу». Коли почалася перебудова, я поклялася, що не зречуся принципів свободи, можливості людей отримувати різну інформацію та мати право вибору.

Тетяна ЄЩЕНКО

– Сергію Борисовичу, чому в органах влади сьогодні така велика плинність кадрів?
– Треба визнати, що сьогодні, на жаль, кадрова робота не відповідає вимогам сучасності. Ми це бачили, треба відверто сказати, і за тими помилками, які ми робили на різних рівнях, у тому числі і я. Десь були використані менш професійні кадри, але з позиції політичної доцільності. Зараз ми вже підходимо до цього з професійної точки зору. Сьогодні запрошуємо всіх! У тому числі і ті кадри, що працювали на керівних посадах раніше, незалежно від їх політичних уподобань. Поступово роботу з кадрами ми відпрацюємо. Я ввів за правило: якщо службовець уже досяг пенсійного віку, з цієї посади, будь ласка, йди, треба залучати молодих. Створили резерв, здійснюємо моніторинг по навчальних закладах і цю роботу підсилимо та покращимо.
Друга частина проблеми – частина посадовців недбало ставиться до своїх обов'язків. Вони живуть іще вчорашнім днем. І треба вирішувати питання з новим кадровим складом. Це стосується і охорони навколишнього середовища, екологічної інспекції тощо. А попереднє керівництво земельних ресурсів? Ресторан побудувати в нього були і час, і гроші. А зробити так, щоб людям було гарно і справедливо роздавати земельні ділянки, на це часу не було. Ви знаєте, про кого я кажу... Подивіться – 574 км берегової смуги в межах Черкаської області роздані різноманітним фізичним і юридичним особам, 386 користувачів! Підійти до Дніпра не можна, все це приватна власність. Коли спеціально створена комісія почала наводити порядок, ми скільки отримали з усіх боків! І з київських також...
– І де ж результати? Навести порядок із береговою смугою – це була ваша перша обіцянка....
– А ви ж знаєте, що було, коли я скасував відразу 30 розпоряджень попереднього керівництва? Потихеньку почали надходити скарги до судів, і суди почали приймати рішення не на нашу користь. Були й інші перепони. І дотепер немає в нас у області керівника управління земельних відносин.
– Тобто не на все ви спроможні впливати?
– Я намагаюся! Але ж бачи-те, яка ситуація?.. У нас є державні структури – і екологічна інспекція, і управління охорони навколишнього середовища. Водночас люди скаржаться на завод «Азот», а щось змінилося? Коли ми почали зупиняти всі ті шкідливі викиди, то у нас почали змінювати керівників екологічної інспекції. Клименко то приходить, то йде. Я вимушений був уже поскаржитися на рівні прем'єр-міністра. Так же не можна!
Подивіться, що робиться на Кременчуцькому водосховищі! 50 користувачів отримали ліцензії і квоту на вилов риби. Щодня виставляється більше 150-ти кілометрів сіток! Скажіть, де риба?! Та черкащани повинні мати сьогодні свіжу рибу щодня по півгривні за кілограм! А ви її бачите?! Я її теж не бачу. Це питання, над яким ми теж працюємо дуже потужно. Дещо вдалося навести порядок, але це ще не все. Будемо виходити на більш високий рівень, звертатися по допомогу в уряд. У мене достатньо настирливості, щоб довести цю справу до кінця, і з пам'яттю у мене теж усе гаразд.
– Кого з представників опозиції ви вважаєте найнебезпечнішим і чи є такі?
– У нас немає високої політики, як у Києві, у нас є конкретна справа. Планую найближчим часом зібрати всі опозиційні сили і з ними провести розмову. Ось подивіться, «Батьківщина» каже, що турбується про покращення життя людей. Той же Леонід Даценко хоче, щоб краще було. Хочеш? Так іди сюди, давай працювати. Я готовий надати можливість будь-кому з опозиціонерів, щоб вони працювали. Покажіть себе, на що ви здатні. Головне, щоб вони працювали на Черкащину, це наше кредо. І найближчим часом я запрошуватиму для такої розмови всіх керівників політичних сил наших опонентів.
– Як ви ставитеся до того, що вас зображували у ЗМІ в образі «дорогого Леоніда Ілліча»?
– Ну, ви самі розумієте, що я зовні не схожий на «дорогого Леоніда Ілліча». У мене батьки з Черкащини. І прізвище Тулуб чогось варте в Україні у різні часи її розвитку. Як мінімум на 50% я по-в'язую цю ситуацію із помилками деяких людей, які працювали зі ЗМІ. А друга половина – це ті кадри, які працюють разом зі мною, – мої заступники, підлеглі, які не могли налагодити взаємостосунки з представниками ЗМІ і розвіяти міфи про закритість влади. Тут із самого початку був закладений такий міф, що от прислали «донецького», хоч він насправді виявився із Богуславця! Тут іще почалися різноманітні політичні впливи. Перші кроки, багато радників, на громадських засадах. Бігають, підказують, один поперед одного. Ну це чисто черкаське, я зрозумів. Радять, підказують. Хтось щось і знав, а хтось – щось і придумав, але все це вплинуло на перші кроки, перші рішення, перші результати. І кадрові теж, і в спілкуванні з журналістами також.
– Мабуть, через це і потрапили в рейтинг «ворогів преси»?
– Але ж я завжди був відкритим, запровадив по понеділках щотижневі брифінги, щоб спілкуватися з пресою! Можливо, хтось без мого відома штучно робив якісь перепони журналістам. Але я сам ніколи не боявся журналістів! Мене навчили ще в радянські часи: май на увазі, газета – це дзеркало, і якщо щось не так написали, то шукай у собі причину. Серед журналістів є багато об'єктивних професіоналів. Тож я уваги преси не боюся – хоч серед ночі мене знайдіть, хоч на пляжі, я завжди буду готовий до спілкування. Щодо деяких кадрів, то я ніколи не був прихильником підлабузництва і не буду, з якого б боку це не звучало! Треба завжди бути людиною зі своїм стрижнем і не гнутися. І треба робити так, як це підказує твоя душа, серце і розум.
– Чим ви поясните швидку реконструкцію Соборної площі без проекту, без дозволів? Усе було продиктоване страхом перед виступами опозиції?
– Подивіться, я дуже переляканий? Соборна площа – центральна, і це не місту належить, а всій Черкащині. Вона повинна гідно зустрічати і черкащан, і гостей з усіх куточків. Якщо ми кажемо, що Черкащина – це духовний центр України, то чому ж він повинен мати такий вигляд, як це було минулого століття? Що стосується документації, то в обласній раді є всі дозволи, документи, тож можете зустрітися з керівництвом і все побачити на власні очі.

Юлія ФОМІЧОВА

Любов Майборода стверджує, що Соборну площу реконструюють незаконно. За її словами, починаючи ще з лютого, облрада та облдержадміністрація надіслала близько двадцяти заяв до Черкаської мерії із проханням передати Соборну площу їм у постійне землекористування. Ані міськвиконком, ні міська рада не передали центральну площу області, тож реконструкція, на переконання депутатки, розпочалася там незаконно. Про методи роботи обласної влади з міською Любов Майборода розповіла «Вечірці».

– Навіщо, на Вашу думку, центральна площа Черкас обласній владі?
– Віддати цю площу облраді означає узгоджувати з нею всі заходи, що мають там проводитися. Організаторами, ініціаторами й ідейними натхненниками натиску на міську раду є Сергій Рябцев та Анатолій Рибак, які звикли все вирішувати підкилимними методами й тиском. Влада повинна слухати людей, а не відгороджуватись від них. Ми не ремонт на кухні проводимо, а реконструюємо найголовніший майдан області. Навіть пересічний житель міста для того, щоб об'єднати ванну й туалет, надає купу документів у міськвиконком, який дозволяє реконструкцію, а тут центральна площа міста – ні рішення архітектурної комісії, ні сесій обласної чи міської ради. Має відбутися конкурс на проведення робіт, громадське обговорення.
– Поширюються чутки, що Сергія Тулуба мають перевести на вищу посаду. Як вважаєте, справді для нього Черкащина була лише черговим етапом перед наступною посадою?
– Посади губернатора і в Європі, і в Америці є виборними. Людина на такій посаді повинна користуватися авторитетом у громади, знати її проблеми. Призначати губернатора – це величезна помилка. Якою б прекрасною людиною він не був, він не знає місцевих проблем і місцевих кадрів. Тулуб – чужий на Черкащині. Коли він прийшов, хто тільки йому оди не виспівував, на колінах перед ним не повзав! І це не хвороба Тулуба, це хвороба наших людей. Гадаю, на посаді міністра житлово-комунального господарства Сергій Тулуб буде більш ефективним.
– Ви критикували всіх губернаторів нашої області, тобто ідеального серед них не було?
– Ідеальним губернатором був мій друг і товариш Василь Цибенко, який зараз є послом України в Грузії. Він керував областю у час розквіту демократії і, попри те, що був представником партійної номенклатури, а я представляла опозиційний рух, він умів у моїй критиці бачити раціональне зерно. Період керівництва Володимира Лук'янця став для мене епохою образ, яка, на мою думку, триває досі. На кожній сесії облради відразу після мого виступу він говорить не по суті проблеми, а про Майбороду. Із вдячністю згадую Вадима Льошенка, якого я лаяла на кожній сесії за одночасний ремонт філармонії і сесійної зали, але разом із тим він увів у експлуатацію і те, й інше. Складні стосунки були в мене з Олександром Черевком, який зняв мене із посади голови фракції «Нашої України». Проте він доробив кардіоцентр, правильно сприйняв ідеї Віктора Ющенка про національне відродження, демонтував пам'ятник Леніну і перейменував центральну площу Черкас у Соборну.
– Однак запам'ятався «Золотою підковою», яка мала від-родити повагу до історії, а закінчилася підозрами у від-миванні коштів....
– На жаль, усі схеми типу «Золотої підкови» запроваджуються в Києві. Це хвороба молодої України: у кожній області є цяця, на яку йдуть мільйони. Зараз з'явилася чергова ідея – будувати льодовий палац вартістю 46 мільйонів, та на його утримання коштів немає. Із 46 мільйонів, виділених на цей палац, 20 мільйонів відкату київським структурам, місцевим теж вистачить до кінця життя себе забезпечити, а в нас ні за що поміняти лінолеум у спортивних школах, комплекс «Будівельник» збитковий, футбольна команда «Славутич» вимагає коштів.
– У вас є амбіції керувати містом чи областю?
– Ні, немає. Я маю намір балотуватись до ВР України. Зараз парламент – це клуб бізнес-інтересів. Влада повинна бути контрольована народом, а сьогоднішня влада – це бутафорія.
– Чому ви часто змінюєте партії?
– Вісім років я була в демократичній партії – її вже немає. Ви хочете, щоб і Майбороди не було? Друга партія «Реформи і порядок». Її також практично зараз немає. Майбороді вмерти з цією політичною силою? Із БЮТ мене виключили, як і з «Нашої України». Чотири роки я є позапартійною. Є система цінностей, які для мене незмінні: національне відродження, свобода слова, покращення матеріального стану. Партії – це тимчасове явище, вони поки що не сформовані в Україні.
– Говорять, що Сергій Одарич використовує Вас як рупор для критики Тулуба…
– Без моєї волі використати мене неможливо. Всі ми одне одного використовуємо: нема вічних друзів, є вічні інтереси. Найважливішим для мене є депутатство, бо коли за тебе голосує 20 тисяч виборців – це такі крила, які вже ніякий губернатор тобі не зламає!