«Бактеріологічну зброю» Черкащини стримуватимуть охоронці
В номері: 2010 №19 від 14 Травень, 2010, 21:54
Асоціальних хворих на заразну форму туберкульозу лікуватимуть примусово,
проте обласні фтизіатри вважають, що слід ужити ще жорсткіших заходів
Ксенія Шапошник
eddyvc@ukr.net
Цього року дозволено примусово лікувати хворих на туберкульоз, які мають його заразну форму й не бажають лікуватися. Тублікарні «укомплектують» охоронцями. Порушено клопотання до Черкаської облради про виділення для тубдиспансеру 2,251 млн. грн. на все, що для цього треба. Головний лікар обласного тубдиспансеру Мирон Олійник зауважує: епідемія не спиниться, поки тублікарні не зроблять закладами закритого типу.
Замок на дверях і охорона
Саме такі заходи планують цього року увести в обласному протитуберкульозному диспансері, щоб обмежити пересування областю хворих із заразною, особливо з хіміорезистентною формою туберкульозу. І, якщо такий хворий порушить лікарняний режим та покине лікарню, охоронці його привезуть назад.
– Мінохорони здоров'я вже розпорядилося, аби тублікарням виділили грошей на охорону, – каже Мирон Олійник. – Ми порахували, що треба 252 тис. 470 грн. на рік на двох охоронців. Уже виділено гроші на придбання дверей із кодовим замком, буде обладнано й кімнату відвідувань. Це повинно знизити заражуваність черкащан, проте силоміць не відпускати з лікарні хворого ми все одно не маємо права.
Бактеріологічна зброя на Черкащині
Серед пацієнтів тублікарні чимало пересічних людей із невеликими статками, закордонних заробітчан, які через кризу змушені були повернутися додому. Багатьох туберкульоз спіткав через те, що вони були ослаблені хворобами, застудами, злиднями та зниженим імунітетом. Дехто з хворих не знає свого діагнозу, а от дехто, цілком усвідомлюючи, що є ходячою бактеріологічною зброєю, відмовляється від лікування й заражує оточення. Є люди, які не доводять лікування до кінця, і їхній туберкульоз стає нечутливим до протитуберкульозних ліків. Його називають хіміорезистентним. Зараження ним – найбільш небезпечне, він дуже важко піддається лікуванню і саме від нього найчастіше помирають. Але найгірше, що на такий туберкульоз хворіють переважно асоціальні люди: колишні в'язні, безхатьки, наркомани, алкоголіки.
– Це недисципліновані люди, що в лікарні не сидять, а ходять містом, селом, їздять маршрутками, – розповідає лікар-фтизіатр амбулаторно-поліклінічного відділення Черкаського обласного протитуберкульозного диспансеру Алла Кондратьєва. – Проїхав хворий з активною формою туберкульозу у транспорті – і пасажири, особливо ослаблені люди, «упіймали» паличку Коха. Але замикати хворих у лікарні не можна: вони мають конституційні права й свободи. Та чомусь ніхто не згадує про права молодої матері з немовлям, на яку у тролейбусі кашляє заразний хворий, або права пересічної сім'ї, сусід якої повернувся з в'язниці з активною формою туберкульозу й відмовляється лікуватись.
Сільська валюта й наркомани на городі
– Ось погляньте, – розчиняє шафку Мирон Олійник, показуючи пом'яті пластикові пляшки з самогонкою, конфісковані у пацієнтів, – відбираємо й при них виливаємо. Я звертався до дільничного, щоб «прикрив» самогонні точки. Безрезультатно, як гнали, так і женуть. Хворі не ходили б у село, аби не мали чого звідти взяти. Наймаються до людей то город скопати, то щось полагодити, люди самі їх і запрошують. Іноді розплачуються «рідкою валютою». А потім хворі в палатах двері виносять, доводиться відправляти «буйних» до психлікарні...
Наркомани варять «ширку» мало не під парканом тубдиспансеру, навіть дірку в паркані виламали, щоб шлях скоротити. Місцеві мешканці та медики скаржаться міліції, вона робить облави, але особливого ефекту це не дає.
– Тому протитуберкульозні установи мусять бути закритими, – наголошує Мирон Іванович. – Причому окреме приміщення – для незаразних, окреме – для заразних хворих. Щоб вони не виходили в населені пункти, доки не пролікуються й не стануть безпечні для оточення. Інакше нам ніколи не подолати епідемію. Зважаючи на наявність асоціальних хворих, що порушують режим, охоронці в лікарні – слушне рішення.
ПЛЮС ДО ТЕМИ
Туберкульоз як спосіб заробітку
Є люди, які не хочуть лікуватись, бо, хворіючи, отримують виплати у зв'язку з інвалідністю. Вони спеціально не вживають ліки, які їм видають, аби можна було не працювати й отримувати гроші. Інші наживаються на рідних.
– Приходять до мене родичі хворого,– розповідає Мирон Олійник, – і обурюються, мовляв, хіба ж можна такі дорогі ліки виписувати? Я шокований – дорогі протитуберкульозні ліки дає держава, хворим же виписують ліки для захисту печінки, імунітету, вітаміни. Виявилося, хворі дурили родичів, аби мати гроші на гульки, алкоголь, наркотики...
«Я його лікую, а він мені погрожує ножем»
На нічне чергування в кожному відділенні тублікарні лишаються дві медсестри та санітарка. У лікарні нема кому працювати: на 83,5 ставки працює 48 лікарів. На 50 посадах лікарів-фтизіатрів – 28 осіб, більшість – уже немолоді.
Співробітники іноді отримують від п'яних чи задурманених наркотиком пацієнтів лайку та погрози. Медсестри скаржаться: «Я його лікую, ризикую заразитися, а він мені ножем погрожує». А де гарантія, що така некерована людина не завдасть шкоди комусь із решти нормальних, дисциплінованих хворих? У цьому випадку охорона теж стане в нагоді.
Статистика і реальність
На перший погляд, хворих на туберкульоз в області стало менше: торік було 867, а позаторік – 871.
Але епідемія насправді поширюється, а цифри зменшились, бо за рік і населення в області поменшало: якщо у 2008 році показник захворюваності на 100 тисяч населення сягав 66,4 особи, то у 2009 – 66,7.
У тублікарні зараз лежить 504 особи. Заразних хворих із бактеріовиділенням у 2008 році в області було 164, а торік – уже 193. Один такий хворий за рік здатен заразити 10-12 людей.

Trackbacks & Pingbacks