Без вини затавровані

Діти не хочуть іти цього року до школи, бо їх «виживають» із дитячих колективів  через ВІЛ-позитивний статус їх самих або їхніх батьків

Ксе­нія Ша­пош­ник

eddyvc@ukr.net

 

От­ру­є­не ди­тинс­тво

10-річ­на Нас­тя ра­но ста­ла си­ро­тою, ли­шив­шись на опі­кунс­тві 70-річ­ної ба­бу­сі. Дів­чин­ка вчи­ла­ся у зви­чай­ній шко­лі, зай­ма­ла­ся тан­ця­ми, але ос­тан­нім ча­сом чо­мусь по­ча­ла нез­ду­жа­ти. Ба­бу­ся зна­ла, від якої хво­ро­би по­мер­ла Нас­ти­на ма­ма, й дав­но про­си­ла лі­ка­рів, аби пе­ре­ві­ри­ли внуч­ку. Ті зас­по­ко­ю­ва­ли: «Не ви­га­дуй­те. Як­би хво­ро­ба бу­ла, то вже б дав­но про­я­ви­ла­ся!»  І ко­ли дів­чин­ці так по­гір­ша­ло, що в неї за­пі­доз­ри­ли он­кох­во­ро­бу, ба­бу­ся та­ки на­по­ляг­ла на ана­лі­зі. ВІЛ під­твер­див­ся.

Ко­ли ма­ма Нас­ті бу­ла ва­гіт­на, ще не бу­ло обов­'яз­ко­во­го тес­ту­ван­ня ва­гіт­них на ВІЛ, тож лі­ка­рі про її ста­тус не зна­ли і не змог­ли за­ва­ди­ти пе­ре­да­чі хво­ро­би ди­ти­ні. Дів­чин­ку лі­ку­ва­ли в Ки­є­ві в Ох­мат­ди­ті, во­на про­пус­ти­ла пів­то­ра мі­ся­ця шко­ли. А ко­ли по­вер­ну­ла­ся, то улюб­ле­на вчи­тель­ка, яка чи­мось на­га­ду­ва­ла Нас­ті ма­му і якій во­на до­ві­ря­ла, за­пи­та­ла її прос­то на уро­ці: «Чо­му ж ти так дов­го не хо­ди­ла до шко­ли, де ж ти бу­ла?»  Ди­ти­на, не за­мис­лю­ю­чись про ли­хе, від­по­ві­ла, що в Ки­є­ві лі­ку­ва­лась від ВІЛ.

В Ох­мат­ди­ті – то­ле­ран­тне став­лен­ня, є ди­тя­чі гру­пи вза­є­мо­до­по­мо­ги, де ді­ти від­кри­то го­во­рять про свій ста­тус. Учать їх там і бе­рег­ти та­єм­ни­цю ді­аг­но­зу, про­те ди­тя на­віть не уяв­ля­ло, що мо­жуть бу­ти якісь та­єм­ни­ці від улюб­ле­ної вчи­тель­ки. Дів­чин­ка не від­чу­ва­ла заг­ро­зи в «рід­но­му» кла­сі, де її лю­би­ли. Мо­же, вчи­тель­ка не зна­ла, що ди­ти­на хво­рі­ла, інак­ше б не до­пи­ту­ва­ла­ся прив­се­люд­но, про­те ді­аг­ноз по­чув увесь клас, і вже нас­туп­но­го дня по­ча­ло­ся пек­ло.

Бать­ки уч­нів здій­ня­ли гвалт і на­по­сі­ли­ся на ди­рек­то­ра, за­яв­ля­ю­чи, що не ба­жа­ють, аби їх­ні ді­ти вчи­ли­ся в од­но­му кла­сі з «ці­єю спі­доз­ною». Ба­бу­сі кіль­ка ра­зів те­ле­фо­ну­ва­ли бать­ки уч­нів, запи­тую­чи, чи прав­да, що в Нас­ті та­ка хво­ро­ба. Нас­ти­ні од­нок­лас­ни­ки під впли­вом до­рос­лих по­ча­ли цьку­ва­ти й об­зи­ва­ти свою не­дав­ню под­ру­гу.

Ди­рек­тор, пе­ре­бу­ва­ю­чи між двох вог­нів, по­ре­ко­мен­ду­вав пе­ре­вес­ти ди­ти­ну на ін­ди­ві­ду­аль­не нав­чан­ня, бо при всьо­му ба­жан­ні не зміг би за­хис­ти­ти свою уче­ни­цю. Нас­тя опи­ни­лась від­рі­за­на від сві­ту, спіл­ку­єть­ся ли­ше з ба­бу­сею та вчи­те­ля­ми, що при­хо­дять до неї. На тан­ці їй ще не мож­на.

Чи по­вер­неть­ся дитина у ве­рес­ні в шко­лу – ве­ли­ке пи­тан­ня. Дів­чин­ка в деп­ре­сії. Во­на не хо­че і на­віть бо­їть­ся йти у ве­рес­ні до шко­ли. Від­ки­ну­та й зрад­же­на ти­ми, ко­го лю­би­ла, во­на зам­кну­ла­ся в со­бі, ні­ко­му не до­ві­ряє, ста­ла дра­тів­ли­вою й аг­ре­сив­ною...

Хо­дін­ня по му­ках

Ді­дусь ма­лень­кої Юлі на­ма­гав­ся влаш­ту­ва­ти ди­ти­ну в дит­са­док ще з 2-річ­но­го ві­ку: її ма­ма  міц­но си­ді­ла на гол­ці, бать­ка не бу­ло, са­мо­му нянь­чи­ти жва­ве й не­по­си­дю­че ди­тя вже бра­ку­ва­ло сил, до то­го ж ма­ла му­си­ла спіл­ку­ва­ти­ся з со­бі по­діб­ни­ми. Але ді­дусь був за­ко­но-слух­ня­ним і со­віс­ним, тож про те, що ону­ка – ВІЛ-по­зи­тив­на, щоразу по­ві­дом­ляв за­ві­ду­вач­ці дит­сад­ка. І йо­му від­мов­ля­ли. У роз­па­чі він прий­шов по до­по­мо­гу до фа­хів­ців ме­ре­жі ЛЖВ, які по­яс­ни­ли йо­му, що про ста­тус ди­ти­ни вар­то роз­мов­ля­ти ли­ше з мед­пра­ців­ни­ком дит­сад­ка. Дід так і зро­бив, але зно­ву – від­мо­ва. І ли­ше ко­ли в нас­туп­ний дит­са­док чо­ло­вік пі­шов із пред­став­ни­ка­ми ЛЖВ та лі­ка­рем-пе­ді­ат­ром Цен­тру з про­фі­лак­ти­ки та бо­роть­би зі СНІД, аж то­ді ди­ти­ну влаш­ту­ва­ли.

Дав­но ві­до­мо, що не та­ка й страш­на ВІЛ-ін­фек­ція і є чи­ма­ло страш­ні­ших хво­роб, які пе­ре­да­ють­ся на­ба­га­то лег­ше: ге­па­тит, ту­бер­ку­льоз... Про­те чер­ка­ща­ни в цьо­му пи­тан­ні ще не вип­лу­та­ли­ся з те­нет се­ре­дньо­віч­но­го не­віг­лас­тва. Бо про яку ци­ві­лі­за­цію та єв­ро­пейсь­ку куль­ту­ру мо­же йти­ся в сус­піль­стві, де цьку­ють і ви­га­ня­ють із зак­ла­дів ос­ві­ти ВІЛ-по­зи­тив­них ді­тей?

Кра­ще мов­ча­ти?

– Ні ди­рек­тор шко­ли, ні за­ві­ду­вач дитсад­ка, ні шкіль­ний пси­хо­лог чи соц­пра­ців­ник, ні ке­рів­ник оз­до­ров­чо­го та­бо­ру про імун­ний ста­тус ди­ти­ни не му­сять зна­ти вза­га­лі, – за­у­ва­жує за­ві­ду­вач цен­тру прак­тич­ної пси­хо­ло­гії та со­ці­аль­ної ро­бо­ти при місь­ко­му ме­то­дич­но­му ка­бі­не­ті ус­та­нов ос­ві­ти Оле­на Па­щен­ко. – Це має пра­во зна­ти ли­ше мед­пра­ців­ник ди­тя­чо­го зак­ла­ду, зад­ля бла­га са­мої ж ди­ти­ни, але як­що бать­ки не ба­жа­ють про це по­ві­дом­ля­ти, то ніх­то не має пра­ва при­му­шу­ва­ти їх до цьо­го.

Пред­став­ни­ця Чер­кась­ко­го від­ді­лен­ня Все­ук­ра­їнсь­кої ме­ре­жі ЛЖВ, ке­рів­ник ди­тя­чо­го нап­рям­ку ро­бо­ти з сім­'я­ми й діть­ми, яких тор­кну­ла­ся проб­ле­ма ВІЛ, Оле­на Фрід­ріх заз­на­чає:

– В об­лас­ті 62 ВІЛ-по­зи­тив­ні ди­ти­ни, і до 5 ра­зів у рік до нас звер­та­ють­ся зі скар­га­ми на від­мо­ву ку­дись бра­ти ди­ти­ну, на­віть як­що во­на здо­ро­ва, а ВІЛ-по­зи­тив­ний хтось із бать­ків. Про­те є чи­ма­ло ді­тей, про ста­тус яких бать­ки не по­ві­дом­ля­ли. Во­ни без проб­лем від­хо­ди­ли в дит­са­док, навчають­ся в шко­лах, і не бу­ло жод­но­го ви­пад­ку не ли­ше в об­лас­ті, але й у сві­ті, щоб од­на ди­ти­на за­ра­зи­ла ін­шу, ні в дит­сад­ку, ні в сім­'ї.

Із то­ле­ран­тніс­тю на Чер­ка­щи­ні ве­ли­кі проб­ле­ми, особ­ли­во в ра­йо­нах. Тож, як­що бать­ки ви­рі­ши­ли по­ві­до­ми­ти ме­ди­ку про ста­тус ди­ти­ни, ми мо­же­мо пред­став­ля­ти їх ін­те­ре­си в дит­сад­ку чи шко­лі, роз­'яс­нив­ши ме­ди­ку йо­го від­по­ві­даль­ність за роз­го­ло­шен­ня ста­ту­су.

На жаль, до­сі трап­ля­єть­ся, що  лі­ка­рі, по­чув­ши про ВІЛ-по­зи­тив­ний ста­тус, від­мов­ля­ють у госпіталізації, опе­ра­ції або су­ми на опе­ра­цій­ний на­бір зрос­та­ють ут­ри­чі, став­лен­ня по­гір­шу­єть­ся. Особ­ли­во в по­ло­го­вих бу­дин­ках ра­йо­нів, де ста­тус не при­хо­ва­єш.

Ку­ди звер­та­ти­ся по до­по­мо­гу

Ад­ре­са Чер­кась­ко­го об­лас­но­го від­ді­лен­ня ЛЖВ у Чер­ка­сах: вул. Мо­жайсь­ко­го, 50, вхід із бо­ку Лі­со­вої про­сі­ки, те­ле­фо­ни: 32-14-42; 32-14-01. Гра­фік ро­бо­ти ор­га­ні­за­ції: з по­не­діл­ка по п'ят­ни­цю з 10.00 до 18.00.

ПЛЮС ДО ТЕМИ

ДЛЯ ВІЛ-по­зи­тив­них ді­тей ство­рю­єть­ся гру­па до­по­мо­ги

 Як роз­по­ві­ла Оле­на Фрід­ріх, ре­гі­о­наль­не пред­став­ниц­тво Все­ук­ра­їнсь­кої ме­ре­жі ЛЖВ за­раз ство­рює гру­пу вза­є­мо­до­по­мо­ги для ВІЛ-по­зи­тив­них ді­тей, де во­ни мог­ли б спіл­ку­ва­ти­ся з та­ки­ми, як са­мі, вчи­ти­ся збе­рі­га­ти свій ста­тус, зна­хо­ди­ти пси­хо­ло­гіч­ну під­трим­ку, знай­ти но­вих дру­зів. Ба­га­то зу­силь ЛЖВ док­ла­дає до нав­чан­ня ос­ві­тян та ме­ди­ків, про­вів­ши вже біль­ше 10 тре­нін­гів на те­му «ВІЛ-по­зи­тив­на ди­ти­на в ди­тя­чо­му ко­лек­ти­ві». Це запобігає від­мо­вам у прий­ня­тті дітей у сад­ки та шко­ли й за­хи­щає їх від пси­хо­ло­гіч­ної трав­ми.

ВІЛ МОЖНА ЗАРАЗИТИ ЧЕРЕЗ ГЛИБОКИЙ ПРОКУС або кров

Ди­тя­чий лі­кар об­лас­но­го Цен­тру про­фі­лак­ти­ки та бо­роть­би з ВІЛ/СНІД На­дія Про­ко­пен­ко на­го­ло­шує, що за­ра­зи­ти­ся ВІЛ у дит­сад­ку прак­тич­но не­мож­ли­во:

–  ВІЛ не пе­ре­да­єть­ся в по­бу­ті, не по­ши­рю­єть­ся по­віт­ря­но-крап­лин­ним шля­хом, і пе­ре­да­ча в дит­сад­ку те­о­ре­тич­но мож­ли­ва тіль­ки че­рез кров. Бать­ки бо­ять­ся як­раз цьо­го, ад­же ді­ти ку­са­ють­ся, дря­па­ють­ся, зби­ва­ють ко­лі­на. Ри­зик за­ра­жен­ня ВІЛ те­о­ре­тич­но іс­нує у разі гли­бо­ко­го про­ку­су до кро­ві і на­яв­нос­ті ран­ки чи ви­раз­ки, яка кро­во­то­чить, у ро­ті то­го, хто ку­сає. Ди­ти­на, у якої в ро­ті чи гор­лян­ці ви­раз­ки й ра­ни, – нез­до­ро­ва і за ста­ном здо­ро­в’я не мо­же від­ві­ду­ва­ти дит­са­док. І вже тим паче їй не до ку­сан­ня, во­на, нав­па­ки, слаб­ка і мля­ва. Крім то­го, ВІЛ-по­зи­тив­ні ді­ти вжи­ва­ють АРВ-те­ра­пію – спе­ці­аль­ні лі­ки, які зни­жу­ють кіль­кість ВІЛ у кро­ві аж до не­виз­на­чаль­но­го рів­ня. Тоб­то у їх­ній кро­ві прак­тич­но від­сут­ній ВІЛ, щоб він міг пе­ре­да­ти­ся. На­ба­га­то біль­шу не­без­пе­ку не­суть ін­ші хво­ро­би. Так, для по­рів­нян­ня, се­ред ін­фек­цій, що пе­ре­да­ють­ся че­рез кров, ри­зик пе­ре­да­чі ста­но­вить: ге­па­ти­ту В – 30%, ге­па­ти­ту С – 2%, а ВІЛ – 0,3%.

СЛОВО ЗАКОНУ

ЗА РОЗГОЛОШЕННЯ ДІАГНОЗУ МОЖУТЬ ПОСАДИТИ на кілька років. І ПОСАДЯТЬ...

За роз­го­ло­шен­ня ді­аг­но­зу по­са­до­вих осіб мо­жуть по­ка­ра­ти на­віть 2-3 ро­ка­ми ув­'яз­нен­ня.

Як за­зна­чає юрист Ан­дрій Дмит­рен­ко, для ме­ди­ків за це пе­ред­ба­че­на кри­мі­наль­на від­по­ві­даль­ність. По­са­до­ву осо­бу мож­на при­тяг­ти до кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті за злов­жи­ван­ня служ­бо­вим ста­но­ви­щем. Зви­чай­ні лю­ди – су­сі­ди та ін. – не­суть ци­віль­ну від­по­ві­даль­ність, і з них мож­на ви­ма­га­ти ком­пен­са­ції за мо­раль­ну та ма­те­рі­аль­ну шко­ду. Але пот­ріб­но до­вес­ти, що роз­го­ло­си­ла са­ме ця лю­ди­на. У приго­ді ста­нуть свід­чен­ня ін­ших лю­дей, дик­то­фон­ні за­пи­си те­ле­фон­них та зви­чай­них роз­мов, пись­мо­ві до­ка­зи то­що. Як­що зав­да­но ма­те­рі­аль­ної шко­ди, це теж тре­ба до­вес­ти.

– Про­те на мо­їй пам­'я­ті ще не бу­ло су­до­вої прак­ти­ки з при­во­ду роз­го­ло­шен­ня ста­ту­су, – кон­ста­тує юрист, – бо лю­ди, які спе­ршу го­то­ві бу­ли йти до кін­ця, зго­дом прос­то опус­ка­ли ру­ки...

Залишити коментар

Ваше повідомленя