Ці погані хороші люди, яким краще не вірити...

Звичайні люди дуже часто неправильно розуміють, за що їх люблять чи не люблять. Що ж тут казати про політиків, які взагалі позбавлені відчуття реальності і більшу частину свого політичного життя проводять у світі ілюзорних (або вигаданих їхніми прес-службами) уявлень про себе та свою роль у світовій історії.

Віктора Андрійовича Ющенка обирали народним депутатом, а потім і Президентом просто як хорошого українського чоловіка, який, на перший погляд, начебто не заважатиме нам жити. Принаймні такий вигляд він мав на фоні заяви суворого Януковича про «козлов, которые нам мешают жить».
Кажуть, що хороша людина – це ще не професія. Наприкінці свого президентства Віктор Андрійович Ющенко зрозумів, що хороший чоловік у кріслі Президента – це ще не гарантія... Потрібна система, яка захищає просту людину від сваволі цілої низки різноманітних «хороших людей». Тож недаремно Віктор Андрійович заговорив про необхідність переписування Конституції на догоду «маленьким українцям», а не партійним кланам. Принагідно Ющенко заявив журналістам, що таки піде в Президенти. Рейтинг Віктора Андрійовича в Черкасах у межах 3%. Відтак у нього неймовірно високі шанси вже дуже скоро прокинутися простим українцем. От саме тому, напевно, і варто зараз прислухатися до того, що Президент говорить і що пропонує. Це може бути саме той момент у часі та просторі, коли його егоїстичні цілі можуть бути співзвучні з нашими егоїстичними цілями, а його інтереси можуть виявитися і нашими особистими інтересами. “Хорошим людям” уже вірили, тож варто подумати і про таких хороших самих себе.
…Кажуть, що неможливо двічі увійти в ту ж саму річку. Втім, «річка» насправді вже інша, суспільство стало іншим, і це відбулося завдяки нашому спільному входженню в «річку» президентства Ющенка в 2004 році. Зараз Ющенко реанімує свою «бойову тачанку» – партію «Наша Україна», на якій він планує вдруге виїхати в Президенти, хоч соціологи не дають жодної надії, а колишні соратники відверто радять виїжджати на цій «тачанці» прямісінько до музею помаранчевої революції. Політика – мистецтво можливого, а вибори-2004 стали мистецтвом неможливого, адже тодішня влада не соромилася вголос заявляти, що Ющенко ніколи не стане Президентом. Що ж, тоді в нас були великі надії, а потім – великі розчарування, а Віктор Андрійович, власне, ніколи і не був тим «месією», якого дехто побачив у 2004 році. Президент – така ж звичайна людина зі своїми слабкостями та недоліками, як і кожен із нас. Можна зрозуміти людське бажання мріяти та ставити собі амбітні цілі, навіть якщо інші люди вважають їх абсолютно нереальними. Тому Ющенко і пробує вдруге ввійти вже в іншу річку…

Тетяна ЄЩЕНКО

Залишити коментар

Ваше повідомленя