День Перемоги

Проте кожному поколінню випадає своя «війна» і своя смуга труднощів, через яку треба пройти, щоб стати сильнішими та мудрішими. У наші часи – свої страхи і свої «лихоліття», і кожен так само має можливість ставати героєм для себе та прикладом для інших.

На превеликий жаль, уже відходить у вічність покоління тих людей, які вміли цінувати кожен мирний день і вміли розрізняти в житті головне та другорядне. Хоч із Дня Перемоги минуло багато літ, усе одно ті події належить ще зрозуміти та осмислити кожному. А поки що буде багато вітань і розчулених промов. Хто тільки не намагався використовувати пам'ять про війну та почуття ветеранів, а найбільше цим відзначилися саме політики. Одні марно намагалися асоціюватися зі стратегами-командувачами Радянської армії. Інші марно намагалися асоціювати своїх опонентів з окупантами-фашистами. А треті просто намагалися видушувати в своїх промовах найкрупніші сльозини з очей ветеранів.

Коли 5 років тому ми відзначали 60-річчя Перемоги, не всім сподобався траурний антураж свята, який червоною ниткою проходив через усі заходи. Колишній Президент Віктор Ющенко зумів навіть із піднесеного свята 9 травня зробити суцільний день жалоби. Зі свого боку, теперішній мер Черкас Сергій Одарич пропонує повністю відтворити в місті святкову атмосферу 1945 року. Можна скільки завгодно сперечатися і з Ющенком, і з Одаричем. Але кожна річниця Перемоги – це справді один із тих небагатьох днів, які об'єднують усіх. Те ж саме можна сказати і про Новий рік, коли всі загадують бажання про краще майбутнє, і про день спомину померлих, коли ми згадуємо всіх тих, хто залишився в минулому...