Гірший – бо інший…

Зміни наших щоденних звичок даються найважче і є найболючішими. Малеча не відразу адаптується до середовища дитсадка, першокласники важко звикають до ритму шкільних уроків, першокурсники-студенти лише з часом пристосовуються до умов гуртожитків. Що ж тут казати про дорослих людей, кожен із яких на своєму етапі знайшов власну зону комфорту і не планує з неї виходити? Можна роками жити в одному й тому самому середовищі, нарікати на погане життя, нічого в собі не змінювати та призначати чергових винуватців такого стану речей – то Кучму, то Ющенка, то Черевка з Одаричем. Але чи варто так чинити всій країні?

За успіх завжди треба платити. Кожна успішна країна Центральної і Східної Європи на початку 90-х сповна заплатила за можливість мати сьогоднішній високий рівень життя. Наша нова влада замахнулася на святе – на право українців жити по-старому і при цьому мрійливо сподіватися на щось нове. Тож немає нічого дивного, що один тільки проект Податкового кодексу викликав шквал негативу і заперечень. І справді, там є багато моментів, що за визначенням не можуть сподобатися. Микола Азаров і його «азаровщина» давно стали символами зростання впливу держави на фінансові потоки. Але хай би навіть Податковий кодекс і був іншим, його б усе одно проклинали. Що викликає негатив – це те, що внаслідок ухвалення документа практично в усіх виникне необхідність якось перелаштовуватися і щось змінювати в своєму бізнесі і в своєму житті. А ті зміни, де треба щось робити самим, ніколи не будуть подобатися.