Вони повертаються

«Обезголовлену» Президентом Черкащину
підсилили новими-старими силовиками

Тетяна ЄЩЕНКО
krylohlop@yandex.ua,
067-905-91-37

Так історично склалося, що люди при погонах стають кадровими заручниками політичних ігор. Традиційно переформатування влади в Києві супроводжується зміною керівників силових структур у провінції. Не стала винятком і цьогорічна зміна Президента – новим керівником Головного управління МВС у Черкаській області став полковник міліції Валерій Дерновий.

Як не старався екс-міністр МВС Юрій Луценко «не допустити приходу до влади Януковича», його черкаський підлеглий Лушпієнко поводився під час виборів набагато поміркованіше за свого керівника. І його можна тут зрозуміти – силовикам, на відміну від політиків, інколи ще доводиться відповідати за свої слова та дії. Тому Микола Миколайович на виборах особливо палицю не перегинав, видимість однакового ставлення до БЮТу і Партії регіонів зберігав, наскільки це було можливим. Тому й зберіг непогані шанси згодом виринути в міліцейській кадровій обоймі. Але не зараз і не в цій області…

Заручники в погонах
Валерій Дерновий – не нова людина в міліцейських коридорах Черкащини. У 1998—2000 роках він очолював Черкаський УБОЗ. Потім був переведений до Вінниці, і саме йому судилося розшукувати організаторів вибухів у вінницьких маршрутках. А в політично переломному 2004 році він керував відділом міліції в Мукачевому, коли там відбувалися скандальні перевибори мера. Доля Валерія Дернового практично нічим не відрізняється від доль тисяч міліціонерів, які сповна виконували свій обов'язок і накази начальників. Після обрання Ющенка тисячі правоохоронців масово звільнялися з органів УМВС, багато хто – поспішаючи набути хороші пенсії, які Президент Ющенко обіцяв «обрізати». В березні 2005 Валерій Дерновий звільнився в запас з органів внутрішніх справ у зв'язку з виходом на пенсію. Тож Микола Білоконь із 2005 року став політичним емігрантом, а сотні його добросовісних підлеглих – фігурантами кримінальних справ. Уже в квітні 2005 року Валерія Дернового затримали, йому інкримінували участь у фальсифікації виборів мера Мукачевого, що відбулися роком раніше.
Що ж відбувалося в Мукачевому в квітні 2004-го? Екзитпули трьох провідних соціологічних служб засвідчили, що з великим відривом (у 15%) переміг кандидат від «Нашої України». Але виборча комісія записала, що переміг кандидат від провладної на той час СДПУ(о). А потім узагалі з’ясувалося, що зникли і протоколи, й бюлетені. Мукачеве, власне, тоді називали репетицією майбутніх президентських виборів – тестом на реакцію суспільства.
У 2004-му так звані прогресивні сили розглядали мерські вибори в Мукачевому як генеральну репетицію битви добра і зла. Під «добром», зрозуміло, мали на увазі «Нашу Україну» та кандидата в мери Віктора Балогу, а «зло» уособлювала провладна на той час СДПУ(о) і її кандидат Ернест Нусер. Хоча якщо дивитися об'єктивно і без емоцій, то насправді не було там ні «добра», ні «зла», а просто два різновекторні угруповання змагалися за право отримати контроль над закарпатським містечком. Вибори стали лише звичайною битвою двох різних адмінресурсів. У Мукачевому вперше намагалися застосувати технологію блокування виборів через невидачу бюлетенів. Що не вийшло зробити в Мукачевому в 2004-му, те вдалося здійснити в Черкасах у червні 2006-го: повторні вибори мера зірвали без шуму та пилу, просто «забули» завезти на дільниці бюлетені.
Зрозуміло, що затримання Валерія Дернового за справу по Мукачевому носило явно політичний характер. Достатньо ознайомитися зі статтями, за якими йому інкримінували звинувачення: ст. 158 Кримінального кодексу (внесення до виборчих документів свідомо неправдивих відомостей службовою особою), частина друга ст. 357 УК (крадіжка, привласнення документів і штампів, заволодіння ними шляхом зловживання службовим станови-щем). Статті передбачали покарання від 5 до 8 років. Утім, усі гучні звинувачення «розсмокталися» разом із рейтингами тих політиків, що кричали «Бандитам – тюрми» і обіцяли покарати «фальсифікаторів волевиявлення»…
Нардеп Геннадій Москаль називає кадрові призначення по вертикалі УМВС «небаченим поверненням одіозних кадрів». Проте в 2005 році так само можна було сказати і про нового міністра МВС – польового командира Майдану Юрія Луценка. Прихильники Януковича теж мали підстави вважати таке призначення політичним та одіозним. І дуже схожим на кадровий шлях теперішнього головного міліціонера Черкащини був шлях призначеного Луценком начальника Черкаського УМВС Миколи Каплія: Микола Васильович теж свого часу пішов у запас, а трампліном для повернення в міліцію стала робота керівника служби безпеки черкаського штабу Ющенка. Теперішній начальник ГУ МВС Валерій Дерновий під час виборчої кампанії опікувався безпекою центрального штабу Віктора Януковича.
Якщо говорити про Черкаси, то тут першою ластівкою «великого кадрового повернення» стало не призначення Дернового начальником обласної міліції в 2010 році, а повернення Анатолія Кузьмінського на посаду ректора Черкаського національного університету влітку 2007 року. Ректора ЧНУ зняли з посади в березні 2005 року внаслідок студентських протестів і голодувань, що вимагали звільнити ректора за тиск на студентів під час виборчої кампанії 2004 року. І Міністерство освіти зрештою пішло на поступки студентам – ново-призначений губернатор Черевко закликав Кузьмінського добровільно піти у відставку. Проте вже влітку 2006 року Віктор Янукович повернувся на посаду прем'єр-міністра, а Анатолій Іванович Кузьмінський у червні 2007 року – на посаду ректора.

Такими є закони фізики. Просто настав час, коли кадровий маятник хитнувся в інший бік. Якщо не вистачило сили і політичної волі повернути вектор розвитку в інший бік, цей вектор перевертає на інший бік політичної шахівниці самих борців за зміни. Тож цілком прогнозовано до керівництва повертаються старі кадри, тобто люди, які п'ять років тому втратили посади внаслідок перемоги «помаранчевих».

Залишити коментар

Ваше повідомленя