«Втомлені демократією-2»?

Так, можна скільки завгодно кричати про те, що команда Януковича «здала» інтереси країни як на Заході, так і на Сході. Бо підсумком візиту Президента до США стала відмова від високозбагаченого урану, а підсумком зустрічі з російським Президентом Дмитрієм Медведєвим – резонансна Харківська угода, об яку у Верховній Раді розбилося чимало пик та яєць. Можна кинути справедливий докір новій команді хоча б тому, що вона не потрудилася донести до громадськості обгрунтування своїх дій на зовнішньополітичному фронті, а тільки ставила вже громаду перед фактами. Утім, у кого нова влада могла б повчитися традиціям справжнього народовладдя? Леонід Кучма навіть і не приховував, що будував авторитарний режим. А так звані «демократичні сили» на ділі виявилися суто вождистськими проектами, де дискусії насправді точилися навколо можливості зайняти ближче місце до тіла «вождя» чи «месії». Кажуть, що в поганих справах учні з легкістю перевершують своїх учителів...

Лунають експертні припущення, нібито народ відмовляється від демократії, навіть і не спробувавши, що ж це таке. Причому і справді можна бачити багато схожого із тим, що відбувалося після завершення епохи Кравчука та приходу до влади Кучми. Але все розвивається циклічним шляхом. Теперішній крен у бік Росії – закономірний наслідок антиросійської політики попередньої влади, помножений на силу реваншу. А тихе «закручування гайок» зрозуміле за всіма законами фізики, після років гучного «розгулу демократії».

Утім, життя – це не застигла картина, яку один раз намалював – і все, нічого більше робити не треба. Навколишній світ постійно змінюється, й інколи – надто непомітно для неозброєного ока. Погано тільки, що ми самі дуже часто «озброюємо» наші очі шорами минулого, через що не завжди роздивляємося обстановку сьогодення і геть не бачимо обрисів майбутнього...