Кожен четвертий черкащанин помирає

від хвороб дихальних шляхів

Щороку понад 600 черкасців із бронхітами кладуть у пульмонологічне відді-лення Першої міськлікарні, і з кожним роком таких хворих стає все більше. Хвороби дихальних шляхів не поступаються серцево-судинним захворюванням. Проте черкащани й досі легковажно ставляться до бронхіту. Що необхідно знати про цю хворобу, розповідає міський пульмонолог, заслужений лікар України Олександр Лисенко.

1. З якої причини запалюються бронхи?

Гострий бронхіт найчастіше провокують віруси: людина переохолодилась, упав імунітет, бронхи ослаблені курінням, поганою екологією, шкідливим виробництвом, і от до них «причепилася» інфекція. Та переохолодження – не єдина причина. Справжня біда – куріння, є навіть термін «бронхіт курця». Бронхіт із бронхоспазмом здебільшого викликаний алергією на щось. Може бути бронхіт від пошкоджень бронхів отруйними випарами, опіком, гарячою парою тощо. Якщо ви працюєте на шкідливому виробництві з якимись випарами й вам чомусь стало важко дихати, пече в грудях і напав кашель, то тут може бути як хімічний опік, так і алергія.

Раніше від бронхітів страждали переважно черкащани – мешканці «міста хіміків» дихали вихлопами машин, викидами промисловості, проте відтоді, як хімізація сягнула села, землеробці потерпають не менше. Гнійний бронхіт виникає, коли до запалення приєднується бактеріальна інфекція. Якщо ж бронхіт не виліковується повністю й кашель допікає постійно, бо у бронхах уже відбулися незворотні зміни або людина так і не покинула цигарки, тоді його називають хронічним.

2. Чи може бронхіт перейти

в пневмонію?

Не може. Швидше бронхіт приєднається до пневмонії – запалення переходить із легень на бронхи. Спровокувати бронхіт може застуда: вона ослаблює імунітет, дихальні шляхи, й інфекція легше «обживається» у бронхах.

3. Як відрізнити бронхіт від інших хвороб?

Звичайний гострий бронхіт супроводжується переважно кашлем (сухим чи з мокротою), температурою. Від ГРВІ він різниться тим, що немає нежитю, головного болю, сильної ломоти у м'язах, кашель глибший, частіший. Про алергічний компонент свідчать бронхоспазми, задишка, мокрота біла, чиста, в'язка, дихання – з сухими хрипами, свистом. Якщо ви – затятий курець, у вас може бути як бронхіт курця, так і хронічна обструктивна хвороба легень. Якщо є виражені напади задухи, спазмів, особливо вночі, це може свідчити про астматичний компонент. Мокрота з гноєм свідчить про гнійний бронхіт. Утім, глибокий частий кашель може свідчити і про бронхіт, і про запалення легень.

4. Як правильно лікувати бронхіт

і чи потрібні антибіотики?

Бронхіт лікують 2-3 тижні. При звичайному бронхіті призначають протизапальні, противірусні й відхаркувальні ліки. Антибіотики не потрібні. Їх вживають, лише якщо бронхіт гнійний. Призначають інгаляції, прогрівання, електрофорез тощо.

Якщо є алергічний компонент, вживають протизапальні, протиалергійні, гормональні препарати та ін. Вдома можна лише ставити гірчичники, компреси й пити пігулки та грудні збори, інгаляції ж залиште лікарям.

При гострому бронхіті треба лежати в ліжку. Він не заразний, проте для одужання треба спокій, добре харчування, рясне тепле пиття. Не бійтеся провітрювати приміщення, вам потрібне свіже повітря. Вийдіть в іншу кімнату, щоб не протягло, але не перекривайте собі кисень.

5. Як жити після бронхіту?

1. Правильно одягайтеся.

Не слід надмірно утеплюватись: незагартований організм, який тримали в «тепличних» умовах, набагато швидше стає жертвою інфекцій і важче одужує. Одя-гайтесь тепло, але не жарко, й завжди тримайте ноги в теплі.

2. Дихайте носом.

Одна з його функцій – зігрівати повітря, перш ніж воно прийде у бронхи.

3. Бережіть легені.

Тютюн – геть. Частіше гуляйте в сосновому лісі, на природі, менше ходіть загазованими центральними вулицями. В сауну можна, коли немає астматичного компонента.

4. Обережно – курорти.

– Люди, що тільки-но перенесли бронхіт, помилково вважають, що поїздка в теплу країну їм допоможе, – каже Олександр Антонович. – А між тим, це лише шкодить. Людина серед зими летить, приміром, до Єгипту, відчуває сильний перепад температур, 4 дні акліматизується, ще тиждень там відпочиває, повертається, знову перепад температури, акліматизація, стрес, і, як наслідок, – вона знову в нас у пульмонологічному відділенні. Відпочивати краще в теплу пору там, де не сиро й не волого. В Україні найкраще для цього підходить південь Криму.

Ксенія ШАПОШНИК

Олена й Михайло Вишемільські створили в Черкасах унікальну сім'ю. Чоловік і жінка виховують десятеро дітей, двоє з них – рідні, восьмеро – усиновлені і взяті під опіку круглі сироти. Розуміючи, що діти виростуть і підуть у жорстокий світ, батьки навчають їх бути добрими, мужніми і витривалими, щоб переборювати перешкоди, захищати свої сім'ї і власних дітей. І вони виростають у гармонії з душею і власним тілом, з усвідомленням того, що діти – це подарунок Бога.

Талановиті сироти з особливими генами

Вікторію вони вирішили удочерити одинадцять років тому. Олена й Михайло як люди віруючі займалися благодійництвом. Вони виховували двох рідних синів. Після других пологів лікарі попередили Олену, що більше вона дітей не матиме. Тоді-то й вирішили молоді батьки провідати сиріт у дитбудинку «Малятко». Там і запали в серце карі оченятка крихітки. Дівчинка виявилася круглою сиротою.

Пізніше Михайло зустрівся з англійцем Віком Джексоном, який займався благодійництвом, – у Черкасах він допомагав в'язниці, дитбудинку, обласному дитячому притулку, який відкрився на той час. Михайло працював біля іноземця перекладачем. І в дитбудинок брав із собою дружину. У притулку подружжя Вишемільських зустріло Альошу, і серце прикипіло до сироти. Виявилося, що він має братика й сестричку. Альоша, Сергійко і Таня приходили в гості до Олени й Михайла. Потім вони над дітьми оформили опіку.

Родина жила разом із жінчиними батьками. Сусіди дивувалися, мовляв, чого не вистачає в житті, що чужий клопіт навішуєте на свої плечі? Від сиріт із дитбудинків відверталися, бо вважали, що ті не можуть бути нормальними, успадкували від батьків погані гени.

– Не існує генів брехні, крадіжки, перелюбу, – каже Олена. – Є один ген Адама – це гріх. Хто прийняв у серце Бога, розуміє, що таке гріх, і прагнутиме не грішити. Не уявляю, як живуть невіруючі, до кого апелюють?

Якось Олена обмовилася, що могла б узяти ще дітей, якби лишень була простора оселя, щоб затишно у ній було малюкам. І на благодійні кошти вони з чоловіком почали зводити будинок, який нині займає велика родина Олени й Михайла.

Якось зателефонувала жінка з Хуторів і розповіла, що без нагляду на вулиці перебуває п'ятирічна дівчинка. Олена прихистила сироту. Виявилося, що в інтернаті в Смілі мешкають її братик і сестричка. Їх також узяли в родину.

Нині опікуни отримують платню на дітей від держави. Тоді ж ніхто Олені з Михайлом не платив. Просто в молодого подружжя було велике бажання дати сиротам родину. Вони не вибирали дітей, брали сиріт, за якими серце щеміло.

– Хіба ж мати вибирає, коли народжує дітей? – дивується Олена. – А мої всі рідні, за всіма серце щемить.

Жінка розповідає, що всі десятеро дітей – талановиті, розмовляють англійською мовою, грають на фортепіано чи скрипці. У дитинстві Ромчик був непосидючим живчиком, любив повторювати таткові: «Я гратиму на тарабанах». Хлопчика відправили в музичну школу навчатися грі на флейті. А в шістнадцять років Роман самотужки опанував ударні інструменти і чудово грає на барабанах.

Останнім брали Сергійка, зовсім крихітним. Діти полюбили братика, возили його в колясці. Зараз Сергійко – жвавий чорнявий хлопчина, грає на скрипці, навчається в Першій міській гімназії, яка вважається елітним закладом у Черкасах. Тут поглиблено вивчають англійську мову. У цій гімназії навчається і старшенька Ірина. Вона й допомагає Сергійку готувати уроки.

Материнська любов безмежна

Олена переконана, що дітям потрібна батьківська любов. Жінка пригадує, як забирала з дитбудинку Вікторію, а медсестра її повчала, мовляв, діти, яких частіше беруть на руки, краще ростуть і розвиваються. І вона не спускала своїх діточок із рук.

– Користуйтеся тим часом, коли можете тримати дітей на руках, бо прийде час, коли не втримаєш і за плечі, – сміється жінка.

В однієї з дівчаток виявився важкий ступінь сколіозу. Простіше кажучи, в дитини ріс горб. Олена кинулася по консультації до лікарів. В Україні медицина виявилася безсилою. А в США лікарі взялися прооперувати, і Олена знайшла благодійні кошти, аби відправити доньку до Америки. Після операції дитина повернулася в сім'ю іншою. Нині дівчинка ходить у школу, вона струнка, ставна, справжня красуня.

Ненька пам'ятає, як Сергійко двічі потрапляв до реанімації з важкою пневмонією. І лікарі, спасибі чуйним людям, пускали матір до недужого хлопчика. Тепер мати радіє успіхам сина в школі.

Олена вважає, що діти збагатили її саму. Вона чує дзвінкі голоси доньок, які повертаються зі школи, і щастям перенаповнюється серце. Сусіди також люблять цю велику родину. Баба Ніна приносить на Великдень паски, цукерки, запрошує до себе на Різдво. Вечорами батьки з малими дітьми читають Біблію. А щонеділі в сім'ї проводять спільний обід. Тоді за великим столом збирається вся родина. Родинними святами вважаються дні народження дітей та батьків. Нинішній Новий рік діти святкували в родині найстаршого сина. Двоє старших синів і донька Таня одружені. Створивши власні сім’ї, вони залишили родинне батьківське гніздо.

Зате 2 січня, коли діти зібралися в батьків, було особливо весело. Різдво святкують із Віком Джексоном, якого вважають старійшиною свого роду. За родинним столом опинилося аж сімнадцять осіб.

Родинне гніздо

Коли заходиш у цей великий будинок, одразу відчуваєш, що живуть тут люди добрі душею, готові ділитися своєю радістю і любов'ю з ближніми.

Піаніно і скрипка вказують, що господарі обдаровані. Великий фікус, вазони на підвіконнях доглянуті Оленою. А прикрашена ялинка свідчить про свята. Будинок оберігає Муха. Діти підібрали скалічене цуценя на вулиці, виходили його і отримали вірного друга. Потім з'явилося безпритульне кошеня. Через алергію на шерсть Іра вирішила віддати кошеня в добрі руки. А в подарунок отримала кроленя Анфіску.

Нарешті в родини покращилися фінансові можливості. І торік батьки з дітьми вперше поїхали до Єгипту, відвідали святу землю в Єрусалимі. Торік у хуторі за 200 км від Черкас придбали будиночок під дачу. Там чималенький город. Тут Олена з Михайлом планують посадити розкішний сад, розбити клумби. За городом тече річечка, є ставок.

Важливо, що в цій родині приймають спільні рішення, коли постає питання про долю кожного. Коли діти закінчують школу, на сімейній раді обговорюють можливості кожного, в який вищий навчальний заклад краще вступити. Даниїл уже закінчив Київський технологічний університет, навчався на факультеті реклами і дизайну, Таня – медичний коледж, потім навчалася на курсах масажистів. Один із синів навчається в Київському міжнародному університеті на факультеті журналістики, режисури і кліпмейкерства. Станіслав здобуває професію дизайнера в Черкаському технологічному університеті. Його сестра навчається в інституті банківської справи. Нині в сім'ї троє студентів і четверо школярів.

– Діти наповнили моє життя змістом, збагатили, зробили щасливою, – ділиться Олена. – Велике щастя, що Бог подарував нам цих дітей. У Біблії сказано, що хто приймає одного з цих малих, той приймає Бога. Хто приймає дитятко, той приймає Христа.

Чи багато вам доводилося зустрічати людей, які б бодай у щось вірили? У вихорі життя люди гублять добрі почуття, перетворюються на черствих, цинічних, байдужих. Для багатьох дітей життя починалося безрадісно, в сиротинці. А потрапивши в родину прийомних батьків Олени й Михайла, вони здобули щасливе дитинство. Щасливі діти несуть щастя між людей.

Валентина ВАСИЛЬЧЕНКО

Голкорефлексотерапію, яку й досі вважають нетрадиційним методом лікування, тепер використовують навіть у черкаських медзакладах. Так, щороку понад 2 тис. черкащан проходять «голку» в міськ-лікарні №2 та деяких приватних кабінетах.

Від пращурів – сучасникам

– Прийшов сюди з діагнозом «попереково-крижовий радикуліт», – каже черкасець Іван Іванов, – бо люди порадили. Я не старий, а боліло, як дідові, чим тільки не розтирався. Не шкодую, що витратився на рефлексотерапію, адже полегшало!

Іван Володимирович лікувався близько двох тижнів, нині запевняє, що почувається чудово і радий, що скористався для цього природним методом, а не вживав хімічні ліки.

– Я застосовую рефлексотерапію у лікуванні гострих випадків невритів лицьового нерва, радикулярних больових синдромів, у позбавленні від тютюнової та алкогольної залежності тощо, – каже завідувач неврологічного відділення міськ-лікарні №2 Валерій Швець. – У нашій лікарні приблизно 1,5 тис. осіб на рік проходять рефлексотерапію, ходить на неї й частина пацієнтів, що лежать у неврологічному відділенні.

Як ставлять голки

– Людське тіло поділяють на 12 меридіанів, – каже лікар-гастроентеролог, голкорефлексотерапевт Тетяна Швець. – Це – умовні лінії, що проходять через людське тіло в різних напрямках, і кожен меридіан відповідає за певний орган чи їх сукупність.

Життєва енергія протягом доби переходить з одного меридіана на інший. На кожному з них – безліч точок, активних у різний час доби. Є меридіани «жіночі», які потребують стимулювання, якщо хвороба супроводжується надлишком енергії, а є «чоловічі», які стимулюють, якщо енергії замало. Відразу в кілька точок ставлять спеціальні голки (лікарі їх або замовляють у Китаї, або купують на фірмі «Медтехніка»). В аптеки вони не надходять, бо є медичним обладнанням. Масажувати активні точки пацієнт може й сам собі, але ставити голки – ні, бо вважають, що так потік енергії може замкнутися. Для оздоровлення потрібен вплив енергії іншої людини – частинка її передається через голку. Крім того, у кожному випадку своя глибина проколу, сила натиску, кут введення голки в шкіру, час сидіння з голками. Больові відчуття при проколі помірні, їх нормально переносять і діти, і дорослі.

Що можна лікувати голкорефлексотерапією

Голка допомагає при невралгії, радикуліті, післяінсультних станах (парези, паралічі), вегетосудинній дистонії (ВСД), діабетичних невропатіях та ангіопатіях, енецефалопатії, безсонні, головному болю, полегшує біль при остеохондрозі. У комплексі з іншим лікуванням рефлексотерапію використовують при хворобах судин (варикоз, тромбофлебіт, атеросклероз, запалення внутрішніх стінок артерій), носових кровотечах, лор-хворобах. Дітей лікують при перинатальній й постнатальній енцефалопатії, дискінезії жовчного міхура, дистонії, астмі, глухуватості, енурезі тощо.

Сидять із голками в тілі зазвичай близько півгодини, але при деяких хворобах маленькі плескаті голочки втикають, приклеюють пластирем і носять до тижня.

Протипоказання

– онкохвороби та вік понад 75 років. У похилому віці нервові закінчення вже не такі чутливі, тож лікування може не дати потрібного ефекту.

Оздоров себе сам

– Навіть не маючи голок, але знаючи, де розташовані активні точки, ми можемо додати собі здоров'я, – запевняє Тетяна Швець і розповідає про кілька корисних точок.

Стимулює імунітет

точка хе-гу, розташована на горішньому боці кисті між великим та вказівним пальцями. Якщо захворіли, масажуйте її час від часу протягом дня. Найактивніша вона з 5 до 7 години.

Точку довголіття

ви знайдете, якщо охопите коліно п'ятірнею: мізинець ляже якраз на неї, у ямку під зовнішнім краєм колінної чашечки. Час від часу масажуйте її, але найактивніша вона з 7 до 9 години.

Якщо застудились і напосівся нежить

, то зранку, прокинувшись, масажуйте такі точки: 2 –обабіч крил носа, 2 – на початку брів, 2 – на гайморових пазухах, точніше, на перетині двох уявних ліній: повздовжньої лінії, яка йде через середину зіниці, та поперечної, яка пролягає попід носом.

При зниженому тиску допоможе масаж точок між лопатками на відстані двох пальців у бік від хребта.

Де лі­ку­ють гол­ко­те­ра­пі­єю

Чер­кась­ка місь­ка лі­кар­ня №2, вул. Зо­ло­то­нісь­ка, 2, тел. прий­маль­ного від­ді­лен­ня 54-21-48, з 10.00 до 14.00.

По­пе­ре­дньо па­ці­єн­та ог­ля­дає лі­кар і виз­на­чає, чи до­по­мо­же гол­ко­те­ра­пія в да­но­му ви­пад­ку. При со­бі ма­ти мед­кар­тку й ре­зуль­та­ти об­сте­жень.

Оп­ла­та – за гол­ки й вит­рат­ні ма­те­рі­а­ли (спирт, ва­та). Кош­тує од­на гол­ка близь­ко 2-3 грн., па­ці­єнт за­ли­шає їх со­бі, во­ни – ін­ди­ві­ду­аль­ні.

Ці­ка­вий факт

Че­рез ко­жен із 12 ме­ри­ді­а­нів енер­гія про­хо­дить за 2 го­ди­ни. Із 3 до 5 го­ди­ни ран­ку мак­си­маль­но фун­кці­о­ну­ють ле­ге­ні, 5-7 – тов­стий киш­ечник, 7-9 – шлу­нок, 9-11 – се­ле­зін­ка, під­шлун­ко­ва, 11-13 – сер­це, 13-15 – тон­кий киш­ечник, 15-17 – се­чо­вий мі­хур, 17-19 – нир­ки, 19-21 – пе­ри­кард, 21-23 – сер­це, під­шлун­ко­ва й пе­чін­ка, 23-1 – жов­чний мі­хур, 1-3 – пе­чін­ка.

Са­ме то­му на­па­ди ас­тми у хво­рих час­то трап­ля­ють­ся са­ме о 3-5 го­ди­ні. Ос­нов­на ма­са вжи­тої за день їжі му­сить при­па­да­ти на 7-9 го­ди­ни, обі­да­ти слід мен­ше, а ве­че­ря му­сить бу­ти ле­гень­кою.

Ксенія ШАПОШНИК

Із 1 січня 2010 року вступив у дію ряд змін до земельного законодавства України, зокрема змінилась процедура набуття прав на землю. Відтепер для того, щоб здійснити будь-яку операцію з майном, потрібно мати кадастровий номер на ділянку, на якій воно розташоване. Цей номер присвоюється при приватизації землі. Таке нововведення, з одного боку, захистить від земельних махінацій, а з іншого – унеможливить продаж нерухомості, що розташована на неприватизованій землі.

Що таке кадастровий номер і як його отримати

Нові зміни ще міцніше прив'-язали землю під нерухомим майном до цього майна. Якщо ви зараз захочете придбати будинок, то насамперед вам потрібно дізнатись, чи приватизована біля нього земельна ділянка, бо якщо на неї немає кадастрового номера, то ви просто не зможете законно оформити угоду купівлі-продажу. Відтепер на кожну земельну ділянку потрібно мати кадастровий номер – унікальний номер (не повторюється по території України), який присвоюється при формуванні земельної ділянки і зберігається за нею на весь час її існування. Формально кадастровий номер присвоюється на стадії кадастрових зйомок (обмірюван-ня ділянки, встановлення її меж та погодження меж із суміжними землекористувачами). Таким чином, до відведення ділянки в натурі (на місцевості) та отримання правовстановлюючого документа (наприклад, державного акта) ви не зможете отримати кадастровий номер. Тому, щоб отримати цей номер, вам необхідно земельну ділянку приватизувати.

– Наявність кадастрового номера на сьогодні є найефективнішим способом захисту від зловживань та махінацій щодо земельної ділянки. Раніше одну й ту саму ділянку могли необмежену кількість разів незаконно продати, приватизувати чи іншим чином привласнити. Тепер зробити це буде набагато складніше, і кількість земельних спорів значно зменшиться, – стверджує юрист Громадянської мережі «Опора» Максим Полішкевич.

Купуєш землю разом з актом

При купівлі земельної ділянки чи будинку з ділянкою новому власнику не обов'язково потрібно оформляти новий державний акт, оскільки договір купівлі-продажу посвідчуватиме ваше право на землю. У такому випадку буде ставитися відповідна позначка в державному акті попереднього власника. Тому покупцю з цим актом та договором необхідно буде звернутися до місцевого органу Держкомзему для реєстрації права на землю.

Одна угода чи дві?

Разом із тим є чимало неврегульованих моментів. Зараз не зрозуміло, як буде здійснюватися процедура продажу земельної ділянки: чи вона буде оформлюватись однією угодою разом із продажем будинку (як це дозволяє цивільне законодавство України), чи будуть укладатися два окремі договори: щодо будинку та щодо ділянки. Другий варіант є менш зручним, проте узгоджується з приписами статті 126 Земельного кодексу, якою визначено, що документом, який посвідчує право власності на земельну ділянку, є цивільно-правова угода щодо її відчуження.

На орендовані землі також немає номера

На сьогодні також незрозумілою є ситуація з землею, що належала особам на праві постійного користування. Наразі чітко не виписано, чи перейде до нового власника право постійного користування землею у випадку придбання будинку.

Схожа ситуація і по оренді. Наприклад, якщо ви хочете придбати будинок, земля під яким перебуває в оренді у міської влади, то не зрозуміло, чи перейде вам право оренди на тих самих умовах, чи вас змусять укласти новий договір. А відтак для вас можуть змінити термін оренди, її вартість, умови сплати і так далі.

Державний акт без номерів

Певні проблеми виникнуть і у власників державних актів старого зразка, в яких немає кадастрових номерів на належні їм земельні ділянки. Такі люди теж не зможуть подарувати, продати чи обміняти свій будинок, доки їхнім ділянкам не присвоять кадастрові номери.

Для отримання такого номера передусім необхідно звернутися до місцевого відділу Держкомзему. Проте законодавство вимагає в такому випадку розробки відповідної документації із землеустрою та відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що вимагатиме затрат часу та коштів, оскільки це робота для ліцензованих землевпорядних організацій.

Приватизуй ділянку

Ще складнішою є ситуація для осіб, що не приватизували свої земельні ділянки. Незважаючи на те, що Конституційний Суд України свого часу постановив, що особи, яким раніше належали земельні ділянки, правомірно не зобов'язані переоформляти права на них, нова редакція Земельного та Цивільного кодексів ставить людей в умови, за яких для повноцінної реалізації своїх прав власників їм необхідно знову звертатись до місцевих органів влади, щоб отримати дозвіл на приватизацію ділянки.

Потім необхідно замовити розробку проекту приватизації у землевпорядній організації, що має відповідну ліцензію. Після цього розроблений проект землеустрою передається на перевірку в регіональну філію Державного земельного кадастру та регіональне управління земельних ресурсів для проходження експертизи.

Наступним кроком після позитивного висновку експертизи буде передача документації до місцевої ради чи держадміністрації. Після цього місцевий орган влади протягом місяця приймає рішення про надання земельної ділянки у приватну власність.

Потім центр Державного земельного кадастру виготовляє державний акт, а землевпорядна ораганізація переносить межі земельної ділянки в натуру (тобто безпосередньо на ділянці визначаються межі та забиваються межові знаки), а орган Держкомзему присвоює кадастровий номер. Державний акт після цього необхідно зареєструвати в місцевому органі центру Державного земельного кадастру, і лише після цього ви нарешті стаєте повноправним власником землі і можете вільно продати будинок, розташований на вашій ділянці.

Михайло МАЛІНІН

На Трійцю в храмі людно. Щойно служба закінчилась, а люди все йдуть та йдуть. Хоч і задуха, а поспішає православний люд свічечку в храмі поставити, образам поклонитись, у гріхах своїх тяжких покаятись...

Через тисняву пробираюсь на подвір’я. Там теж спекотно, але свіжий подих літнього вітру трохи полегшує загальний стан. Присіла на лавочку під вишнею – затишно, спокійно. Поруч жінка примостилась, а біля неї двійко діточок, на вигляд ніби близнята – хлопчик і дівчинка. Діти охайні, чисті, ввічливі, обійняли матусю з обох боків і радісно щебечуть про службу, про причастя, про те, як у храмі людно, про якогось отця Василя, як той справно служив. Такі молоді, а такі обізнані в церковній справі, думаю. І вже з цікавістю починаю розглядати своїх сусідів. Діти ніби з ікони намальовані – русяві обоє, з рум’янцем на щічках, що ангелочки. Та й мати, ще зовсім молода жінка, – красуня, без гриму. Ось вона – натуральна жіноча врода, думаю. Ні тобі тонаків, ні тобі туші, все природно і так прекрасно, не те, що я, – без косметики за поріг ані руш.

Відтак мої малі сусіди, чмокнувши неньку, побігли до молодого священика, який щойно вийшов із храму. Не стримуюсь і починаю розмову з сусідкою.

– Близнюки?– запитую.

– Так, – відповідає жіночка. – Мої молодшенькі.

– То ви ще діток маєте?

– Маю, – радісно відповідає незнайомка. – Он мій старшенький, – показує на молодого священика рукою, до якого щойно приєднались близнята.

– Зрозуміло, то ви родина священика! – радісно роблю висновки.

– Та ні, ми без батька живемо, вже більше 20 років. Так Господь нас сподобав, на правильний шлях направив. Старшенький мій, Василь, уже священик, молодші теж у семінарії навчаються.

– Як, – перепитую, – усі троє і всі пішли одним шляхом?

Співрозмовниця помітила моє неабияке здивування і ствердно кивнула головою.

– Щаслива ви жінка, і мати щаслива, коли у вас дітки такі. А чоловік ваш де, помер? – перепитую.

– Живе, щасливий, одружений, має високий чин, але нам і без нього добре, – зітхнула сусідка.

Де жа вю

Поки ми спілкувались із Людмилою (так звати мою співрозмовницю), до нас підсіли дві жінки. Молодша втирала сльози, які так і котились градом, а старша, напевне, свекруха, повчала бідолаху, та так, що навіть нам стало незручно.

– Бач, що вигадала, батюшку вона питала, чи можна аборт робити? Мене потрібно слухати. Йому байдуже – тобі весь вік потім страждати. Затям собі: у мого сина кар’єра, бізнес, а ти влізла. Я попереджала, не смій вагітніти, Костикові потрібно рухатись уперед, а не з тобою в пелюшках весь вік провести. Досить одного, старців понаводиш, зашморг моєму синові. Кине він тебе, навіщо йому засмоктана домогосподарка?

Скільки б ще тривало таке повчання, не відомо, але не витримала Людмила.

– Як не соромно вам говорити такі жахливі речі? Невже ви – мати? Ви не маєте права навіть так називатись.

Схоже, що останній така різка заява була не до вподоби, і, залаявшись на Людмилу, жінка покинула невістку та стрімко пішла на вихід.

Нещасну звали Світланою, їй 23, вона має маленького сина, якому виповнився рік, і ось знову вагітна. Її чоловік – Костик – не проти, а ось свекруха зі світу ладна звести. Ми заспокоїли жінку, дали води попити.

«Гріх – це ти», – сказала свекруха

Доля цієї молодої жінки нагадала Людмилі власні пережиті страждання, про які вона вирішила нам розповісти.

Людмила зростала у звичайній родині інженерів-будівельників. Після педучилища пішла навчатись в університет на геолога, мріяла про далекі мандрівки, про ночі біля багаття – десь там, на Далекому Сході, і, зрештою, про велику родину за одним столом у новенькій квартирі. Але то були тільки дівочі мрії.

Свого обранця Людмила зустріла, коли навчалась на третьому курсі. Він – курсант військового училища. Спільні дискотеки військових з університетськими були традицією, після таких спільних танців чимало молодих лейтенантів їхали за розподіленням у повному бойовому спорядженні – з дружинами. Олексій любив Людмилу і відразу, після випуску, представив батькам свою наречену. Усе б нічого, але батько генерал, а надто мати – генеральша, любов’ю до невістки не прикипіли, навпаки, при першій-ліпшій нагоді нагадували, де чиє місце...

Молодий чоловік бачив цю відверту неприязнь і, аби уникнути ще більших непорозумінь, попросився у Забайкальський військовий округ. Мати, звісно, ридала, батько сопів, але відпустили. То були найкращі роки в їхньому житті. У далекій і доволі важкій кліматичній стороні у них народився первісток, там вони були щасливими. Василькові рік був, коли Олексія негайно, звісно, що за проханням батька, повернули додому, мовляв, мати у тяжкому стані.

Свекруха і свекор раділи поверненню дітей, а ще більше – малому онучаті. Та радість та була недовгою. Людмила знову чекала дитину, і вже тут свекруха відверто показала свою ненависть. Олексій весь час у відрядженнях, а Людмила під одним дахом із людьми, які її ненавиділи. Свекруха ганьбила її на чому світ стояв, погрожувала, коли та не зробить аборт, розвести її з Олексієм. Синові теж встигала вносити у вуха, яка його дружина і неряха, і невдаха, і ладна тільки дітей наводити, а на майбутнє чоловіка їй начхати. Молодий чоловік почав і собі робити зауваження Людмилі: то комірець недопрала, то сорочку не так випрасувала.

Вагітність була складною, Людмила стала бліда, перестала користуватись косметикою, і, зрештою, Олексій почав до неї холонути. Спробувала поскаржитись батькам, мовляв, приїду жити з дітьми додому, але ті й слухати не хотіли – маєш бути з чоловіком, а діти – з батьком.

А тут свекруха сказала як відрізала: “Завтра йдеш на аборт, я про все домовилась. Зроблять міні-пологи – і забудь про нас”. – “Гріх це, мамо”, – спробувала втямити свекрусі, а та в свою чергу: “Гріх – це ти, гріх паскудити моєму синові життя...” Людмила ніч не спала, в їхній з Олексієм кімнаті вона вже місяць жила сама, чоловік перестав приходити ночувати. Лежала тихенько, слухала, як сопе малий Василько, і невпинно просила Божу Матір допомогти їй. Молилась, не знаючи жодної молитви, і, зрештою, вирішила...

Потрійне щастя

Вранці наступного дня Людмила сказала свекрусі, що відведе Василька в дитсадок, трохи заспокоїться і налаштується до лікарні. Та погодилась, і Людмила, взявши сина за руку, з невеличким пакетом, де були тільки документи і гроші, пішла куди очі дивляться. На авто-станції сіла в перший-ліпший автобус.

Нещасні приїхали в монастир, попросились переночувати, а вранці Людмила розповіла ігумені свою історію. Потім стала на коліна і, заливаючись сльозами, просила їх не проганяти. Через кілька днів вона відправила листи батькам і свекрам, щоб не хвилювались і не шукали їх, що влаштувались у добрих людей, а назад уже не повернуться.

Пізніше на світ з’явились Миколка і Ксенія. Усі троє діток сільську школу закінчили, потім Василько в семінарію пішов, одружився, в академії зараз навчається. За ним слідом до семінарії і близнята вступили – так усі до одного отця і притулились – до Бога, бо з рідним, жартує Людмила, «накладочка» вийшла.

– Тож, дивись, Світланко, закінчила свою розповідь Людмила, – в житті, як на довгій ниві, головне – з правильної стежини не зійди і не піддатися тому, що є суєта суєт, тоді тільки щаслива будеш. А за свекруху молись. Не думає, що чинить, і головне – прости її, аби Господь її простив...

Людмила попрощалась і пішла до дітей, вони радісно почали обіймати матусю, і так усі разом побрели в трапезну. А ми дивились услід щасливій жінці, і її святій трійці...

Світлана Тараканова

Лікуючись пропагованим препаратом,

черкащанин помер від раку

Міліція затримала двох убивць, на рахунку яких напад

на одного таксиста та двох інкасаторів

Двоє молодих комерсантів, які торгували на черкаському ринку, вирішили, що можуть отримати від життя значно більше, якщо, крім законного підприємництва, займуться відвертим криміналом. Їхній бізнес по лінії торгівлі не можна було назвати вже надто розкрученим, але він давав середній постійний дохід. Розбавити торгівлю розбоєм спало на думку одному з торговців, і він пустив усе своє красномовство, щоб переконати товариша в тому, що фортуна візьме їх під своє крило навіть тоді, коли доведеться вбивати...

Чоловіки відразу вирішили працювати серйозно і зірвати якомога більший куш. Тому першим об'єктом для нападу було обрано інкасатора в Руській Поляні. Серйозною необережністю стало те, що інформацію про напад розбійники збирали за допомогою матері одного з них. Щоправда, жінку син та його товариш використовували, так би мовити, втемну. І якби вона знала, навіщо вони цікавляться сумами виторгу, графіком того, коли і як забирають інкасатори гроші, то, найімовірніше, кістьми б лягла, а на злочин ні свою дитину, ні його спільника не пустила б... Збір вищевказаної інформації доповнювався тим, що чоловіки особисто слідкували за графіком роботи торгового закладу і за місяць спостережень могли точно перелічити навіть тих людей, які регулярно заходять туди отоварюватися.

Нарешті для розбою все було готово. Інкасатор не встиг відреагувати на напад. До того ж вимога віддати гроші доповнювалась наставленим на нього обрізом мисливської рушниці. Чоловік вирішив не спокушати долю і негайно віддав увесь виторг, тому й залишився живий... Злочинці знали, що не так важливо забрати гроші, як зникнути разом із ними з місця нападу, тому сценарій відходу був у них продуманий заздалегідь. На автомобілі вони домчали до лісосмуги. Там кинули авто і пересіли на маршрутку, яка прямувала до Білозір'я. По приїзду спільники розділили гроші та відзначили перший успіх.

Із наступним розбоєм вирішили не зволікати. І об'єкт обрали, на їх погляд, підходящий – відділення пошти у селі Геронимівці Черкаського району. Точніше, не саме відділення, а інкасатора, який знову буде з повною сумкою грошей... Розрахунок бандитів базувався, як і в минулому нападі, на тому, що, побачивши націлену на неї зброю, людина рефлекторно захищатиме своє життя і швидко та без боротьби віддасть усю суму, яка є при ній. Однак, на подив нападників, інкасатор не злякався і відчайдушно почав захищатись. Не підкорився чоловік бандитам і тоді, коли один із нападників, аби показати серйозність ситуації, вистрелив угору. Наступний постріл злодій зробив перевізнику грошей у живіт, коли побачив, що рука інкасатора метнулася до пістолета, що був при ньому. Так на рахунку бізнесменів із ринку з'явилась перша смерть.

– Убивці заштовхали водія інкасаторського автобуса до салону, доїхали до Оршанця, забрали свою зброю, пістолет Макарова своєї жертви та гроші, – розповідає начальник відділу зі зв'язків із громадськістю та засобами масової інформації ГУ МВС України в Черкаській області Наталя Таран. – І, щоб замести сліди, дві доби блукали лісом. У Білозір'ї знову поділили здобуте, зброю закопали на занедбаному дворищі і спокійно продовжили торгувати на базарі.

Здобутий навар чоловіки не прогуляли, а пустили в бізнес. Так, перший розбійник розрахувався із завислим кредитом. Інший за свою частку купив автомобіль. Для конспірації авто було зареєстровано на Луганщині.

Однак зволікати з новим злочином товариші не збиралися. А оскільки вся міліція Черкащини шукала нападників на інкасаторів, а самі інкасатори стали мало не параноїдально обережними, розбійники вирішили дещо змінити напрямок дій. Об'-єктом свого жахливого полювання цього разу вони вирішили обрати когось із заможних людей. І випадково отримана розбійниками інформація про 52-річного таксиста, який нещодавно продав свою автівку, чітко розставила пріоритети стосовно нової цілі. Торговці з ринку знали, що довіри до банківської системи у людей зараз немає. Тому, розмірковували вони, отримані від продажу машини гроші таксист, імовірно, ховатиме вдома. Однак чоловіки не знали його адреси і, щоб отримати цю інформацію, пішли дещо іншим шляхом.

Щоб не світитися з розпитуванням знайомих таксиста та працівників паспортних столів, а також не привертати уваги оточення слідкуванням за наміченим об'єктом нападу, розбійники дійшли висновку, що найліпший варіант з’ясувати, де розташована оселя таксиста, – це дізнатися від нього самого. Точніше, з його паспорта, який, припускали злодії, власник кругленької суми, найімовірніше, возить із собою. Як і ключі від квартири.

Вбити чоловіка торговці намітили під час переїзду у село Бузуків: вони замовили таксисту дорогу саме туди. Для нього ця поїздка виявилася останньою... Злочинці розправились із перевізником трьома пострілами в голову. Це сталося в безлюдному місці поза Степанками. Згодом міліцейські експерти встановлять, що таксиста застрелили з пістолета вбитого у Геронимівці інкасатора. Однак цього разу план розбійників дав серйозний збій: паспорта в таксиста при собі не було, тож очікуваної здобичі злочинці не отримали.

Сказати, що міліція Черкащини провела велику роботу, – не сказати нічого. Бо, як зазначив начальник ГУ МВС України в Черкаській області генерал-майор міліції Микола Лушпієнко, на ноги були підняті всі сили. Відпрацюванню підлягала навіть найменша інформація, яка тим чи іншим чином могла стосуватися справи. Весь пошук зайняв кілька місяців. Розбійників урешті- решт було затримано. На той момент одному з них був 31 рік, другому виповнилося 29. Докази, що саме вони заради наживи скоїли три напади, ціною яких були два людські життя, міліція знайшла у схованці, яку влаштували злодії. Це були обріз та пістолет: зброя, з якою розбійники ходили на криваві справи...

Данило ПРОТАС

годинник та розкладний ножик

У народі кажуть, що найстрашнішим звіром є людина. Гуманісти спростовують це. Однак, коли сти-каєшся з випадками, подібними до того, що стався у селі Шарнополі Монастирищенського району, мимоволі жалкуєш, що смертну кару в Україні скасовано.

Вимагав віддати гроші... викруткою

У селі про 37-річного Володимира рідко хто говорив добре. Та й не дивно. Непутяще життя цього алкоголіка, який за будь-якої зручної можливості щось украсти не міг собі в цьому відмовити, навряд чи комусь могло сподобатись. Однак чого від нього ніхто з односельчан не очікував, так це вбивства. Люди були шоковані, дізнавшись, що Володька жорстоко розправився з двома немічними старими...

На кривавий шлях Володимир вийшов, як і нечиста сила, опівночі. Найімовірніше, беззахисних діда й бабцю своїми жертвами він обрав, боячись, що якщо полізе в хату до більш молодих хазяїв, то жертвою, ймовірно, стане сам. Цього алкоголік допустити ніяк не міг. Не сподіваючись лише на силу власних кулаків, Володимир узяв із собою викрутку. Особливо він не маскувався і невдовзі вже був біля будинку престарілого подружжя. Вибивати двері чоловік не ризикнув, а розбив вікно біля входу і, просунувши руку, відчинив двері із середини.

Потрапивши до оселі, Во-лодимир почав безжально атакувати господарів. Орудуючи викруткою як шилом, нелюд колов бабцю та діда куди тільки міг дістати, навіть у голову. При цьому Володимир вимагав віддати йому всі гроші, які були в хаті... Від болю та жаху старенька знепритомніла. Її ж чоловік зрозумів, що їх просто вбивають. Тому дід не вагався, а, схопивши сокиру, намагався захистити себе і дружину. Однак вік та кволість узяли своє. І більш молодий розбійник зміг вирвати зброю з рук діда. Звісно, викрутка значно поступалась руйнівною силою сокирі. І Володимир став бити свою жертву нею. Рятуючи життя, дід вибіг надвір. Однак убивця наздогнав його і бив доти, поки його жертва не перестала дихати...

Та в хаті ще була живою бабця. Коли розбійник заносив над нею сокиру, жінка якраз стала приходити до тями... Вбивця прекрасно розумів, що тієї миті на його совісті з'явилася ще одна смерть...

Коли все було скінчено, злодій почав робити те, заради чого прийшов у чуже житло, – шукати цінності та гроші. Обдивившись усі закутки та потенційні «загашники», вбивця зрозумів, що подружжя казало правду. Ніяких заощаджень у них у хаті не було. І Володимир узяв із собою, на його погляд, найбільш цінне: три коробки сірників, дешевий кишеньковий годинник та складаний ножик. Уже виходячи з хати, він не поцурався прихопити із собою і сокиру, якою зарубав подружжя... Як потім підрахує міліція, загальна сума вкрадених речей донедавна не тягнула навіть на порушення кримінальної справи, якби не звіряче вбивство двох беззахисних людей...

Цинічний маскарад у суді

Те, як поводився Володимир у суді, на наш погляд, іншими словами назвати важко. Винним себе у пред'явленому вбивстві він не визнав. І по суті справи пояснив, що в селі проживає разом із братом та сестрою. Постійної роботи Володимир не мав і жив за рахунок випадкових заробітків. В основному працював по господарству наймитом у людей. Розрахунок брав як грошима, так і харчами. Не гребував за свою роботу і плату спиртним.

Стосовно подій ночі вбивства чоловік розповів, що того дня взагалі не пив нічого хмільного. Приблизно о 23 годині він мирно дивився телевізор. Його брат на той час уже спав. Тоді-то любитель нічного телебачення виявив, що “курева” вдома немає! І Володимир вирішив сходити по нього до своїх односельців – діда з бабою, які жили на тій же вулиці, що й він. Зі слів чоловіка, грошей на придбання тютюну в нього не було, тому він хотів попросити його у борг. Тим паче, що господарів знав давно і час від часу допомагав їм по господарству.

Дійшовши до хати односельчан, Володимир побачив, що в помешканні горить світло. Гавкали собаки... Чоловік підійшов до дверей, вони виявилися незамкнутими. І тут перед ним постала господиня. Зі слів підсудного, вона почала на нього кричати. Дивно, але на її одязі була кров. А потім гість побачив діда, який лежав на підлозі в крові...

На запитання, що сталося, бабця розповіла, що до них приходив «п'яний ізверг», який вимагав гроші і який начебто побив господарів. «П'яного ізверга» нібито злякали собаки, і він зник. На запитання Володимира “хто це був?” бабця відповіла, що це – їхній односелець, на ім'я Іван.

Далі присутні в суді почули те, від чого у деяких мимоволі з'явилися усмішки на обличчі: Володимир стверджував, що бабця «вмовила» його забрати із собою годинник, ніж та три коробки сірників. Однак гість був настільки великодушний, що хотів надати лежачому дідові медичну допомогу. І начебто під час цього милосердного акту він і забруднився кров'ю господаря будинку. Повернувшись додому, Володимир деякий час подивився телевізор і ліг спати.

Горілка «із добавкою» та зміна показань

А наступного дня, коли він прокинувся і почав гріти воду для того, щоб замочити брудний від крові одяг, у хату нагрянули працівники міліції. Зі слів підсудного, останні цікавилися, звідки на одязі чоловіка кров. Не повіривши розповіді Володимира про обставини її появи, правоохоронці почали його бити. Підсудний розказав, як йому дали випити горілки «з якоюсь добавкою», після чого стали пропонувати взяти вбивство діда та бабці на себе.

По прибуттю у райвідділ бідний Вовчик уже не усвідомлював, що робить, і підписав папери, зміст яких начебто не читав. Далі підсудний розповів, як міліціонери повезли його на відтворення злочину до Шарнополя. По шляху його, невинного, «навчали», що і як потрібно говорити і показувати під час цієї процедури.

Прибувши на місце, він усе так і зробив. Далі, вже у слідчому ізоляторі, він у присутності адвоката почав змінювати показання. Тоді ж зауважив, що, йдучи до потерпілих, ніякої викрутки із собою не брав.

Данило ПРОТАС

Минулорічне реформування ремонтно-експлуатаційних управлінь у служби утримання будинків внесло плутанину в життя городян. Уже кілька місяців вони отримують по дві платіжки на квартплату.

– У грудні я справно оплатила квартплату за листопад за рахунком, який отримала від Служби утримання будинків Соснівського району. Проте в січні мені прийшла платіжка від РЕУ із заборгованістю за листопад, – ділиться жителька будинку по вул. Смілянській Лілія Монархова. – Не розібравшись у ситуації, я оплатила рахунок. Та, коли зрозуміла, що за листопад заплатила двічі, зателефонувала до служби утримання будинків. Там мені сказали, що гроші, які я другий раз заплатила за листопад, по суті, пропали. Їх уже не можна знайти, бо вони на рахунках РЕУ.Заступник міського голови Андрій Дзюба пояснює платіжне непорозуміння тим, що підприємство «Мажар», яке друкувало і розсилало жителям міста рахунки РЕУ, намагається помститися міській владі за те, що посадовці відмовилися від його послуг. Заступник мера стверджує, що товариство навмисне продовжує друкувати та розсилати черкащанам платіжки за квартплату, вносячи плутанину у розрахунки.

У свою чергу заступник директора впровадження автоматизованих систем приватного підприємства «Мажар-2» Ольга Пасічник запевняє, що їхня фірма добросовісно виконує покладені на неї зобов'язання.

– Плутанина у рахунках виникла через халатність чиновників, які порушують прийняті рішення, – коментує Ольга Пасічник. – Між нами та колишніми РЕУ були укладені угоди, за якими ми маємо обробляти інформацію та розсилати черкащанам рахунки. Оскільки угоди досі діють, ми продовжуємо виконувати свої обов'язки.

Потерпілими у цій ситуації залишаються черкащани. Сплачуючи рахунки, вони страждають від недобросовісного ставлення чиновників, які не можуть навести лад у папірцях.

Ко­му пла­ти­ти

Служ­ба ут­ри­ман­ня  бу­дин­ків  Сос­нівсь­ко­го

ра­йо­ну

Го­лов­ний офіс розташований за ад­ре­сою: вул. Гай­да­ра, 3/2 (ад­мі­ніс­тра­тив­не при­мі­щен­ня ко­ли­шньо­го РЕУ №2), тел.: 66-18-80, 66-14-22, 66-16-30.

Служ­ба ут­ри­ман­ня  бу­дин­ків Прид­ніп­ровсь­ко­го

ра­йо­ну

Го­лов­ний офіс розташований  за ад­ре­сою: вул. Ільї­на, 330/5 (ад­мі­ніс­тра­тив­не при­мі­щен­ня РЕУ №3), тел.: 43-13-30, 45-42-15, 56-95-60.

Служ­ба ут­ри­ман­ня  бу­дин­ків  мік­ро­ра­йо­ну

Мит­ни­ці

Го­лов­ний офіс розташований  за ад­ре­сою: буль­вар Шев­чен­ка, 345 (ад­мі­ніс­тра­тив­не при­мі­щен­ня РЕУ №1), тел.: 73-97-00, 73-86-44.

Тетяна Мартинова

Альона Малишева стала кращою серед дванадцяти фіналісток конкурсу "Міс спорт України-2009. Автоматично вона перемагає у номінації «Народний вибір» і має шанси отримати звання «Краса українського спорту-2009».

Альона Малишева вирішила взяти участь заради інтересу, не попередивши про своє рішення навіть тренерів.

– Це певна популяризація спорту і здорового способу життя, – вважає спортсменка.

Конкурс проходив у два етапи. У першому користувачі Інтернет-мережі за фотографією визначали найкращу спортсменку. Колишня вихованка Черкаського волейбольного клубу «Златогор», що нині грає за французький волейбольний клуб «Vandoeuvre-Nancy», з початку оголошення конкурсу відразу випередила олімпійську чемпіонку з багатоборства Наталію Добринську та олімпійську чемпіонку з вільної боротьби Ірину Мерлені-Микульчину. 25-річна спортсменка ніколи не брала участі в конкурсах краси.

Досьє

Альона  Малишева

Народилася:

м. Черкаси, 13 грудня 1984 року.

Вид спорту:

волейбол, яким займається з 13-річного віку.

Кар'єра:

2000 р. – виступала за Черкаську волейбольну команду «Златогор». З 2007 р. – гравець «Vandoeuvre-Nancy» (Франція) жіночої волейбольної ліги PROA.

Освіта:

закінчила факультет психології Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького. Захоплення:

у теплу пору року займається ще й пляжним волейболом, обожнює шопінг.Юлія ФОМІЧОВА

Центральна виборча комісія закінчила рахувати голоси, віддані за кандидатів у першому турі голосування 17 січня. Черкаські результати виборів знову відрізняються від загальноукраїнських. Черкащани «прокатали на вороних» чинного Президента Віктора Ющенка, не втратили довіри до чинного прем'єр-міністра Юлії Тимошенко і разом із тим почали довіряти політикам нового покоління: Сергієві Тігіпку, Арсенію Яценюку та Анатолію Гриценку.

Розчарувавшись у Ющенку, черкащани не ностальгують за роками кучмівської стабільності, не повертаються до лівих політиків і не проникаються масовими симпатіями до донецьких. Проте якщо на виборах 10 років тому Черкащина ломилася в світле минуле, масово голосуючи за комуніста Петра Симоненка, то тепер черкащани побачили перспективу в тих політиках, які уособлюють майбутнє України.

Лідер партії «Сильна Україна» Сергій Тігіпко в самих Черкасах узагалі посів друге місце, випередивши загальноукраїнського фаворита цих виборів Віктора Януковича. Також в обласному центрі незвично високі для себе відсотки здобув «перший непрохідний» кандидат (як він сам себе називав), екс-міністр оборони Анатолій Гриценко. Якщо в загальноукраїнському вимірі він набрав трохи більше 1% голосів, то по Черкасах – понад 4%. Аналогічний результат Анатолій Гриценко здобув і на рідній Звенигородщині, де за нього проголосувало 4% виборців. Тож можна говорити про принаймні черкаські перспективи «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка на місцевих виборах, що пройдуть 30 травня. Безумовно, ще більшою мірою це стосується і «Фронту змін» Арсенія Яценюка. 35-річний політик одержав по виборчих округах Черкащини значний рівень підтримки, який коливається в межах 7-8%. У масштабі Верховної Ради – це невеличка, але самостійна фракція депутатів; у масштабі місцевих рад – це також можливість впливати на місцеву владу. І, звичайно, президентські вибори виявили ймовірного фаворита виборів місцевих рад Черкащини – ними мають можливості стати ті партії та блоки, що понесуть знамено Сергія Тігіпка.

«Она нам нравится, нравится, нравится»

Ні економічна криза, ні скандали, ні грипозна паніка не змусили черкащан розлюбити Юлію Тимошенко. «Ядерний» електорат «залізної Юлі» тут склав понад 40%. Ці люди проголосували за неї вже в першому турі і навіть не звернули уваги на решту кандидатів. Для Юлії Тимошенко результат президентських виборів-2010 майже повторив картину дострокових парламентських виборів 2007 року, тоді за блок Тимошенко проголосувало 47% черкащан. Якщо врахувати те, як протягом цього часу «ковбасило» економіку, долар та суспільно-політичну ситуацію, то для чинного прем’єра черкаський результат має ще дуже непоганий вигляд. Хоча, подейкують, що втрата цих кількох відсотків усе одно стала приводом для ініціювання «розборок» у б’ютівському штабі. Гвардія черкаських б’ютівців сформована кількома полководцями, які вже відкрито та жорстко конкурують між собою за майбутні трофеї виборчої кампанії. Найбільший приз – ймо-вірна посада черкаського губернатора, на яку претендують щонай-менше троє нардепів із близького оточення Юлії Володимирівни.

Експерти вважають, що саме волевиявлення центральних регіонів зрештою і вирішить долю другого туру виборів, що відбудеться 7 лютого. Б’ютівці розраховують отримати на Черкащині не менше 60% голосів на користь Юлії Володимирівни, щоб компенсувати 10-відсотковий розрив між нею та Віктором Януковичем за результатами першого туру. Штабістам таки доведеться йти в народ, а громадським організаціям та формуванням – скористатися нагодою ставити свої умови. Цей час вимушеного зближення з лідерами БЮТу можна сповна використовувати для виконання своїх прагматичних і програмних цілей. Проте регіонали тут теж задніх не пасуть і досить активно пасуться на черкаському електоральному полі. Черкаськими результатами регіонали задоволені, адже порівняно з достроковими виборами-2007 Янукович не втратив, а навіть і дещо наростив свій рейтинг. Як зазначає довірена особа Віктора Януковича, лідер громадської організації «З вірою в майбутнє» Валерій Пащенко, їхнього кандидата черкащани почали сприймати значно краще, ніж, скажімо, кілька років тому.

Зів'ялий рейтинг

Віктор Ющенко встановив своєрідний рекорд цих виборів. Досі жодному політику не вдавалося обвалити свій рейтинг у кільканадцять разів за якісь 5 років президентства. Судіть самі: на виборах 2004 року за Ющенка проголосувало майже 80% жителів Черкас, а 17 січня ц.р. за нього віддало свої голоси трохи більше 2% жителів обласного центру. Результати довели, що соціологія насправді не «продажная девка империализма», а досить точна наука. Опитування громадської думки не залишали чинному Президентові жодних шансів на вихід до другого туру і фіксували його рейтинг по Черкасах у межах 2,3%. Так воно, зрештою, і виявилося.

Ще жодному політику не вдавалося виконувати всі свої обіцянки. «Помаранчева революція» надто високо підняла планку моральних очікувань від майбутнього Президента, відтак падіння популярності Ющенка було неминучим. Хоча навіть і запеклі опоненти не очікували, що такий рівень підтримки вдасться «профукати» за такий короткий час.

Хоча не можна сказати, що команда Ющенка не боролася за свого шефа до останнього. Нібито й робили все те, що допомагало переобратися Кучмі на другий термін – відкривали нові об’єкти, перерізали кілометри стрічечок, висаджували тисячі кущів калини, надавали багатогодинні ефіри на державному телебаченні. А результат – не той. Нібито й хочеться переобиратися на другий термін, але як – не знають. Протягом президентства Ющенка в державних кабінетах підросла достатня кількість чиновників, які вже не знають, що таке адмінресурс та «нахиляння» заради правильного результату виборів. Тож поведінка державної вертикалі під час виборчої кампанії дуже нагадувала анекдот про першу шлюбну ніч цнотливої панночки та старого діда: мовляв, ти ще не знаєш, що треба робити, а я вже все забув. На виборах прихильники Ющенка казали: “Буде Ющенко – буде Україна”. Мабуть, під цим мали на увазі «Нашу Україну», яка тепер фактично опинилися на межі подальшого існування.

Попереду – другий тур. За великим рахунком, навіть серед «залізного» електорату Юлії Володимирівни на Черкащині не так уже й багато справжніх «юльфанів». Не є великим секретом, що багато черкащан просто не сприймає Віктора Януковича в ролі майбутнього Президента, тому й голосує за «менше зло» в своєму розумінні.

– Мабуть, головна риса цих виборів, що мотивацією вибору в 90% людей стає голосування «проти». Тобто за кандидата «А» голосують не тому, що довіряють йому, а для того, щоб не пройшов кандидат «Б». І навпаки, – вважає мер Черкас Сергій Одарич.

І з цим важко не погодитися. Теперішні виборці Тимошенко – багато в чому вимушені та ситуативні прибічники, а не вірні фанатично налаштовані солдати. Проте, може, це навіть і краще, бо віра та фанатизм розраховані лише на певний термін зберігання, а коли псуються, то виділяють дуже неприємний запах. Зів’ялий рейтинг Ющенка – зайвий приклад.Тетяна ЄЩЕНКО

Рік Тигра приніс приборкувачам двоколісного транспорту новий головний біль – відтепер їм доведеться отримувати права та проходити техогляд перед тим, як вирушити в дорогу. Стосовно нововведення думки розділилися: водії мопедів б'ють на сполох – щоб отримати права, потрібно заплатити стільки ж, скільки коштує сам скутер; водії автівок задоволені – порядку на дорогах стане більше.

Аби їздити на мопеді, скутері або квадрациклі, слід досягти шістнадцятирічного віку, мати шолом і посвідчення водія категорії А1. Нові правила передбачають обов'-язкове складання іспиту та пред'явлення довідки про проходження відповідних 20-годинних навчальних курсів. На тих, хто має водійські права категорії В, чекає лише складання практичного іспиту. Для осіб, які не мають водійського посвідчення, обов'язковим є практичний і теоретичний екзамен на знання правил дорожнього руху.

Вступ у дію нового закону зумовлений тим, що аварійність за участю водіїв скутерів і мопедів об'-ємом двигуна менше 50 кубічних сантиметрів із кожним роком збільшувалася. У 2009 році на Черкащині було проекспериментовано реєстрацію мопедів та скутерів із видачею облікової картки водія. Її видавали особі, яка склала в ДАІ тест на перевірку знань правил дорожнього року. Проведення такого експерименту дало позитивний результат: кількість ДТП за участю водіїв мопедів та скутерів зменшилася на третину, наїздів на них – більш ніж на 40%.

Що робити

Звернутися в пiдроздiл реєстрацiйно-екзаменацiйної роботи ДАI за мiсцем проживання i представити на огляд транспортний засiб.

Із собою треба мати паспорт, документи на транспортний засіб, посвiдчення водiя з вiдкритою категорiєю А (iнакше доведеться проходити безплатний курс навчання). Тодi транспортному засобу присвоять тимчасовий номерний знак i занесуть до окремого реєстру, а водій отримає посвідчення категорії А1. Уся процедура коштуватиме до 100 гривень.

факт

Торік даішниками Черкащини було виявлено 5729 порушень ПДР, скоєних водіями мопедів/велосипедів, що становить 6% усіх ДТП на Черкащині.

Юлія ФОМІЧОВА