«Чорні ріелтори»
В номері: 2010 №23 від 14 Червень, 2010, 16:52
Вони відбирали квартири в літніх черкащан,
тримаючи їх у полоні по декілька місяців
Валерій Іванов
zakon999@ukr.net
067-47-08-392
Так уже сталося, що на сьогодні старість та безсилля одних людей викликають в інших не співчуття чи бажання допомогти, а бажання нажитися за їх рахунок. Причому чим цинічніше та безжалісніше, тим краще. І до нещодавнього часу ми обурено, але дещо відсторонено хитали головами, коли по телебаченню транслю-вали кримінальну хроніку про те, як у старих людей з інших областей нахабно забирали квартири, а самих господарів у кращому разі відвозили кудись подалі і кидали напризволяще, думаючи при цьому, що на черкаській землі такого, дякувати Богу, ніколи не було. Ми помилялися... Подібні випадки у нас не тільки траплялись, а й регулярно відбувались протягом двох років.
Нещодавно оперативники управління боротьби з
організованою злочинністю (УБОЗ) Черкащини затримали групу «чорних ріелторів». Як нам розповів заступник начальника вищеназваного спецпідрозділу Ігор Корнєєв, як такої зареєстрованої фірми затримані не мали. Це їм було просто не потрібно.
– Вони, – продовжує Ігор Юлійович, – входили в довіру до престарілих черкащан (чоловіків та жінок, вік яких коливався у межах 50-60 років) і хитрістю або й силою відбирали в них житло. До речі, немало серед потерпілих було таких, які за загальноприйнятими соціальними нормами дещо опустилися і були небайдужі до чарки. «Чорним ріелторам» це тільки полегшувало виконання поставленого завдання. Вони навіть час від часу допомагали майбутнім жертвам – давали по 20-30 гривень, приносили з собою горілку і закуску. Все робилося для того, щоб нетверезий або заляканий господар квартири підписав договір купівлі-продажу житла або генеральне доручення на ім'я когось зі «співчутливих» візитерів. Коли ж усі документи були готові, з колишнім власником житлової площі не церемонилися.
До речі, не до церемоній із потерпілими було й тоді, коли вони рішуче відмовлялися переписувати квартиру. Тоді до нещасних задіювали більш жор-стких, точніше, жорстоких заходів. У групи були свої автівки, в які вони садили впертих клієнтів та везли на потаємні квартири для акцій залякування. У нападі на одну престарілу людину зазвичай брало участь кілька молодих та сильних чоловіків.
– Мені розповів один із потерпілих, – згадує подробиці цієї історії начальник відділу зі зв'язків із громадськістю та ЗМІ підполковник міліції Наталя Таран, – що якось увечері до нього в квартиру навідалася молода жінка. Уже потім господар зрозумів, що вона або була навідницею для своїх подільників, або просто перевіряла, чи немає ще когось, крім престарілого господаря, вдома. Подібний висновок чоловік зробив після того, як через кілька хвилин до нього у двері знову подзвонили. На запитання: «Хто там?» – відповіли: «Міліція». Не відчуваючи ніякої небезпеки, пенсіонер відчинив двері. І тут же на нього навалилося кілька молодиків. Стару людину стали жорстоко бити. Били так, що в дідуся не залишилось жодного з передніх зубів.
Побачивши, що жертва залякана та безсила, хазяїна змусили дістати документи на житло і повезли геть. Квартиру швидко продали. А самого потерпілого відвезли у глухе село Чорнобаївського району. Там пенсіонера тримали під невпинним наглядом кілька тижнів. Однак дідусь не збирався здаватись. Дочекавшись, поки нагляд за ним стане слабкішим, він утік. З одягу на ньому була тільки спідня білизна.
Добігши до траси, чоловік став молити Бога, аби якась автівка його підібрала. На щастя, світ не без добрих людей. І нещодавній в'язень уже скоро писав заяву в міліцію. До речі, цей чоловік не був одиноким. У нього є досить велика рідня і навіть родич у правоохоронній системі. «Чорні ріелтори» знали про це, але втілити свої задуми в життя не побоялися.
Інший потерпілий, якого бандити тримали в полоні, незважаючи на похилий вік, утік від своїх катів по водостічній трубі.
Не цуралися зловмисники використовувати своїх жертв і як дармову силу, і нещасні потерпілі вимушені були на певний час перетворюватись на безправних рабів. Дехто жив у такому кримінальному полоні до півроку, весь час потерпа-ючи від погроз та побоїв. Коли ж документи все-таки переписувалися на ім'я бандитів, потерпілих відпускали. І ті були раді, що залишилися живі...
Коментарів поки що немає.