Дурням щастить?

або Як дитячі казки програмують майбутнє доросле життя

У кожному народі прийнято розповідати дітям казки. Вони веселі й сумні, довгі і короткі, з підтекстом і без. Що-правда, сучасні дослідження в галузі психології встановили: всі казки мають підтекст, який і впливає на підсвідомість слухачів. У цьому разі – дітей. І від того, які своїй дитині ми розповідаємо казки, залежить, чи буде вона у житті переможцем, чи ні, чи легко буде даватися просування у кар’єрі, чи ж буде змушена постійно за все боротися і рано посивіє. Улюблені казки також впливають на те, якого супутника життя в майбутньому дитя собі вибере і чи буде з ним щастя у коханні.

Казки – це команди
для підсвідомості
Щоб зрозуміти механізм впливу казок, потрібно розглянути самоструктуру нашої психіки. Вона складається зі свідомості та підсвідомості.
– Причому якщо підсвідомість – це тільки 5% нашої психічної діяльності, то 95 припадає на підсвідомість, – говорить черкаський психолог Інна Лєхова. – Звідси випливає однозначний висновок, який шар психіки чим керує і чи вільна людина у своєму свідомому виборі, чи ні (недарма у Біблії сказано: «Не у волі людини шлях її, не у владі того, хто йде, давати напрямок стопам своїм»).
Так ось, якщо свідомість мислить цифрами, словами, поняттями, то підсвідомість керує образами, метафорами. І якщо ми хочемо впливати на глибинний бік людини, то повинні апелювати порівняннями, історіями, прикладами, а не доказами глузду. Недарма в ериксонівському (прихованому) гіпнозі одним із прийомів спрямувати людину до бажаного результату є розповідь якоїсь історії, де б головний герой робив потрібну дію.
Наприклад, щоб викликати у людини спрагу, їй розповідають, як певна особа довго йшла пустелею. Запас води у неї давно закінчився, у роті все пересохло, язик ніби здерев’янів. І всі думки мандрівника були спрямовані на те, як би йому дістатися до живильного джерела. Уява малювала чистий струмок і чашку смачного чаю, кухоль холодного пива, свіжу каву в кавоварнику і просто банку березового соку. Якщо продовжити вимальовувати таку сцену далі, у будь-якої людини мимоволі виникне думка, що непогано було б і собі випити чашку чогось живильного.
Так само роблять і казки. Дитина слухає їх і підсвідомо ототожнює себе з головним героєм. Починає у своїй уяві жити його життям, перейматися його думками, діяти, як він. Одним словом, дитя на якийсь час стає Іваном-царевичем, Алі-Бабою, Міккі-Маусом або ж Іванком-дурником.
Чому тільки у слов’ян
дурням щастить і чому дурні керують країною
Усе просто, тому що тільки у слов’янських народів персонаж, якому найбільше щастить, є водночас і найбільш дурним. Щоб не бути багатослівними, коротко нагадаємо, чим програмують мами-слов’янки своїх дітей.
Значить, слухає дитина, у чоловіка було троє синів. Двоє розумних, а третій – дурень. І це мовою психіатрії, якщо не цілковитий ідіот, то щонайменше імбецил чи олігофрен. До того ж – дармоїд: у російських казках часто розповідають, що всі працюють, а Іванко постійно намагається від спільних справ відійти. Ще б пак, справжніх дурнів робота любить (таких приказок немає більше у жодного народу на землі).
Тут з’являється наступний елемент спільнослов’янського менталітету – поняття, яке не культивується в жодній іншій культурі. Це феномен ХАЛЯВИ. У нас же він своєрідний релігійний постулат, навіть якщо несе в собі деструктивні для особистості наслідки. «На халяву й оцет солодкий», – одна ця приказка чого варта.
У казках образи халяви дуже красномовні і різноманітні – це скатертина-самобранка, чоботи-скороходи, килим-літак, піч, яка сама їде, тощо. Спільною рисою всіх цих предметів є те, що такі магічні інструменти дають їхньому власникові можливість отримувати бажане, не докладаючи для цього жодних зусиль. Так би мовити, на халяву.
І, продовжує брати до уваги підкірка мозку дитини слова матері, Іванко-дурник цією самою халявною «мрією ідіота» заволодів. Зауважте, не заробив, не вистраждав, а заволодів. І тут уже психічно хвора уява головного героя розігралась: переворот у країні зробив, царівну-жабу (справжнього перевертня) за дружину взяв. З її батьком погано вчинив (аналог дійсності – розстріл царської сім’ї чи табору ГУЛАГу, де перевиховувалася вся блакитна кров). Проте в казках про те тільки натяк. Не зазначено також, як керував країною Іван-дурник, який став президентом (говорячи сучасною мовою). Мовляв, на цьому казці кінець, а хто слухав – молодець. Візьміть до уваги, що казці – КІНЕЦЬ. Повний... Що й підтверджено багатовіковою історією як Росії, так і України, країн, громадяни яких до ладу ніколи не жили і нерідко мали очільниками в країні іванів – якщо не дурнів, то самодурів і деспотів.

Чому американці тримають світове панування,
але ніколи не будуть по-справжньому щасливими
Тут усе просто, оскільки американці – це не окрема нація, а цілий конгломерат, загальнотиповими казковими архетипами в Америці є персонажі мультфільмів та коміксів (казок по-американськи).
Найсильнішим казковим фактором американської культури є так званий хепі-енд (щасливий кінець). Це коли навіть найглобальніша і безвихідна небезпека закінчується для героя сприятливо. Така тенденція дуже важлива для розуміння, чому американці тримають світ у шорах: вони просто запрограмовані на хепі-енд. Цей оптимістичний позитивний архетип дуже глибоко проник у психіку американців і створив певну позитивно налаштовану націю, яка й тримає в кулаці весь світ.
Тепер про те, чому американці ніколи не будуть по-справжньому щасливими. Річ у тім, що в усіх їх коміксах, мультфільмах і фільмах герой постійно бореться, конфліктує (за свою американську мрію, за пригнічений страшними джокерами народ, проти Чужих і Хижаків, фреді крюгерів і повсталих із пекла). Масова підсвідомість закріпила й фінал американського хепі-енду – купа трупів, напівживий і, можливо, каліка на все життя. І в цьому вся «американська мрія» і весь «щасливий кінець».
Чому в японців
культ самогубства?
Мабуть, у світі немає більш сумних казок, ніж у японців. Часто головний герой залишає цей світ у якомусь альтруїстичному пориві – заради коханої, заради батьківщини й імператора, заради якоїсь високої мети. В Японії існує навіть своєрідна естетична концепція, згідно з якою поразка вважається більш вигідним вчинком, ніж перемога. Головний герой тому і стає головним, що жертвує всім, що у нього є заради спільного блага.
Чому так склалось? Тому що здавна на японських островах дуже суворі природні умови, людям доводилося постійно боротися з цунамі, землетрусами, ураганами. А головне – намагатися вижити в міжусобних війнах.
Японці швидко зрозуміли, що якщо не жертвувати малим, то не врятуєш велике. Ось і почали прославляти у своїх казках та легендах людей, які жертвували собою заради спільних інтересів. Навіть зараз, коли Японію вважають найбільш високорозвиненою у технічному плані країною, щороку дуже багато закоханих зводить рахунки з життям у тих ситуаціях, де російські чи українські пари просто взяли б в облогу супротивника «по матері», що заважає їхньому сімейному щастю, чи пішли б жити на квартиру, взяту у винайм.

Учіть дітей
на німецьких казках
За нашими спостереженнями, саме слухаючи німецькі казки, дитина може взяти для себе максимум користі. У німців головний герой досягає бажаного через творчу, але наполегливу працю, робить висновок психолог Наталія Поліщук. Герой німецьких казок – дисциплінований, уміє чекати, вольовий, але водночас гнучкий і з легкістю пристосовується до змін обставин. Закінчення німецьких казок практично завжди оптимістичне.
Українським батькам можна і самим вигадувати казки за вказаними позитивними шаблонами – зі своїм, чисто українським фольклором, колоритним змістом. Можна навіть додати елемент чисто слов’янського везіння. І, можливо, вирощене на таких казках покоління зробить Україну по-справжньому хорошою для своїх громадян і передовою у світі країною.
Данило ПРОТАС

Залишити коментар

Ваше повідомленя