Сергій Тулуб: «Ми не дамо знущатися над черкащанами!»

В номері: від 3 Серпень, 2010, 21:26

Гу­бер­на­тор Чер­ка­щи­ни – від­вер­то про те го­лов­не, що не дає жи­те­лям об­лас­ті по­чу­ва­ти­ся щас­ли­ви­ми і за­хи­ще­ни­ми 

 

Тетяна ЄЩЕНКО 

 

  

– Чи не розглядаєте ви своє теперішнє губернаторство як свого роду «почесне заслання»?  

– Тут жили мої діди, мої дядьки, всі родичі. У мене на все життя запам'яталася картина, коли я вперше сюди приїхав ще дитиною, закінчивши перший клас. Мене батьки на поїзд посадили, дядько зустрів на велосипеді на полустанку біля села Богуславця, і я з фанерним чемоданчиком поїхав у село до бабусі Меланії. І до кінця школи щоліта я приїздив сюди до бабусі, ніколи не їздив до піонерських таборів. І в футбол тут грав, і гуляв із хлопцями, і працював – підвозив воду, возив зерно на елеватор у Золотоношу, пас корів. Мої друзі формувалися саме тут, у Богуславці. І коли я одержав від Президента пропозицію очолити область, в душі йому дуже подякував.  

– Як облаштувалися в Черкасах ви і ваші заступники? 

– Щойно надійшла пропозиція від Президента, як я почав шукати собі тут житло. Зрештою, знайшли будинок по вулиці Університетській. Оренда мені коштує 2,5 тис.грн./місяць. Сьогодні ми тут із дружиною удвох, днями відсвяткували 35-річчя створення нашої родини. Дружина мене підтримує. Всі, хто приїхав зі мною сюди працювати, теж узяли в оренду житло, виходячи зі своїх фінансових можливостей. 

– Але пішли чутки і публікації про ваше повернення до Києва. Мовляв, не знайшли контакту з місцевими елітами... 

– Комусь я дуже заважаю. Тому і виникає лавиноподібна реакція серед деяких ділків, хто завжди порушував законодавство. Коли ми проаналізували фінансово-економічний стан області, то побачили дуже багато ганебних прикладів, вартих кримінальної справи. Особливо мене обурило ставлення чиновників до простих людей. Тих чиновників, кому все людське байдуже. Таких і близько не можна підпускати до влади! 

Моє головне завдання – не дати грабувати і принижувати людей! От був я у Корсуні, зайшов на одне підприємство. Люди зашугані, залякані. Я почав їх розпитувати, а як працюється, яка зарплата. А вони стоять, дивляться на начальника і не можуть слова сказати. А начальник отакий стоїть, руки в боки… Хіба ж так можна ставитися до людей? Але ми не дамо знущатися з них. Це я вам чітко обіцяю. 

– Черкащина багата, а люди бідні. Чому так? 

– Черкащани сьогодні дуже довірливі. Ви ж подивіться: попередня влада їм багато чого обіцяла, а люди повірили. І де обіцяні молоковози в кожну сільраду? Це зараз ми ввели пілотний проект обслуговуючого кооперативу, і молоко в бабусь уже купують по 2 гривні. А до цього ж було 1,6 гривні, і ми вже були на межі вирізання великої рогатої худоби. А з використанням землі ми сьогодні маємо стільки прикладів, коли за копійки беруть і на студентів оформлюють земельні ділянки. У Чорнобаївському районі 72 га землі забрали нахабно! То хіба це не зашуганість до цього призвела? Моє завдання на сьогодні за дорученням Президента – стати на бік людей! Подивіться, скільки порушень із землею! Я ж скасував понад 30 розпоряджень. Сьогодні хочуть зі мною судитися. Нехай. Ми будемо воювати! 

– А за тими ж земельними інтересами стоять прізвища серйозних людей із Києва.  

– Нас не залякати. Поки мені довіряє Президент, я з цього шляху не зійду, хай там хоч народні депутати, хоч якісь керівники. 

– Кожного керівника «заціловують» до такої міри, що він втрачає відчуття реальності… 

– Ви мені кажете про підлабузництво, про лестощі? Так, я за гороскопом Лев, мені подобається, коли «гладять по шерсті» і кажуть, який я гарний. Це властиве цьому знаку Зодіаку. Я народився в серпні, але – в рік Змії. А Змія – це мудрість, і такий Лев не піддасться оцим усім лестощам, розумієте? Ви запитайте тих людей, із якими я працював. Лестощів я не люблю. У таких випадках сам кажу собі: «Сергію Борисовичу, стоп! Ану давай подивимося, чому це тебе так вихваляють? Це або від тебе чогось хочуть, або ти щось не так робиш». Я маю все ж таки великий досвід, працюю з 1980 року на керівних посадах. У мене було в цьому плані багато різних можливостей, розумієте? І службова машина, і секретар, і приймальня, і все інше. За цей час чого я тільки не бачив! Тому навіть не знаю, чим сьогодні мене ще можна здивувати чи підкупити (сміється). 

– Ви очолили обласну організацію Партії регіонів. Не можна сказати, що там є багато поважних, авторитетних і потужних людей.  

– Розумію, що маєте на увазі. Я вирішив очолити партійний осередок, тому що працював на громадських засадах заступником голови партії і останні 3 роки займався розбудовою і був куратором чотирьох обласних організації – Волинської, Рівненської, Закарпатської і Хмельницької. Вважаю, що ми повинні розбудувати Черкаську обласну організацію як складову партії нового рівня – європейської партії парламентського типу. Звичайно, не всім зрозумілі і не всім подобаються ті вимоги, які я поставив сьогодні партійцям. От подивіться, що в Чорнобаї робиться… 

– Але ж Петро Душейко створював там парторганізацію, кував перемогу Януковича. А тепер ці люди непотрібні.  

– Вони приватизували собі партійну організацію, і за її рахунок хотіли вирішити всі свої бізнесові та адміністративні завдання. Взяли людей, які працювали в них, записали в партію, не видали навіть партквитків. Але так не буває, бо партія – не для обслуговування чиїхось особистих інтересів. Треба працювати на людей, а не чванитися, що ти десь був довіреною особою і мав якісь результати. Шановний, та ми ще подивимось, чим ви там займаєтеся, як ви використовуєте землю! Ми знімаємо зараз цю партійну організацію з реєстрації і реєструємо нову. Вважаю це логічним завершенням конфлікту. 

– Наскільки уважно ви прислухаєтеся до порад Володимира Олійника? 

– У мене з усіма народними депутатами нормальні стосунки. Незалежно від уподобань, усі вони повинні працювати на Черкащину. Вони можуть давати мені свої поради і свої пропозиції, слухатиму всіх. Але рішення приймаю я сам. І так було і буде завжди!

Що ска­зав Сер­гій Ту­луб про...

...сти­хій­ну тор­гів­лю:

– Я все ро­зу­мію, але не мож­на ж за­ва­жа­ти ін­шим лю­дям. Хо­че­те тор­гу­ва­ти – будь лас­ка, візь­міть со­бі ма­лі ар­хі­тек­тур­ні фор­ми, щоб це бу­ло ци­ві­лі­зо­ва­но, хі­ба ми про­ти? Нав­па­ки, бу­де­мо під­три­му­ва­ти. Але не мож­на сьо­год­ні отак ви­хо­ди­ти до вла­ди і ви­ма­га­ти, мовляв, ство­ріть нам умо­ви! Ви бу­де­те за­роб­ля­ти, а я вам – ство­рю­ва­ти умо­ви? Хлоп­ці, так же не бу­ває! Ви теж своє вкла­діть ту­ди.

 

...сиг­на­ли що­до на­силь­ниць­ко­го вер­бу­ван­ня лю­дей до Пар­тії ре­гі­о­нів:

– Усе мо­же бу­ти, бо лю­ди є різ­ні. І в на­ших пар­тор­га­ні­за­ці­ях, і се­ред ке­рів­ни­ків різ­но­го рів­ня є лю­ди і не­да­ле­кі, і ви­пад­ко­ві, і та­кі, що не ро­зу­мі­ють, як тре­ба ро­би­ти. Од­ні­єї і ті­єї ж ме­ти мож­на до­сяг­ти різ­ни­ми спосо­ба­ми. Як­що не хо­че пра­цю­ва­ти го­ло­ва і ро­зум, то­ді в хід ідуть і язи­ки, і ку­ла­ки. Але я од­ноз­нач­но ці ре­чі бу­ду жорс­тко при­пи­ня­ти. Як ка­жуть, пос­луж­ли­вий ду­рень не­без­печ­ні­ший за во­ро­га; від та­ких ви­ко­нав­ців тре­ба звіль­ня­ти­ся. Але це, так би мо­ви­ти, «хво­ро­би рос­ту».

 

... кад­ро­ві пи­тан­ня:

  Кад­ро­ві пи­тан­ня не по­вин­ні бу­ти під­ки­лим­ни­ми. І чо­му я роб­лю так? Щоб ін­ший уже за­ду­мав­ся, чи тре­ба йо­му по­ру­шу­ва­ти за­ко­но­давс­тво і чи тре­ба йо­му ставити­ся до лю­дей із та­кою не­по­ва­гою, як де­я­кі чи­нов­ни­ки.  Я ро­зу­мію, що це не по­до­ба­єть­ся. Але пси­хо­ло­гія ско­ро вже по­ла­ма­єть­ся в ба­га­тьох чи­нов­ни­ків. А всіх лю­дей замі­нювати ми не зби­ра­є­мо­ся. Як­що це фа­хі­вець, хай пра­цює, скіль­ки хо­че. Я оці­нюю лю­ди­ну за ре­зуль­та­та­ми і за ставленням прос­тих лю­дей до цьо­го ке­рів­ни­ка. Не мож­на так чи­ни­ти, як по­пе­ред­ня вла­да. Ска­жіть, чи мо­же Юлія Ти­мо­шен­ко по­ка­за­ти, що во­на по­бу­ду­ва­ла? Що за­ли­ши­ло­ся піс­ля Ющен­ка? Од­ні роз­мо­ви! А я мо­жу по­ка­за­ти чо­ти­ри енер­гоб­ло­ки – два на теп­ло­вих елек­трос­тан­ці­ях і два – на атом­них. Та­кож під мо­їм ке­рів­ниц­твом бу­ло запу­ще­но в екс­плу­а­та­цію 5 шахт, і всі во­ни сьо­год­ні пра­цю­ють. Я цим пи­ша­ю­ся, і мені є про що роз­ка­за­ти  вну­кам.

 

...нап­ру­же­ні сто­сун­ки з ме­ром Чер­кас Ода­ри­чем:

– Я йо­го ду­же по­ва­жаю, але бу­ду ви­мог­ли­вим до кін­ця! Бо од­не ді­ло – ба­га­то го­во­ри­ти і мрі­я­ти, а ін­ше – виконувати ру­тин­ну роботу. Про­бач­те, але за три ро­ки з до­ро­га­ми вже мож­на бу­ло б хоч щось зро­би­ти! А що ро­бить­ся в під­'їз­дах? Нев­же не мож­на бу­ло ку­пи­ти хар­чоб­лок в ди­тя­чу лі­кар­ню? І що за сміт­тєз­ва­ли­ща на ву­ли­цях міс­та? Так же не мож­на, на­ве­діть по­ря­док! У Ода­ри­ча є зас­туп­ни­ки, тож хай зму­сить їх пра­цю­ва­ти. Зай­ма­ти­ся пар­ка­ми – доб­ра спра­ва, я це під­три­мую. Але ж зай­міть­ся проб­лем­ни­ми пи­тан­ня­ми жит­тє­ді­яль­нос­ті міс­та, і ми до­по­мо­же­мо. От звер­нув­ся до нас Сер­гій Оле­го­вич що­до сти­хій­ної тор­гів­лі, і я йо­му за­раз до­по­ма­гаю всі­ма си­ла­ми. Ви ж ба­чи­те, що вже до нас хо­дять оці сти­хій­ни­ки, а не до місь­кви­кон­ко­му. Але ви­рі­шу­ва­ти всі проб­лем­ні пи­тан­ня міс­та за­мість Ода­ри­ча я не зби­ра­ю­ся.

 

Розділи : Інтерв’ю


Коментарів поки що немає.

Залишити коментар