Володимир Олійник: «Російський газ урятував українську економіку"

Колишній мер вільного козацького міста сьогодні зайняв проросійську позицію

Тетяна Мартинова
Tratatanya@gmail.com,
050-447-52-11

Після двох років мовчання колишній б'ютівець, а сьогодні народний депутат від Партії регіонів Володимир Олійник активно несе у маси позицію влади, бореться у Парламенті за продовження перебування в Україні російського флоту і прагне притягнути до відповідальності представників помаранчевої влади, за встановлення якої колись боровся разом із черкащанами на майданах.

– Чи змінилося ставлення черкащан до вас після того, як ви стали депутатом-регіоналом?
– Я цього не відчув. Якщо ви за моральними якостями нормальна і порядна людина, то під чиїми б прапорами не стояли, де б не були: у БЮТі, Партії регіонів чи НУНСі – до вас буде хороше ставлення людей. Я завжди згадую покійного Володимира Єщенка. Він допомагав людям, і вони його любили, незважаючи на те, що він був комуністом, а компартію на Черкащині підтримувало дуже мало виборців.
Особисто я ніколи не дозволяю собі поводитися погано, не допускаю гордині, намагаюся допомагати людям незалежно від того, за кого вони голосували і кого підтримували. Черкащани бачать, що я не змінився, тому і вони не змінили свого ставлення до мене.
– Будучи мером, ви добиралися на роботу пішки, і городяни не давали вам проходу: ділилися проблемами, просили допомоги. Цього року на 9 травня, коли ви пішли у народ, було помітно, що люди не раді вам так, як раніше.
– Такого, щоб хтось демонстративно не привітався чи не подав руки, не буває. Але є люди, які вважають, що, перейшовши до Партії регіонів, я зрадив БЮТ. Я не брав якихось особистих зобов'язань перед Юлією Володимирівною, тому їй нічого не винен.
Окрім того, міський голова і народний депутат мають різні повноваження та можливості. Коли я був мером, то вирішував більше, ніж сьогодні, конкретних питань щодо землі, забудові, торгівлі, житла, матеріальної допомоги, тож потік городян, які йшли зі своїми проблемами до мене, був нескінченним. Народний депутат – це представник народу у парламенті. Я зараз більше вирішую питання порушення прав громадян, через що, можливо, до мене звертається менше людей.
– Судячи з фото та відео на сайті «Української правди», ви не лише словом, а й ділом брали активну участь у прийнятті Парламентом рішення про продовження перебування Чорноморського флоту Росії у Севастополі. Ви так чинили, бо були переконані у необхідності прийняття цих рішень чи партія сказала?
– Отримавши ціну на газ більшу, ніж Європа, Україна стала перед загрозою зупинки бюджетонаповнювальної хімічної та металургійної промисловості. Втративши економіку, ми б втратили незалежність. Росію ж влаштовував наявний контракт на газ, і вона не бачила причин та підстав його змінювати. Російській владі так само необхідно пояснити своєму народові, чому вона спустила українцям ціну на газ. Тому у ході перемовин виникла пропозиція продовження перебування російського флоту на території України. Обидві країни пішли на компроміс.
– Зрада національних інтересів – не надто дорога ціна за російський газ?
– Історія газового питання досить промовиста. 2004 року тодішній прем'єр-міністр Віктор Янукович підписав із Росією міждержавну угоду, за якою Україна до 2012 року мала отримувати газ по 50 доларів за тисячу кубів. Коли до влади прийшов Віктор Ющенко, він разом із Єхануровим поїхав у Москву, і в односторонньому порядку було розірвано угоду. Вони залучили посередника «РосУкрЕнерго», і ціна стала 95 доларів за тисячу кубометрів газу. Юлія Володимирівна сказала, що це зрада національних інтересів, добилася відставки Єханурова й усунула посередника «РосУкрЕнерго». За логікою, коли прибирають посередника, ціна має стати меншою, а ми у результаті отримали газ по 135 доларів. Потім Тимошенко заклала формулу, завдяки якій у результаті газ став коштувати для України 250 доларів, а якщо до цього додати ще й транзит, то до підприємств він надходив за ціною 350 доларів. Ось де була зрада національних інтересів!
– Продовження терміну перебування російського флоту на території нашої держави усьому світу показує, що Україна бачить себе у контексті Росії, це ставить хрест на перспективах вступу у НАТО та Євросоюз.
– Чи знаєте ви, що відповідно до договору ми повинні будемо надавати свою територію для розміщення натовських військ? То яка різниця – українські, натовські чи російські війська стоятимуть у нас? Переконаний – різниці немає! Навіщо нам іти в НАТО, коли ми можемо самі спільно з Європою і Росією вибудувати свою систему безпеки. Чому ви думаєте, що Росія повинна бути ворогом?
Стосовно Євросоюзу. У тому, що Україна почала шукати підтримку в Росії, винна Європа, бо вона дуже довго тримала нас на порозі, вела розмови і ставила умови. Європа не хоче пускати нас на свій ринок, а Росія підставляє плече.
– Коли ви пішли з БЮТу, то звинувачували цю політичну силу в авторитарності. Невже у сьогоднішніх Регіонах інша ситуація?
– В обох партіях є олігархи, але фундамент Партії регіонів – системні люди, які працюють, заробляють, розвивають виробництво і промисловість, а фундамент БЮТу – спекулятивний капітал. Тому рівень обговорення питань у цих політичних силах різний. У Партії регіонів дуже глибока дискусія. Тут, маючи сильну аргументацію, можна переконати більшість, тебе почують. Але, коли рішення прийняте, його виконують усі. У БЮТі ж ніхто нікого не слухає. Лідери сказали – треба робити. На засіданнях б'ютівці обговорюють в основному: «блокуємо – не блокуємо», «голосуємо – не голосуємо» і «регіонали у будь-якому разі негідники». Наприклад, як вирішувалося питання нестачі в країні цукру чи м'яса: б'ютівці – необхідно завезти, регіонали – виростити.
Зараз у Партії регіонів я реалізовуюся як депутат, політик, юрист. За мною закріплені Черкаси, я добросовісно працюю на сесії, а в БЮТі мені навіть виступати не давали.
– Як ставляться у коаліції до депутатів, що прийшли з БЮТу та НУНСу?
– Нормально. Будь-яка людина має право на свої переконання. Ці депутати нікому не давали клятв, тож їхній перехід до коаліції – не зрада, а позиція, через що я їх поважаю.
– Якби на виборах перемогла Юлія Володимирівна, то регіонали так само, як сьогодні б'ютівці, переходили б до неї. І причина не в тому, що депутати покидьки, а у тому, що вони вкладають у політику свої гроші.
– П'ять років Віктор Андрійович був президентом, а Юлія Володимирівна – прем'єр-мінстром, хто із наших до них перейшов? Чому це постійно від Тимошенко тікають, чому від інших так не біжать? Я завжди казав, у БЮТі є щось від лукавого.
– Ваш брат залишається депутатом Черкаської обласної ради від БЮТу, він залишатиметься у цій політичній силі чи на наступних виборах поповнить списки Партії регіонів?
– Я не знаю, як він діятиме далі, чи взагалі піде на вибори і, якщо піде, то з ким. Але брат як ніхто мене розуміє, і, коли я вирішив залишити БЮТ, він підтримав мене та не ставив зайвих запитань.
– Практично всі народні депутати мають свою справу, на-скільки я знаю, у вас бізнесу немає, невже ви живете лише на депутатську зарплату?
– Так, я живу на зарплату, бо закон забороняє займатися бізнесом. І справи, оформленої на дружину чи синів, у мене також немає, бо, якби мав свічний завод, я б не міг говорити і робити те, що вважаю за потрібне, одразу ж прийшла б перевірка і прикрила справу. Але у мене є ремесло, яким я пишаюся. Воно давало, дає і, сподіваюся, даватиме хліб мені та моїй сім'ї – це юриспруденція. Мої знання та досвід затребувані сьогоднішньою владою і Партією регіонів. Наприклад, мені вдалося вирішити нещодавній скандал навколо того, що міністр внутрішніх справ незаконно призначив начальника головного управління УМВС України у Черкаській області Дернового, бо той був засуджений. Я детально вивчив це питання і довів, що міністр призначив Дернового законно. За це мені як юристу платять – і платять непогано.
– Скільки?
– Дружина задоволена.
– Ви багато часу проводите у Києві. Як нардеп отримали квартиру цьогоріч чи будучи депутатом ще минулого скликання?
– Квартири у Києві я не отримував, хоча подав відповідні документи. Але перспективи отримати житло у столиці практично немає – недостатнє фінансування. Зараз разом із сім'єю живемо в орендованому помешканні, до цього мешкали у готелі «Київ». Якби ми з дружиною жили самі, то це можна було б якось терпіти, але у нас дванадцятирічний син – готельне життя не для нього.
– У Черкасах маєте помешкання?
– Тут я маю квартиру. Але, коли працюю у Черкасах, мешкаю з сім'єю у приватному будинку, що на Кединій Горі.
– Чи братимете участь у черкаських місцевих виборах?
– Безперечно, я братиму участь у виборах міського голови, але не знаю, у якій якості: чи як кандидат, чи як людина, якій не байдуже це місто. Постараюся зробити все, щоб до влади не прийшли пройдисвіти, які сьогодні тримають місто у свої руках.
– Але ж Одарич зайняв місце мера не без вашої допомоги. Якби ви не оскаржували результатів виборів, міським головою був би Волошин.
– А ви думаєте, людина, яка ставить пам'ятники із гіпсу, – кращий варіант? Вам не здається, що це риса характеру? Я також міг би Богдана Хмельницького, коли у нього вкрали чоботи, взути у гіпсові черевики. Але незважаючи на те, що часи були надзвичайно скрутними, ми знайшли можливість гідно вийти з ситуації і поставити пам'ятник, яким досі милуються черкащани та гості міста.

Коментарі

Залишити коментар

Ваше повідомленя