Новорічна казка про крижану бурульку
В номері: 2010 №1 від 9 Січень, 2010, 15:56
Чоловік бореться за рідну доньку у протистоянні з колишньою дружиною – віруючою
– Татку, який гарний світанок! – чує він ніжний голос і прокидається. Андрій розуміє, що це всього лише сон і Наталочка не з ним. Батько доглядав крихітну доньку до дев'ятирічного віку. Нарешті схаменулася мати і забрала дитину. Андрій вважає, що доля несправедлива з ним, і бореться за доньку.
Анастасія-Кароліна
Нині Андрій (тут і далі імена героїв історії з етичних міркувань змінені) не може зрозуміти, як сталося, що Настя увійшла в його життя. В юності Андрій закінчив Львівський політехнічний інститут, отримав спеціальність інженера-електрика і був направлений на роботу до Мурманська.
Там він знайшов і другу половинку – Катрю, з якою побрався і виховав трійко дітей. Сергій був від першого шлюбу дружини, а дві доньки – його рідна кров.
Андрій із головою поринув у громадську роботу. Плекав надію, що чужі діти не забудуть батьківщину і повернуться додому. Він уже листувався з товариствами з Канади, Австралії, Америки. КДБ взяло під нагляд непосидючого українця. Дружині набридло сидіти у власній оселі, немов на пороховій бочці, і вона подала на розлучення.
В Андрія ніби виросли крила. І він полетів в Україну. Там, у мальовничому селі під Черкасами, жили його батьки. Вони ж бо навчили його мови і любові до України. Батько й мати були сільськими вчителями, викладали учням українську мову.
Пошук любові у храмі
Андрій купив половину будинку в центрі Черкас, влаштувався на роботу, а далі вирішив знайти притулок для душі. Чоловік обійшов усі православні храми в Черкасах. У півчому хорі йому приглянулася чорноброва молодичка. Настя була молодшою за Андрія на 21 рік, сама виховувала сина від першого шлюбу. Батюшка наставляв, мовляв, ви обоє одинокі, ти маєш помешкання, жінка тиняється з дитиною по чужих кутках, чому б разом не жити? І Андрій зареєстрував шлюб.
Пасинка прийняв як рідного
А через рік з’явилася Наталочка. У день народження він на крилах летів із пологового будинку додому. На другий день лікар ошелешив новиною, повідавши, що в Наталочки жовтяниця. На третій і четвертий день лікарі повідомляли про все нові й нові хвороби крихітки. Андрій не вірив, вважав, що з дитям трапляються негаразди саме в лікарні, і привіз Наталочку додому. А потім був рік запеклої боротьби за здоров'я донечки. Батько перечитав гори медичної літератури, вивчав трави, і через рік про хвороби дитини почали забувати.
А тут Настя ошелешила чоловіка проханням, сказала, щоб той називав її Кароліною. Виявилося, що дружина відвідує клуб містиків. Його члени спілкуються з потойбічним світом. І з того світу сказали, що справжнє ім'я жінки – Кароліна.
Андрій не сперечався. Називатиме Кароліною, аби лише мир був у сім'ї. Одному Богу відомо, як Настя-Кароліна ладила з відвідуванням церкви, в якій вона стала регентом, та заняттями в клубі спіритичними сеансами. Чоловік із сумом спостерігав, що сім'ю дружина занедбала, а до донечки збайдужіла.
На роботі почали затримувати зарплату. Скрута дратувала Настю. У сім'ї почалися сварки, й Андрій подався до Києва на заробітки. Та найгірше було те, що й тут не поспішали з платнею. І Андрій вирішив повертатися до Черкас.
Дружина не чекала на появу чоловіка. Андрій же дізнався, що Настя-Кароліна має палкого шанувальника. Подружжя посварилося на Великдень. Дружина грюкнула дверима і пішла з хати. Вона подала на розлучення. Шлюб розпався. Пасинка забрав до себе рідний батько. Хлопчика виховує бабуся.
Дворічна Наталочка залишилася з Андрієм. На чоловіка звалилася нова халепа. Він дізнався, що донечка відстає у розумовому розвитку.
Казки для Наталочки
Батько намагався розвивати мовлення Наталочки, вчити її пізнавати світ. Тут чоловік почав складати казки для доньки. Він розповідав їй про льодову бурульку, яка відірвалася від даху, впала в пухкий сніг і пішла мандрувати світом. Поки відважна бурулька дісталася царства холоду, сивих айсбергів і вічних снігів, вона потрапляла у веселі пригоди. Дівчинка жила з татком, відчувала тепло його любові, слухала казки і росла.
Мама нагадувала про себе раз на місяць, просила привести донечку на вихідні. Андрій приходив у церкву, в якій служила дружина, і забирав дитину назад.
У перший клас Наталочка пішла разом із татком. Мама була зайнята. Коли Наталочці виповнилося сім років, Андрій купив просторий будинок у селі за 25 кілометрів від Черкас. Він хотів, аби донька жила на природі, дихала свіжим повітрям, пила парне молоко і вчилася разом з усіма дітьми в загальній школі.
У сусідах виявилося літнє подружжя. Дід Петро й баба Олена виростили власних десятьох дітей. На них і полишав татко донечку після школи, поки повернеться з роботи. Щоб більше часу займатися дитиною, Андрій залишив улюблену справу, влаштувався кочегаром. Добу чергував, дві доби залишався вдома. Одну з трьох кімнат у будинку Андрій обладнав для донечки.
При розлученні суд присудив чоловіку виплачувати матері аліменти на дитину. І Андрій акуратно виплачував гроші, хоч донька жила з ним. Але довелося переходити на нову роботу, щоб побільше бувати з дитиною. І бухгалтер здивувалася, чому батько з невеликою платнею утримує не лише доньку, а й колишню дружину? Настя-Кароліна прибігла з’ясовувати стосунки у виконавчу службу. Там розібралися і заявили зозульці-матусі, що поставлять питання про позбавлення її материнських прав, якщо й надалі так ставитиметься до рідної дитини. Андрій переконаний, що нині його колишньою дружиною керує не любов до доньки, а прагнення отримувати на неї пенсію як на інваліда.
Дитину вкрала... мати
В останній день чверті Андрій зателефонував до Насті, щоб порадитися про канікули доньки. Наталочка закінчувала другий клас. Настя сказала, що забере доньку до себе.
Увечері чоловік приїхав із Черкас і, як завжди, зайшов до сусідів.
– А Наталочки немає, – перелякала новиною бабця. І тут же почала заспокоювати. – Можливо, дитина затрималася в репетитора, – вмовляла. – Надворі тепло, ось і загралася з учительчиним сином.
В Андрія волосся піднялося сторч. Надворі спускалися сутінки. Чоловік кинувся до однієї вчительки, іншої, стукав, розпитував, телефонував директору школи.
– Дядьку, вашу Наталю бачили з мамою, вони сідали в маршрутку, щоб їхати до Черкас, – почув від сільської дівчинки, до батьків якої забіг у пошуках дитини.
Коли зателефонував дружині, Настя грубо відповіла, що забрала до себе дитину і більше не віддасть.
Наталю поклали в психіатричну лікарню, в якій їй поставили діагноз, щоб дитина мала отримувати пенсію з інвалідності. А потім помістили в спецшколу-інтернат. У матері ж бо не було власного помешкання. Віднедавна Настя отримала кімнату в гуртожитку, яку обживає. А служба у справах дітей Соснівського райвиконкому вирішує питання, з ким житиме дитина, і про визначення часу побачень батька з донькою.
Андрій бореться, щоб повернути Наталочку собі. Він щодня провідує доньку в інтернаті, приносить їй солодощі, фрукти.
– У дівчинки виявлено затримку в розвитку, – коментує працівник служби у справах дітей Соснівського райвиконкому Анжела Добровольська. – Батько сім років виховував доньку. Нині дитину взяла до себе мати. Жінка має кімнату в гуртожитку, добросовісно виконує всі вказівки служби. Дівчинка була одягнута бідно. Але церква допомогла їй підготуватися до школи – придбали одяг, портфель із зошитами. Із батьком нам важко знайти спільну мову. Ми попередили, що приїдемо до нього додому. Але чоловіка вдома не застали у визначений час. У селі він має хату. Але, поки батько на роботі, там малу дитину доглядали сусіди – дідусь із бабусею. Дівчинці буде краще в інтернаті, цілий день під наглядом педагогів.
– Прикро, але мати з батьком між собою не миряться, – розповідає завуч Черкаської школи-інтернату № 16 Світлана Черненко. – У школі доводиться спостерігати, що, коли мати видирає Наталочку з рук батька, дівчинка плаче. Дівчинку гарно прийняли в колективі, вона товариська, комунікабельна. Одначе відстає від програми, за якою навчаються її однолітки. Не біда, в навчанні Наталочку підтягнемо, і все в неї буде гаразд. Мати скаржиться, що батько жорстокий, націоналіст, бив її сина, коли той розмовляв російською мовою. Насправді ж Настя спокійнісінько звалила на плечі престарілої свекрухи виховання свого сина і забула за нього. Хлопцеві – 14 років, він часто приходить до Андрія, приводить друзів.
Через складні стосунки з колишньою дружиною Андрій не може замінити хлопцеві рідного батька. Тож служба у справах дітей мусить звернути увагу на ще одного проблемного підлітка. І прикро, що в такій важливій справі, як виховання дітей користуються плітками. Як би там не було, але жінка залишила крихітну хвору дитину на чоловіка, і до дев'яти років її не хвилювала доля донечки. Прикро, що через амбіції матері страждає дитина. Щоб Наталочка пішла в школу, церква залучала благодійників. А в батька кілька шаф набиті одягом для доньки, тут є добротні теплі речі.
Андрій спілкується з доньками від першого шлюбу, з першою дружиною. Вона переїхала з Мурманська до Кіровограда, запрошувала чоловіка в гості на Новий рік. Чому Настя, працюючи в храмі, не може вгамувати ненависть до батька рідної донечки? Добре, що дівчинку радо прийняли в колектив в інтернаті. Але в її батька є два будинки. Дівчинка навіть на свята не може прийти додому до батька, в ту хату, де вони колись мешкали вчотирьох родиною.
До того ж батько має вищу освіту, всіма силами піклувався про розвиток хворої доньки. Його казки варто розказувати й іншим діткам. Вони добрі, веселі і повчальні.
Андрій допоміг купити в селі будинок і Насті, щоб мати жила ближче до доньки. Та жінка кілька років не може впорядкувати оселю.
Настя вважає Андрія найбільшою помилкою свого життя? А 14-річний син, забутий матір'ю, а донька, яка навіть на вихідні мусить жити в інтернаті? Чи не забагато помилок, щоб довіряти малолітню хвору дитину?
Валентина ВАСИЛЬЧЕНКО
Коментарів поки що немає.