«Школа життя» для школярки

В номері: від 27 Липень, 2010, 22:49

Чотирнадцятирічна дівчина боялася заснути і не прокинутись

 

Олена ОРЛОВА

 

 

zakon999@ukr.net , 067-470-83-92

  

Вона й досі здригається від дзенькоту ключів у під'їзді і прислухається до найменшого шелесту вночі. Ці звуки завжди нагадують їй про страшні чотири роки її життя.

Коли Кірі було 14, її ровесниці думали лише про дискотеки й побачення з хлопцями. Вона ж ненавиділа всіх чоловіків й була переконана, що ніколи не вийде заміж.

 

 

На порозі смерті

Дівчина народилася, як кажуть люди, у гарній родині зі Сміли. Хоча Кірина мати Ольга й досі не розуміє, як вийшла заміж за свого чоловіка Олександра. Його вона не кохала. Це навіть був не шлюб за розрахунком. Просто була вихована за радянськими стандартами. У народі є прикмета, яка свідчить: весільний кортеж краще не зупиняти, аби не зупинився розвиток новоствореного подружжя. І коли весільне авто зупинилось біля залізничного переїзду, Ольга не звернула уваги на цей знак долі, хоча в голові крутилося лише одне запитання: «Куди я їду, навіщо?»

Жили молоді у квартирі, яку купив Ольжин батько, інвалід із дитинства, пропрацювавши десять років на півночі. Ні Олександр, ні його батьки не вклали в квартиру ні копієчки, радіючи, що синові трапилася дуже гарна наречена.

Через рік після весілля народилася Кіра. Вона була дуже хворобливою дитиною. Та найстрашніше було попереду. Ольга й до цього часу з жахом згадує ті часи. Коли Кірі було півтора року, дівчинка почала задихатися. Це був стеноз гортані. На кареті швидкої допомоги з сиреною їх везли центральною смугою в обласну лікарню. Але там дівчинку відмовилися приймати. Щоправда, після вчиненого скандалу її таки прийняли й прооперували. Після операції дитину, в якої стирчала з горла трубка, прикрита марлею, поклали в коридорі.

У лікарні була епідемія грипу. Ольга почала скаржитися на те, що для її доньки з відкритою раною це дуже небезпечно. Матір із дівчинкою перевели в палату, але умови не стали кращими. Ользі не було де навіть сісти, і вона лежала з прооперованою дитиною на одному ліжку. Жінка боялася навіть дихати в бік дитини.

Найстрашніші побоювання жінки справдилися. Кіра «горіла». Коли лікарі нарешті направили її на рентген, вона була вже синього кольору, з рота йшла піна. Дитина обвисла в матері на руках, як кошеня. Ольга вдягла на себе захисний жилет і тримала дочку на руках, щоб зробити рентген. Лікарі поставили діагноз «двобічне запалення легень». Тоді в лікарні жінка думала, що, якщо вона, не дай, Боже, втратить дитину, більше з чоловіком жити не буде.

Доки Ольга лежала з Кірою в лікарні, Олександра мало хвилював стан дочки. Єдине, що його непокоїло, чи дадуть йому Ольжині батьки машину. Коли ж батьки відмовили йому в цьому проханні, він просто проїхав повз лікарню, навіть не заїхавши до доньки.

На щастя, Кіра вижила, але Ольжине виховання знову не дозволило їй вчинити так, як хотілося, і вона не подала заяви на розлучення. Вона й далі продовжувала уникати конфліктів й терпіти деспотичну поведінку чоловіка.

Друга спроба

Через чотири роки Ольга чекала на другу дитину. Щоб заробити мішок цукру, вагітна жінка пішла збирати буряки. Усі жінки, що працювали на полі разом із нею, були просто шоковані. Олександрові ж дружини було не жаль. Дитини він не хотів і радив Ользі на сьомому місяці вагітності позбутися її. Ольга проковтнула й цю образу.

Через два місяці народився хлопчик Андрійко. Стосунки подружжя стали ще гіршими. Батько Ольги захворів на невиліковну хворобу. А Олександр, дізнавшись, що шансів у хазяїна квартири вижити вже немає, почав писати в розрахункових книжках замість прізвища тестя своє. Тестя-інваліда Олександр закривав під час тридцятиградусного морозу на балконі, мотивуючи це тим, що йому заважає тютюновий дим. І хворий чоловік мусив чекати на морозі стільки часу, скільки садист сам вважав за потрібне.

Коли тесть зовсім заслаб, зять навіть почав піднімати на нього руку. Якось одного разу старий чоловік лежав собі на дивані і захотів поговорити. Просто, по- людськи. Почувши, що до нього звертаються, Олександр немов оскаженів. Не тямлячи себе від люті, він підскочив до лежачого інваліда і, з силою схопивши його і струснувши, прогарчав, щоб він замовк. Дідусь був настільки ошелешений подібною невмотивованою звірячою агресією, що не зміг сказати ні слова…

Згодом на його похороні Олександр вдавав убитого горем зятя. Голосніше від нього тоді ніхто не плакав. Наступного ж дня він увімкнув гучну музику та наспівував веселі пісні. Коли Ольга, побачивши це, заплакала, він здивовано запитував: «Що трапилось?!» І це наступного дня після його акторських побивань.

ПЛЮС ДО ТЕМИ

 

Школа виживання для школярки та її брата

Ольга подала заяву на розлучення. Після десятків судових розслідувань їх розлучили, але вже колишній деспотичний чоловік та батько продовжував жити з ними в одному помешканні. Виписати його з квартири жінка не могла, тому що не була власницею житла. Переоформити квартиру на себе вона мала право лише через шість місяців. Та навіть за таких обставин Олександр мав право на частку від вартості нерухомого майна, тому що був там прописаний більше двох років.

Знову почалася судова тяганина. Ольга вже зібрала гроші, щоб повернути йому частку, яка була визначена законодавством. Але брати гроші він не хотів, пояснюючи це тим, що не купить за них собі квартиру. Тоді сам голова суду знайшов йому однокімнатну квартиру в одному з районів Сміли. Але й цей варіант Олександру не сподобався, адже потрібне було не так житло, як можливість допікати колишній дружині та дітям. Залишався єдиний вихід – продати квартиру. Тоді новий власник знову звернувся до суду, щоб виписати Олександра.

Ці чотири роки були нестерпними. Кіра боялася заснути. Єдине місце, де вона була спокійна, – це школа. Вона знала, що, поки батько на роботі, з її рідними нічого не трапиться.

Олександра постійно то вселяли, то виселяли з квартири за рішенням виконавчої служби. Коли батько повертався додому, не спали не лише Кіра з мамою та братом, а й увесь під'їзд. Олександр дзвонив безперестанку, виламував двері, викручував пробки, стукав у вікна, кидався на колишню дружину з сокирою, виливав на неї гарячий чай, переслідував на вулиці, приходив до неї на роботу і до дітей у школу. Він просто вбивав колишню родину всіма доступними способами.

Дільничний міліціонер у цю неспокійну оселю навідувався дуже часто. Доки він з'ясовував ситуацію, все було спокійно, але варто йому було піти, як деспотичний батько знову не давав дітям спокою. Домашня адреса й телефон Кіри були добре відомі черговим у міліції. Щоразу, коли звідти лунав дзвінок, туди відразу відправляли машину. Часто серед ночі Кіра з матір’ю й братом йшли ночувати до бабусі чи знайомих, тому що жити вдома було неможливо.

Дивно, але дітям у такій ситуації навіть вдавалося гарно вчитися. Вони розуміли, що іншого виходу в них немає і ніхто, крім них, мамі не допоможе. Лише класні керівники Кіри та Андрія знали про проблеми в родині. Вони приходили перевіряти умови, в яких живуть та навчаються діти, але якось вплинути на вирішення ситуації їм не вдавалося.

За ці роки Кіра зненавиділа батька і не хотіла більше носити його прізвище. Але згоди на зміну прізвища батько ніколи б не дав. Дівчині залишалося чекати, доки їй виповниться 16, щоб самостійно взяти прізвище матері. День, коли вона отримала свідоцтво про народження з новим прізвищем, вона й досі вважає своїм другим днем народження. Через декілька років на мамине прізвище перейшов і Андрій.

Розділи : Життя


Коментарів поки що немає.

Залишити коментар