Студентка і чудовисько

Вона вийшла заміж за свого викладача і швидко зрозуміла, що означає сімейне пекло

Він обіцяв її рай на землі. Та в перший рік подружнього життя юна дружина опустилася у пекло сімейного насилля. Шість років жінка з маленьким сином терпіла знущання чоловіка, поки не наважилася на розлучення.

Лебідка
Ірочка закохалася у свого викладача Віталія з першого погляду. Чоловік запросив свою студентку на побачення. Однак білі троянди, які викладач приніс на перше побачення, стали єдиними квітами, що чоловік подарував.
Весілля святкували в день жіночого свята – 8 Березня. Ірині заздрили навіть старшокурсниці.
Юна дружина завагітніла і на другому курсі навчалася заочно. Звісно, можна було б продовжити навчання стаціонарно, але Віталик вважав, що краще, коли мама більше часу сидітиме із синочком. Малюка назвали на честь таткового батька – Олежиком.
Не хрюкай, жирна свинюко!
Чоловік ошелешив вагітну дружину, коли заявив, що тій варто зробити пластичну операцію, бо йому не подобається ніс. Правда, далі розмов справа не пішла.
На перший день народження сина Віталій запросив лише своїх батьків. Казав, що дружинина рідня їм не рівня. І вдома називав її жирною свинею. Не соромився сина, який підростав і чув, як батечко голосно обзиває матір відбірним матом.
– Йди, удар матір, вона потворна, як мавпа! – кричав синові, прокинувшись у неділю.
Так чоловік розважався. А дружина мовчки терпіла образи, нецензурну лайку, навіть стусани в спину, коли повільно подала до столу тарілку з борщем. Де поділася та горда, самовпевнена у собі дівчина? Хіба про таке подружнє життя мріяла, такого принца виглядала із захмарних замків? Не відчувала бодай співчуття, коли хворіла.
– Не хрюкай, жирна свинюко! – кричав Віталій, коли чув кашель.
У свої дев'ятнадцять років мала стрункий стан, тонкі смоляні брови, рум'яне личко. Ось лишень карі очі згасли, не сяяли задерикувато, як раніше. Адже щодня доводилося чути образи від чоловіка.
– Твоя мати – жирна корова! – говорив, регочучи, синові.
Іра мила на кухні посуд і мовчки ковтала сльози.
Коли малому Олежику виповнилося три роки, чоловік відвів малюка в дитсадок, а дружині звелів влаштовуватися на роботу.
– Не працюватимеш, – вижену з дому, – заявив суворо. – Дармоїдів не годуватиму.
Ірина пішла вчителювати в школу в сусідньому районі. Вставала о четвертій годині ранку, щоб устигнути на першу маршрутку. Їхати треба було за 60 км. Ближче роботи не знайшла.
Сам Віталій перейшов працювати на фірму. Мав непогану платню – 9 тисяч гривень у місяць. Вчительська зарплата Ірини дорівнювала 400 гривням. Квитки на маршрутку коштували недешево. Але благовірний поставив ультиматум – витрати по господарству мусять ділити навпіл, продукти, одяг синові, комунальні послуги – все оплачують порівну. Треба було купувати Олежикові шкарпетки, рукавички, одну з пари оплачував татусь. Доходило до смішного, коли поверталася з магазину з парою буханок у пакеті, чоловік перевіряв гаманець, перераховував здачу до копійки.
Із виразкою шлунка Віталія поклали до лікарні. Їсти синові возила мати – свекруха Ірини. Гроші на продукти чоловік не залишив. Казав, що малюка годують у дитсадку, а Ірина хай обходиться власною зарплатою. Жінка з дитям жили впроголодь місяць, поки татусь не вийшов із лікарні.
Олежикові треба було купити чобітки. Татусь виділив аж 20 гривень. Розщедрилися для онука дідусь із бабусею – батьки Ірини.
Ірина усвідомлювала, що так жити не можна. На роботі відчувала радість, що поруч не бачить обличчя чоловіка. Кохання розтануло з образами під час першого року подружнього життя. Жила за інерцією.
– Кому ти потрібна, жирна свинюко, та ще й із малою дитиною! – любив повторювати чоловік.
– А й справді, кому я потрібна? – з сумом думала вечорами жінка. Ірина боялася навіть у дзеркало зайвий раз зазирнути, бо чоловік переконав, що потворна.

Чому, стерво, не посміхаєшся?
Новий будинок купили восени. Свекруха поселила там квартирантів до літа. Казала, що зроблять ремонт і переселяться.
А Віталика почав діймати радикуліт. Прокинувшись серед ночі від болю, чоловік не спав до ранку і не давав спокою дружині, буркотів, повчав, як жити. На світанку Ірина вставала знервованою і виснаженою від безсоння.
Проте свого слова не мала. Вона все ще почувалася студенткою-першокурсницею перед мудрим і недосяжним викладачем. Якраз мали святкувати п'ятий рік народження сина. Прийшли куми, друзі чоловіка, свекор зі свекрухою. Жінка причепурилася, одягнула білу ажурну блузку, подаровану мамою.
У розпалі свята Віталій вийшов на кухню і скипів, бо йому не сподобалося, як дружина зняла з плити каструлю з голубцями. Він повернувся до столу, почекав, поки подадуть нову страву, а потім вхопив тарілку з голубцями і перевернув її на нову блузку.
– За що? – лише спромоглася крізь сльози прошепотіти дружина.
Через місяць Іра готувала святковий обід до свого дня народження. Частину страви вона пересипала в окремі каструлі і ховала під ванну, бо там було холодно. Коли чоловік пішов у справах, до Іри завітали колеги з роботи. У подарунок принесли набір посуду. Обід виявився таємним, щоб не дізнався чоловік. Без його дозволу вона не мала нікого в хату запросити.
– Які там у тебе можуть бути колеги? – зневажливо казав чоловік.
Нарешті Віталій із радістю оголосив, що вони розпочинають ремонт у будинку.
Іра встала на світанку, до обіду мала перемити все скло, яке привезли, щоб посклити вікна. Опівдні на подвір'ї з’явилися Віталій зі свекрухою.
– Погляньте, добрі люди, ця чепуруха прийшла прибирати у нових штанях! – заголосила Неоніла Петрівна.
Із парканів почали визирати сусіди.
– Чого ти не посміхаєшся? – заревів чоловік.
В Ірини ніби щось надломилося біля серця. Вона мовчки поклала ганчірку і пішла до хвіртки. Її наздогнав Віталій, ударив кулаком по голові. Вона стрепенулася і кинулася тікати. За спиною чула важке дихання чоловіка, який доганяв. Коли чоловік відстав, сіла під чужим тином і вголос заплакала. Нарешті отямилася та попленталася до старої квартири. Там зібрала свої речі і сина. Того ж дня вони удвох поїхали в Смілу до батьків Ірини. Вранці зателефонував чоловік і звелів приходити до будинку, щоб вставляти вікна.
Ірина понесла заяву про розлучення. У свої 23 роки вона почувається вродливою і жаданою жінкою, яка потрібна синові, своїм батькам, друзям, переконана, що попереду на неї чекає справжнє жіноче щастя. Вона закохалася надто юною і довго перебувала в полоні ілюзій.
Валентина Васильченко

Залишити коментар

Ваше повідомленя