Діти – подарунок від Бога

Родина Вишемільських усиновила і поставила на ноги вісім круглих сиріт

Олена й Михайло Вишемільські створили в Черкасах унікальну сім'ю. Чоловік і жінка виховують десятеро дітей, двоє з них – рідні, восьмеро – усиновлені і взяті під опіку круглі сироти. Розуміючи, що діти виростуть і підуть у жорстокий світ, батьки навчають їх бути добрими, мужніми і витривалими, щоб переборювати перешкоди, захищати свої сім'ї і власних дітей. І вони виростають у гармонії з душею і власним тілом, з усвідомленням того, що діти – це подарунок Бога.

 

Талановиті сироти з особливими генами

Вікторію вони вирішили удочерити одинадцять років тому. Олена й Михайло як люди віруючі займалися благодійництвом. Вони виховували двох рідних синів. Після других пологів лікарі попередили Олену, що більше вона дітей не матиме. Тоді-то й вирішили молоді батьки провідати сиріт у дитбудинку «Малятко». Там і запали в серце карі оченятка крихітки. Дівчинка виявилася круглою сиротою.

Пізніше Михайло зустрівся з англійцем Віком Джексоном, який займався благодійництвом, – у Черкасах він допомагав в'язниці, дитбудинку, обласному дитячому притулку, який відкрився на той час. Михайло працював біля іноземця перекладачем. І в дитбудинок брав із собою дружину. У притулку подружжя Вишемільських зустріло Альошу, і серце прикипіло до сироти. Виявилося, що він має братика й сестричку. Альоша, Сергійко і Таня приходили в гості до Олени й Михайла. Потім вони над дітьми оформили опіку.

Родина жила разом із жінчиними батьками. Сусіди дивувалися, мовляв, чого не вистачає в житті, що чужий клопіт навішуєте на свої плечі? Від сиріт із дитбудинків відверталися, бо вважали, що ті не можуть бути нормальними, успадкували від батьків погані гени.

– Не існує генів брехні, крадіжки, перелюбу, – каже Олена. – Є один ген Адама – це гріх. Хто прийняв у серце Бога, розуміє, що таке гріх, і прагнутиме не грішити. Не уявляю, як живуть невіруючі, до кого апелюють?

Якось Олена обмовилася, що могла б узяти ще дітей, якби лишень була простора оселя, щоб затишно у ній було малюкам. І на благодійні кошти вони з чоловіком почали зводити будинок, який нині займає велика родина Олени й Михайла.

Якось зателефонувала жінка з Хуторів і розповіла, що без нагляду на вулиці перебуває п'ятирічна дівчинка. Олена прихистила сироту. Виявилося, що в інтернаті в Смілі мешкають її братик і сестричка. Їх також узяли в родину.

Нині опікуни отримують платню на дітей від держави. Тоді ж ніхто Олені з Михайлом не платив. Просто в молодого подружжя було велике бажання дати сиротам родину. Вони не вибирали дітей, брали сиріт, за якими серце щеміло.

– Хіба ж мати вибирає, коли народжує дітей? – дивується Олена. – А мої всі рідні, за всіма серце щемить.

Жінка розповідає, що всі десятеро дітей – талановиті, розмовляють англійською мовою, грають на фортепіано чи скрипці. У дитинстві Ромчик був непосидючим живчиком, любив повторювати таткові: «Я гратиму на тарабанах». Хлопчика відправили в музичну школу навчатися грі на флейті. А в шістнадцять років Роман самотужки опанував ударні інструменти і чудово грає на барабанах.

Останнім брали Сергійка, зовсім крихітним. Діти полюбили братика, возили його в колясці. Зараз Сергійко – жвавий чорнявий хлопчина, грає на скрипці, навчається в Першій міській гімназії, яка вважається елітним закладом у Черкасах. Тут поглиблено вивчають англійську мову. У цій гімназії навчається і старшенька Ірина. Вона й допомагає Сергійку готувати уроки.

Материнська любов безмежна

Олена переконана, що дітям потрібна батьківська любов. Жінка пригадує, як забирала з дитбудинку Вікторію, а медсестра її повчала, мовляв, діти, яких частіше беруть на руки, краще ростуть і розвиваються. І вона не спускала своїх діточок із рук.

– Користуйтеся тим часом, коли можете тримати дітей на руках, бо прийде час, коли не втримаєш і за плечі, – сміється жінка.

В однієї з дівчаток виявився важкий ступінь сколіозу. Простіше кажучи, в дитини ріс горб. Олена кинулася по консультації до лікарів. В Україні медицина виявилася безсилою. А в США лікарі взялися прооперувати, і Олена знайшла благодійні кошти, аби відправити доньку до Америки. Після операції дитина повернулася в сім'ю іншою. Нині дівчинка ходить у школу, вона струнка, ставна, справжня красуня.

Ненька пам'ятає, як Сергійко двічі потрапляв до реанімації з важкою пневмонією. І лікарі, спасибі чуйним людям, пускали матір до недужого хлопчика. Тепер мати радіє успіхам сина в школі.

Олена вважає, що діти збагатили її саму. Вона чує дзвінкі голоси доньок, які повертаються зі школи, і щастям перенаповнюється серце. Сусіди також люблять цю велику родину. Баба Ніна приносить на Великдень паски, цукерки, запрошує до себе на Різдво. Вечорами батьки з малими дітьми читають Біблію. А щонеділі в сім'ї проводять спільний обід. Тоді за великим столом збирається вся родина. Родинними святами вважаються дні народження дітей та батьків. Нинішній Новий рік діти святкували в родині найстаршого сина. Двоє старших синів і донька Таня одружені. Створивши власні сім’ї, вони залишили родинне батьківське гніздо.

Зате 2 січня, коли діти зібралися в батьків, було особливо весело. Різдво святкують із Віком Джексоном, якого вважають старійшиною свого роду. За родинним столом опинилося аж сімнадцять осіб.

 

Родинне гніздо

Коли заходиш у цей великий будинок, одразу відчуваєш, що живуть тут люди добрі душею, готові ділитися своєю радістю і любов'ю з ближніми.

Піаніно і скрипка вказують, що господарі обдаровані. Великий фікус, вазони на підвіконнях доглянуті Оленою. А прикрашена ялинка свідчить про свята. Будинок оберігає Муха. Діти підібрали скалічене цуценя на вулиці, виходили його і отримали вірного друга. Потім з'явилося безпритульне кошеня. Через алергію на шерсть Іра вирішила віддати кошеня в добрі руки. А в подарунок отримала кроленя Анфіску.

Нарешті в родини покращилися фінансові можливості. І торік батьки з дітьми вперше поїхали до Єгипту, відвідали святу землю в Єрусалимі. Торік у хуторі за 200 км від Черкас придбали будиночок під дачу. Там чималенький город. Тут Олена з Михайлом планують посадити розкішний сад, розбити клумби. За городом тече річечка, є ставок.

Важливо, що в цій родині приймають спільні рішення, коли постає питання про долю кожного. Коли діти закінчують школу, на сімейній раді обговорюють можливості кожного, в який вищий навчальний заклад краще вступити. Даниїл уже закінчив Київський технологічний університет, навчався на факультеті реклами і дизайну, Таня – медичний коледж, потім навчалася на курсах масажистів. Один із синів навчається в Київському міжнародному університеті на факультеті журналістики, режисури і кліпмейкерства. Станіслав здобуває професію дизайнера в Черкаському технологічному університеті. Його сестра навчається в інституті банківської справи. Нині в сім'ї троє студентів і четверо школярів.

– Діти наповнили моє життя змістом, збагатили, зробили щасливою, – ділиться Олена. – Велике щастя, що Бог подарував нам цих дітей. У Біблії сказано, що хто приймає одного з цих малих, той приймає Бога. Хто приймає дитятко, той приймає Христа.

Чи багато вам доводилося зустрічати людей, які б бодай у щось вірили? У вихорі життя люди гублять добрі почуття, перетворюються на черствих, цинічних, байдужих. Для багатьох дітей життя починалося безрадісно, в сиротинці. А потрапивши в родину прийомних батьків Олени й Михайла, вони здобули щасливе дитинство. Щасливі діти несуть щастя між людей.

Валентина ВАСИЛЬЧЕНКО

Залишити коментар

Ваше повідомленя