Як заробити у політичних штабах?

Напередодні виборів найпопулярнішими професіями черкащан стали «палаточники», «агітатори», «спостерігачі»

Ще з початку літа, а то й з минулого року люди почали шукати гроші у штабах політичних партій. Дехто просто намагався у громадських приймальнях вирішити котрусь зі своїх проблем за допомогою кандидата в президенти, який «почує кожного» чи «врахує думку всіх». Дехто підійшов до справи раціональніше, і тепер фактично за елементарну роботу їм капають живі гроші.

Як черкасці
виграють на виборах
45-річна Оксана без вихідних працює на одну з політичних сил із жовтня. У зв'язку із кризою і масовими скороченнями жінка залишилась без роботи. Тому виборча кампанія стала чудовим засобом перечекати кризу і заробити грошей. Крім того, що її передпенсійний вік сприяє подібному працевлаштуванню: політологи стверджують, що зрілі люди викликають довіру у людей.
– Робота різноманітна і навіть творча, – ділиться досвідом Оксана, – 12 днів працюємо у селах – нас вивозять зранку в село, розносимо дворами матеріали – і до обіду вже в Черкасах. Наступні 12 днів – агітуємо в палатках, потім – роздаємо листівки. Знаємо агітаторів ворожих штабів – зустрічаємо їх у тих же районах. З оплатою праці все сумно: спочатку отримували по 100 грн. за день роботи, а потім чомусь – по 70. Колись приїздив якийсь начальник зі столиці, поцікавився у нас, скільки ми отримуємо, а потім закатав скандал. Є середня ланка, яка з кожного з нас бере по 30 грн. за особу – це кругленька сума, що осідає в кишенях тих, хто не мерзне на холоді та не витримує негативу, який часто виливає на нас електорат. Але я не скаржусь. У мене є партійний квиток іншої партії, але там була конкуренція висока, й туди я не втовпилася, тому перейшла із холодних політичних кольорів у тепліші. Ціла політична веселка в мене в житті виходить.
Антон – випускник вузу, який після закінчення навчання так і не знайшов роботи, адже не мав досвіду і потрапив до лави безробітних. Почав працювати на одну з партій із 1 вересня:
– Тоді ще не стартувала передвиборна кампанія, тому нас не просили агітувати. Тільки якщо людина приходить у палатку, ми вручаємо їй газету і пропонуємо заповнити анкету, яка містить здебільшого нейтральні питання: «Чи підете Ви на вибори?», «Які проблеми Вас найбільше турбують?» тощо. Отримую по 50 грн. на день, що-правда, дуже засекречено. Робочий день триває близько 6 годин. За цей час устигаю прочитати книжку. Тільки мерзну дуже – не травень місяць як-не-як.

«Ну Ви, дєвушка, й нагла!»
Влаштуватися на роботу «палаточницею» вирішила і журналістка «Вечірки», а заодно і скласти рейтинг найбагатших партій. Підходжу до найпершого намету. Ввічливо беру газетку і запитую, скільки платять за цю роботу. Агітатори перезирнулись між собою і в один голос сказали: «Ми тут за ідею стоїмо. Ідіть в інші палатки, там точно платять». Починають називати мені навіть адреси штабів, в яких можна влаштуватися на подібну роботу. Дякую, переходжу до іншого намету, працюю за тим же сценарієм і абсолютно ту ж відповідь чую:
– Ми тут на доброчинних засадах.
Тоді я все зрозуміла.
– А взагалі можна влаштуватись? – провокую.
– Ні, зараз люди набрані.
– А чому ж такий ажіотаж, якщо тут не платять? Невже ідеєю й харчуються?
На це питання я вже відповіді не почула. На наступній точці мене зустріли взагалі агресивно:
– Ну Ви, дєвушка, й нагла, от із-за таких, як Ви, у нас бєспрєдєл у страні! Ми ще з червня записувалися, ждали приглашенія. А Ви хочте на все готовеньке?! Нічого я Вам не скажу! Ідіть на базар торгувать! Там всігда люди нада!
Наступну «палаточницю» я просто запитала, куди мені піти чи зателефонувати, щоб влаштуватись на роботу. Жіночка з розумінням і співчуттям дивиться на мене і каже:
– Я хочу Вам допомогти, але не маю права, мене ж звільнять потім. Платять нам тут дуже добре, але ми повинні мовчати як риби і казати, що за ідею стоїмо. Де розташовано штаб, ми й самі не знаємо. Нам телефонують, кажуть, куди прийти. Розрахунок теж на місці. Вибачте, дівчино, ну не хочу я ризикувати.
Сідаю на телефон і пропоную послуги всім штабам. Усюди відповідають, що агітатори в них не працюють, “палаточників” не набирають, а намети під девізом їхніх партій самі прихильники виставляють. Партії тільки люб'язно агітаційні матеріали постачають. Таким чином, найпопулярніший нині вид заробітку – ледь не державна таємниця. Та спасибі й на тому, що звичайні люди завдяки політикам тепер можуть хоч якось звести кінці з кінцями. Жаль, що вибори вже на носі.

Юлія ФОМІЧОВА

Залишити коментар

Ваше повідомленя