Таємниця вбивства прокурора

Міліціонери попросили матір передати чистий одяг сина. Жінка вибрала футболку і шорти, оглянула їх і передала правоохоронцю. Через кілька днів їй заявили, що на футболці виявили смужку крові, а син зізнався в убивстві. Мати переконана, що зізнання вибили катуванням. Син заарештований без жодного доказу вини.

“Житиму до ста років”
Ювілей Петра Федоровича святкували всім під'їздом. Ще б пак, старенький дожив до 90 років. Колись служив військовим прокурором. На пенсії не любив сидіти склавши руки. Сусідці допомагав відсудити у шахрая дві сотки землі.
Мав дві доньки і одну біду в своєму житті – сина-недоумка Юрка. Поки вистачало сил, доглядав за ним, як за малим. А на схилі літ мусив віддати хлопця до спеціалізованого інтернату, де той швидко помер.
Через Юрка між батьком і старшою донькою пробігла чорна кішка. Наталка осуджувала батька, що віддав брата в інтернат, але сама не бажала доглядати інваліда. До того ж, сердилась за те, що той нібито переписав квартиру на меншу Лізу.
Як би там не було, а ювілей Петро Федорович відгуляв гучно. Не одну чарчину випив.
– Житиму до ста років! – сказав Федорович під час останнього тосту під схвальні вигуки гостей. А прожив дідусь рівно місяць потому.

Коли прокидаються пташки
Тамара Максимівна також має поважний вік – 67 років. Жінка звикла прокидатися разом із пташками. Той день запам'ятався до дрібниць. Починався світанок 10 липня 2008 року. Відчинила вікно і раптом уловила неприємний запах.
– Мабуть, Федорович забув газ прикрутити, – майнуло в голові. – Проте ні, мабуть, рибу не поклав до холодильника, і вона зіпсувалась.
Ввечері біля під'їзду її зупинив сусід Олег.
– Щось Федоровича не видно. На кухні кватирка відчинена, а вікна завішані. Це не в звичці дідуся, – сказав стурбовано чоловік.
Тамара Максимівна разом з Олегом переступили поріг квартири. Дідусь лежав на дивані у вітальні у майці і трусах. На грудях червоніла рана, в руках тримав кухонного ножа. Вбивця незграбно імітував самогубство старого.
Викликали карету «швидкої допомоги» і міліцію. На тілі виявили дві ножові рани, і обидві смертельні – лезо ножа перерізало сонну артерію на шиї, а за другим разом ввійшло прямо в серце. А вбили старенького 9 липня 2008 року. Він добу пролежав у помешканні. Час смерті експерти встановити не змогли. Правоохоронці забрали з квартири не лише закривавлену постільну білизну, а й три мішки з папками по судових справах, які вів покійний і з якими часто їздив у високі установи до Києва. Допитували всіх у будинку. Ключі від квартири покійного мала лише Тамара Максимівна. Це й призвело до трагічного повороту долі. 12 липня 2008 року зателефонували із Соснівського райвідділу міліції і попросили прийти в райвідділ Ігоря – сина Тамари Максимівни. Більше Ігор додому не повернувся. Матір блискавкою вдарила в саме серце звістка, що її сина звинувачують у вбивстві престарілого сусіда.

Презумпція невинності
У цьому вбивстві існує багато дивних речей, які не пояснило слідство. Сусід Олег, який ввійшов до квартири разом із Тамарою Максимівною, побачив на столі купку попелу від згорілого паперу. З помешкання зникли документи на квартиру, ощадкнижки на 148 тисяч гривень і два ордени.
Сусіди пам'ятають, як надвечір 9 липня до Петра Федоровича завітав незнайомий чоловік. Він довго дзвонив у двері, але ніхто не відчиняв. Гість повернувся і почав розпитувати про дідуся в сусідів, які сиділи на лавочці біля під'їзду. Чоловіки пояснили, що той глухий. І незнайомець таки добився, що Петро Федорович йому відчинив та впустив у оселю. А потім сусіди чули, як із відчиненого вікна з півгодини лунав крик – обидва чоловіки говорили на підвищених тонах. Значення тому не надали, бо ж глухий Федорович часто так розмовляв. Але ніхто не бачив, щоб незнайомець вийшов із помешкання.
Тамара Максимівна бувала в оселі сусіда, коли той перебував у від'їзді. Проте правоохоронці не знайшли жодного відбитка пальців сусідки в квартирі покійного. В помешканні хтось ретельно знищив усі сліди. Є підстави вважати, що, дійсно, діяв професіонал. Колишній прокурор просто не міг знати, кому він перейшов шлях, коли взявся за земельні суперечки та квартири, з яких викидали одиноких старих.

Алібі
Тамара Максимівна стверджує, що в її сина є алібі на весь день 9 липня 2008 року, коли вбили військового прокурора. Ввечері він повернувся з роботи, коли мати була вже вдома. А пішов із хати разом із сусідом, який запросив на річницю смерті батька. Він постійно був із приятелями до пізнього вечора, коли повернувся додому.
Проте онук покійного 9 липня якраз не був на роботі і алібі не має. А він часто навідувався до старенького і сам, і разом із друзями, ночував.
12 липня о 10 годині ранку Ігоря викликали в райвідділ міліції, де затримали на три доби за адміністративні правопорушення, до яких він не мав стосунку. 14 липня його рідні зателефонували з Соснівського райвідділу міліції і попросили приготувати чистий одяг для сина. Коли прийшли два оперативники карного розшуку, в хаті перебувала сусідка. Вона підтверджує, що Тамара Максимівна ретельно оглянула і шорти, і футболку. Одяг забирали без понятих, протоколи виїмки не склали. Це дає підстави стверджувати Тамарі Максимівні, що футболку притулили до закривавленої постелі покійного, яку вилучили ще 10 липня. Мовляв, звідти й з’явилася кров убитого на футболці. Хоча, за міліцейською версією вбивства, крові могло бути значно більше, адже вбивця перерізав сонну артерію на шиї.
22 липня 2008 року Ігор підписав явку з повинною і зізнання у скоєнні злочину. Це трапилося аж через 10 днів після його затримання. Нині Ігор заявив на суді, що зізнання у нього вибили катуванням.
Ось що пише мати в редакцію: «В Соснівському райвідділі в „склянці“ (ізолятор тимчасового утримання – прим. автора) син просидів три дні, потім строк його перебування продовжили ще на 10 днів за неіснуючі адмінправопорушення і т. д. У цей час його катували, вибиваючи зізнання в убивстві – одягали поліетиленовий пакет на голову, протигаз, підводили електрострум, погрожували, що катуватимуть матір. Коли непритомнів, приводили до тями, били по щоках. Син не витримав тортур».
За версією правоохоронців, Ігор узяв ключі на полиці біля телефону. Мати стверджує, що носила їх у сумці. У квартирі Федоровича відразу пройшов на кухню, шукав випити, але горілки не знайшов. Тут зайшов сонний господар. Ігор злякався і ранив його у шию. Відніс тіло у вітальню, де наніс другий удар прямо в серце. До речі, він свідчив, що штори були прищеплені прищіпками. Насправді вони були сколоті булавками.
Мусило бути багато крові і в помешканні, і на одязі вбивці. Нібито кров у помешканні позмивала мати. Якщо жінка ретельно прибрала квартиру від крові, то хіба вона не встигла б до 14 липня, коли забрали одяг, випрати футболку, і крові на ній не знайшли б? Футболку Ігор не знімав з 6 липня по 12 липня. У матері дуже багато питань до слідства, на які б вона хотіла отримати відповідь, бо її турбує доля єдиного сина.

Коментар спеціалістів
Кримінальну справу передано до суду. Отож таємниці слідства не існує. Однак начальник слідчого управління Черкаського УМВС Сергій Мельник та слідча Інна Мельник, яка проводила розслідування кримінальної справи, відмовилися від будь-яких коментарів.
Начальник карного розшуку Соснівського райвідділу міліції міста Черкас Володимир Герасимук заявив: «Даю слово офіцера міліції, що ніхто не бив підозрюваного. Він сам зізнався в убивстві. А в кожної матері болить серце за сина, і вона хоче вірити, що її дитина не винна».

Валентина Васильченко

Залишити коментар

Ваше повідомленя